17 червня 2025 року Справа № 280/2963/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Садового І.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр-т. Соборний, буд.158-б, м. Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, буд.15, м. Івано-Франківськ, 76018; код ЄДРПОУ 20551088)
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
17.04.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач-1, ГУ ПФУ в Запорізькій області), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач-2, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-2 про відмову у призначенні пенсії №084750010755 від 17.10.2024;
- зобов'язати відповідачів зарахувати позивачу до загального стажу період роботи у колгоспі «Ленінським шляхом» з 01.09.1982 по 15.03.1994 в повному обсязі відповідно до записів трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 09.10.2024 з урахуванням висновків суду.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 18.04.2025 позивача звільнено від сплати судового збору за подання даного адміністративного позову.
Ухвалою суду від 18.04.2025 відкрито провадження у справі №280/2963/25, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення та виклику учасників справи.
У зв'язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, відповідно до вимог частини 4 статті 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Обґрунтування позовних вимог викладено в позовній заяві (вх.№18619 від 17.04.2025). Зокрема зазначено, що після досягнення необхідного віку позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком до якої було додано відповідні документи. На підставі наданих документів та відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон України №1058-IV) рішенням відповідача-2 від 17.10.2024 №084750010755 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи. При цьому, відповідачем-2 до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи в колгоспі з 01.09.1982 по 15.03.1994, оскільки не надано довідку про встановлений та вироблений мінімум трудової участі. Зауважено, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. Водночас вказано, що приймаючи оскаржуване рішення відповідач-2 не вказував, що позивач, як член колгоспу, без поважних причин не виконав встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, що є єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю. Вважаючи рішення відповідача-2 протиправним та таким, що порушує право позивача на гарантоване чинним законодавством України пенсійне забезпечення, представник позивача просить суд задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.
Заперечення відповідача-1 проти задоволення позовних вимог викладені у відзиві на позовну заяву (вх.№20604 від 28.04.2025). Зокрема зазначено, що ГУ ПФУ в Запорізькій області не вчиняло жодних протиправних дій чи бездіяльності стосовно призначення/непризначення пенсії за віком відповідно до Закону України №1058-IV та ніяким чином не порушило його права на пенсійне забезпечення. Натомість заява позивача від 09.10.2024 про призначення пенсії за віком в порядку екстериторіальності була розглянута ГУ ПФУ в Івано-Франківській області та саме цим органом було прийнято рішення від 17.10.2024 №084750010755 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком. Відповідно до вказаного рішення вік позивача на момент звернення за призначенням пенсії за віком становив 61 рік, страховий стаж заявника 18 років 5 місяців 14 днів. Водночас вказано, що згідно з відомостями трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 від 01.09.1982 до страхового стажу позивача не зараховано період його роботи в колгоспі з 1982 по 1994, оскільки записи не містять інформацію про кількість відпрацьованих трудоднів в колгоспі, відсутні підписи уповноважених осіб, на усіх записах відсутня печатка колгоспу. Крім того, позивачем при зверненні за призначенням пенсії не було надано уточнюючі або архівні довідки про підтвердження трудового стажу колгоспника. Виходячи з вищезазначеного вказано, що дії відповідачів не суперечать чинному законодавству України, а тому підстави для задоволення вимог позивача повністю відсутні.
Відповідач-2 заперечив проти позовних вимог та подав до суду відзив на позовну заяву (вх.№21884 від 02.05.2025), в якому зокрема зазначено, що ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, керуючись принципом екстериторіальності, розглянуло заяву позивача від 09.10.2024 та прийняло рішення №084750010755 від 17.10.2024 про відмову в призначені пенсії за віком. Згідно з цим рішенням, страховий стаж позивача на дату звернення становив 18 років 5 місяців 14 днів. За результатами розгляду доданих до заяви документів до страхового стажу позивача не зараховано період роботи в колгоспі з 1982 по 1994 рік, згідно із записами трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 від 01.09.1982, оскільки не надано довідку про встановлений та вироблений мінімум трудової участі. Водночас вказано, що в трудовій книжці позивача за період з 1982 року по 1994 рік не вказано на основі чого внесені записи (документ його дата і номер), також в деяких пунктах не вказано встановлену колгоспом кількість трудоднів та скільки днів виконав позивач, що унеможливило зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу позивача. Зауважено, що відповідачем-2 не покладається на позивача відповідальність за порушення підприємством порядку заповнення трудової книжки, а тільки зазначаються правові наслідки за таке порушення, зокрема, у вигляді не зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу позивача. На підставі вищевикладеного представник відповідача-2 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 , виданим 11.04.2002 Оріхівським РВ УМВС України в Запорізькій області (а.с.25-27).
