16 червня 2025 року Справа № 337/2543/23 ЗП/280/69/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, ЄДРПОУ 20490012), Пенсійного фонду України (Україна, 01014, місто Київ, вул. Бастіонна, буд. 9, ЄДРПОУ 00035323) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Хортицького районного суду м. Запоріжжя із позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому з урахуванням уточненої позовної заяви) просила суд:
визнати протиправним та скасувати наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області №116-к від 18.04.2023 за підписом Голови Комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області Сударикова Ігоря Юрійовича, яким вирішено звільнити ОСОБА_1 18 квітня 2023 року у зв'язку зі скороченням чисельності і штату працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України;
поновити з 19.04.2023 ОСОБА_1 в правонаступнику Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області на посаді аналогічній або рівнозначній посаді головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області;
стягнути з правонаступника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу, з 19.04.2023 по дату поновлення Позивача на посаді, виходячи з розрахунку 904,19 грн середньоденної заробітної плати Позивача.
Позовну заяву мотивовано тим, що позивач з 01.04.2019 обіймала посаду головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області. Наказом управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області від 18.04.2023 № 116-к позивача звільнено у звязку зі скороченням численності та штату працівників відділень відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП. Водночас правонаступником Фонду соціального страхування України є Пенсійний фонд України до штатного розпису якого додано нові посади, функціональні обов'язки працівників за якими передбачають виконання обов'язків, пов'язаних із загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Позивач вважає, що за наявності інших робочих місць, посад, штатних одиниць, які утворилися в процесі реорганізації Фонду соціального страхування України позивачу було неправомірно не запропоновано переведення на іншу вакантну посаду наявну у роботодавця. Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його права позивач звернувся з даним позовом до суду і просить задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 21.06.2023 заяву представника позивача задоволено та залучено до участі у вказаній цивільній справі у якості відповідача ГУ ПФУ в Запорізькій області.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 06.09.2023, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 19.12.2023, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою колегії суддів Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 22.01.2025 касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Тоботою Юлією Сергіївною, задоволено частково, клопотання ОСОБА_1 , яке подано її представником - адвокатом Черніковим Денисом Юрійовичем, задоволено, рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 06.09.2023 та постанову Запорізького апеляційного суду від 19.12.2023 скасовано, провадження у справі закрито.
Ухвалою колегії суддів Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 22.01.2025 справу передано для продовження розгляду до Запорізького окружного адміністративного суду.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.02.2025 справу передано на розгляд головуючому судді Артоуз О.О.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 17.02.2025 прийнято адміністративну справу № 337/2543/23 до провадження, відкрито спрощене позовне провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.
20 лютого 2025 року на адресу суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на позов. Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у підпунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу на тому ж підприємстві. Посилання позивача на те, що йому не запропоновано вакантні посади, які були наявні у ВД ФСС є необґрунтованими, скільки всі посади ВД ФСС підлягають скороченню так само, як і посада позивача. Основний штат працівників апарату Головного управління складають посади державної служби, умови призначення (переведення, звільнення) на які визначаються Законом України від 10.12.2015 № 889-VIII “Про державну службу». Посади працівників ФСС України, на відміну від посад працівників Пенсійного фонду, не належать до посад державної служби. На зазначених працівників поширюється законодавство про працю. Прийнявши рішення про припинення ФСС України, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників ФСС України, на яких поширюється законодавство про працю, на посади державної служби у Фонді чи його територіальних управліннях. Позивач не подавав до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області резюме або заяву, що свідчили би про його бажання працювати в Пенсійному фонді. Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області вважає, що позов подано до неналежного відповідача та просить відмовити у позові.
Ухвалою суду від 21.02.2025 залучено Пенсійний фонд України (ЄДРПОУ 00035323, Україна, 01014, місто Київ, вул. Бастіонна, буд. 9), як співвідповідача у даній адміністративній справі.
24 лютого 2025 року представником позивача надано до суду додаткові пояснення у справі. Позивач наполягає на відсутності заборони працівників, які не є державними службовцями на посаду державної служби в органі, до якого здійснюється приєднання особливо на час призупинення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби на період воєнного стану.
