17 червня 2025 року м. Житомир
справа № 240/18988/24
категорія 108020200
Житомирський окружний адміністративний суд
у складі судді Горовенко А.В.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул.Лятошинського Бориса, 5, адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерспецтехніка" до Житомирської митниці Державної митної служби України про визнання протиправними та скасування рішення і картки відмови, -
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерспецтехніка" звернулося до суду з позовом, у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Житомирської митниці про коригування митної вартості товарів №UA101000/2024/000332/1 від 05.09.2024;
- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA101020/2024/007416.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що рішення відповідача про коригування митної вартості безпідставне, оскільки не доведено правомірність застосування резервного методу при визначенні митної вартості, а зазначені в рішення митниці причини не є належним доказом невірного визначення митної вартості декларантом. Заявлена позивачем митна вартість є реальною, підтвердженою належними доказами та не спростована відповідачем.
Відтак, на думку позивача, у Житомирської митниці не було достатніх правових підстав для коригування митної вартості автомобіля.
Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 09.10.2024 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач - Житомирська митниця надіслала до суду відзив на позовну заяву від 21.10.2024 (за вх.№57433/24), у якому просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що митною вартістю товарів є ціна, яку декларант дійсно сплатив за придбаний товар щодо якого здійснюється митне оформлення. Така ціна має бути підтверджена належними та достовірними документами.
Зокрема, декларантом до митного оформлення не надано документи на підтвердження чинності договору №1-2019 від 13 листопада 2019 року, строк дії якого закінчився 31 грудня 2022 року. Наданий декларантом додаток №37 від 23 серпня 2024 року до зазначеного договору, на переконання митного органу, не є таким, оскільки не підтверджує дійсність договору №1-2019 у період з 01 січня 2023 року по 19 березня 2024 року.
Крім того, Договором №1-2019 від 13.10.2019 сторони визначені, як «Постачальник» та «Покупець», тоді, як у Додатках №32 від 20.03.2024 та №37 від 23.08.2024 - «Виконавець» та «Замовник».
На думку митного органу, такі розбіжності в наданих до митного органу документах є суттєвими, та викликають сумніви щодо пов'язаності зазначених документів з транспортним засобом, що імпортувався.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що 13.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерспецтехніка» ("Покупець") та CV EXPORT DIRECT LTD ("Постачальник") укладено Договір міжнародної купівлі-продажу №1-2019 (далі - Договір купівлі-продажу).
Відповідно до п. 1.1. Договору купівлі-продажу відповідно до умов Договору "Продавець" постачає, а "Покупець" приймає та оплачує вживану техніку, обладнання та комплектуючих (далі - "Товари") на базисних умовах СІР (ІНКОТЕРМС 2010), якщо інше не передбачено відповідним Додатком до Договору, що являється невід'ємною частиною Договору.
Згідно з п. 1.2. Договору купівлі-продажу конкретний перелік Товарів та їх ціна, що постачається за цим Договором зазначається додатками до цього договору.
Відповідно до п. 1.3. Договору купівлі-продажу строки постачання Товарів та інші умови, які не визначені текстом цього договору, визначаються додатками до нього.
Відповідно до п. 2.1. Договору купівлі-продажу ціна Товару вказується в додатках до Договору в англійських фунтах стерлінгів за одну одиницю Товару.
23.08.2024 між сторонами укладено Додаток №37 до Договору міжнародної купівлі-продажу від 13.11.2019 № 1-2019 (далі - Додаток №37) відповідно до п. 1. якого поставка техніки: MAN; модель: TGS 32.360, ідентифікаційний номер (номер шасі): НОМЕР_1 , вартістю 11500,00 GBP, надалі по тексту «Товар». Замовлення оформляється у формі інвойсу.
Відповідно до п. 2 Додатку №37 загальна вартість Товару, що буде поставлятися по цьому Додатку, становить 10500,00 GBP (англійських фунтів стерлінгів.
Відповідно до п. 4 Додатку №36 оплата Товару проводиться у строк 365 (триста шістдесят п'ять) календарних днів з моменту поставки Товару "Постачальнику" шляхом банківського переказу на вказану суму. Оплата з Товари може здійснюватися по попередній оплаті та частинами. Сторони можуть змінити умови оплати за взаємною згодою.
