Україна
Донецький окружний адміністративний суд
16 червня 2025 року Справа№200/2469/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Шинкарьова І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі позивач), звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі відповідач), в якому просить:
Визнати дії відповідача в частині відмови в зарахуванні до страхового стажу періоду роботи позивача: з 01.01.1992 по 20.07.1992 та з 08.07.1992 по 31.12.1992 в РФ, оскільки із 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді про гарантію прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (всього 1 рік); період роботи в спільній виробничо-комерційній фірмі «Сфера» з 14.01.1993 по 10.05.1994, оскільки в трудовій книжці наявне необумовлене виправлення в даті наказу про звільнення з роботи, що суперечить Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах і організаціях від 29.07.1993 № 58 (всього 3 м. 26 дн.); період роботи в спільній виробничо-комерційній фірмі «Сфера» з 27.02.1996 по 28.09.1998, оскільки в трудовій книжці неможливо ідентифікувати назві підприємства на печатці, яка засвідчує запис про звільнення, що суперечить Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах і організаціях від 29.07.1993 № 58 (всього 3 роки 07 місяців.) незаконними, та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії № 056350012868 від 12.02.2025;
Зобов'язати відповідача зарахувати до загального стажу позивача період роботи: період роботи з 01.01.1992 по 20.07.1992 та з 08.07.1992 по 31.12.1992 (всього 1 рік); період роботи в спільній виробничо-комерційній фірмі «Сфера» з 14.01.1993 по 10.05.1994 (всього 3 м.26 дн.); період роботи в спільній виробничо-комерційній фірмі «Сфера» з 27.02.1996 по 28.09.1998 (всього 3 роки 07 місяців.)
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком. Однак відповідач ухвалив рішення про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу роботи. На думку позивача, такі дії віповідача є протиправними, адже певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо припинення участі РФ в Угоді про гарантії прав громадян держав- учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, позаяк у період його роботи в РФ Угода про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 була чинною. Відтак, просить суд позов задовольнити.
Ухвалою суду від 14.04.2025 відкрито провадження у адміністративній справі. Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зазначає, що періоди роботи з 14.01.1993 по 10.05.1994, з 27.02.1996 по 28.09.1998, з 16.07.1993 по 23.08.1998 не можуть бути зараховані до страхового стажу, оскільки записи в трудовій книжці внесені із порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджено наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 № 58, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110.
Оскільки позивачем документально не підтверджено періоди роботи, вказані вище періоди не можуть бути враховані до страхового стажу.
Крім того, одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держави-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Метою вказаної Угоди є взаємне визнання і виконання державами - учасницями зобов'язань відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди.
Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав. Так, відповідно до ст.1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Згідно зі ст.6 Угоди призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності даною Угодою.
Однак, 01.12.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України № 2783-ІХ «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з РФ та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 № 140/98-ВР.
29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», яка набрала чинності 02.12.2022, якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Крім того, з 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення. Припинення дії міжнародного договору означає, що він втратив свою обов'язкову силу для його учасників і припинив породжувати права і обов'язки у відносинах між ними. Із припиненням міжнародного договору він втрачає юридичну силу для всіх його учасників. Тому на осіб, які працювали в РФ після 01.01.1992, не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні пенсії російського стажу та заробітку.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 04.02.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Відповідач рішенням від 12.02.2025 №056350012868 відмовило в призначенні пенсії. До страхового стажу позивача не зараховано періоди:
- роботи з 01.01.1992 по 20.07.1992 та з 08.07.1992 по 31.12.1992 в РФ, оскільки це не передбачено чинним законодавством у зв'язку з тим, що із 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992;
- роботи з 14.01.1993 по 10.05.1994, оскільки в трудовій книжці наявне необумовлене виправлення в даті наказу про звільнення з роботи, що суперечить Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах і організаціях від 29.07.1993 № 58.
