16 червня 2025 року Справа № 280/2710/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого Лазаренка М.С., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
10.04.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 “Про призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації» в частині мобілізації та відправки ОСОБА_1 до центру підготовки Збройних Сил України для проходження базової загальновійськової підготовки;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відносно ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відносно ОСОБА_1 , а саме змінити категорію обліку з “Не військовозобов'язаний» на “ ОСОБА_2 ».
В обґрунтування позовних вимог вказує, що по досягненню 25-річного віку 17.10.2024 самостійно прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 з метою перевестись з обліку призовників на облік військовозобов'язаних. Після проходження військово-лікарської комісії стан здоров'я у позивача різко погіршився, у зв'язку з чим позивача було госпіталізовано до КНП "Центр первинної медико-сантарної допомоги №9". По невідомим позивачу причинам відповідач змінив його статус з військовозобов'язаного на військовослужбовця. На адвокатський запит представника позивача до відповідача було повідомлено, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 позивача було включено до списку на відправку для проходження базової військової підготовки. Позивач не згоден з призовом на військову службу для проходження базової військової підготовки, у зв'язку з чим звернувся з даним позовом до суду.
15.04.2025 ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі №280/2710/25 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Ухвалою суду від 04.06.2025 було витребувано у відповідача належним чином копію наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 “Про призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації» до якого було включено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , з метою його відправки до центру підготовки Збройних Сил України для проходження базової загальновійськової підготовки.
Ухвалою суду від 12.06.2025 у відповідача було повторно витребувано копію спірного наказу та відеозапис, на якому зафіксовано відмову позивача від отримання повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 18.10.2024 о 8:00 год. у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки, та відеозапис доведення ОСОБА_1 акта від 17.10.2024 щодо відмови від отримання повістки.
16.06.2025 відповідач повідомив, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , яких позивача включено до списку осіб, направлених до центру підготовки Збройних Сил України для проходження базової загальновійськової підготовки не видавався. Повідомлено, що позивач перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 як військовозобов'язаний.
16.06.2025 від представника позивача надійшло повідомлення, що згідно актуальних відомостей в електронному кабінеті призовника (застосунок "РЕЗЕРВ+") позивач перебуває на обліку ІНФОРМАЦІЯ_5 як військовозобов'язаний.
Ухвалою суду від 16.06.2025 провадження у справі №280/2710/25 закрито в частині позовних вимог: "Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відносно ОСОБА_1 , а саме змінити категорію обліку з "Не військовозобов'язаний" на "Військовозобов'язаний".
Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не надав. Про розгляд справи повідомлений належним чином.
Відтак суд, керуючись частиною 6 статті 162 КАС України, вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою отримання військово-облікового документа та поставки його на облік військовозобов'язаних.
Згідно довідки військово-лікарської комісії, що видана КНП "Клініка "Сімейний лікар" Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області, позивач 17.10.2024 пройшов медичний огляд військово-лікарською комісію, був визнаний придатний до військової служби.
Під час перебування 17.10.2024 в ІНФОРМАЦІЯ_5 стан здоров'я позивача погіршився, у зв'язку з чим його було доставлено до КНП “Центр первинної медико-санітарної допомоги №9», де виявлено гостру інфекцію верхніх дихальних шляхів і переохолодження, що підтверджується результатами медичних оглядів чергових лікарів 17.10.2024, вкладним листом до історії хвороби від 17.10.2024, результатами медичних оглядів сімейного лікаря від 18.10.2024 та від 22.10.2024.
