16 червня 2025 року м. Київ № 320/52587/24
Київський окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Перепелиця А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом приватного акціонерного товариства «Житомирський меблевий комбінат» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось приватне акціонерне товариство «Житомирський меблевий комбінат» (далі - позивач, ПрАТ «Житомирський меблевий комбінат») з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач, контролюючий/податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.10.2024 №1234092303, прийняте Головним управлінням ДПС у м. Києві.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про протиправність висновків Акта перевірки, на підставі яких контролюючим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, оскільки такі висновки контролюючого органу спростовуються належно оформленими первинними документами та підтверджують належне, обґрунтоване декларування податкових зобов'язань. Позивачем вказано, що ним правомірно сплачено податок на прибуток іноземних юридичних осіб за ставкою 2% в 2018 та 2019 роках, та за ставкою 5% в 2020 та 2021 роках від виплачуваних дивідендів на користь Компаній «AMARENA LIMITED» (Республіка Кіпр) та «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» (Республіка Кіпр). Застосування саме такого розміру податку передбачено підпунктом «а» пункту 2 статті 10 Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи від 08.12.2012, ратифікованої Україною 04.07.2013. Позивач категорично не погоджується із позицією контролюючого органу про те, що компанії «AMARENA LIMITED» (Республіка Кіпр) та «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» (Республіка Кіпр) здійснювали діяльність в Україні через постійне представництво, а тому у даному випадку мало керуватися безпосередньо нормами Податкового кодексу України, - тобто сплатити податок з доходів виплачених нерезиденту у розмірі 15%.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснювати розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив про правомірність висновків Акта перевірки, на підставі яких прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення з огляду на те, що в ході проведеної документальної позапланової виїзної перевірки встановлено, що позивач всупереч вимог підпункту 141.4.1, 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України безпідставно застосував ставку податку на доходи нерезидента при виплаті сум дивідендів у розмірі 5% замість 15%, що призвело до заниження вказаного податку. На переконання контролюючого органу, компанія «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» здійснювала діяльність в Україні через постійне представництво у вигляді постійного місця діяльності, в якому частково, але в значних обсягах здійснювалась господарська діяльність нерезидента. Враховуючи те, що нерезидент не зареєстрував в Україні постійного представництва, а ПрАТ «Житомирський меблевий комбінат» сплачувало доходи у вигляді дивідендів не на користь постійного представництва, а безпосередньо на користь нерезидента, то при виплаті відповідних процентів Товариство мало утримати з суми такого доходу податок на доходи нерезидентів за ставкою 15%.
У поданій до суду відповіді на відзив позивачем зазначено про відсутність правових підстав для призначення перевірки ПрАТ «Житомирський меблевий комбінат», оскільки запит ДПС України до іноземного компетентного органу стосувався українських підприємств ТОВ «Євротекстиль» та ПрАТ «Магазин Киянка» та не мав відношення до ПрАТ «Житомирський меблевий комбінат». Окрім того, вважає, що контролюючим органом не було надано доказів звернення до ПрАТ «Житомирський меблевий комбінат» з обов'язковим письмовим запитом, в якому були б зазначені порушення позивачем валютного, податкового та іншого не врегульованого ПК України законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, на який би ПрАТ «Житомирський меблевий комбінат» не надало пояснень протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем отримання такого запиту.
Протокольною ухвалою суду від 27.01.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні 05.03.2025 представником позивача заявлено клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження з метою заявити клопотання про вступ у справу в якості третьої особи компанії «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» (Республіка Кіпр).
За наслідками розгляду вказаного клопотання, протокольною ухвалою від 05.03.2025 судом відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про повернення до стадії підготовчого провадження з огляду на те, що під підготовчого позивачем не було заявлено клопотання про неможливість подання у встановлений процесуальним законом строк клопотання про залучення третьої особи, а також не наведено для цього поважних причин.
У судовому засіданні 02.04.2025, заслухавши пояснення сторін, протокольною ухвалою судом було постановлено перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Дослідивши позовну заяву, відзив на позовну заяву, а також оцінивши наявні в матеріалах належні та допустимі докази у їх взаємозв'язку та сукупності, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 11.09.2024 №6045-п та направлення від 12.09.2024 №20546/26-15-23-03-19 проведено документальну позапланову виїзну перевірку приватного акціонерного товариства «Житомирський меблевий комбінат» з питань дотримання вимог податкового законодавства при вигляді доходу у вигляді процентів із джерелом походження з України нерезиденту «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» (Республіка Кіпр) за період з 01.01.2018 по 31.12.2021.
