17 червня 2025 року Справа № 280/3163/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту патрульної поліції
про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації втрати частити доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Департаменту патрульної поліції (далі - ДПП, відповідач), в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 12130,95 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 236017,40 грн.
На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві зазначає про те, що проходив службу у ДПП, наказом від 19.07.2021 №640 о/с позивача було звільнено з посади старшого інспектора з особливих доручень відділу безпеки дорожнього руху управління патрульної поліції в Запорізькій області ДПП. Стверджує, що після його звільнення зі служби відповідачем не проведено з ним остаточного розрахунку, а саме не було виплачена позивачу доплату за службу в нічний час за період 18.11.2016 по 19.07.2021 та індексацію грошового забезпечення за період з 18.11.2016 по 31.10.2017. Пояснює, що на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07.10.2024 по справі № 280/7000/24, залишеного без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26.12.2024, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03.10.2024 по справі №280/7001/24, з урахуванням змін внесених постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28.01.2025, відповідачем були зараховані кошти на банківську картку позивача 29 січня 2025 року у сумі 6954,37 грн, 28 лютого 2025 року у сумі 9005,01 грн та 10 квітня 2025 року у сумі 3206,41 грн. Враховуючи те, що вказані суми не були виплачені позивачу в день звільнення, із посиланням на норми ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України та Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» просить стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Ухвалою судді від 28.04.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному ст. 262 КАС України. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Відповідач позов не визнав, 09.05.2025 через систему «Електронний суд» надіслав до суду відзив на адміністративний позов (вх. № 23076), у якому вказує на не співмірність ймовірного (на думку позивача) розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Так, зауважує, що метою встановлення відповідальності роботодавця за порушення строків розрахунків при звільненні є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Наголошує, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково. На підставі наведених вище обставин, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
14.05.2025 позивачем через систему «Електронний суд» до матеріалів справи долучено додаткові докази (вх. №23855), зокрема лист ДПП від 03.05.2024 №258зі/41/5/05-2024, розрахунок доплати за період з січня 2020 року по липень 2021 року, архівні відомості № 1 за період з листопада 2016 року по березень 2021 року.
Враховуючи приписи ч. 5 ст. 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 з 18.11.2016 по 19.07.2021 проходив службу в Управлінні патрульної поліції в Запорізькій області ДПП.
Відповідно до витягу з наказу № 670 о/с від 19.07.2021 на підставі п.6 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» позивача було звільнено зі служби в поліції з 19 липня 2021 року з виплатою грошової компенсації за 20 діб невикористаної частини чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у календарному році.
Згідно з довідкою про використання щорічних оплачуваних відпусток за час служби в поліції від 02.05.2024, залишок відпустки (діб) позивача складає за 2020 рік - 25 діб, за 2021 рік - 20 діб.
Правомірність бездіяльності ДПП щодо не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2020, 2021 роки була предметом спору переданого на вирішення суду.
Так, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 07.10.2024, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26.12.2024, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Суд, визнав протиправною бездіяльність ДПП, яка полягає у невиплаті в день звільнення позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної (основної) та додаткової відпустки за 2020 та 2021 рік.
Зобов'язав ДПП здійснити нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної (основної) та додаткової відпустки за 2020 та 2021 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції. У задоволенні іншої частини позову - відмовив.
Крім того, вважаючи, що протягом проходження служби грошове забезпечення виплачувалось йому не у повному обсязі, ОСОБА_1 звернувся до суду.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03.10.2024 по справі №280/7001/24, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Судом:визнано протиправною бездіяльність ДПП щодо не нарахування та не виплати позивачу грошового забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 18.11.2016 по 19.07.2021;
зобов'язано ДПП нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за період 18.11.2016 по 19.07.2021
визнано протиправною бездіяльність ДПП щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 18.11.2016 по 31.10.2017 (включно);
зобов'язано ДПП нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 18.11.2016 по 31.10.2017 (включно).