Згідно з п. 5 Додатку №36 Товар постачається на умовах DAP, відповідно до положень ІНКОТЕРМС 2010.
23.08.2024 "Продавцем" виставлений інвойс №1931 на суму 10500,00 англійських фунтів стерлінгів.
04.09.2024 до відділу митного оформлення №1 митного посту «Житомир центральний» з метою імпорту товару «Автомобіль - розкидач сипучих речовин, бувший у використанні, марка - MAN, модель - TGS 32.360. Календарний рік виготовлення: 2010», що ввозився на адресу ТОВ «Інтерспецтехніка», подано митну декларацію № 24UA101020031480U3.
Позивач визначив митну вартість вказаного вище товару згідно статті 57 Митного Кодексу України за основним методом - за ціною договору (вартість операції) на рівні 11500,00 фунтів стерлінгів за одиницю.
До митної декларації, як встановлено з інформації, що міститься в гр. 44 МД, уповноваженою особою позивача були подані наступні документи: контракт № 1-2019 від 13.11.2019; доповнення до зовнішньоекономічного договору №32 від 20.03.2024; доповнення до зовнішньоекономічного договору №37 від 23.08.2024; рахунок-фактура №1932 від 23.08.2024 з перекладом; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 від 31.07.2024 з перекладом.
З метою підтвердження заявленого рівня митної вартості імпортованого товару декларанту направлено електронне повідомлення щодо необхідності надання додаткових документів.
На вимогу митниці декларантом надано: експортна декларація країни відправлення та переклад такої декларації; звіт експертного авто-товарознавчого дослідження з оцінки транспортного засобу.
За результатами вивчення поданих декларантом документів, відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товару від 05.09.2024 №UA101000/2024/000332/1.
В розділі 33 вказаного рішення зазначено:
"За результатами перевірки встановлено, що заявлена митна вартість товару є нижчою за вартість ввезених на митну територію України схожих товарів.
Документи, подані для митного оформлення містять розбіжності та не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.
Відповідно до преамбули Контракту №1-2019 від 31.11.2019 (далі - Контракту) сторонами контракту є "Постачальник" (Supplier) - CV EXPORT DIRECT LIMITED та Покупець (Buyer) - ТОВ "Інтерспецтехніка". Відповідно до п 1.1 Контракту "Покупець" (Supplier) (CV EXPORT DIRECT LIMITED) постачає, а "Покупець" (Buyer) (ТОВ "Інтерспецтехніка") приймає та оплачує вживану техніку.
Відповідно до п. 1.2 Контракту конкретний перелік товарів та їх ціна, що постачається за цим договором зазначається у додатку до контракту.
До митної декларації долучено додаток до Контракту №1-2019 від 31.11.2019 від 23.08.2024 №37 відповідно до якого сторонами виступають «Виконавець» та «Замовник», що суперечить відомостям зазначеним в преамбулі Контракту. Тобто дане доповнення може стосуватися іншого правочину щодо надання послуг, виконання робіт, та не стосуватися даної поставки щодо купівлі продажу. Відповідно до п 7.1 Контракту термін дії до 31.12.2022 роки. Таким чином, якщо дана зовнішньоекономічна операція здійснюється за даним контрактом, то станом на 04.09.2024 сторони повинні були укласти додаткову угоду про продовження дії контракту.
До митного оформлення надано додаткову угоду №32 від 20.03.2024 до Контракту №1-2019 від 31.11.2019 про продовження терміну дії Контракту №1-2019 від 31.11.2019 до 31.12.2024, разом з тим сторонами даного доповнення виступають «Виконавець» та «Замовник», що суперечить відомостям зазначеним в преамбулі Контракту. Тобто дане доповнення може стосуватися іншого правочину щодо надання послуг, виконання робіт, та не стосуватися даної поставки щодо купівлі продажу.