Згідно витягу з електронного кабінету призовника (застосунок "РЕЗЕРВ+), сформований 06.03.2025, позивач було знято з військового обліку військовозобов'язаних. Підстава: "військовослужбовці",
У відповідь на адвокатське звернення від 19.03.2025, відповідач листом від 01.04.2025 №130/3386 повідомив, що на підставі довідки ВЛК позивач був включений до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 “Про призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації» з метою відправки до центру підготовки ЗС України для проходження базової загальновійськової підготовки (БЗВП). На підставі наказу начальника територіального центру до ЄДРПВР були внесені відомості щодо призову позивача на військову службу. Під час оформлення документів для відправки на БЗВП позивач категорично відмовився від виконання свого конституційного обов'язку із захисту Батьківщини, отримання військового квитка та від призову на військову службу під час мобілізації, чим порушив чинне законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Також під час перебування у територіальному центрі позивач заявляв, що готовий бути призваним на військову службу після отримання персональної повістки на прибуття до територіального центру, але також категорично відмовився від отримання такої повістки на відправку до військової частини (т.з. бойова повістка) на 08:00 18.10.2024, про що складено відповідний акт відмови від отримання повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Вважаючи протиправним наказ відповідача щодо призову позивача на військову службу, бездіяльність в частині невнесення змін до ЄДРПВР та з вимогою зобов'язати відповідача внести такі зміни, позивач звернувся із вказаною позовною заявою до суду.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, строк дії режиму воєнного стану неодноразово продовжувався та діє на час розгляду справи.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-ХІІ) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Абзацом 5 статті 1 Закону №3543-ХІІ визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону №3543-ХІІ передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
У відповідності до вимог ст.22 Закону №3543-ХІІ встановлено, що громадяни (військовослужбовці) мають обов'язок з'явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці, зокрема, для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби Закон України від 25.03.1992 №2232-XII Про військовий обов'язок і військову службу (далі- Закон №2232-ХІІ).
Згідно з частинами першою, третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону №2232-ХІІ військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Відповідно до абз. 7 та 9 п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ взяттю на військовий облік військовозобов'язаних підлягають громадяни України: які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників; які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку.
З аналізу вказаних норм можна дійти висновку, що лише після досягнення 25 років призовник набуває статус військовозобов'язаного, такий зараховується у запас та підлягає мобілізації. Крім цього, саме після досягнення 25 років особа повинна стати на військовий облік військовозобов'язаних, змінити військово-обліковий документ із посвідчення про приписку до призовної дільниці на тимчасове посвідчення військовозобов'язаного.
Позивач на виконання вищезазначених положень прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 , пройшов військово-лікарську комісію та став на облік військовозобов'язаних.
Персонально-якісний облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (частина перша статті 34 Закону №2232-ХІІ).
На виконання частини п'ятої статті 33 Закону №2232-ХІІ Кабінет Міністрів України затвердив Порядок №1487, пунктом 2 якого визначено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 16 березня 2017 року №1951-VIII Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Закон №1951-VIII) єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов'язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов'язку (частина перша статті 2 Закону №1951-VIII).
За приписами частин восьмої, дев'ятої статті 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
Таким чином, із аналізу наведених приписів чинного законодавства слідує, що відповідач є органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів та повинен забезпечувати актуалізацію бази даних, які до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
У свою чергу, пункт 20-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VIII передбачає що до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).
Згідно до п.2 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, який є Додаток 2 до Порядку №1487 до правил військового обліку віднесено, зокрема, прибуття військовозобов'язаного за викликом ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно наданого позивачем витягу з електронного кабінету призовника (застосунок "РЕЗЕРВ+), сформований 06.03.2025, позивач було знято з військового обліку військовозобов'язаних. Підстава: "військовослужбовці". Крім того листом відповідач листом повідомив, що згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 “Про призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації» позивача було направлено до центру підготовки ЗС України для проходження базової загальновійськової підготовки (БЗВП). Також повідомлено, що згідно акта від 17.10.2024 про відмову від отримання повістки про виклик на 18.10.2024 о 8:00 год. до ІНФОРМАЦІЯ_3 позивач відмовився від отримання повістки про виклик.
Однак станом на розгляд даної справи відповідач повідомив суд про відсутність такого наказу та перебування позивача на обліку як військовозобов'язаного.
З приводу зазначених правовідносин суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 24 України «Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження військової служби вважається день відправлення у навчальну частину (центр) з територіального центру комплектування та соціальної підтримки (збірного пункту) - для громадян, направлених для проходження базової військової служби.
Згідно з документами позовної заяви позивач є військовозобов'язаним та перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 . Дані про те, що він почав проходити військову службу, відсутні.
За таких обставин, позовну вимогу в частині визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 “Про призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації» в частині мобілізації та відправки позивача до центру підготовки Збройних Сил України для проходження базової загальновійськової підготовки неможливо задовольнити з мотивів відсутності такого наказу та, відповідно, предмету спору.