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28.01.2025 апеляційну скаргу ДПП задовольнити частково, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.10.2024 в адміністративній справі №280/7001/24 скасовано в частині задоволених позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності ДПП та зобов'язанні його нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 18.11.2016 по 19.07.2021. Ухвалено в цій частині нове рішення:
визнано протиправною бездіяльність ДПП щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за березень, квітень, червень - грудень 2018 року, січень - грудень 2019 року, січень - грудень 2020 року, січень - травень 2021 року;
зобов'язано ДПП нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за березень, квітень, червень - грудень 2018 року, січень - грудень 2019 року, січень - грудень 2020 року, січень - травень 2021 року.
В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.10.2024 в адміністративній справі №280/7001/24 залишено без змін.
Згідно з ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На виконання вказаних судових рішень ДПП були зараховані кошти на банківську картку позивача 29 січня 2025 року у сумі 6954,37 грн, 28 лютого 2025 року у сумі 9005,01 грн та 10 квітня 2025 року у сумі 3206,41 грн, про що свідчать виписки про надходження за банківською карткою АТ «Ощадбанк».
Вважаючи, що відповідач повинен також нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 12130,95 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 236017,40 грн, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
У відповідності до статті 117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», далі - Закон № 2352-ІХ - набрала чинності 19.07.2022) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Приписами КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, Верховним Судом у постановах від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18, від 16.07.2020 у справі № 812/1259/17, від 16.07.2020 у справі № 825/1540/17, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 13.08.2020 у справі № 808/610/18.
Аналіз наведених правових норм та висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум, таких як, зокрема, індексація грошового забезпечення та компенсації за роботу в нічний час, працівник має право на відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.
Тобто, роботодавець повинен провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, незалежно від обставин, з яких такі суми не були виплачені останньому.
Суд зазначає, що позивач набув право на отримання всіх належних йому сум при звільненні в 2021 році. Тобто ОСОБА_1 набув право на отримання компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні до 19.07.2022 - набрання чинності статтею 117 КЗпП України у редакції, що обмежує виплату компенсації терміном в шість місяців, таким чином і відповідні виплати повинні бути проведені на його користь без обмежень за весь час затримки розрахунку по день фактичної виплати.
Таким чином, суд приходить до висновку, що до спірних відносин підлягає застосуванню ст. 117 КЗпП України в редакції, що діяла до 19.07.2022.
З висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23.12.2020 у справі від 825/1732/17, та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц вбачається наступне.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Дане положення переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1 статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.
Верховний Суд у постанові від 30.10.20219 в адміністративній справі №806/2473/18 зазначив, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
Судом враховано, що в цій справі наявні визначені Верховним Судом критерії для умов зменшення розміру середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, оскільки між сторонами існував спір про суму виплат, після прийняття рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відповідач провів із останнім фактичний розрахунок.
Крім того, при ухваленні рішення судом враховано, що позивач був звільнений зі служби з 20.07.2021, при цьому, за вирішенням трудового спору звернувся до суду лише у липні 2024 року, тобто через 3 роки після звільнення.
Судом встановлено, що на виконання рішень суду у справі №280/7000/24 та №280/7001/24, відповідно до банківських виписки з рахунку за 29.01.2025, 28.02.2025, 10.04.2025, які містяться у матеріалах справи, відповідачем виплачено позивачу грошові кошти у загальному розмірі 19165,79 грн.
Тобто, фактичний розрахунок при звільненні з позивачем відбувся 10.04.2025.
Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ. Ця норма є відсилочною та обумовлює існування спеціального нормативно-правового акта для унормування порядку (механізму) нарахування і виплати грошового забезпечення поліцейським.
Такий Порядок затверджено згаданим наказом Міністерства внутрішніх справ України № 260 від 06.04.2016 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799).
Відповідно до пункту 2 вказаного Наказу він набирає чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом № 580-VIII.
Вперше Закон № 580-VIII опублікований в офіційному виданні - газеті "Голос України" 06 серпня 2015 року (№ 141-142), отже, відповідно до статті 1 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону, окремі положення закону набрали чинності 07 серпня 2015 року, а Закон в цілому - 07 листопада 2015 року.
Відповідно до частини 7 статті 15 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» накази міністерства, які є нормативно-правовими актами і пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування.