Пенсійний фонд України скористався своїм правом та 13.03.2025 надав до суду відзив на позовну заяву. Так, відповідач 2 заперечує проти задоволення позову та зазначає, що позовні вимоги позивача не узгоджуються з вимогами законодавства та є неможливими для виконання. ФСС України припинено 20.06.2023, УВД ФССУ у Запорізькій області 24.05.2023. Скорочено увесь штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами ВД ФСС України та УВД ФСС України в областях та м. Києві з 18.04.2023. Таким чином, всі посади, наявні в УВД ФССУ у Запорізькій області, як і посада позивача, підлягали скороченню. Внаслідок передачі Пенсійному фонду України та його територіальним органам функцій Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень з 01.01.2023 виникло публічне правонаступництво, тобто передання адміністративної компетенції одного суб'єкта владних повноважень до іншого внаслідок припинення виконання першим суб'єктом покладеної на нього функції. За часткового правонаступництва від одного до іншого суб'єкта переходять лише окремі права і обов'язки. Посада, яку займала Позивач, в УВД ФССУ у Запорізькій області, в Пенсійному фонду України - відсутня, переведення Позивача до Пенсійного фонду України на «аналогічну» чи «рівнозначну» посаду є неможливим та суперечить вимогам законодавства, про що йдеться нижче у відзиві. Прийнявши рішення про припинення ФСС України, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників ФСС України, на яких поширюється законодавство про працю, на посади державної служби у Фонді чи його територіальних управліннях. Законодавством не передбачено переведення працівника, посада якого скорочується та на якого поширюється дія законодавства про працю, на посаду державної служби в новоутвореному державному органі. Відповідач 2 просить відмовити у задоволенні позову.
Представник позивача 18.03.2025 надав до суду додаткові (окремі) пояснення у справі. Так, у поясненнях наголошується на тому, що Головними управліннями ПФУ в інших областях, зокрема ГУ ПФУ в Житомирській області, зважаючи на наявність в останньому вакантних посад недержавної служби пропонувалися колишнім працівникам УВД ФССУ у Житомирській області посади для їх займання, без процедури загального добору, в порядку ч. 6 статті 36, ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпПУ, шляхом вручення іменних пропозицій. Водночас, ГУ ПФУ у Запорізькій області, маючи 17 вакантних посад недержавної служби, на противагу головних управлінь в інших областях вирішило не дотримуватися вимог трудового законодавство, прикриваючись загальним добором, а також заперечуючи існування інституту переведення працівників при реорганізації установи, не пропонувало позивачу в порядку ч. 6 статті 36, ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпПУ зайняти посаду в ГУ ПФУ у Запорізькій області у тому числі недержавної служби.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 08.04.2025 призначено розгляд адміністративної справи № 337/2543/23 у загальному позовному провадженні, визначено дату підготовчого засідання по справі на 29.04.2025 о 12:00 год.
Протокольною ухвалою суду від 29.04.2025 відкладено підготовчий розгляд справи на 27.05.2025 о 12:00 год.
В підготовчому засіданні 27.05.2025 закінчено підготовчий розгляд справи та за згодою учасників справи призначити справу до розгляду по суті в порядку письмового провадження за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч. 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступного.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.07.2017 працювала в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області на посадах головного спеціаліста відділу експертизи й тимчасової непрацездатності, головного спеціаліста фінансового контролю та аудиту, головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту.
Наказом голови комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України від 16.01.2023 № 9-ОД «Про скорочення чисельності та штату працівників Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» на виконання п. 2 розділу VІІ Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 № 1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», керуючись ч. 4 ст. 105 ЦК України, статтями 49-2,49-4 КЗпП України та ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», вирішено скоротити весь штат та всю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві, з 18.04.2023.
17 січня 2023 року позивача повідомлено про наступне звільнення 18.04.2023 на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.
Наказом голови комісії з реорганізації Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області від 18.04.2023 № 116-к «Про звільнення ОСОБА_2 » позивача звільнено 18.04.2023 з посади головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Позивач, не погодившись з вищевказаним наказом про звільнення, вважаючи його протиправним, звернулась до суду з цим позовом.