Відповідно до Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2013 №1440, під час підготовки висновку оцінювач самостійно здійснює пошук інформаційних джерел, їх аналіз та виклад обґрунтованих висновків. При цьому оцінювач повинен проаналізувати всі інформаційні джерела, пов'язані із об'єктом оцінки, тенденції на ринку подібного майна, інформацію про угоди щодо подібного майна та іншу істотну інформацію. Разом з тим, Звіт №05/09/2024-5 експертного авто-товарознавчого дослідження з оцінки транспортного засобу від 05.09.2024 ґрунтується на інформації про вартісні характеристики товарів лише із одного джерела - «xn-machinerytrader». При цьому експертом не проведено аналіз кон'юнктури ринку, не проаналізована інформація про вартісні характеристики товарів із інших джерел.
Крім того, додатки до Звіту, що викладені на сторінках 5-7, подані у неналежній якості (зображення нечітке, розмите), що позбавляє митний орган можливості перевірити правильність здійсненого експертом розрахунку такого показника як «середня ціна, який був у використанні, за інформацією з довідкової літератури». Також, як джерело використано транспортні засоби які відрізняються за призначенням з оцінюваним.
Відповідно до ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України не подані такі додаткові документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару, а саме: 1) виписку з бухгалтерської документації;
2) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товару, митна вартість якого визначається;
3) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом).
Згідно із ч.6 ст.54 Митного кодексу України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах 2-4 ст. 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні (ч. 2 ст. 58 Митного кодексу України).
З метою обґрунтованого вибору другорядного методу визначення митної вартості оцінюваних товарів проведено консультацію, в ході якої декларанту запропоновано інформацію щодо вартості схожого товару.
Методи 2а і 2б не можуть бути застосовані у зв'язку з відсутністю цінової інформації на ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методи 2в і 2г - в зв'язку з відсутністю основи для віднімання та додавання вартості. Митна вартість визначена за резервним методом, із врахуванням обмежень, передбачених ч. 3 ст. 64 Митного кодексу України, яка ґрунтується на раніше визнаній (визначеній) митними органами митній вартості схожого товару за МД № 24UA110130004097U8 від 23.02.2024 - самохідний піскорозкидач спеціально спеціально сконструйований для розміщення різних пристроїв, які надають можливість виконувати визначені не транспорті функції, самохідній піскорозкидач: що використовувався: марка - MAN, модель - TGM 26.330:номер шасі/VIN - НОМЕР_3 ; тип двигуна - дизельний, робочий об'єм циліндрів - 6870 см3,потужність - 243 кВт, екологічна норма- не нижче рівня ЄВРО-5; кількість осей - 2; дата виготовлення - 16.03.2009; реєстраційний номер - WP09JHH(GB); колір - помаранчевий. КТЗ має пошкодження корозією кузову: коробок жорсткості, забруднена оббивка салону і оббивка сидінь, відзначені порушення лакофарбового покриття в районі рами, капота і порогів. КТЗ має складові частини, які потребують ремонту: кабіна в задній частині, рама, складові кузова. Для зимового обслуговування доріг: призначення - розкидання солевих сумішей на дорогах загального призначення; пристрої для виконання нетранспортних функцій - смужковий пристрій для розкидання солевих сумішей, бункер для сумішей, резервуари для реагентів, пристрій розкидання - 25680.46 GBP за одиницю."
У зв"язку з прийняттям вказаного рішення, відповідачем видано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA101020/2024/007416, з тих підстав, що митна декларація не може бути оформлена, у зв"язку з неподанням повного пакету документів для підтвердження заявленої митної вартості.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 246 Митного кодексу України у редакції, на час виникнення спірних правовідносин (далі - МК України) встановлено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Відповідно до частини 1 статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Положеннями частини 1 статті 257 МК України встановлено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.
У частині 6 цієї правової норми зазначено, що умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом, Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Відповідно до пункту 341 частини 1 статті 4 МК України митні органи - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, митниці та митні пости.
Згідно статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що Фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до частин 1, 2 статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 52 МК України встановлено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Згідно частини 4 статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини 10 цієї статті.
У частині 5 цієї правової норми надається визначення терміну ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Відповідно до частини 2 статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Стаття 53 МК України визначає перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.