- роботи з 27.02.1996 по 28.09.1998, оскільки в трудовій книжці неможливо ідентифікувати назву підприємства на печатці, яка засвідчує запис про звільнення, що суперечить Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах і організаціях від 29.07.1993 № 58.
- роботи з 16.07.1993 по 23.08.1998 згідно наданої довідки від 31.01.2025 № 19-07-08/35, оскільки в трудовій книжці відсутній запис про роботу за зазначений період. Період роботи потребує перевірки первинних документів.
Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд установив таке.
Нормами ч.1 ст.46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до п. 6 ч. 1ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), який набув чинності з 1 січня 2004 року.
Відповідно до ст.1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
У п.1 ст.9 Закону № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Положеннями ч. 1ст. 24 Закону № 1058-IVпередбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з абз. 1 ч.2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
У ч.1 ст.26 Закону №1058 визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017.
Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Згідно зі ст. 62 Закону "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання ст. 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України Постановою від 12.08.1993 за № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Згідно з п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (п.2 Порядку № 637).
У п.3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, з огляду на наведене, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно із вимогами Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 № 58 (далі - Інструкція № 58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п.4.1Інструкції № 58, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
У постанові Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Із аналізу вказаних правових норм вбачається, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому їх неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення періоду роботи до страхового стажу і права на отримання пенсії з його врахуванням.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.
Судом встановлено, що, зокрема, відповідачем за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 14.01.1993 по 10.05.1994, оскільки в трудовій книжці наявне необумовлене виправлення в даті наказу про звільнення з роботи, що суперечить Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах і організаціях від 29.07.1993 № 58; роботи з 27.02.1996 по 28.09.1998, оскільки в трудовій книжці неможливо ідентифікувати назву підприємства на печатці, яка засвідчує запис про звільнення, що суперечить Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах і організаціях від 29.07.1993 № 58.
Проте суд враховує, що записи про вказаний період часу роботи, у тому числі, дата прийняття позивача на роботу, зазначена у трудовій книжці, виконані розбірливо, наявні підстави внесення запису, вони не мають будь-яких виправлень, містяться після проставлення штампу установи, на роботу в яку прийнято позивача та узгоджуються з попередніми та наступними записами.
З вищенаведеного суд дійшов висновку, що період роботи позивача з 14.01.1993 по 10.05.1994, 27.02.1996 по 28.09.1998 підтверджений належним чином, а виявлені відповідачем неточності у трудовій книжці не спростовують наявність і правове значення записів №16 - № 17 про прийняття та звільнення з роботи.
Суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах. Наведене цілком узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, висновки якого мають враховувати суди відповідно до положень ч.5 ст.242 КАС України. Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Суд виходить з того, що аналізуючи надані документи, пенсійний орган, перш за все, має виходити з їх змісту, а не лише суто з форми. У цьому випадку, орган Пенсійного фонду, переслідуючи в цілому законну мету попередження зловживання громадянами своїми правами та запобігання необґрунтованому призначенню пенсії, при виконанні своїх повноважень повинен діяти обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно, як це передбачено ч.2 ст.2 КАС України, з тим, щоб не створювати штучних і явно необґрунтованих перешкод для реалізації громадянами їх прав.
Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29.06.2010) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Також, зі змісту рішення про відмову в призначенні пенсії та відзиву на позовну заяву, судом встановлено, що період трудової діяльності позивача з 01.01.1992 по 20.07.1992 та з 08.07.1992 по 31.12.1992 відповідачем не заперечується, однак підставою для відмови у зарахуванні зазначених періодів стало припинення участі РФ з 01.01.2023 в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. З цього приводу суд зазначає про таке.
Згідно з ч. 2 ст. 6 вказаної Угоди про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, укладеної між Україною і Росією, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Відповідно до абз. 2, 3 ст. 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації. Згідно зі ст. 12 Угоди вона набуває чинності з моменту її підписання сторонами (з 14.01.1993).
У ч.2 ст.4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москва. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 за №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.