Вказані обставини не є спірними та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.
Суд, оцінивши повідомлені сторонами обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Як установлено частиною шостою статті 36 КЗпП України, у разі зміни роботодавця, а також у разі їх реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи роботодавця можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини шостої статті 40 КЗпП України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв'язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.
Згідно з частинами другою - четвертою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті (зокрема у разі ліквідації, реорганізації), допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктами 5 і 13 частини першої цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці (крім звільнення за пунктом 13 частини першої цієї статті). Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Положення статей42,42-1і49-2цьогоКодексуне поширюються на звільнення за пунктом 13 частини першої цієї статті.
Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Відповідно до частин першої, третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Верховний Суд у постанові від 05.10.2020 у справі №451/1028/18 зазначив, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Пунктом 2 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105 (далі - Закон №1105) визначено припинити Фонд соціального страхування України (далі - Фонд) та управління виконавчої дирекції, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01.01.2023. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цього Закону.
На виконання п. 2 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1105 Кабінетом Міністрів України 27.12.2022 було прийнято Постанову №1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» (далі - Постанова № 1442).
Згідно п 1 вищезгаданої Постанови, Кабінет Міністрів України вирішив припинити з 01.01.2023, реорганізувавши шляхом приєднання до Пенсійного фонду України: Фонд соціального страхування України, управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві, у т.ч. управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області.
Відповідно до частини першої, п'ятої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення де єдиного державного реєстру запису про її припинення.
З урахуванням наведених приписів постановою Кабінету Міністрів України №1442 припинено з 01.01.2023, реорганізувавши шляхом приєднання до Пенсійного фонду України: Фонд соціального страхування України; управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях (у т.ч. управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області) та у м. Києві; утворено комісію з реорганізації Фонду соціального страхування України та комісії з реорганізації управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та у м. Києві (пункти 1- 3 Постанови №1442).
Також пунктом 6 цієї Постанови установлено, що до голови комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь виконавчої дирекції Фонду переходять повноваження щодо управління справами Фонду та управлінь виконавчої дирекції Фонду на період до завершення їх реорганізації.
У пункті 7 Постанови №1442 голову комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь виконавчої дирекції Фонду зобов'язано здійснити заходи з припинення Фонду та управлінь виконавчої дирекції Фонду у чотиримісячний строк з дня набрання чинності Законом №2620-IX.
Судом установлено, що на виконання п. 2 Розділу VII Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 № 1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», 16.01.2023 головою комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України видано наказ №9-ОД «Про скорочення чисельності та штату працівників Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», пунктом 1 якого передбачено скоротити штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в. областях та м. Києві, з 18.04.2023.
18 квітня 2023 року головою комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області видано наказ від 18.04.2023 № 116-к «Про звільнення ОСОБА_2 » яким позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Відповідно до п. 1.6. статуту Фонду соціального страхування України затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 03.04.2015 № 8 Про затвердження Статуту Фонду соціального страхування України (із змінами та доповненнями) Управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців.
Безпосереднє управління Фондом здійснюють його правління та виконавча дирекція.
Робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що створюються за рішенням правління Фонду на підставі затвердженої ним структури органів Фонду.
Відповідно до статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Частиною другою статті 65 Господарського кодексу України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.
Відповідно до абз. 7, пп. 4.9.9, п. 4.9. статуту Фонду соціального страхування України затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 03.04.2015 № 8 Про затвердження Статуту Фонду соціального страхування України (із змінами та доповненнями) Правління Фонду затверджує структуру органів Фонду, граничну чисельність працівників, схеми їх посадових окладів, видатки на адміністративно-господарські витрати Фонду (за погодженням із центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення).