09.10.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України №1058 до якої було додано необхідний пакет документів (а.с.15-16).
У відповідності до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (із подальшими змінами та доповненнями) (далі - Порядок № 22-1) передбачено, що з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунки пенсій в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер.
Відповідно до пункту 4.2. Порядку №22-1 засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що мав розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком, а саме Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
Рішенням відповідача-2 від 17.10.2024 №084750010755 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Разом з тим, позивачу роз'яснено, що до страхового стажу не зараховано період його роботи в колгоспі з 1982 по 1994, оскільки записи не містять інформацію про кількість відпрацьованих трудоднів в колгоспі, відсутні підписи уповноважених осіб, на усіх записах відсутня печатка колгоспу (а.с.17).
Вважаючи протиправним рішення відповідача-2 від 17.10.2024 №084750010755 про відмову у призначенні пенсії за віком та не погоджуючись із незарахуванням до страхового стажу роботи періоду з 01.09.1982 по 15.03.1994, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані сторонами докази, суд приходить до наступних висновків.
За приписами статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За змістом пункту 1 частини 1 статті 8 Закону України №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 9 Закону України № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно із статтею 26 Закону України №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.
Частиною 1 статті 24 Закону України № 1058-IV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина 2 статті 24 Закону України № 1058-IV).
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону України № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Закон України №1058-ІV набрав чинності 01.01.2004. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон України № 1788-ХІІ).
Слід зазначити, що Закон України № 1788-XII відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно з пунктом «а» статті 3 Закону України № 1788-XII право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема: особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Відповідно до статті 56 Закону України № 1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Аналіз вказаної норми вказує, що для зарахування до страхового стажу періоду роботи та членства у колгоспі визначено певні умови та порядок. Так, за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, то враховується час роботи за фактичною тривалістю, якщо ж виконував встановлений мінімум трудової участі або не виконував з поважних причин, то зараховується весь період роботи.
Відповідно до статті 62 Закону України № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
12.08.1993 постановою Кабінету Міністрів України № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктами 1 та 3 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за № 310 (далі - Положення №310).
Відповідно до пунктів 1, 2 Положень №310, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Положень №310).
Згідно з пунктом 6 Положень №310, всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Відповідно до пункту 8 Положень №310, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
Отже, виходячи з наведеного можна дійти висновку про те, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімуму трудової участі).
Обов'язок правильного і точного внесення даних про роботу в трудову книжку і інші документи покладена на роботодавця (пункт 13 Положень №310).
Так, з наданої до матеріалів справи копії оскаржуваного рішення відповідача-2 від 17.10.2024 №084750010755 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком, окрім іншого вбачається, що до страхового стажу позивача не враховано періоди роботи у колгоспі з 1982 року по 1994 рік, згідно з записами трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_2 від 01.09.1982, оскільки не надано довідку про встановлений та вироблений мінімум трудової участі (а.с.17).
Дослідивши надану до матеріалів справи трудову книжку колгоспника серії НОМЕР_2 від 01.09.1982, яка видана на ім'я ОСОБА_1 судом, зокрема встановлено, що 01.09.1982 - позивача було прийнято в члени колгоспу «Ленінським шляхом» та 15.03.1994 позивач вибув з членів колгоспу «Ленінським шляхом» по статті 38 Кодексу законів про працю України (а.с.18-24).
Суд звертає увагу, що вказані за спірний період записи трудової книжки містять підписи уповноважених осіб, підстави їх внесення та скріплені печатками, дефектів не мають та з них можливо встановити стаж роботи позивача. Відтак, записи про прийняття на роботу та звільнення з роботи у спірний період вчинені відповідно до вимог Положень №310.
Водночас, видана на ім'я позивача трудова книжка колгоспника серії НОМЕР_2 від 01.09.1982 на сторінках 18-19 містить відомості про встановлений мінімум трудової участі, кількість відпрацьованих трудоднів та заробітну плату, отриману позивачем за 1982, 1986 та з 1988 по 1994 роки, у розрізі за кожний рік окремо. При цьому, навпроти 1983-1985 років зазначено про проходження позивачем у період з 13.10.1982 по 09.10.1984 служби в армії.
