Україна
Донецький окружний адміністративний суд
16 червня 2025 року Справа№640/968/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (юридична адреса: 03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 22990368) про визнання протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києві з адміністративним позовом до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, в якому просить суд стягнути з Фінансового управління Генерального штабу Збройних сил України на користь позивача середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.08.2018 року по 29.11.2021 року у розмірі 70253 грн 40 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив службу в Збройних Силах України, звільнений у запас та виключений зі списків особового складу згідно наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача ЗС України від 13.08.2018 року № 152. Позивач зазначає, що на день його звільнення з військової служби в запас Фінансове управління Генерального штабу ЗС України, яке проводило із позивачем фінансові розрахунку, не нарахувало йому в повному обсязі індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
На виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.07.2011 року у справі № 640/29739/20, позивачу було виплачено належне ОСОБА_1 грошове забезпечення в розмірі 70205,36 грн, 30 листопада 2021 року.
Оскільки станом на дату виключення ОСОБА_1 із списків особового складу 13.08.2018 року Фінансове управління ГШ ЗСУ не провело з ним повного розрахунку, а така виплата завершена на виконання рішення суду 30.11.2021 року, позивач вважає, що період з 14.08.2018 року по 29.11.2021 року є періодом затримки розрахунку при звільненні з військової служби.
Отже, позивач вважає, що порушені його права, у зв'язку із чим звернувся до суду із даним позовом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2022 року було відкрито провадження у справі № 640/968/22 за позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправним та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до пункту 2 розділу II Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» справу № 640/968/22 передано на розгляд Донецькому окружному адміністративному суду.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2025 року зазначену справу було передано на розгляд судді Донецького окружного адміністративного суду Тарасенку І.М.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року, суддя Тарасенко І.М. прийняв справу № 640/968/22 до свого провадження та призначив її розгляд в порядку прощеного позовного провадження без виклику сторін.
Представник відповідача надав суду відзив на позов ОСОБА_1 , в якому зазначив, що 13 серпня 2018 позивачем подано рапорт, в якому він надав згоду на виключення його зі списків особового складу без проведення остаточних розрахунків.
На думку представника відповідача, позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають, оскільки за наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку у розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним, оскільки у вказаних правовідносинах підлягають застосуванню положення спеціальних норм права у сфері проходження військової служби, які визначають порядок звільнення військовослужбовців.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій відповідно до посвідчення від 12 серпня 2015 року серії НОМЕР_3 .
ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України, звільнений у запас з посади начальника організаційно-планового управління Головного управління зв'язку та інформаційних систем Генерального штабу Збройних Сил України.
Наказом Начальника Генерального штабу-Головнокомандувача Збройних Сил України від 13.08.2018 року № 152 полковника ОСОБА_1 , начальника організаційно-планового управління Головного управління зв'язку та інформаційних систем Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 27.07.2018 року № 456 звільнено у запас за пунктом «к» відповідно до частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», виключено зі списків особового складу з 13.08.2018 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Киві від 05 липня 2021 року у справі № 640/29739/20, зобов'язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних сил України донарахувати та виплатити ОСОБА_2 в повному обсязі індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із встановленням місяця підвищення грошових доходів (базового) місяця - січень 2008 року з урахуванням раніше проведених виплат.
На виконання вказаного рішення, 30 листопада 2021 року Фінансове управління Генерального штабу Збройних сил України виплатило ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення в розмірі 70205,36 грн.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується представником відповідача, відповідач не нарахував та не виплатив позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.08.2018 року по 29.11.2021 року.
Позивач, вважаючи такі дії Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України протиправними звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Разом з тим, встановлюючи право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд вважає за необхідне визначити розмір такого відшкодування.
Відповідно до статті 1-2 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом першим частини першої статті 9 Закону № 2011-XII обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України від 25.03.1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Спеціальним законодавством, яке регулює порядок проходження військової служби, чітко не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату всіх належних сум звільненим військовим, з метою забезпечення принципу рівності прав та недискримінації у трудових відносинах Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, відтак поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби та пов'язані з обов'язком провести виплату усіх належних працівнику коштів при звільненні з роботи (зі служби).
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 910/4518/16 стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності, який застосовується у розмірі середнього заробітку, спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена статтею 117 КЗпП України, згідно з якою при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Таким чином, Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби (такий висновок Верховного Суду викладений також у постановах від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17)
Крім того, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, де Велика Палата зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Суд зазначає, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Тобто, остаточний розрахунок з позивачем проведено не було.
Суд встановив, що відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 30.11.2021 року, виплативши на виконання рішення суду грошове забезпечення у розмірі 70205,36 грн.
Відповідно до довідки Фінансового управління ГШ ЗСУ про додаткові види грошового забезпечення ОСОБА_1 від 14 серпня 2018 року № 305/607, розмір грошового забезпечення позивача за останні два повні місяці служби перед звільненням становить 46104 грн. (23052 грн за червень 2018 року та 23052 грн за липень 2018 року).
Кількість календарних днів за цей період складає 61 день.
Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 755,80 грн (46104 грн : 61 календарний день).
Затримка розрахунку при звільненні становить 1205 календарних днів (період з 14.08.2018 року по 30.11.2021 року).
Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні становить 910739 грн (755,80 грн х 1205 календарних днів).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
3. Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 року у справі № 816/1640/17.
У п.77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
У пункті 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути розрахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 року у справі № 805/3167/18-а, від 03.04.2019 року у справі № 662/1626/17 та від 30.10.2019 року у справі № 806/2473/18.
Так, суд встановив, що загальний розмір несвоєчасно виплачених сум позивача становить 70205,36 грн. Загальний розмір середнього заробітку за весь час затримки 910739 грн.
При цьому, істотність частки компенсації простроченої заборгованості в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: (70205,36 грн (розмір несвоєчасно виплачених сум)/ 910739 грн. (середній заробіток за час затримки розрахунку)) х 100 = 7,71 %.
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотної частки 7,71 %, становить 70217,98 грн ((910739 грн х 7,71%).
Отже з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 70217,98 грн.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно частин першої-третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 908 грн (квитанція № 124 від 28.12.2021 року).
Отже, враховуючи викладене з урахування співрозмірності заявлених та задоволених вимог, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 900 грн.
Керуючись ст. ст. 2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (юридична адреса: 03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 22990368) про визнання протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Стягнути з Фінансового управління Генерального штабу Збройних сил України (юридична адреса: 03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 22990368) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.08.2018 року по 30.11.2021 року у розмірі 70217 (сімдесят тисяч двісті сімнадцять) грн 98 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (юридична адреса: 03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 22990368) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 900 (дев'ятсот) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.М. Тарасенко