Разом із тим, відповідно до ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення ч.1 ст.58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (ст.6 Кримінального кодексу України, ст.8 Кодексу України про адміністративні право порушення, ст.3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши ч.1 ст.58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
За ст.151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Отже, до 19.06.2023 Україна, як держава - учасниця Угоди, виконує зобов'язання, взяті відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Відтак, суд вважає необґрунтованими посилання відповідача, як на підставу для незарахування стажу позивача, припинення з 01.01.2023 участі РФ в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, оскільки вказані обставини стосуються періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди.
Відтак, на підставі викладеного, суд дійшов висновку, що періоди роботи з 01.01.1992 по 20.07.1992 та з 08.07.1992 по 31.12.1992 належать до зарахування до страхового стажу позивача.
З матеріалів справи вбачається, що архівної довідки №17-07-08/35 від 31.01.2025 повідомлено, що у архівному фонді № 42 (ф.369) «Совместная производствснно-комерческая фирма «Сфера» (мовою оригіналу) в особових картках звільнених працівників та наказах з кадрових питань значиться що: « ОСОБА_2 принять на работу закупщиком по контракту» (мовою оригіналу) на підставі наказу № 4 від 16.07.1993 (так у документі, мовою оригіналу, дата прийому у наказі не вказана), звільнити з 23.08.1998 згідно наказу № 3 від 23.09.1998 «по собственному желанию ст. 38 КЗОТ Украины» (мовою оригіналу, так у документі).
Підстава: ф. 42 (ф. 369), оп.1-ос, спр. 2, арк.4, спр. 3, арк. 8, спр. 4, арк. 8, накази з кадрових питань, особова картка звільненого працівника.
З урахуванням наведеного, судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство - спільного виробничо-комерційній фірмі «Сфера», відтак, відсутність записів трудової книжки не може бути підставою для виключення певного періоду роботи зі страхового стажу позивача.
Суд враховує, що не зарахування спірного стажу буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29.06.2010) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.
Відсутність внесення запису у трудовій книжці або помилки, допущені працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення певного періоду роботи з трудового стажу позивача, що дає їй право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
В даному випадку, суд звертає увагу суду, що спірний період роботи відображено у архівній довідці №17-07-08/35 від 31.01.2025, у зв'язку з чим наведені вище доводи відповідача не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні зазначеного періоду роботи до стажу.
Доказів визнання недостовірними інформації, яка викладена у наданій архівній довідці щодо спірного періоду роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.
Суд звертає увагу, що завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.09.2019 у справі №818/985/18 та від 26.12.2019 у справі №810/637/18.
При цьому суд зазначає, що у відповідності до розділів ІІІ, ІV Порядку №22-1, відповідач наділений повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.
Згідно зі ст.101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні ч.1 ст.103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що право особи на призначення пенсії за віком має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала. Також і відповідальність за надання недостовірних пенсійних документів покладена на підприємство (організацію) та пенсіонера.
Суд зазначає, що витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу. Тобто перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним.
Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Суд наголошує, що позивач фактично опинився в ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.
Проте суд звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Відтак, суд вважає за доцільне, визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Водночас суд зазначає, що дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
При цьому, згідно з абз.2 ч.4 ст.245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної норми у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Разом з тим, суд зазначає, що у справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом пенсійного органу визначено відповідачем, рішенням якого позивачу відмовлено в призначенні пенсії.
Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, а також враховуючи те, що призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивача слід зобов'язати відповідача, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії позивача, повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду.
Відповідно до ч. 1, 2ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.9, 19, 72-79, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд-
Позов ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, юридична адреса: 65107, Одеська обл., м. Одеса , вул. Канатна, 6.83) про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 12.02.2025 №056350012868.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 01.01.1992 по 20.07.1992 та з 08.07.1992 по 31.12.1992, з 14.01.1993 по 10.05.1994, з 27.02.1996 по 28.09.1998 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 04.02.2025 та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Повний текст рішення складено 16.06.2025.
Рішення може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.В. Шинкарьова