Натомість відповідачем-2 при розгляді наданих позивачем документів та винесенні оскаржуваного рішення від 17.10.2024 №084750010755 жодної оцінки вказаним записам трудової книжки не надано, чим порушено принцип офіційного з'ясування обставин, що мають значення при вирішенні питання щодо призначення позивачу пенсії за віком.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірних періодів) містять неправдиві або недостовірні відомості.
При цьому, відповідачем-2, як суб'єктом владних повноважень не доведено, що позивач, як член колгоспу, без поважних причин не виконував встановленого мінімуму трудової участі у колгоспі.
Таким чином суд дійшов висновку, що з наданої позивачем при зверненні за призначенням пенсії за віком трудової книжки можна встановити встановлений мінімум трудової участі та кількість відпрацьованих вихододнів позивача за спірний період роботи в колгоспі «Ленінським шляхом», а відтак у позивача була відсутня необхідність для надання уточнюючої довідки про встановлений мінімум трудової участі та відпрацьовані трудодні.
Водночас, щодо наведених представником відповідача-2 у відзиві на позовну заяву обставин про те, що записи на сторінках 18-19 трудової книжки позивача не містять відомостей на підставі чого вони внесені (документ, його номер і дата), суд зауважує, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18).
У постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист.
Дана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду в постанові від 06.04.2022 у справі № 607/7638/17.
Отже, з вищенаведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення її трудової книжки.
Відповідно до частини третьої статті 44 Закону України №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно з частиною першою статті 101 Закону України № 1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Відтак, враховуючи вищенаведене, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Однак, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області таким правом не скористалося.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на зарахування до його страхового стажу періоду роботи у колгоспі «Ленінським шляхом» з 01.09.1982 по 15.03.1994, на підставі записів трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_2 від 01.09.1982, яка видана на ім'я ОСОБА_1 .
На переконання суду, за наявності формальної підстави для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в його право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Враховуючи вище викладене у сукупності, суд приходить до висновку про необґрунтованість та протиправність прийнятого відповідачем-2 рішення від 17.10.2024 №084750010755 та наявність підстав для його скасування.
Водночас, суд звертає увагу, що Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, як структурний підрозділ органу, що мав розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком, визначено засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності відповідно до пункту 4.2. Порядку №22-1, рішення якого про відмову в призначенні пенсії за віком оскаржив позивач.
Наведене свідчить, що у Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області відповідно до приписів Порядку №22-1 відсутні повноваження для вирішення питання щодо призначення позивачу пенсії за віком, у зв'язку із чим, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, оскільки зазначене Управління у даному випадку не уповноважене на розгляд заяви ОСОБА_1 та вирішення питання щодо призначення йому пенсії за віком із зарахуванням до його страхового стажу періоду роботи у колгоспі «Ленінським шляхом» з 01.09.1982 по 15.03.1994.
З огляду на встановлені вище обставини у їх сукупності, суд вважає належним способом захисту порушених прав позивача у заявленому до розгляду спорі є зобов'язання відповідача-2 зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України № 1058-IV, період його роботи у колгоспі «Ленінським шляхом» з 01.09.1982 по 15.03.1994, на підставі записів трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_2 від 01.09.1982, у зв'язку із чим повторно розглянути заяву позивача від 09.10.2024 щодо призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні.
Щодо інших посилань учасників справи, суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно із пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).
На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що ухвалою суду від 18.04.2025 позивача звільнено від сплати судового збору за подання даного адміністративного позову, розподіл судових витрат в порядку статті 139 КАС України судом не проводиться.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр-т. Соборний, буд.158-б, м. Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, буд.15, м. Івано-Франківськ, 76018; код ЄДРПОУ 20551088) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, буд.15, м. Івано-Франківськ, 76018; код ЄДРПОУ 20551088) №084750010755 від 17.10.2024 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, буд.15, м. Івано-Франківськ, 76018; код ЄДРПОУ 20551088) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) період його роботи у колгоспі «Ленінським шляхом» з 01.09.1982 по 15.03.1994, на підставі записів трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_2 від 01.09.1982, у зв'язку із чим повторно розглянути заяву позивача від 09.10.2024 щодо призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 17.06.2025.
Суддя І.В.Садовий