Порядок № 260 опублікований та відповідно набрав чинності 27 травня 2016 року (Офіційний вісник України від № 39).
Згідно із пунктом 6 розділу ІІІ Порядку № 260 поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення.
Пунктом 9 розділу І Порядку № 260 передбачено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Отже, розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь позивача має проводитись шляхом множення розміру середньоденного заробітку на кількість календарних днів (за період затримки розрахунку при звільненні).
Аналогічних правових висновків Верховний Суд дійшов, зокрема, у постанові від 25.11.2020 в адміністративній справі № 160/2867/19.
Обраховуючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з такого.
Відповідно до довідки Департаменту патрульної поліції розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становить 23607,60 грн, середньоденного - 387,01 грн. Вказані обставини сторонами не оспорюються.
З врахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, розмір істотної частки заборгованості визначається наступним чином: 19165,79 грн / (387,01 грн х 1360 днів (середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні) *100 = 3,6414%.
Сума, яка підлягає відшкодуванню з врахуванням істотності частки заборгованості становить: 387,01 грн (середня заробітна плата за один день) * 3,6414% * 1360 (дні затримки розрахунку) = 19165,91 грн.
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача суми середнього заробітку за час затримки при звільненні у розмірі 19165,91 грн.
Щодо вимог позову про нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, суд зазначає про таке.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Законом № 2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно зі статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону № 2050-ІІІ визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Норми аналогічного змісту містяться також у Порядку №159.
Водночас, зі змісту статті 1 Закону № 2050-ІІІ випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Згадані вище статті 2,3 Закону № 2050-ІІІ встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, визначення поняття "доходи" для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.
У пункті 4 цього Порядку №159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.
За такої умови слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Так, використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 14.05.2020 у справі №816/3 79/16 та від 30.09.2020 у справі № 280/676/19, що враховується судом відповідно до частини 5 статті 242 КАС України.
Судом встановлено, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 07.10.2024 у справі № 280/7000/24 зобов'язано ДПП нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної (основної) та додаткової відпустки за 2020 та 2021 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03.10.2024 у справі №280/7001/24 зобов'язано ДПП нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 18.11.2016 по 31.10.2017 (включно).
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28.01.2025 по справі №280/7001/25 зобов'язано ДПП нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за березень, квітень, червень - грудень 2018 р., січень - грудень 2019 р., січень - грудень 2020 р., січень - травень 2021 р.
На виконання вказаних вище рішень судів відповідач виплатив позивачу заборгованість, а саме 29 січня 2025 року у сумі 6954,37 грн, 28 лютого 2025 року у сумі 9005,01 грн та 10 квітня 2025 року у сумі 3206,41 грн.
За таких обставин та з урахуванням вищенаведених правових норм, суд вважає, що відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строку виплати компенсації за невикористані дні щорічної (основної) та додаткової відпустки за 2020 та 2021 рік, доплати за службу в нічний час за період за березень, квітень, червень - грудень 2018 р., січень - грудень 2019 р., січень - грудень 2020 р., січень - травень 2021 р. та індексації грошового забезпечення за період з 18.11.2016 по 31.10.2017 (включно) відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку № 159.
Позивачем у позові визначена сума компенсації втрати частини доходів з 20.07.2021 по 10.04.2025 у розмірі 12130,95 грн.
Однак, враховуючи, що нарахування та виплата компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строку виплати є обов'язком відповідача та Департамент патрульної поліції має виключну компетенцію в цьому питанні, відтак належним способом захисту є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на несвоєчасно виплачені суми за весь час затримки виплати.
Частиною 1 ст. 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч. 1 ст. 143 КАС України).
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір» з відповідача судові витрати у відповідності до ст. 139 КАС України не стягуються.
Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Департаменту патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд.3, код ЄДРПОУ 40108646) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації втрати частити доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частити доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 19165,91 грн за період з 20.07.2021 по 10.04.2025.
Зобов'язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на несвоєчасно виплачені суми за весь час затримки виплати по день фактичної виплати, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
В решті позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя І.В. Батрак