Згідно частини 2 названої правової норми документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах 5 і 6 статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок - фактура (інвойс), або рахунок - проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Згідно частини 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Відповідно до частини 3 цієї правової норми у разі якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
У пункті 1 частини 4 статті 54 МК України встановлено обов'язок митного органу здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Разом з тим, згідно частини 3 статті 53 МК України, якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено тощо.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 13 липня 2021 року у справі №200/6521/20-а наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Митний орган зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Суд зазначає, що Житомирською митницею в якості підстави для надання позивачем додаткових документів у повідомленні зазначено, що заявлена декларантом митна вартість товару є нижчою за вартість ввезених на митну територію України схожих товарів, а документи, подані для митного оформлення, містять розбіжності та не містять всіх відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.
Щодо доводів в оскаржуваному рішенні митного органу про закінчення строку дії Договору міжнародної купівлі-продажу від 13.11.2019 № 1-2019, суд зазначає наступне.
Митним органом вірно встановлено, що згідно з пунктом 7.1 Контракту №1-2019 від 13 листопада 2019 року термін його дії визначений до 31 грудня 2022 роки.
На підтвердження продовження строку дії названого контракту декларантом подано додаток №32 від 20 березня 2024 року, пунктом 8 якої передбачено внесення змін до пункту 7.1 Контракту №1-2019 від 13 листопада 2019 року та продовження терміну дії останнього до 31 грудня 2024 року.
Суд зауважує, що на обґрунтування правильності визначення митної вартості імпортованого товару декларантом було подано інвойс від 23 серпня 2024 року, який містить інформацію про вартість проданого товару, що імпортується, умови його поставки та характеристики, зокрема VIN-код.
Відповідно до п 1.2 Контракту №1-2019 від 13.11.2019 конкретний перелік товарів та їх ціна, що постачається за цим договором зазначається у додатку до контракту.
До митної декларації долучена додаток до контракту від 23.08.2024 №37 який містить відомості про найменування (опис товару) - MAN; модель: TGS 32.360, ідентифікаційний номер (номер шасі): НОМЕР_1 . При цьому вищезазначені документи містять дані про один і той самий номер кузова транспортного засобу.
Всі товаросупровідні документи містять ідентифікаційний номер транспортного засобу - НОМЕР_1 .
Стандарт ISO 3778:2009, який встановлює вимоги до змісту і структури ідентифікаційного номера транспортного засобу з метою встановлення єдиної нумерації системи ідентифікації дорожніх транспортних засобів на міжнародному ринку, передбачає, що VIN-код або VIN номер кузова є індивідуальним для кожного конкретного транспортного засобу та має 17 символів. Такий код містить інформацію про виробника, характеристики транспортного засобу та рік випуску.
З огляду на те, що в усіх наданих декларантом документах, зазначений один і той самий номер кузова, про що зазначає і відповідач, суд приходить до висновку, що твердження останнього про суттєві розбіжності в описі та моделі транспортного засобу, які викликають сумнів щодо пов'язаності наданих декларантом документів з транспортним засобом, що імпортується, є безпідставним.
Також судом встановлено, що у Додатку № 37 сторонами виступають «Виконавець» та «Замовник», що на переконання митного органу, суперечить відомостям зазначеним в преамбулі Контракту, тобто дане доповнення може стосуватися іншого правочину, що не стосується даної поставки.
Однак вказаний висновок контролюючого органу є безпідставним, оскільки в преамбулі Додатку № 37 вказано, що сторони уклали цей Додаток №37 до Договору №1-2019 від 13 листопада 2019 року.
Протилежні твердження контролюючого органу не мають жодного фактичного чи правового підґрунтя. Відповідач не надав жодних доказів наявності інших правочинів.
З огляду на вказане, суд наголошує, що виявлені митним органом неточності у Контракті №1-2019 та додатках до нього, зокрема, щодо строку дії такого контракту та використання скороченого найменування сторін договору, не можуть бути покладені в основу сумнівів щодо правильності визначення митної вартості імпортованого товару, оскільки достатнім документом на підтвердження такої є інвойс, який містить всі необхідні реквізити та обов'язкові умови письмової угоди купівлі - продажу між сторонами.
