17 червня 2025 року Справа № 280/3217/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - ГУ ПФУ в Запорізькій області, відповідач), в якому просить:
визнати протиправними дії відповідача та скасувати рішення від 07.04.2025 №262240031171 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 позивачу;
зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням висновків суду, що позивачка досягла пенсійного віку 45 років, що є достатнім для призначення пенсії за Списком №1 на умовах п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в редакції, яка була чинна до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві зазначає, що 31.03.2025 звернулась до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком за Списком №1, однак отримала рішення відповідача від 07.04.2025 №262240031171 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 у зв'язку із тим, що вона не досягла пенсійного віку, передбаченого ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Вказує, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, прийняв рішення, що прямо суперечить нормам чинного законодавства та висновкам Конституційного Суду України, викладеним у Рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020, які відповідно до ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» є рівною мірою обов'язковими до виконання. Таким чином, на думку позивача, ст. 13 зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже суперечать ч. 1 ст. 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність. Отже, позивач, маючи необхідний загальний та пільговий стаж правомірно звернулась за оформленням пенсії за віком за Списком №1, а відповідач, відмовивши у її призначенні та виплаті, порушив вимоги ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ухвалою судді від 29.04.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному ст. 262 КАС України. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Відповідач позов не визнав, 15.05.2025 до суду через систему «Електронний суд» надіслав відзив (вх. №24097) на позовну заяву, в якому вказує, що основним Законом, що регулює питання пенсійного забезпечення громадян, є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-VI. Зауважує, що підставою для призначення пенсії за віком на пільгових умовах є наявність пенсійного віку, передбаченого ст. 114 Закону № 1058-VI, наявність у відповідному списку виробництв, робіт, професій і посад, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, професії (посади), яку обіймає (обіймав) працівник, виробництв, на якому працює (працював), та роботи, яку виконує (виконував); зайнятість на вказаних роботах протягом повного робочого дня, а також підтвердження шкідливих умов праці працівників за результатами атестації робочих місць, а до 21.08.1992 - підтвердження документами відповідних умов праці. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає права працівникові на таку пенсію. Таким чином, на думку відповідача, відсутність підтвердження вказаних обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу. Наголошує, що Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15) було визнано неконституційною ст. 13, ч. 2 ст. 14, п. «б»-«г» ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VII. Тобто, конституційність положень Розділу XIV-1 не була предметом даної конституційної справи, а тому законних підстав у посадових осіб Пенсійного фонду не застосовувати положення зазначеного розділу - відсутні. На підставі вищевикладеного, вважає, що посадовими особами Пенсійного фонду України було застосовано належний законодавчий акт при прийнятті рішення від 30.10.2024 та їх дії не суперечать нормам чинного законодавства, на підставі чого просить відмовити у задоволенні позовної заяви у повному обсязі.
Враховуючи приписи ч. 5 ст. 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
31.03.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , через Портал електронних послуг Пенсійного фонду України з власного електронного кабінету звернулась із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Проте, ГУ ПФУ в Запорізькій області прийнято рішення від 07.04.2025 №262240031171 про відмову в призначенні пенсії. У вказаному рішенні відповідач зазначив, зокрема, що вік заявника 48 років 10 місяців 22 дні. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу та до пільгового стажу зараховані всі періоди трудової діяльності. Страховий стаж особи становить 56 років 9 місяців 12 днів, з яких стаж роботи за Списком № 1 складає 26 років 9 місяців 7 днів. Вирішено відмовити в призначенні пенсії відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в зв'язку з відсутністю необхідного пенсійного віку (50 років).
Не погоджуючись із рішенням відповідача про відмову в призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, позивач звернулась із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон № 2148-VIII), що доповнив Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) розділом XIV-1, який містить п. 1 ч. 2 ст. 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року».
За приписами ст. 12 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість, згідно з п. "а" ст. 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах..»
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений п. "а" ст. 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема жінкам з 45 років до 50 років.
Відповідно до п. 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ст. 13, ч.2 ст. 14, п. «б» - «г» ст. 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (п. 1 рішення).
Згідно з п. 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають ст.13, ч.2 ст. 14, п. «б» - «г» ст. 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 01 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам».
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (п. 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
Відповідно до положень ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Аналогічна за змістом норма викладена у ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України».
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
При цьому, Конституційний Суд України в пункті 4.4 Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15) зазначив, що ст.13, ч.2 ст. 14, п. "б" - "г" ст. 54 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать ч. 1 ст. 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
За вказаних обставин, такі обов'язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15), виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Вищевикладене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20.
Так, Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи скаржника (Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області) про те, що відповідно до ст. 5 Закону № 1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють одно предметні відносини. Крім того, Закон № 1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон № 1058-IV.
Велика Палата Верховного Суду також не погодилась з посиланням скаржника на абзац другий п. 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
З урахуванням встановлених обставин справи та висновків Верховного Суду у зразковій справі, суд дійшов висновку, що в даному випадку рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області від 07.04.2025 №262240031171, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах порушує гарантоване Законом України «Про пенсійне забезпечення» право на призначення на пільгових умовах пенсії за віком, як особі, яка досягла 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах, отже є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо обраного способу захисту порушеного права.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Разом з цим, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв'язку зі ст. 2, 5 КАС України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Згідно з ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-ІV, яка визначає загальні умови щодо строків призначення (перерахунку) та виплати пенсії, пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід врахувати положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Суд акцентує, що відповідачем у спірному рішенні від 07.04.2025 №262240031171 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах підтверджено, що страховий стаж позивача складає 56 років 9 місяців 12 днів, пільговий стаж за Списком №1 становить 26 років 9 місяців 7 днів. Вік заявника на момент звернення становив 48 років 10 місяців 22 дні. Отже позивачем набуто право на призначення пенсії на пільгових умовах по Списку № 1. Слід зауважити, що судом врахована відсутність на час ухвалення рішення по суті позовних вимог спору між сторонами щодо тривалості набутого позивачем страхового та пільгового стажу.
Таким чином, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту прав позивача буде зобов'язання ГУ ПФУ в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. "а" ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до прийняття Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 на підставі поданої позивачем заяви від 31.03.2025.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст. 143 КАС України).
Згідно із ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Запорізькій області, яким прийнято протиправне рішення, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 9, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса тимчасового проживання (згідно з Довідкою ВПО): АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 07.04.2025 №262240031171, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах (Список №1) у відповідності до п. "а" ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», на підставі її заяви від 31.03.2025.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя І.В. Батрак