Згідно абз. 3, 4, п. 7.4. статуту Фонду соціального страхування України затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 03.04.2015 № 8 Про затвердження Статуту Фонду соціального страхування України (із змінами та доповненнями) - Директор виконавчої дирекції Фонду затверджує штатний розпис виконавчої дирекції Фонду, штатні розписи управлінь виконавчої дирекції Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Штатні розписи відділень виконавчої дирекції Фонду в районах і містах обласного значення затверджуються начальниками відповідних управлінь виконавчої дирекції Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, за поданням начальника відповідного відділення виконавчої дирекції Фонду в районах і містах обласного значення та за погодженням з директором виконавчої дирекції Фонду.
Штатний розпис документ, що визначає структуру штатного складу працівників підприємства (установи, організації), найменування професій (посад), чисельність персоналу й оклади для кожної професії (посади).
Форма штатного розпису затверджена наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2002 № 57. Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 28.01.2002 №57 у штатному розписі вказують: № з/п структурного підрозділу. Посади окремо у штатному розділі не нумерують; назву структурного підрозділу відповідно до затвердженої структури підприємства; назву посади та код відповідно до Класифікатора професій; кількість штатних посад за кожною посадою окремо або за групою штатних одиниць;
Постановою Правління Фонду соціального страхування України № 50 від 10.10.2017 (із змінами та доповненнями), а саме згідно пп. 1.1., та пп. 1.2., п. 1 цієї постанови затверджено та введено в дію структуру робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України (згідно з додатком 1 до цієї постанови), Структуру виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України (згідно з додатком 1 до цієї постанови). Виконавчій дирекції Фонду відповідно до пп. 2.1.1. та 2.1.2., п. 2 постанови Правління Фонду соціального страхування України № 50 від 10.10.2017 (із змінами та доповненнями) затвердити - штатний розпис виконавчої дирекції Фонду відповідно до затвердженої структури та граничної чисельності працівників виконавчої дирекції Фонду, штатні розписи управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та місті Києві відповідно до затвердженої структури та граничної чисельності працівників робочих органів виконавчої дирекції Фонду.
Таким чином, штатні розписи Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, управлінь виконавчої дирекції Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а також штатні розписи відділень виконавчої дирекції Фонду в районах і містах обласного значення затверджуються начальниками відповідних управлінь виконавчої дирекції Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, складаються на підставі структури та в межах граничної чисельності затвердженої Правлінням Фонду соціального страхування України.
Абзацом 2, п. 6 Постанови № 1442 установлено, що до голови комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь виконавчої дирекції Фонду переходять повноваження щодо управління справами Фонду та управлінь виконавчої дирекції Фонду на період до завершення їх реорганізації.
Відтак, наказ від 16.01.2023 №9-ОД прийнятий головою комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України Бахматським О.О. в межах його законних повноважень.
У свою чергу, згідно з позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 16.01.2018 у справі № 519/160/16-ц (провадження № 61-312св17), від 06.02.2018 у справі № 696/985/15-ц (провадження № 61-1214св18), від 12.06.2019 у справі № 297/868/18 (провадження № 61-393св19), від 28.04.2021 у справі № 373/2133/17 (провадження № 61-8393св20), суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов'язаний тільки з'ясувати наявність підстав для звільнення.
Частиною 2 ст. 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Частиною 3 ст. 36 КЗпП України передбачено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників. Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Приписами ч. 2 ст. 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 передбачено, що суди, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України повинні з'ясовувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджений він за два місяці про наступне вивільнення.
У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП України).
При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.
Тобто, звільнення, у зв'язку з реорганізацією, може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. В іншому випадку - дія трудового договору працівника продовжується.
З 01.01.2023 набрав чинності Закон України від 21.09.2022 № 2620-ІХ року «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 2620), яким Закон України від 23.09.1999 № 1105- XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105) викладено в новій редакції.
Пунктом 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105 (в редакції Закону № 2620, що діє з 01.01.2023) передбачено припинити Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01.01.2023. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.
Таким чином, законодавцем в особі Верховної Ради України прийнято рішення про припинення ФСС України, а тому, як наслідок, виникли законні підстави для проведення заходів з реорганізації ФСС України.
Вказане рішення є чинним та у встановленому порядку неконституційним не визнавалося.
