17 червня 2025 року Справа № 280/2867/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого Лазаренка М.С., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,-
15.04.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі по тексту - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 із військової служби на підставі пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" - які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) позбавлений батьківських прав;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" - який має дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) позбавлений батьківських прав.
В обґрунтування позову зазначено, що відповідач безпідставно та протиправно відмовляв у задоволенні рапортів позивача про звільнення з військової служби за мобілізацією у зв'язку з наявністю дитини віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) позбавлений батьківських прав.
21.04.2025 ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі № 280/2867/25 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Заперечення проти позовних вимог викладено у відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 21.04.2025 за вх. №7022. В обґрунтування заперечень відповідач посилається на те, що позивач 06.12.2024 не повернулася до розташування військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із добового звільнення. За цим фактом відповідачем було направлено повідомлення про вчинення позивачем кримінального правопорушення. 05.02.2025 першим слідчим відділом (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Мелітополі щодо позивача внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 62025080100001174 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 408 Кримінального кодексу України. Таким чином, на теперішній час статус позивача у військовому підрозділі - «незаконно знаходиться поза межами військової частини». За таких обставин, у відповідача відсутні підстави для розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби за мобілізацією, оскільки станом на виникнення спірних правовідносин позивач не вважався військовослужбовцем. Просить відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходить військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Згідно свідоцтва про народження НОМЕР_2 від 15.03.2016, позивач має сина - ОСОБА_2 . Мати ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 08.08.2016 у справі №334/2955/16-ц розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30.01.2025 у справі № 334/2043/24, яке набрало законної сили 04.03.2025, ОСОБА_3 позбавлено батьківських прав відносно дитини, ОСОБА_2 .
Позивач, через свого представника, адвоката Воропаєва Віталія Вячеславовича, звернувся з рапортом про звільнення його з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» до командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Листом від 02.04.2025 №3/10/1/2-1398 відповідач повідомив, що 06.12.2024 позивач в умовах воєнного стану, діючи з метою ухилення від військової служби, не прибув з добового звільнення до місця служби, а саме місця тимчасової дислокації підрозділів військової частини та відсутній по теперішній час.
Після надходження повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу та на підставі витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 05.02.2025 № 62025080100001174 вказаному військовослужбовцю наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.02.2025 № 8 о/с призупинено військову службу, звільнено з посади та вважається таким, що не виконує (не несе) обов'язків військової служби, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Національної гвардії України.
Виходячи з викладеного, командування ІНФОРМАЦІЯ_1 вважає, що питання звільнення позивача може бути розглянуте після закриття кримінального провадження та надання всіх підтверджуючих документів у визначеному законом порядку.
Не погодившись з бездіяльністю відповідача, яка полягає у відмові позивачу у звільненні з військової служби, вважаючи її протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII (надалі по тексту також - Закон №2232-XII).
Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
За змістом частини 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (надалі по тексту також - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232-XII).
Частиною 6 статті 2 цього Закону №2232-XII, регламентовано види військової служби:
базова військова служба;
військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
військова служба за контрактом осіб рядового складу;
військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;
військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).
Абзацом 4 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 за №3543-XII (надалі по тексту також - Закон №3543-XII) визначено, що мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону № 3543-XII:
мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;
особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до ч.2 ст.4 Закону №3543-XII загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Згідно з ч.5 ст.4 Закону №3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.
За змістом ст.2 Закону №3543-XII правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України «Про оборону України», цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.
Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено про оголошення та проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі по тексту - Закон №2232-XII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
У відповідності до ч.ч. 1, 3 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Згідно з ч.6 ст.2 Закону №2232-XII визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.24 Закону №2232-ХІІ початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу піл час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Початком проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період є день, визначений статтею 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Частиною 5 ст.1 Закону №2232-XII зазначено, що від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Підстави звільнення з військової служби передбачено статтею 26 Закону №2232-XII.
За змістом пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) позбавлений батьківських прав.
Відповідно до абз.2 пп. 2 п.225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі по тексту - Положення №1153/2008), звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу": у військових частинах до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Пунктом 233 Положення №1153/2008 встановлено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Інструкцією з діловодства у Збройних Силах України, затвердженою наказом Генерального штабу Збройних сил України №40 від 31.01.2024 (на момент виникнення спірних правовідносин № 124 від 07.04.2017), визначено наступне:
Рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
За обставинами справи, представником позивача направлено командиру військової частини НОМЕР_1 НГУ рапорт позивача від 06.03.2025 про звільнення з військової служби з підстав, передбачених ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме у зв'язку з наявністю дитини віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) позбавлений батьківських прав.