За наслідками проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПрАТ «Житомирський меблевий комбінат», Головним управлінням ДПС у м. Києві було складено Акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПрАТ «Житомирський меблевий комбінат» від 25.09.2024 №107214/Ж5/26-15-23-03-21/32744172, в якому встановлено порушення:
- підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України, а саме при виплаті доходів із джерелом походження з України у вигляді процентів компанії «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» (Республіка Кіпр) занижено податок на прибуток іноземних юридичних осіб на загальну суму 66 651 485,00 грн., у тому числі за 2018 рік - на суму 21 122 770,00 грн., за 2019 рік - на суму 10 646 856,00 грн., за 2020 рік - на суму 17 247 263,00 грн., за 2021 рік - на суму 17 634 596,00 грн.
У ході перевірки було встановлено здійснення виплат позивачем доходів нерезиденту із джерелом походження з України - компанії «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» (Республіка Кіпр).
Висновки Акта перевірки від 25.09.2024 №107214/Ж5/26-15-23-03-21/32744172 обґрунтовані тим, що ПрАТ «Житомирський меблевий комбінат» є пов'язаною особою із компанією «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» (з огляду на спільного бенефеціара ОСОБА_1 ); договори позики (кредитні договори) підписував на території України ОСОБА_1 від імені компанії «BIESEF INVESTMENTS LIMITED», якому надано широке коло повноважень на підставі довіреностей, в т.ч. на розпорядження активами компанії, зокрема коштами, через укладення договорів позики, що свідчить про те що компанія-нерезидент «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» має в Україні постійні місця діяльності, через які здійснюється значна частина її господарської діяльності, у зв'язку з чим встановлено порушення ПрАТ «Житомирський меблевий комбінат» підпункту 141.4.2 пункту 141.4 ст. 141 ПК України, а саме безпідставне застосування ставки податку на доходи нерезидентів 2 % в 2018 - 2019 роках та 5 % в 2020 - 2021 роках, замість 15 %, що призвело до заниження податку на прибуток іноземних юридичних осіб.
Не погоджуючись із висновками Акта перевірки від 25.09.2024 №107214/Ж5/26-15-23-03-21/32744172, позивачем 04.10.2024 направлено до Головного управління ДПС у м. Києві письмові заперечення, за результатами розгляду яких Головним управлінням ДПС у м. Києві висновки акта залишено без змін, а заперечення без задоволення.
На підставі висновків Акта перевірки від 25.09.2024 №107214/Ж5/26-15-23-03-21/32744172 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.10.2024 №1234092303 про збільшення сум податкового зобов'язання на 66 651 485,00 грн та нараховано штрафні санкції у розмірі 8 726 436,00 грн., що у загальному розмірі становить 75 377 921,00 грн.
Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з позовом.
Оцінюючи рішення суб'єкта владних повноважень з урахуванням вимог законодавства, якими регулюються спірні правовідносини та встановлених у справі обставин, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Відповідно до пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для проведення документальної позапланової перевірки ПрАТ «Житомирський меблевий комбінат» став лист ДПС України від 18.07.2022 №7388/7/99-00-23-01-0107 (вх. від 19.07.2022 №3085/8) щодо отриманої інформації та документів від компетентного органу Республіки Кіпр, які стосуються питань, що були охоплені під час попередніх перевірок ПрАТ «Житомирський меблевий комбінат» та у зв'язку з наданням пояснень та їх документальних підтверджень в неповному обсязі на зпит Головного управління ДПС у м. Києві від 18.12.2023 №112462/6/26-15-23-03-08.
Наведене свідчить про наявність підстав, визначених статтею 78 ПК України, для проведення документальної позапланової перевірки ПрАТ «Житомирський меблевий комбінат».
Відповідно до підпункту 141.4.1 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту такими доходами є:
а) проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов'язаннями, випущеними (виданими) резидентом;
б) дивіденди, які сплачуються резидентом;
в) роялті;
г) фрахт та доходи від інжинірингу;
ґ) лізингова/орендна плата, що вноситься резидентами або постійними представництвами на користь нерезидента - лізингодавця/орендодавця за договорами оперативного лізингу/оренди;
д) доходи від продажу нерухомого майна, розташованого на території України, яке належить нерезиденту, у тому числі майна постійного представництва нерезидента;
е) прибуток від здійснення операцій з продажу або іншого відчуження цінних паперів, деривативів або інших корпоративних прав, визначений відповідно до цього розділу;
є) доходи, отримані від провадження спільної діяльності на території України, доходи від здійснення довгострокових контрактів на території України;
ж) винагорода за провадження нерезидентами або уповноваженими ними особами культурної, освітньої, релігійної, спортивної, розважальної діяльності на території України;
з) брокерська, комісійна або агентська винагорода, отримана від резидентів або постійних представництв інших нерезидентів стосовно брокерських, комісійних або агентських послуг, наданих нерезидентом або його постійним представництвом на території України на користь резидентів;
и) внески та премії на страхування або перестрахування ризиків в Україні (у тому числі страхування ризиків життя) або страхування резидентів від ризиків за межами України;
і) доходи, одержані від діяльності у сфері розваг (крім діяльності з проведення лотереї);
ї) доходи у вигляді благодійних внесків та пожертвувань на користь нерезидентів;
й) інші доходи від провадження нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, крім доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів, виконаних робіт, наданих послуг, переданих, виконаних, наданих резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг із міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення, а також крім субсидій для повернення частини кваліфікованих витрат, передбачених Законом України «Про державну підтримку кінематографії в Україні».
