16 червня 2025 року м. Київ справа №320/11487/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у
м. Києві та Київської області
про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити певні дії, -
І. Зміст позовних вимог.
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київської, в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Центрального міжрегіонального управлінням Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області прийняти декларацію позивача про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області прийняти у позивача декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказує, що відмова відповідача у прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства, оскільки неотримання позивачем документа про припинення громадянства російської федерації відбулося з незалежних від нього причин.
Відповідач в поданому відзиві проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав правомірності своїх дій, вказує на те, що норми законодавства України покладають на особу обов'язок подати документ, виданий уповноваженим органом відповідної держави про припинення іноземного громадянства, протягом двох років з моменту реєстрації її громадянином України, а у разі неможливості отримання такого документа - подати декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Як зазначає відповідач, розрив Україною дипломатичних відносин з рф не впливає на суть правовідносин між ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області та позивачем, оскільки позивач у будь-який час міг звернутись із відповідною заявою до дипломатичного (консульського) представництва російської федерації, яке може бути розташоване на території будь-якої держави, однак цього не зробив.
На переконання відповідача, позивач не був позбавлений можливості здійснити процедуру виходу з громадянства російської федерації шляхом подання як клопотання (заяви) про припинення іноземного громадянства так і декларації про відмову від громадянства російської федерації до уповноваженого органу цієї держави чи до консульства російської федерації в іншій країні (поштою, особисто або через представника), однак жодних дій позивачка не вчиняла, що свідчить про пасивну поведінку позивачки до питання відмови від громадянства російської федерації.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
24.04.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та матеріали особової справи позивача.
29.04.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
Інших заяв чи клопотань учасниками справи до суду не подано.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно частини 2 статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини 2 статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановлені відповідні обставини.
18.02.2021 відповідачем прийнято рішення про оформлення набуття позивачем громадянства України відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України».
Позивачу видано тимчасове посвідчення громадянина України серії НОМЕР_1 від 13.05.2021, терміном дії до 18.02.2023.
Позивачем підписано зобов'язання від 06.10.2020, згідно якого він зобов'язується припинити іноземне громадянство протягом двох років з моменту набуття громадянства України і подати до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства російської редерації. У разі неотримання з незалежних від відповідача причин документа про припинення громадянства російської федерації, зобов'язується подати декларацію про відмову від громадянства цієї держави і повернути національний паспорт громадянина російської федерації до уповноваженого органу цієї держави.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації на території України введено воєнний стан та припинено функціонування дипломатичних та консульських установ держави-агресора.
Позивач звернувся до Посольства російської федерації в Республіці Молдова із заявою про вихід з громадянства російської федерації.
Посольством російської федерації в Республіці Молдова, позивачу відмовлено у припиненні громадянства у зв'язку з тим, що відповідно до законів російської редерації, заява про припинення громадянства подається лише за місцем проживання.
До ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області позивачем подано декларацію про відмову від іноземного громадянства від 14.02.2024.
Листом від 16.02.2024 №Б-265/6/5010-24/8010.4.2/458-24 “Про надання інформації» позивача повідомлено про не прийняття декларації про відмову від громадянства російської федерації у зв'язку з відсутністю підстав подання такої декларації.
Вважаючи відмову відповідача у прийнятті декларації протиправною, позивачка звернувся до суду з даним позовом до суду.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначено Законом України “Про громадянство України» від 18 січня 2001 року №2235-III (далі - Закон №2235-III в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону №2235-III, громадянство України - це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках; громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
Положенням статті 6 Закону №2235-III закріплено підстави набуття громадянства України, зокрема, згідно з пунктом 2 частини 1 вказаної статті громадянство України набувається за територіальним походженням.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №2235-ІІІ, особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2235-ІІІ іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Незалежною від особи причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства - є невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), документа про припинення громадянства (підданства) у встановлений законодавством іноземної держави термін (за винятком випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років від дня подання клопотання, якщо термін не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства за ініціативою особи чи якщо така процедура не здійснюється або вартість оформлення припинення іноземного громадянства (підданства) перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України (частина 1 статті 1 Закону №2235-III).
Указом Президента України від 27.03.2001 №215 затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (надалі - Порядок).
Зазначений Порядок визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.
Згідно пункту 119 розділу V Порядку особам, які набули громадянство України та взяли зобов'язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.
Таким чином, відповідно до законодавства України, особи які набули громадянство України та отримали тимчасову посвідку, мають подати документи про припинення іноземного громадянства.
З аналізу правових норм, слідує, що документ про припинення іноземного громадянства видається консульською установою, посольством тієї держави, громадянство якої особа виявила бажання припинити.