Пунктом 12 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105 Верховна Рада України зобов'язала Кабінет Міністрів України: забезпечити передачу коштів Фонду соціального страхування України д: Пенсійного фонду України; привести нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом; забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону; забезпечити набрання чинності нормативно-правовими актами, зазначеними у підпунктах 2-4 цього пункту, одночасно з набранням чинності цим Законом тощо.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 № 1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» (далі - Постанова № 1442), зокрема: утворено комісію з реорганізації ФСС України та комісію з реорганізації управлінь виконавчої дирекції ФСС України (далі - управління ВД ФСС України); установлено, що до голови комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь ВД ФСС України переходять повноваження щодо управління справами Фонду та управлінь ВД ФСС України на період до завершення їх реорганізації; зобов'язано голову комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь ВД ФСС України здійснити заходи з припинення Фонду та управлінь ВД ФСС України у чотиримісячний строк з дня набрання чинності Законом № 2620.
На виконання п. 2 Розділу VII Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 № 1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», видано наказ комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України № 9-ОД від 16.01.2023 «Про скорочення чисельності та штату працівників Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», пунктом 1 якого передбачено скоротити увесь штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві, з 18.04.2023.
17 січня 2023 року позивачку повідомлено про наступне звільнення 18.04.2023 на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.
18 квітня 2023 року головою комісії з реорганізації Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області видано наказ 18.04.2023 № 116-к «Про звільнення ОСОБА_2 » з посади головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України. Підстава: попередження від 17.01.2023.
Відповідно до ч. 6 ст. 36 КЗпП України у разі зміни роботодавця, а також у разі їх реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділенні, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи роботодавця можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).
Таким чином, суд приходить до висновку, що спірний наказ про звільнення позивача видано саме у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників, його положення не суперечать чинному законодавству.
Також, суд вважає, що оскільки позивач була за два місяці попереджена про наступне вивільнення та про те, що інша робота у виконавчій дирекції Фонду соціального страхування України їй не пропонується, оскільки скороченню підлягає увесь штат та чисельність працівників, тобто відбулося скорочення і посади, яку обіймала позивач, то звільнення позивача із займаної посади відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства України.
Щодо доводів позивачки з приводу обов'язку правонаступника роботодавця запропонувати вакантні посади в ГУ ПДФ та вимоги позивачки про поновлення її на іншій рівнозначній посаді у згаданому пенсійному органі, суд зазначає таке.
За приписами частин першої, другої статті 4 Закону №1105-XIV(в редакції до 01.01.2023) установлено, що Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №1105-XIV(у редакції з 01.01.2023) передбачено, що уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України.
Правові основи організації та діяльності Пенсійного фонду України визначаються, зокрема,Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) та Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 №280.
Пунктами 1, 14 Положення про Пенсійний фонд України визначено, що Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню. Пенсійний фонд України є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках.
Відповідно до пункту 12 розділу XV Закону №1058-IVу період до перетворення в неприбуткову самоврядну організацію Пенсійний фонд функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону(крім норм, зазначених в абзаці шостому пункту 1 цього розділу) та Положення про Пенсійний фонд України; на працівників Пенсійного фонду та його територіальних органів, які здійснюють повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань i функцій Пенсійного фонду, поширюється дія Закону України «Про державну службу».
Суд також враховується і те, що часткове правонаступництво, зокрема публічне правонаступництво, є окремим, особливим видом правонаступництва, під яким розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов'язків одного суб'єкта права іншому.
Верховний Суд у постанові від 11.02.2021 у справі №826/9815/18 виходив із специфіки публічно-правових відносин, а саме тієї обставини, що повноваження відповідних державних органів не є статичними i можуть передаватись від одного органу до іншого у випадку зміни законодавства. Суд наголосив, що такий перехід може не збігатися у часі з юридичним припиненням суб'єкта владних повноважень унаслідок реорганізації чи ліквідації.