Згідно з підпунктом 14.1.206 пункту 141.4 статті 141 ПК України проценти - дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна.
Відповідно до підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 ПК України резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3-141.4.6 та 141.4.11 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.
Статтею 103 ПК України регламентовано порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України.
За правилами пункту 103.1 статті 103 ПК України, застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.
Відповідно до пункту 103.2 статті 103 ПК України, особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України. У разі отримання синдикованого фінансового кредиту особа (податковий агент) застосовує ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України, на дату виплати процентів або інших доходів, отриманих із джерел в Україні, учасникам синдикату кредиторів з урахуванням того, резидентом якої юрисдикції є кожен учасник синдикованого кредиту, та пропорційно до його частки у межах кредитного договору, за умови що він є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу, незалежно від того, виплата здійснюється через агента чи напряму.
Згідно з частиною першою статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
При цьому, відповідно до пункту 3.2 статті 3 ПК України якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
Згідно зі статтею 11 Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи від 08 листопада 2012 року, ратифікованої Україною 04 липня 2013 року, проценти, що виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту іншої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій іншій Державі, якщо такий резидент є особою - фактичним власником таких процентів.
Однак такі проценти можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо особа - фактичний власник процентів є резидентом іншої Договірної Держави, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати 2 відсотків від загальної суми процентів. Спосіб застосування цих обмежень встановлюється компетентними органами Договірних Держав за взаємною домовленістю.
Термін «проценти» у випадку використання в цій статті означає дохід від боргових вимог будь-якого виду, незалежно від іпотечного забезпечення і незалежно від володіння правом на участь у прибутках боржника, і, зокрема, дохід від урядових цінних паперів і дохід від облігацій чи боргових зобов'язань, у тому числі премії та винагороди, що сплачуються стосовно таких цінних паперів, облігацій та боргових зобов'язань.
Водночас, застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті.
У розумінні пункту 103.3 статті 103 ПК України, бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів.
Водночас, бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу.
Як установлено пунктом 103.4 статті 103 ПК України, підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.
Довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України (пункт 103.5 статті 103 ПК України).
За змістом пункту 103.8 статті 103 ПК України особа, яка виплачує доходи нерезидентові у звітному (податковому) році, у разі подання нерезидентом довідки з інформацією за попередній звітний податковий період (рік) може застосувати правила міжнародного договору України, зокрема, щодо звільнення (зменшення) від оподаткування, у звітному (податковому) році з отриманням довідки після закінчення звітного (податкового) року.
08.11.2012 між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр підписано Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи (далі - Конвенція), яка ратифікована Законом України від 04.07.2013 № 412-VII (дата набрання чинності для України 07.08.2013).
За визначенням, наведеним у статті 3 Конвенції, для цілей цієї Конвенції, якщо із контексту не випливає інше термін «компанія» означає будь-яку юридичну особу чи будь- яке утворення, що розглядається з метою оподаткування як юридична особа. Пункт 1 статті 10 Конвенції передбачав, що дивіденди, що сплачуються компанією, яка є резидентом Договірної Держави, резиденту іншої Договірної Держави, можуть оподатковуватись в цій іншій Державі.
Поряд з цим пункт 2 статті 10 Конвенції встановлював, що такі дивіденди також можуть оподатковуватись у Договірній Державі, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо особа - фактичний власник дивідендів є резидентом іншої Договірної Держави, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати:
а) 5 відсотків від загальної суми дивідендів, якщо фактичний власник володіє не менш ніж 20 відсотками капіталу компанії, що сплачує дивіденди, або інвестував в придбання акцій чи інших прав компанії еквіваленті не менше 100 000 євро;
b) 15 відсотків від загальної суми дивідендів у всіх інших випадках. Відповідно до пункту 3 статті 10 Конвенції термін “дивіденди» у випадку використання в цій статті означає дохід від акцій або інших прав, які не є борговими вимогами, що дають право на участь у прибутку, а також дохід від інших корпоративних прав, який підлягає такому самому оподаткуванню, як дохід від акцій відповідно до законодавства тієї Держави, резидентом якої є компанія, що розподіляє прибуток.
Разом з тим, пунктом 4 цієї ж статті Конвенції передбачено, що положення пунктів 1 і 2 цієї статті не застосовуються, якщо особа - фактичний власник дивідендів, яка є резидентом Договірної Держави, здійснює підприємницьку діяльність в іншій Договірній Державі, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди, через розташоване в ній постійне представництво, і холдинг, стосовно якого сплачуються дивіденди, справді пов'язаний з таким постійним представництвом. У такому випадку застосовуються положення статті 7 цієї Конвенції.