Листом від 02.04.2024 №3/10/1/2-1398 представника позивача було повідомлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 НГУ від 20.02.2025 № 8 о/с призупинено військову службу, звільнено з посади та вважається таким, що не виконує (не несе) обов'язків військової служби, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Національної гвардії України.
Суд враховує, що відповідно до ч.2 ст.24 Закону №2232-ХІІ військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктів "е" пунктів 1 і 2, підпункту "в" пункту 3 частини п'ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.
Військовослужбовці, яким призначено кримінальне покарання у вигляді штрафу, яких звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених статтями 47, 48, 49 Кримінального кодексу України, а також яких звільнено від відбування покарання на підставі амністії, підлягають звільненню з військової служби відповідно до підпункту "ґ" пункту 1 частини четвертої, підпунктів "д" пунктів 1 та 2 частини п'ятої та підпункту "д" пункту 1, підпункту "ґ" пункту 2 частини шостої статті 26 цього Закону.
Для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжується. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.
Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.
Згідно з п.п. 122, 144-1 Положення №1153/2008 усунення військовослужбовців від виконання службових обов'язків здійснюється відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Відповідно до п.144-2 Положення №1153/2008 військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України.
Пунктом 144-5 Положення №1153/2008 військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпункту "е" пункту 1, підпункту "е" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини п'ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.
Військовослужбовці, яким призначено кримінальне покарання у вигляді штрафу, яких звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених статтями 47, 48, 49 Кримінального кодексу України, а також яких звільнено від відбування покарання на підставі амністії, підлягають звільненню з військової служби відповідно до підпункту "ґ" пункту 1 частини четвертої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "д" пункту 2 частини п'ятої та підпункту "д" пункту 1, підпункту "ґ" пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Звільнення військовослужбовців, військову службу яким призупинено, з військової служби здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу, крім військовослужбовців, які згідно із пунктом 225 цього Положення звільняються з військової служби Президентом України.
Пунктом 144-6 Положення №1153/2008 передбачено, що для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримані продовольче, речове та інші види забезпечення.
Продовження військової служби та дії контракту з військовослужбовцями, зазначеними у цьому пункті, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу.
Таким чином, військова служба призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.12.2024 № 384 старшого солдата ОСОБА_1 знято зі всіх видів забезпечення як такого що не прибув із добового звільнення.
09.12.2024, у зв'язку з тим, що позивач не повернувся до військової частини (місця проходження служби) та в його діях вбачались ознаки кримінального правопорушення, було підготовлено та направлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 донесення щодо неприбуття позивача до місця несення служби, з одночасним повідомленням керівників Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, ІНФОРМАЦІЯ_3 та Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Мелітополі.
Крім того, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.01.2025 № 5 позивача зараховано в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 як відсутнього на службі понад десять діб.
За вказаним фактом відомості про вчинення кримінального правопорушення за ч.4 ст. 408 Кримінального кодексу України, номер провадження: 62025080100001174, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що підтверджується витягом з ЄРДР від 05.02.2025 № 62025080100001174- з 05.02.2025.
Згідно наявного в матеріалах справи витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 НГУ (по стройовій частині) від 20.02.2025 №55 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення та наказано вважати таким, що не виконує (не несе) обов'язків військової служби, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Національної гвардії України, 05.02.2025. Підстава: витяг з ЄРДР від 05.02.2025 №62025080100001174.
Отже, матеріалами справи підтверджено, що позивач є особою, яка самовільно залишила військову частину та на дату подання ним рапорту від 06.03.2025 його військова служба у Національній гвардії України призупинена, він не входить до складу Національній гвардії України та стосовно нього не прийнятий виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або не закрито кримінальне провадження, наказ про продовження ним військової служби командиром військової частини не приймався, у зв'язку з чим у відповідача були відсутні правові підстави для розгляду по суті порушеного у рапорті від 06.03.2025 питання щодо звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», та прийняття відповідного рішення за результатами такого розгляду.
Матеріали справи не містять відповідних доказів та належного нормативного обґрунтування, що підтверджували б повноваження відповідача розглянути і прийняти рішення по суті рапорту позивача, військова служба якого призупинена.
Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд прийшов до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, заявлені позивачем вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до положень статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.
Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 17.06.2025.
Суддя М.С. Лазаренко