Також і у постанові від 09.12.2024 у справі №712/4776/23 Об'єднана палата Верховного Суду виклала правовий висновок, за змістом якого внаслідок реорганізації Фонду та Управління шляхом приєднання до Пенсійного фонду України відбулося специфічне правонаступництво, за якого згідно з ухваленим Верховною Радою України Законом №2620-ІХ Фонд як юридична особа приватного права припинився, однак його повноваження, що стосувалися чутливої для держави сфери загальнообов'язкового державного соціального страхування, набув Пенсійний фонд України як юридична особа публічного права та центральний орган виконавчої влади, що також був наділений функціями у сфері загальнообов'язкового державного страхування (пенсійне страхування).
Внаслідок передачі Пенсійному фонду України та його територіальним органам функцій Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень з 01.01.2023 виникло специфічне публічне правонаступництво, тобто передання адміністративної компетенції одного суб'єкта приватного права до іншого суб'єкта публічного права внаслідок припинення виконання першим суб'єктом покладеної на нього функції. За часткового правонаступництва від одного до іншого суб'єкта переходять лише окремі права i обов'язки.
При цьому, повне (універсальне) правонаступництво передбачає перехід до правонаступника усіх прав i обов'язків (у тому числі майнових) того суб'єкта, якому вони належали раніше. Це має місце, зокрема, у разі припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення). Підстави для повного (універсального) правонаступництва виникають з моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, що реорганізується.
В такому випадку при вирішенні трудового спору слід дотримуватись балансу загальних норм трудового права та спеціальних норм права, які регламентують порядок прийняття та проходження публічної служби.
Обов'язок щодо застосування норм спеціального законодавства неодноразово був предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, Верховний Суд у постанові від 29.03.2023 у справі №380/6745/21 зазначив, що за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби регулює Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон 889-VIII). Цим Законом визначено принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави i суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (частина третя статті 5 Закону №889).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 21 Закону № 889-VIII вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина Україна на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
Прийнявши рішення про припинення ФСС України, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників ФСС України, на яких поширюється законодавство про працю, на посади державної служби в Пенсійному фонді України чи його територіальних управліннях.
За таких умов, переведення працівників ФСС України на посади державної служби в Пенсійному фонді України чи його територіальних управліннях суперечить Закону № 889-VIII.
В силу положень п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 41 Закону № 889-VIII без обов'язкового проведення конкурсу переведений може бути лише державний службовець: на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - рішенням керівника державної служби або суб'єкта призначення; на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенню суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Поняття рівнозначна посада закріплено на законодавчому рівні та визначено у пункті шостому частини першої статті 2 Закону 889-VIII, згідно якого, це посада державної служби, що належить до однієї під категорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.
Отже, саме Закон 889-VIII визначає поняття рівнозначної посади, як посади державної служби, що належать до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу.
Натомість, КЗпП України такого поняття як рівнозначна посада не містить.
Розмежування сфер застосування принципів та норм публічного i приватного права є одним із ключових принципів, який реалізовано шляхом регламентування Законом про державну службу усіх питань вступу, проходження та припинення державної служби (зокрема, оформлення прийняття на службу та звільнення, надання відпусток, встановлення соціальних гарантій тощо).
Необхідність розрізнення у законі проходження державної служби та звичайної трудової діяльності зумовлена тим, що державні службовці, виконуючи завдання i функцій держави, мають особливий статус, забезпечують права та свободи громадян, захист публічного інтересу.
А оскільки штат працівників апарату Пенсійного фонду України та територіальних органів складають посади державної служби (посади, які безпосередньо пов'язані з виконанням завдань i функцій Пенсійного фонду), то умови призначення (переведення) на такі посади визначаються Законом №889-VIII, тобто для їх зайняття кандидат повинен відповідати вимогам Закону №889-VIII.
На відміну від посад працівників Пенсійного фонду посади працівників Фонду соціального страхування України (як і посада позивачки) не належали до посад державної служби.
За таких умов переведення працівників Фонду соціального страхування України на посади державної служби в Пенсійному фонді України чи його територіальних управліннях суперечило б Закону №889-VIII.
При вирішенні цього спору суд також враховує, що частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII визначено, що у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб'єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов'язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад.
Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.
А отже, аналіз наведеної норми свідчить про те, що спрощення процедури прийняття на посади державної служби під час воєнного стану, не свідчить про можливість прямого переведення на посаду державної служби з ігноруванням інших вимог у зазначеній вище нормі закону.
Відповідно до абзацу третього частини сьомої статті 10 Закону №389-VIII після припинення чи скасування воєнного стану, але не пізніше шести місяців з дня його припинення чи скасування, на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки, посади керівників комунальних підприємств, установ, організацій, на які особи призначені відповідно до абзацу першого частини п'ятої цієї статті, оголошується конкурс. Граничний строк перебування особи на посаді, на яку її призначено відповідно до абзацу першого частини п'ятої цієї статті, становить 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану.
Відтак, вказана норма передбачає саме призначення на посаду державної служби, яке з урахуванням абзацу третього частини сьомої статті 10 є строковим. Зазначена норма не врегульовує умови та порядок переведення працівників підприємств (установ, організацій), що ліквідуються (припиняються) на посади державної служби.
Таким чином, із аналізу вищенаведеного чинного законодавства України слідує, що його положеннями переведення працівника, посада якого скорочується та на якого поширюється дія законодавства про працю, на посаду державної служби в новоутвореному державному органі, не передбачено.
Враховуючи наведене, законодавством не передбачено переведення працівника посада якого скорочується та на якого поширюється дія законодавства про працю, на посаду державної служби в державному органі.
З огляду на зазначене вище суд вважає помилковими доводи позивача щодо обов'язку правонаступника роботодавця запропонувати вакантні посади в Головному управлінні Пенсійного фонду України (ст.49-2 КЗпП України) та вимоги позивача на поновлення на іншій рівнозначній посаді в Пенсійному фонді України, оскільки відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються саме Законом № 889-VIII, якщо інше не передбачено цим же законом (ч. 2 ст. 5 Закону № 889-VIII), тобто, для їх зайняття посад державної служби кандидат повинен відповідати вимогам викладеним в Законі України «Про державну службу».
Окрім того, зайняття посади державної служби вимагає від особи не лише проходження особливого відбору, а ще й відповідність, встановленим законом критеріям, та згоду з обмеженнями, зокрема, щодо зайняття певними видами діяльності, поведінки та способу життя, на, що кандидат погоджується надаючи відповідну заяву.
Водночас суд зауважує, що позивач не подавала до - Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області заяву та необхідні документи для вирішення питання про призначення її на вакантні посади.
Також, суд відхиляє наведені позивачем посилання на висновки Верховного Суду як такі, що не є релевантним обставинам у цій справі.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог та необхідність відмовити у їх задоволенні в частині визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу, а також решти позовних вимог як похідних.
Згідно положень ч. 2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час розгляду справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі "Голдер проти Сполученого Королівства", згідно з якою саме "небезпідставність" доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.
Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжена обов'язком довести «небезпідставність» своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази, зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.
В силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024 у справі №400/1217/23: 1) обов'язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі; 2) позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності; 3) обов'язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів.; 4) посилання позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов'язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов'язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Отже з урахуванням вимог статті 77 КАС України, позивач знехтував своїм процесуальним обов'язком доведення обставин, на яких ґрунтуються його вимоги у випадку заперечення проти встановленого факту порушення, при цьому відповідачем обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення виконано.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09.09.2024 у справі №280/6832/23.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази на підтвердження правомірності дій та докази, долучені в обґрунтування позову, суд доходить висновку, що вимоги позивача є безпідставними.
Враховуючи положення частин першої, другої статті 77, 90 КАС України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає, що, заявлені позовні вимоги не знайшли своє підтвердження матеріалами справи, відповідно є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судових витрат.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, ЄДРПОУ 20490012), Пенсійного фонду України (Україна, 01014, місто Київ, вул. Бастіонна, буд. 9, ЄДРПОУ 00035323) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - відмовити.
Розподіл судових витрат не проводиться.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 16 червня 2025 року.
Суддя О.О. Артоуз