За змістом положень пункту 1 - 4 статті 5 Конвенції для цілей цієї Конвенції термін «постійне представництво» означає постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність підприємства.
Термін «постійне представництво», зокрема, включає: a) місце управління; b) філіал; c) офіс; d) фабрику; e) майстерню; f) установку або споруду для розвідки природних ресурсів; g) шахту, нафтову або газову свердловину, кар'єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; та h) склад або інше приміщення, що використовується для продажу товарів.
Будівельний майданчик, або складальний або монтажний проект, чи пов'язана з таким майданчиком або проектом наглядова діяльність утворюють постійне представництво, лише якщо вони існують більше ніж дванадцять місяців. Незважаючи на попередні положення цієї статті, термін «постійне представництво» не включає: a) використання споруд виключно з метою зберігання, демонстрації або доставки товарів чи виробів, що належать підприємству; b) складування запасів товарів або виробів, що належать підприємству, виключно з метою зберігання, демонстрації або доставки; c) складування запасів товарів або виробів, що належать підприємству, виключно з метою переробки іншим підприємством; d) утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для підприємства; e) утримання постійного місця діяльності виключно з метою здійснення для підприємства будь-якої іншої діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер; f) утримання постійного місця діяльності виключно для здійснення будь-якої комбінації видів діяльності, перелічених у підпунктах від “a» до “e», за умови, що сукупна діяльність постійного місця діяльності, яка виникає внаслідок такої комбінації, має підготовчий або допоміжний характер.
Згідно з пункту 5 статті 5 Конвенції незважаючи на положення пунктів 1 і 2 цієї статті, якщо особа, інша ніж агент з незалежним статусом, до якого застосовується пункт 6 цієї статті, діє від імені підприємства та має, та звичайно використовує повноваження в Договірній Державі укладати контракти від імені підприємства, то це підприємство розглядається як таке, що має постійне представництво в цій Державі стосовно будь-якої діяльності, яку ця особа виконує для підприємства за винятком, якщо діяльність цієї особи обмежується тією, що зазначена в пункті 4 цієї статті, яка якщо і здійснюється через постійне місце діяльності, не може перетворити це постійне місце діяльності у постійне представництво відповідно до положень цього пункту.
На законодавчому рівні визначення «постійного представництва», його основних характеристика складових, міститься в підпункті 14.1.193 пункту 14.1 статті 14 ПК України. А саме, під терміном «постійне представництво» розуміють постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар'єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів, сервер.
З метою оподаткування термін «постійне представництво» включає будівельний майданчик, будівельний, складальний або монтажний об'єкт чи пов'язану з ними наглядову діяльність, якщо тривалість робіт, пов'язана з таким майданчиком, об'єктом чи діяльністю, перевищує шість місяців; надання послуг нерезидентом (крім послуг з надання персоналу), у тому числі консультаційних, через співробітників або інший персонал, найнятий ним для таких цілей, але якщо така діяльність провадиться (в рамках одного проекту або проекту, що пов'язаний з ним) в Україні протягом періоду або періодів, загальна тривалість яких становить більш як шість місяців, у будь-якому дванадцятимісячному періоді; резидентів, які мають повноваження: діяти від імені виключно такого нерезидента (проведення переговорів щодо суттєвих умов та/або укладення договорів (контрактів) від імені цього нерезидента), що призводить до виникнення у цього нерезидента цивільних прав та обов'язків; та/або утримувати (зберігати) запаси товарів, що належать нерезиденту, із складу яких здійснюється поставка товару від імені нерезидента, крім резидентів, що мають статус складу тимчасового зберігання або митного ліцензійного складу.
Постійним представництвом не є використання будівель або споруд виключно з метою зберігання, демонстрації або доставки товарів чи виробів, що належать нерезиденту; зберігання запасів товарів або виробів, що належать нерезиденту, виключно з метою зберігання або демонстрації; зберігання запасів товарів або виробів, що належать нерезиденту, виключно з метою переробки іншим підприємством; утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для нерезидента; направлення у розпорядження особи фізичних осіб у межах виконання угод про послуги з надання персоналу; утримання постійного місця діяльності виключно з метою провадження для нерезидента будь-якої іншої діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер.
Таким чином, як національне, так і міжнародне законодавство встановлює, що одним із випадків, коли господарська діяльність нерезидента, що здійснюється через його представництво в Україні, не підпадає під визначення «постійне представництво», є здійснення таким представництвом комбінації видів діяльності, якщо наслідком такої комбінації є сукупна діяльність підготовчого чи допоміжного характеру.