Додатково суд зауважує, що імпортером надано експорту декларацію та її переклад, що підтверджує факт вивезення транспортного засобу із зазначенням вартості такого, аналогічній тій, що указана в імпортній декларації.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позивач надав митному органу пакет документів, що підтверджує договірну вартість імпортованого транспортного засобу у розмірі 11500 фунтів стерлінгів.
Таким чином, надані позивачем документи, для підтвердження митної вартості товару, містять всі обов'язкові документи, передбачені статтею 53 МК України, та які підтверджують складові визначення вартості товару, що підлягав розмитненню.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що митним органом не доведено, що основні документи, подані декларантом, містили розбіжності, які мали вплив на правильність визначення митної вартості, чи мали місце ознаки підробки або не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягала сплаті за ці товари, як того вимагає ч.3 ст.53 МК України для виникнення права у митного органу витребувати додаткові документи.
За таких обставин суд критично оцінює позицію відповідача щодо наявності у поданих декларантом документах розбіжностей, які мають вплив на правильність визначення митної вартості.
Отже, відповідачем суду не доведено в чому саме полягають виявлені ним розбіжності в поданих для митного оформлення документах, який вони мають вплив на правильність визначення митної вартості, що передбачено ч.3 ст.53 МК України; які саме складові митної вартості не підтверджені документально; та яких саме відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена, або підлягає сплаті за товар, не вистачає.
Митний орган зобов'язаний довести обґрунтованість цього сумніву, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Вимоги частин третьої-четвертої статті 53 та частини другої статті 58 МК України зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів.
Суд погоджується, що наявність у митного органу інформації про ціну подібних чи аналогічних товарів може призвести до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості товарів та ініціювання повної її перевірки, але така інформація не є підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товару.
Як визначено частиною шостою статті 54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Згідно з пунктом 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року №598, посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні. Зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом.
Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Саме лише посилання на митну декларацію, на підставі якої коригується митна вартість товару, не є достатнім для того, щоб вважати прийняте рішення обґрунтованим. Таке твердження ґрунтується на тому, що товари можуть мати суттєві відмінності різних показників та характеристик, що прямопропорційно впливає на ціноутворення даного товару.
Верховний Суд у постанові від 29.09.2020 року у справі №520/7041/19 звернув увагу на те, що рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 Митного кодексу якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервним методом.
В свою чергу, відповідно до змісту оскаржуваного рішення контролюючим органом не взято до уваги технічний стан транспортного засобу, комплектація, пробіг та інші обставини, які впливають на ціноутворення.
Суд наголошує, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення (подібного, а не аналогічного товару) не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості.
Тобто застосування вказаного методу без наявності відповідних висновків щодо оцінки вартості оцінюваного та взятого для порівняння товару не може вказувати на об'єктивність та правомірність такого методу митного оцінювання товару. У даному випадку зазначених висновків митним органом наведено не було.
Згідно з пунктом 2 параграфу (а) статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна базуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито або аналогічного товару і не повинна базуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості. Відповідно до пункту 2 параграфу (b) статті VII цієї угоди під дійсною вартістю слід розуміти ціну, за яку, під час та в місці, визначеними законодавством імпортуючої країни, такий чи аналогічний товар продається або пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції. Згідно з пунктом 2 параграфу (с) статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року якщо дійсна вартість не може бути визначена відповідно до параграфу (b) цього параграфа, оцінка для митних цілей повинна базуватися на найближчому еквіваленті такої вартості, який можна визначити.
Між тим, як свідчить зміст рішення про коригування митної вартості товарів №UA101000/2024/000332/1 від 05.09.2024, у ньому зазначено про неможливість застосування 2а та 2б методів визначення митної вартості у зв'язку з відсутністю інформації щодо угод на ідентичні та подібні (аналогічні) товари та даних, на підставі яких можливе визначення митної вартості.
При цьому обов'язком митного органу у разі незгоди із заявленою декларантом митною вартістю є проведення консультацій з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та послідовний вибір методів з обґрунтуванням причин неможливості застосування кожного з попередніх методів.
Окрім того, витребування митним органом додаткових документів має відбуватися у випадку наявності обґрунтованого сумніву у достовірності поданих декларантом відомостей.