Щодо посилань відповідача в частині акта 17.10.2024 про відмову позивача від отримання повістки про виклик на 18.10.2024 о 8:00 год. до ІНФОРМАЦІЯ_3 суд зазначає наступне.
Відповідно підпункту 1 пункту 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 ( далі - Порядок № 560) належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є: у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки.
Таким чином, доказами, що підтверджують відмову від отримання повістки є акт відмови від отримання повістки та відповідний відеозапис.
Ухвалою суду від 12.06.2025 у відповідача було витребувано відеозапис, на якому зафіксовано відмову позивача від отримання повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 18.10.2024 о 8:00 год. у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки, та відеозапис доведення ОСОБА_1 акта від 17.10.2024 щодо відмови від отримання повістки.
В заяві 16.06.2025 відповідач послався на неможливість надати такі докази.
За таких обставин, відповідачем не було доведено належним чином факт відмови позивача від отримання повістки на 18.10.2024 о 8:00 год.
За таких обставин, у відповідача не було жодних підстав для внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відносно позивача, які свідчили про набуття ним статусу військовослужбовця.
Обираючи спосіб відновлення порушеного права позивача, судом враховано наступне.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, що передбачено ч. 2 ст. 5 КАС України.
Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 14 листопада 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 29.052018 у справі № 800/341/17 (9991/944/12) і від 12.11.2019 у справі № 9901/21/19 зазначила, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (постанови Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 571/1306/16-ц, від 29.05.2019 у справі № 2-3632/11, від 15.07.2019 у справі № 235/499/17, від 17.07.2019 у справі № 523/3612/16-ц, від 24.07.2019 у справі № 760/23795/14-ц, від 25.09.2019 у справі № 642/6518/16-ц, від 30.10.2019 у справі № 390/131/18, від 06.11.2019 у справах № 464/4574/15-ц, № 756/17180/14-ц, від 13.11.2019 у справі № 697/2368/15-ц, від 04.12.2019 у справі № 635/8395/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 686/24003/18, від 01.07.2020 у справі № 287/575/16-ц, від 19.08.2020 у справі № 287/587/16-ц). Таким чином, принцип стабільності є визначальним щодо можливості виходу за межі позовних вимог.
Наведене означає, що принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом, не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених вимог (постанова Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 824/399/17-а).
Установлюючи правило, що суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, ця норма встановлює виняток у вигляді можливості у суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 18.05.2018 у справі № 826/6965/14, від 27.11.2018 у справі № 807/997/16, від 15.07.2019 у справі № 804/14556/15, від 20.11.2019 у справі № 826/9457/18, від 22.11.2019 у справі № 815/4392/15, від 23.12.2019 у справі № 815/3145/15, від 07.02.2020 у справі № 826/11086/18, від 05.05.2020 у справі № 1340/4044/18, від 23.06.2020 у справі № 820/1545/16, від 06.08.2020 у справі № 805/3147/16-а).
Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права (постанова Верховного Суду від 07.02.2020 у справі № 826/11086/18).
У постанові Верховного Суду 25.03.2020 у справі № 752/18396/16-а сформульована правова позиція, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, пов'язане з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може та зобов'язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.
Наслідком задоволення в адміністративному судочинстві позовних вимог є відновлення фактично порушених прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Суд при прийнятті рішення про задоволення позовних вимог має не лише вирішити позовні вимоги відповідно до принципів верховенства права, а й обрати найбільш ефективний спосіб захисту порушеного права. Тобто такий, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду та здійснювалося примусове виконання рішення.
Суд може та зобов'язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов'язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Означена позиція чітко визначена у постанові Верховного Суду від 25.03.2023 у справі № 752/18396/16-а.
За таких обставин, належним способом поновлення порушеного права позивача є визнання протиправними дій відповідача щодо внесення відомостей про набуття позивачем статусу військовослужбовця до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів та зобов'язання відповідача виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про набуття позивачем статусу військовослужбовця, змінивши категорію обліку на “Військовозобов'язаний».
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За таких обставин, враховуючи задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 968,96 грн. підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про набуття статусу військовослужбовця ОСОБА_1 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 16.06.2025.
Суддя М.С. Лазаренко