Пунктом 7 статті 5 Конвенції визначено, що той факт, що компанія, яка є резидентом Договірної Держави, контролює чи контролюється компанією, яка є резидентом іншої Договірної Держави або яка здійснює підприємницьку діяльність у цій іншій Державі (через постійне представництво чи будь-яким іншим чином), сам по собі не перетворює одну з цих компаній у постійне представництво іншої.
Наведені норми міжнародного й українського законодавства у сукупності вказують на те, що представництва на території України зазвичай не мають статусу юридичної особи та діють на підставі наданих нерезидентом повноважень. Такі представництва можуть як здійснювати підприємницьку діяльність на території України, так і виконувати лише функції, які мають допоміжний та підготовчий характер (зберігання, демонстрація, закупівля або доставка товарів, збирання інформації тощо). Ці умови можна схарактеризувати як ознаки, що дозволяють відносити представництво нерезидента до розряду «постійних» та «непостійних».
Таким чином, постійне представництво нерезидента в Україні з метою оподаткування розглядають як окремий, незалежний від самого нерезидента, суб'єкт господарської діяльності. А тому взаємовідносини між нерезидентом та його постійним представництвом в Україні необхідно розглядати як взаємовідносини між різними суб'єктами господарювання та, відповідно, податковий облік самого постійного представництва повинен здійснюватися згідно із загальними правилами.
У контексті наведеного суд враховує те, що відповідно до пункту 60 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України нерезиденти (іноземні компанії, організації), які здійснюють господарську діяльність на території України та/або які до набрання чинності Законом України від 16.01.2020 № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» належно акредитували (зареєстрували, легалізували) на території України відокремлені підрозділи, у тому числі постійні представництва, і станом на 01.01.2021 не перебувають на обліку в контролюючих органах, зобов'язані протягом трьох місяців подати до контролюючих органів документи для взяття їх на облік у порядку, встановленому пунктом 64.5 статті 64 ПК України.
Наказом Міністерства фінансів України від 08.02.2021 № 62 «Про затвердження Змін до Порядку обліку платників податків і зборів» (далі - Наказ № 62), який набрав чинності 19.03.2021, внесені зміни до Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588 (далі - Порядок № 1588). Пунктом 2 Наказу № 62, встановлено що нерезиденти (іноземні юридичні компанії, організації), які здійснюють в Україні діяльність через відокремлені підрозділи, у тому числі постійні представництва, та на дату набрання чинності Наказом 62 не перебувають на обліку в контролюючих органах, зобов'язані протягом двох місяців з дати набрання чинності Наказу №62 подати для постановки їх на облік документи, визначені підпунктом 4.2, 4.4 розділу IV Порядку № 1588.
Так, контролюючим органом у ході проведення перевірки зроблено висновки, що ПрАТ «Житомирський меблевий комбінат» здійснювало виплати процентів на користь компанії «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» (Республіка Кіпр), при цьому:
- такі виплати здійснювалися безпосередньо на користь компанії-нерезидента, а не на користь її постійного представництва на території України;
- положення міжнародного договору з країною резиденції компанії «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» (Республіка Кіпр) не передбачають іншого.
Вказані твердження викладені на сторінці 18 Акта перевірки.
Суд не погоджується із твердженнями контролюючого органу з огляду на таке.
Згідно з пунктом 64.5 статті 64 ПК України у разі встановлення контролюючим органом за результатами податкового контролю ознак ведення нерезидентом господарської діяльності на території України, зазначеної в абзацах третьому - п'ятому цього пункту, без взяття на податковий облік нерезидента, зокрема здійснення резидентом діяльності в інтересах нерезидента через відокремлені підрозділи, у тому числі, що має ознаки постійного представництва, контролюючим органом призначається перевірка такої діяльності. Порядок проведення перевірки для цілей цього пункту визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з урахуванням особливостей, визначених цим Кодексом.
Якщо перевіркою встановлено ведення нерезидентом діяльності через відокремлені підрозділи, у тому числі постійне представництво в Україні без взяття на податковий облік, контролюючий орган складає акт перевірки, який надсилається нерезиденту в порядку, визначеному пунктом 86.13 статті 86 цього Кодексу. На підставі акта перевірки контролюючим органом може бути прийнято рішення про взяття на облік такого нерезидента в Україні без заяви нерезидента та отримання заперечення до акта перевірки.
Також відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законів України щодо приватизації державного і комунального майна, яке перебуває у податковій заставі, та забезпечення адміністрування погашення податкового боргу» від 03.11.2022 № 2719-ІХ (набрав чинності 24.11.2022) були внесені зміни до ПКУ, згідно яких знято обмеження щодо проведення документальних позапланових перевірок, у т.ч. з підстав, визначених підпунктом 78.1.22 пункту 78.1 статті 78 ПК України.