При цьому, як встановлено судом, в поданих декларантом документах відсутні ознаки підробки, вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомості щодо ціни, яка була фактично сплачена за товар, та підтверджують можливість визначення митної вартості за першим методом (ціною договору).
Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювалися цією особою чи іншими особами у попередніх періодах також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.
Досліджуючи наявні у справі докази та обставини щодо наявності розбіжностей у документах, поданих позивачем для митного оформлення, суд встановив, що такі розбіжності мали місце, відображені в рішенні відповідача про коригування митної вартості товарів, проте спростовані позивачем під час розгляду справи відповідно до вимог частини першої статті 77 КАС України.
Підсумовуючи всі наведені висновки у цій справі, суд зазначає, що як у взаємозв'язку, так і окремо, кожне порушення, допущене митним органом призвело до прийняття неправомірного рішення про коригування митної вартості товарів №UA101000/2024/000332/1 від 05.09.2024. До них належать: відсутність аргументації та невідповідність нормам митного законодавства в прийнятих рішень; недоведеність необхідності застосування резервного методу визначення митної вартості товару, що в свою чергу потягнуло за собою неправомірність проведення наступних дій митним органом.
Відповідно до частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірність коригування митної вартості товарів згідно із оскаржуваним рішенням №UA101000/2024/000332/1 від 05.09.2024 та винесення картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA101020/2024/007416, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо питання про розподіл судових витрат, суд вказує наступне.
Пунктом 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1 та 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною 3 цієї правової норми для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами 1, 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України)
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суд досліджує на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №5076-VI), адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 цього Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами частини 3 статті 27 Закону України №5076-VI до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами цієї правової норми ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно зі статтею 30 Закону України №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:
(1) Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України №5076-VI);
(2) За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;
(3) Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;
(4) Адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;
(5) Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Зазначене передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України №5076-VI;
(6) Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України №5076-VI.
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суд, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, має право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Разом із позовною заявою суду надано копію договору про надання професійної правничої допомоги №08/06-1 від 08 червня 2024 року, Детальний опис наданих послуг правничої допомоги згідно Договору про надання професійної правничої допомоги №08/06-1 від 08 червня 2024 року та акт приймання-передачі послуг №23.09 від 01.10.2024 до зазначеного договору.
Відповідно до пункту 3.1 Договору вартість винагороди (гонорар) за правничу допомогу за цим договором визначається в Акті приймання-передачі послуг.
Згідно з пунктом 4 Акту приймання-передачі послуг №23.09 від 01.10.2024 сторони погодили фіксований розмір гонорару в сумі розміром 10000,00 грн.
Отже, розмір винагороди за надання правничої допомоги визначений сторонами у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката, а саме представником позивача складена позовна заява, засвідчено пакет документів, доданий до неї з дотриманням положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд також ураховує положення частини 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд також ураховує, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19.
До того ж, у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі №905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З огляду на те, що справа, яка розглядається, відноситься до справ незначної складності, на підтвердження обставин щодо предмета доказування позивачем було надано незначну кількість письмових доказів, незмінність судової практики щодо розгляду спірного у цій справі питання, ураховуючи заперечення іншої сторони, суд приходить до висновку про часткове відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн з урахуванням критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та обсягу наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо захисту його прав у суді.
У силу приписів ст. 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Житомирської митниці.
Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-
вирішив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерспецтехніка" (вул.Коростишівська, 2-Б, м. Житомир, 10007, код ЄДРПОУ 42990779) до Житомирської митниці Державної митної служби України (вул.Перемоги, 25, м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н,10003, код ЄДРПОУ 44005610) про визнання протиправними та скасування рішення і картки відмови, - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати рішення Житомирської митниці №UA101000/2024/000332/1 від 05.09.2024 про коригування митної вартості товарів та картку відмови Житомирської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA101020/2024/007416.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Житомирської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерспецтехніка" судові витрати зі сплати судового збору у сумі розміром 9213 (дев"ять тисяч двісті тринадцять) грн 89 (вісімдесят дев"ять) коп та витрати на правничу допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 (нуль) копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.В. Горовенко
Повний текст складено: 17 червня 2025 р.
17.06.25