Відповідно до статті 19 Федерального Закону “Про громадянство Російської Федерації» (далі - Закон), вихід з громадянства Російської Федерації особи, яка проживає на території російської федерації, здійснюється на підставі добровільного волевиявлення такої особи в загальному порядку, за винятком випадків, передбачених статтею 20 цього Федерального закону. Вихід з громадянства Російської Федерації особи, яка проживає на території іноземної держави, здійснюється на підставі добровільного волевиявлення такої особи у спрощеному порядку, за винятком випадків, передбачених статтею 20 цього Федерального закону.
Статтею 32 вказаного Закону встановлено, що заява з питань громадянства російської федерації подається за місцем проживання заявника: a) особою, яка проживає на території Російської Федерації, - до територіального органу федерального органу виконавчої влади у сфері внутрішніх справ; б) особою, яка проживає за межами Російської Федерації і не має місця проживання на території Російської Федерації, - дипломатичного представництва або консульської установи Російської Федерації, що знаходяться за межами Російської Федерації.
Матеріалами справи підтверджено, що у зв'язку з припиненням функціонування дипломатичного представництва або консульської установи російської федерації в Україні, позивач звертався з питання щодо можливості виходу з громадянства рф до консульських відділів посольства рф у Республіці Молдова, Республіки Польщі та Румунії.
Листами означених консульських відділв повідомлено, що подати документи щодо можливості виходу з громадянства рф можливо лише за наявності дозволу на проживання у країні де знаходиться посольство рф.
Суд вважає, що зазначені документи свідчать про те, що позивач реально намагався припинити громадянство російської федерації та у зв'язку з тим, що представництва або консульські установи російської федерації більше не проводять свою діяльність на території України, у позивача не було можливості отримати документ про припинення громадянства зазначеної держави.
Таким чином, дана ситуація повністю підпадає під врегулювання частиною 5 статті 8 Закону №2235-ІІІ, якою встановлено, що іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Суд звертає увагу на те, що відсутність у чинному законодавстві України альтернатив або відповідного правового механізму вирішення подібних спірних правовідносин нівелює реалізацію права особи на оформлення припинення громадянства іноземної держави з огляду на неможливість де-факто ним скористатися, незважаючи на його проголошення де-юре, та не може бути підставою для відмови у захисті такого права загальними засобами, передбаченими Законом №2235-III.
У справі “Рисовський проти України» (п.70-71) ЄСПЛ зазначив про особливу важливість принципу “належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі “Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», п. 58, а також рішення у справі “Ґаші проти Хорватії», заява №32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі “Трґо проти Хорватії», заява №35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про те, що позивач має право розраховувати на прийняття відповідачем декларації про відмову від іноземного громадянства, оскільки отримати документ про припинення громадянства російської федерації наразі не є можливим.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача прийняти від позивача декларацію про відмову від громадянства російської федерації, суд зазначає наступне.
Так, згідно з пунктом 10 частини 2 статті 248 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За висновками Європейського Суду з прав людини, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення у справі “Афанасьєв проти України» від 05.04.2005, заява №38722/02).
Отже, “ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Положення Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, що були прийняті 11.03.1980 Комітетом Міністрів, передбачають, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
При цьому, з огляду на положення статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які Конституцією України віднесені до компетенції цього органу державної влади.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративний суд, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Аналіз приписів КАС України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
Так, суди зобов'язані відповідно до частини першої статті 129 Конституції України вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, у свою чергу, означає врахування тлумачення Конвенції, яке надається Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) як мінімальних стандартів демократичного суспільства. Принцип законності, який є складовою верховенства права, у розумінні ЄСПЛ, має бути заснованим на визнанні і прийнятті людини, її прав та свобод, як найвищої цінності, тобто, за своїм змістом мати характер правозаконності. ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що вислів “згідно із законом» означає, зокрема, що закон не повинен суперечити принципу верховенства права.
Суд зобов'язаний застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб'єктів владних повноважень, визначених частиною другою статті 2 КАС України. Цей обов'язок випливає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейський суд з прав людини виробив позицію, згідно з якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору.
Таку позицію щодо меж дискреції суб'єкта владних повноважень неодноразово підтримувала Велика Палата Верховного Суду (зокрема у постанові від 14.11.2019 у справі №9901/619/18 і від 04.02.2020 у справі №П/9901/871/18), а також Верховний Суд у постанові від 20.02.2020 у справі №2040/7713/18 тощо.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача прийняти від позивача декларацію про відмову від громадянства російської федерації.
З огляду на вищенаведене суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
VІ. Судові витрати.
Відповідно до частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на задоволення позову та враховуючи приписи статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення на користь позивача судового збору, сплаченого за подання позовної заяви у розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо відмови в прийнятті у ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства.
Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області прийняти від ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А, ЄДРПОУ 42552598) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жук Р.В.