Відповідно з підпункту 78.1.22 пункту 78.1. статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється у разі отримання інформації, що свідчить про ведення нерезидентом господарської діяльності через постійне представництво на території України, відповідно до вимог підпункту 14.1.193 пункту 14.1 статті 14 ПК України, без взяття на податковий облік.
Згідно пункту 117.4. статті 117 ПК України ведення нерезидентом (іноземною юридичною компанією, організацією) діяльності через відокремлений підрозділ, у тому числі постійне представництво, без взяття на податковий облік у порядку, передбаченому ПК України, тягне за собою накладення штрафу на нерезидента в розмірі 100 000 гривень.
У даному випадку стверджуючи про ведення компанією «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» (Республіка Кіпр) на території України основної комерційної діяльності саме через постійне представництво відповідач не вказав на обставини й не підтвердив документально вжиття ним зазначених вище заходів з метою проведення документальної позапланової перевірки такого постійного представництва нерезидента, взяття його на податковий облік й притягнення останнього до відповідальності на підставі пункту 117.4. статті 117 ПК України.
Більш того, у силу приписів частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
За змістом норм статей 72, 73, 75 і 76 зазначеного Кодексу доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Воднораз належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми - докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Всупереч вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі, а також наведених процесуальних норм Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач не надав суду для дослідження наявні у нього документальні докази (як то копії листів-запитів та оригінальних текстів листів-відповідей компетентних органів іноземних країн стосовно компанії «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» (Республіка Кіпр) та її фінансово-господарських взаємовідносин із позивачем, доданих до зазначених листів додатків, інших матеріалів, що перелічені в акті перевірки), що були використанні ним при проведенні документальної перевірки ПрАТ «Житомирський меблевий комбінат» та формуванні висновків про порушення ним вимог підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 ПК України при виплаті доходу (процентів за договором позики) на користь названого нерезидента.
Що ж стосується долученої відповідачем до свого відзиву копії неофіційного перекладу листа-відповідді Міністерства фінансів Республіки Кіпр, то суд не вважає її належними та достатніми доказом, яким би підтверджувалися висновки акта перевірки.
Як вже було описано вище по тексту цього судового рішення, відповідач не подав до суду оригінальні тексти листів-відповідей компетентного органу Кіпру. У той же час переклад листа-відповідді компетентного органу Республіки Кіпр вчинений у неофіційному порядку, що безпосередньо визначено в діючих на час надсилання спеціального запиту й отримання відповідді на нього Порядках обміну податковою інформацією за спеціальними письмовими запитами з компетентними органами іноземних країн, затверджених наказами Міністерства фінансів України від 30.11.2012 № 1247 та від 16.04.2022 № 118, що вказує на його нелегалізацію у встановленому чинним законодавством порядку.
Так, вимога легалізації документів державної влади (а саме, проставлення апостилю на документах) випливає з низки норм, зокрема: - частиною першою статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 № 2709- IV передбачено, що документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації; якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України; - стаття 3 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05.10.1961 (яка набула чинності для України з 22.12.2003 та учасниками якої, у тому числі є і Республіка Кіпр), встановлює, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Також у силу приписів частини восьмої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, визначених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У даному ж випадку використаний контролюючим органом при проведенні документальної перевірки позивача текст неофіційного перекладу відповідді компетентного органу іноземної країни не містить апостилю, а тому останній не може бути використаний у якості доказу на підтвердження наведених в акті перевірки висновків.
Більш того оглянувши текст неофіційного перекладу суд встановив, що вказаний лист не містить стверджувальних відомостей про те, що компанія «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» (Республіка Кіпр) має на території України незареєстроване постійне представництво в розумінні положень Конвенції, вчиняє через нього комерційну діяльність.
Крім того, за змістом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення 28.10.2024 №1234092303, нарахувавши ПрАТ «Житомирський меблевий комбінат» податкове зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб, ГУ ДПС у м.Києві застосувало до платника у даному випадку штрафні санкції, передбачені пунктом 125-1.2 статті 125 ПК України («Порушення правил нарахування, утримання та сплати (перерахування) податків у джерела виплати»).
Згідно з цим пунктом статті 125-1 ПК України вчинене умисно ненарахування та/або неутримання, та/або несплата (неперерахування), та/або нарахування, сплата (перерахування) не в повному обсязі податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь нерезидента або іншого платника податків, а також нерезидентом, на якого покладено обов'язок сплачувати податок у порядку, встановленому розділом III цього Кодексу, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
При цьому, як вже було відзначено вище по тексту цього судового рішення, в силу положень пункту 109.3 статті 109 ПК України необхідною умовою для притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення лише у випадках, визначених пунктами 123.2-123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125- 1.2-125-1.4 статті 125-1 цього Кодексу є встановлення контролюючими органами саме вини особи у вчиненні відповідного правопорушення.
