про відмову у вжитті заходів забезпечення позову
16 червня 2025 року 320/29273/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про оскарження рішення суб'єкта владних повноважень,
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до 1 Відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 про оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, у якому просить суд:
-Визнати протиправним та скасувати Рішення комісії 1 Відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" у зв?язку з самостійним вихованням малолітньої дитини;
-Зобов?язати комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та надати йому відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п. 412 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" у зв?язку з самостійним вихованням малолітньої дитини та внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов?язаних та резервістів.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2024 року для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Вісьтак М. Я.
Окремо суд вважає необхідним зазначити, що дану позовну заяву фактично передано судді для розгляду 16.06.2025 року.
Окрім цього, ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову, із змісту якої вбачається, що останній просить суд:
-Заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії щодо мобілізації ОСОБА_1 .
Вказану заяву про вжиття заходів забезпечення позову зареєстровано (вх. № 40710) у КП «Діловодство спеціалізованого суду» 16.06.2025 року та того ж дня передано судді Вісьтак М. Я. для розгляду.
Вирішуючи питання щодо дотримання заявником вимог Кодексу адміністративного судочинства України стосовно змісту та форми заяви про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Частина 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Статтею 152 Кодексу адміністративного судочинства України визначено зміст і форму заяви про забезпечення позову.
Відповідно до частин 1, 2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено шляхом: зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 152 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити:
1) найменування суду;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв'язку, адресу електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;
3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову;
4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;
5) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Приписами пунктів 2, 3 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зокрема, зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.
За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі № 640/6315/19.
У справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Крім того, у рішенні від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.
Тобто, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам Позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Відповідно до Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 29 листопада 2022 року у справі № 640/17821/21, від 06 грудня 2022 року у справі № 140/8745/21.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 зазначає, що рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківського суду від 03.10.2024 (справа № 345/5072/24) встановлено факт його одноособового утримання малолітньої дитини, у зв'язку з чим він вважає себе таким, що не підлягає призову на військову службу. Однак, на його думку, відповідачем не вживаються належні заходи щодо надання йому відстрочки від призову, що створює реальний ризик його мобілізації та, відповідно, залишення дитини без належного піклування і утримання, що порушує як права позивача, так і права дитини.
У заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 також вказує, що у разі його мобілізації до ухвалення судового рішення на його користь таке рішення не зможе бути виконане. З огляду на те, що відстрочка від призову надається на обмежений строк до завершення періоду дії воєнного стану, існує ймовірність, що до моменту завершення судового розгляду цей строк мине, а призов буде здійснено. У зв'язку з цим позивач наголошує на можливості заподіяння непоправної шкоди його правам та інтересам дитини.
Суд, враховуючи наведені доводи позивача про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, зазначає наступне.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, суд перевіряє чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
Суд також зазначає, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
Позивач просить заборонити 1 Відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії щодо його мобілізації.
Однак, на момент подання заяви до матеріалів справи не додано жодного підтвердження факту існування рішення районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про відмову у наданні відстрочки; відсутні будь-які докази вчинення відповідачем дій, спрямованих на мобілізацію позивача (повістка, припис, вручення мобілізаційного розпорядження тощо); рішення суду по суті спору ще не ухвалено.
Поряд з вказаним, заявлений позивачем спосіб забезпечення позову фактично вирішує спір по суті, що суперечить завданням інституту забезпечення позову. Заборона ТЦК вчиняти дії щодо мобілізації до ухвалення рішення суду є втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень, без встановлення ознак протиправності його рішень чи дій.
Можлива шкода, на яку посилається позивач, сама по собі не є беззаперечним підтвердженням настання тяжких або невідворотних наслідків. Наведене обґрунтування потребує з'ясування всіх обставин у межах розгляду справи по суті з дослідженням доказів та оцінкою позицій сторін.
Із матеріалів справи не вбачається, що існує реальна та підтверджена загроза заподіяння шкоди правам або інтересам позивача. Відсутні докази того, що невжиття заходів забезпечення позову ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду або захист прав позивача.
Таким чином, суд не вбачає достатніх та належних підстав для забезпечення позову саме у запропонований позивачем спосіб. Не доведено, що без вжиття таких заходів захист прав стане неможливим або потребуватиме значних витрат чи зусиль для їх поновлення.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, з огляду на положення пункту 3 частини 1 статті 152 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні обставини для вжиття заходів забезпечення позову, тому подана заява є такою, що не підлягає задоволенню.
Таким чином, суд дійшов висновку, що заявлений спосіб забезпечення позову не ґрунтується на наявних у справі фактах; спрямований на майбутнє; фактично вирішує спір по суті; суперечить цілям та завданням забезпечення позову, визначеним законом.
У зв'язку з наведеним, у задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 150-157 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ухвалив:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про оскарження рішення суб'єкта владних повноважень - відмовити.
Роз'яснити позивачу, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Роз'яснити позивачу, що останній не позбавлений можливості звернутися із заявою про забезпечення позову після відкриття провадження у справі.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду в п'ятнадцятиденний строк з дня складання ухвали.
Суддя Вісьтак М.Я.