Проаналізувавши текст Акта перевірки суд не виявив жодних доводів й аргументів контролюючого органу, які б вказували на встановлення наявності в діях позивача вини при здійсненні оподаткування виплачених на користь нерезидента дивідендів за пониженою ставкою, розмір якої були встановлений у Конвенції між Урядом України та Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи.
Також, суд вважає за необхідне наголосити, що ПрАТ «Житомирський меблевий комбінат» є резидентом України зареєстрованим за адресою 01015, місто Київ, вулиця Лейпцизька, 15. Основним видом діяльності позивача за КВЕД є 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
Компанія «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» (Республіка Кіпр) є резидентом Республіки Кіпр відповідно до вимог Конвенції та підлягає оподаткуванню на Кіпрі, що підтверджується довідками про статус резидента 22.01.2018, 18.01.2019, 30.03.2020, 22.07.2021, які були надані контролюючому органу та дослідженні при приведенні перевірки.
З урахуванням вищевикладеного, належність позивача до резидентів України і компанії «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» до резидентів Республіки Кіпр, надавало право при виплаті доходів нерезиденту застосовувати ставку оподаткування, яка визначена умовами Конвенції - 2% та 5%.
Так, судом досліджено справжню сутність діяльності довірених осіб неризидента та загалом суть діяльності так званого «представництва», а також визначено те, які функції виконували довірені особи (нерезидента) та який характер діяльності мало місце «представництва» («постійне» та «допоміжне»).
В Акті перевірки відповідач прийшов до висновку, що позивач неправомірно користувався пільгами, передбаченими Конвенцією, оскільки його діяльність підпадає під визначення «постійного представництва» у розумінні підпункту 14.1.193 пункту 14.1 статті 14 ПК України та пункту 1 статті 5 Конвенції, що призвело до заниження податку на прибуток та винесення податкового повідомлення-рішення та накладення штрафу.
В обґрунтування висновків Акта перевірки, відповідач вказує на те, що за результатами аналізу інформації отриманої від компетентного органу Республіки Кіпр, на запит ГУ ДПС у м. Києві, встановлено ознаки постійного представництва компанії «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» на території України.
Підставою для таких висновків відповідача, стало те, що більша частина доходу компанії «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» (Республіка Кіпр) становлять дивіденди, та те, що вказаними компаніями видавались довіреності на представництво інтересів компанії фізичній особі, яка є громадянином України, та якому нібито надано широке коло повноважень.
У матеріалах справи відсутні матеріали, щодо фактів укладання контрактів повіреними від імені підприємства, як того вимагає стаття 5 Конвенції.
Дії, вчинені повіреним - резидентом України, підпадали під поняття підготовчих і допоміжних (підписання договорів, не здійснюючи господарську діяльність компанії), сам факт видачі довіреності не визначається Конвенцією як вчинення повіреним дій, які у будь - якому випадку свідчать про наявність постійного представництва. Висновок про наявність постійного представництва повинен ґрунтуватися на аналізі фактично здійснених повіреним дій.
У ході перевірки відповідачем не досліджено фактичні дії, які вчинялись представником та підписантом згідно виданих довіреностей. Отже, при здійсненні перевірки позивача, контролюючий орган за відсутності аналізу змісту та виду здійснюваної ним діяльності у тому числі в контексті спірних відносин, дійшов помилкового висновку про наявність в діях повіреного компанії ознак здійснення діяльності постійного представництва.
Сам зміст довіреностей не є достатньою підставою для висновку щодо здійснення повіреними діяльності постійного представництва. Пунктом 5 статті 5 Конвенції передбачено, що особа, яка діє в інтересах компанії має мати та зазвичай реалізовувати повноваження визначені в довіреностях.
З огляду на положення статті 5 Конвенції, господарська діяльність нерезидента, що здійснюється через його представництво в Україні, не підпадає під визначення «постійне представництво» виключно у тому випадку, коли представництво здійснює будь-яку з перелічених у частині четвертій статті 5 Конвенції видів діяльності з обов'язковою умовою, що така діяльність має підготовчий або допоміжний характер відносно діяльності материнської компанії.
Наведені вище обставини свідчать про вчинення повіреними нерезидента виключно підготовчих та/або допоміжних функцій у вигляді представництва інтересів компанії на загальних зборах, укладення договорів купівлі-продажу частки та інші повноваження надані довіреністю, виключно для забезпечення основної діяльності материнської компанії-нерезидента фінансування, не здійснюючи при цьому господарської діяльності материнської компанії.
Основою для розробки переважної більшості міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування є Модельна конвенція Організації економічного співробітництва та розвитку (надалі також - ОЕСР) щодо податків на доходи і капітал (надалі також - Модельна конвенція ОЕРСР). Модельна конвенція становить джерело уніфікованих рішень щодо найбільш поширених питань, які виникають у сфері міжнародного оподаткування та усунення подвійного оподаткування. Також важливе значення мають Коментарі до Модельної Конвенції ОЕСР.
Одним з основоположних фактів який підлягає встановленню під час спорів відносно наявності або відсутності постійного представництва є питання періоду існування такого постійного представництва. Оскільки, чи існує постійне представництво в державі протягом певного періоду, має визначатись на основі обставин, що застосовуються протягом цього періоду, а не тих, які застосовувалися протягом минулого чи майбутнього періоду (пункт 8 коментарів ОЕРСР до статті 5 Типової конвенції).
Акт перевірки, та пояснення відповідача не містять жодного формулювання відносно чіткого періоду створення/існування постійного представництва материнської компанії позивача - компанії «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» (Республіка Кіпр).
Акт перевірки та інші процесуальні документи, які були надані для аналізу суду містять посилання на різні, в яких представники компанії «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» (Республіка Кіпр) на підставі виданих довіреностей, підписували документи правового характеру, що за твердженням позивача в сукупності призвели до появи ознак постійного представництва.
У даному випадку вірне дослідження доходів від звичайної діяльності нерезидента дозволить визначитися з істотністю і значущістю діяльності можливого представництва, тобто чим більше значення має така діяльність в сукупній діяльності організації, тим більша ймовірність утворення постійного представництва (пункт 24 Коментарів до статті 5 Типової конвенції).
Разом із тим, в Акті перевірки (аркуш 15 Акта перевірки), відповідач, на підставі інформації компетентних органів Республіки Кіпр, встановив, що за період з 2011 по 2018 роки, у якості капітальних вкладень компанія «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» отримала від компанії «ROCKWAY DEVELOPMENT LTD» (Беліз) кошти на загальну суму 70 000 дол. США, а також від материнської компанії «GOELEO ENTERPRISES LTD» кошти як внесок до статутного капіталу 150 466 дол. США у 2016 році та 27 896,50 дол. США у 2020 році, а дивідендів за цей же період Компанія «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» не розподіляла.
Основними видами діяльності компанії «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» є адміністрування грошових резервів і кредитів та забезпечення фінансування кредитів пов'язаним особами нерезидентам Кіпру.
Суд звертає увагу, що наданий позивачем лист підтверджує, що Компанія здійснює реальну господарську діяльність, має необхідні ресурси та управлінські структури для виконання своїх функцій, не має постійного представництва в Україні і те, що дії повірених, які вчинялись протягом 2017-2021 років, на підставі виданих компанією довіреностей носили виключно дії підготовчого та/або допоміжного характеру.
Щодо доводів сторін про необхідність врахування судом висновків проведених ними експертиз, суд зазначає наступне.
У відповідності до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частин першої-третьої статті 101 Кодексу адміністративного судочинства України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед експертом, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Статтею 108 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивованим у судовому рішенні.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 12 липня 2021 року у справі №766/12142/16-а виклав наступний висновок: “висновок експерта може бути доказом у справі лише тоді, коли експертиза здійснена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. У разі коли висновок експертизи наданий стороною як додаток до позовної заяви, тобто проведений відповідною експертною установою за клопотанням сторони чи її представника, то такий висновок може розцінюватися лише як письмовий доказ, який підлягає дослідженню в судовому засіданні та відповідній оцінці.
Отже, враховуючи той факт, що висновки експертів були надані як позивачем, так і відповідачем до матеріалів справи та те, що зазначені експертизи були здійснені виключно з ініціативи позивача та відповідача (у даному випадку за ухвалою прокурора), а не здійснені на підставі ухвали суду, то такі висновки можуть розцінюватися лише як письмові докази, які підлягає дослідженню в судовому засіданні та відповідній оцінці.
Таким чином, враховуючи усі зазначені вище істотні обставини справи, такі висновки експерта не є належним та достовірним доказом в розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України, а тому не має бути врахований судом при вирішенні даної справи.
Ураховуючи все наведене вище у сукупності суд дійшов висновку про не доведення контролюючим органом документально правомірності висновків акта перевірки та наявності в ГУ ДПС у м. Києві правових підстав для прийняття оспорюваного податкового повідомлення рішення.
З урахуванням викладеного, суд вважає податкове повідомлення-рішення від 19.12.2024 №1443920405 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з частиною першою статті 9, статтею 72, частинами першою, другою, п'ятою статті 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 30280,00 грн. Відтак, враховуючи, розмір задоволених позовних вимог позивача, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 30280,00 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов приватного акціонерного товариства «Житомирський меблевий комбінат» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.10.2024 №1234092303, прийняте Головним управлінням ДПС у м. Києві.
Стягнути на користь приватного акціонерного товариства «Житомирський меблевий комбінат» (адреса: 01015, місто Київ, вулиця Лейпцизька, 15, код ЄДРПОУ 32744172) судовий збір у розмірі 30280,00 грн. (тридцять тисяч двісті вісімдесят гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 44116011).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Перепелиця А.М.