Справа № 553/3760/24 Номер провадження 22-ц/814/2097/25Головуючий у 1-й інстанції Крючко Н. І. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
05 червня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Чумак О.В.
суддів: Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.
за участю секретаря Галушко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 10 січня 2025, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача,
У жовтні 2024 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів, в якому прохав зменшити розмір аліментів, що стягуються на підставі судового наказу, виданого Ленінським районним судом м. Полтави від 19 липня 2024 року у справі № 553/2318/24 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 1/7 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що в червні 2023 року він, під час виконання бойового завдання, отримав важке поранення, внаслідок чого переніс п'ять операцій. Проведені операції, а також операції, які будуть йому проведені в подальшому, свідчать про погіршення його стану здоров'я. Також для проведення лікування та додаткових медичних обстежень він вимушений витрачати значні грошові кошти.
Відповідачка, в свою чергу, працездатна, не має інших осіб на утриманні та має офіційну заробітну плату.
Тому просив зменшити розмір, стягнутих з нього аліментів до 1/7 частини всіх видів заробітку.
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 10 січня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів - задоволено.
Зменшено розмір аліментів, що стягуються на підставі судового наказу, виданого Ленінським районним судом м. Полтави у справі № 553/2318/24, від 19 липня 2024 року, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/7 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання даним рішенням законної сили і до досягнення дитиною 18 річного віку.
З даним рішенням не погодилась відповідачка ОСОБА_1 та оскаржила його, в апеляційному порядку, просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факт погіршення стану здоров'я позивача, а також те, що він витрачає грошові кошти на свої лікування, в зв'язку з чим не має можливості сплачувати аліменти у визначеному судовим наказом розмірі.
Суд першої інстанції при ухваленні рішення не врахував, що позивач не має на утриманні інших осіб, в його власності перебувають земельні ділянки, які він може передати в оренду та отримувати додатковий дохід.
Від ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він рішення суду першої інстанції просить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення ухвалене у справі не в повній мірі відповідає вказаним вимогам.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_2 є працівником поліції - ГУ НП в Харківській області та отримує грошове забезпечення, яке складає 57 743 грн. на місяць, що підтверджується довідкою про доходи.
У червні 2023 року позивач отримав вогнепальне осколкове поранення, внаслідок чого останнім було перенесено п'ять операційних втручань, в результаті який було проведено зокрема видалення нирки і частини тонкого кишківника, і за прогнозами лікарів ОСОБА_2 потребує подальшого лікування, зокрема проведення повторних операцій, на підтвердження чого стороною позивача було надано ряд медичних документів з приводу лікування останнього.
Також судом встановлено, що позивач сплачує аліменти відповідно до судового наказу, виданого Ленінським районним судом м. Полтави у справі № 553/2318/24, від 19 липня 2024 року, на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі частини всіх видів його заробітку, що підтверджується довідкою про доходи з його місця роботи, а також платіжним документом АТ КБ «Приватбанк», які додані до позовної заяви.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок перенесеного поранення, позивач вимушений проходити постійне лікування та обстеження, що свідчить про значне погіршення стану його здоров'я на підтримання якого останній має постійно витрачати кошти, тому наявні підстави для зменшення розміру аліментів, що стягуються на утримання неповнолітнього сина.
Колегія суддів не погоджується з даним висновком місцевого суду з наступних підстав.
Згідно ст. 51 Конституції України батьки зобов'язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку; батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. 7 та ч. 8 ст. 7СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батькаі (або) у твердій грошовій сумі.
Частиною першої статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 та у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20 (провадження № 61-7397св21) зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Звертаючись до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на утримання дитини, позивач посилався на погіршення його стану здоров'я та необхідність в зв'язку з цим витрачати кошти для придбання ліків, проходження обстежень тощо. Проте долучені до матеріалів справи докази, які підтверджують наявність у позивача певних хвороб, а також проведення оперативних втручань, без надання доказів понесення у зв'язку з цим значних витрат на лікування, внаслідок чого ОСОБА_2 позбавлений можливості сплачувати аліменти у визначеному рішенням суду розмірі, не можуть слугувати підставою для зменшення розміру аліментів.
Колегія суддів апеляційного суду зауважує, що в даному випадку, саме позивач звертаючись до суду з позовом про зміну розміру аліментів, повинен довести обставини, які мають істотне значення, та є для нього перешкодою для сплати аліментів у встановленому раніше розмірі.
Доказів погіршення його стану здоров'я, які виникли після ухвалення рішення про стягнення аліментів та унеможливлюють їх стягнення у визначеному судовим рішенням розмірі, матеріали справи не містять.
Посилання представника позивача на те, що відповідачка працює та має стабільний заробіток, не є підставою для зменшення розміру аліментів, що стягуються з нього. Крім того, як пояснив позивач у судовому засіданні у суді апеляційної інстанції він інших осіб на утриманні не має, працює та не є обмежено працездатним.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 10.01.2025 року, ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів.
Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.
За апеляційний перегляд судового рішення ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у сумі 1816,80 грн., який відповідно до вищевказаних вимог підлягає стягненню з позивача на її користь.
Окрім того, в апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Хворост Д.М. просила стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу надану в суді першої інстанції у сумі 10000 грн. та 5000 грн. в суді апеляційної інстанції.
На підтвердження наданої правової допомоги було надано договір про надання правової допомоги № 125 від 25.12.2024 укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Хворост Д.М., в якому сторони узгодили фіксований розмір гонорару за надання правової допомоги в суді першої інстанції у розмірі 10000 грн. (а.с. 62-64); акт приймання - передачі наданих послуг № 1 від 09.01.2025 (а.с. 65); копію квитанції від 09.01.2025 про оплату ОСОБА_1 гонорару адвокату Хворост Д.М. у сумі 10000 грн. (а.с. 66); додаткову угоду № 1 від 27.01.2025 до договору про надання правничої допомоги від 25.12.2024, в якій сторони визначили фіксований розмір гонорару за правову допомогу в суді апеляційної інстанції у сумі 5000 грн. (а.с. 109); акт приймання - передачі наданих послуг № 2 від 08.02.2025 (а.с. 110); детальний опис робіт (наданих послуг) за юридичний супровід справи в суді апеляційної інстанції (а.с. 111); копію квитанції від 08.02.2025 про оплату ОСОБА_1 адвокату Хворост Д.М. гонорару у сумі 5000 грн. (а.с. 112).
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
За вимогами статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та
враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/12876/19 зауважено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Водночас чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. З урахуванням наведеного суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, дослідивши наявні в матеріалах справи акти приймання-передачі наданої відповідачу правової допомоги в судах першої та апеляційної інстанції, надавши оцінку їх реальності, співмірності суми витрат зі складністю справи, виходячи з критерію розумності їхнього розміру та справедливості, приходить до висновку, що визначений розмір витрат на правову допомогу є завищеним, тому з огляду на викладене, з ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.
Таким чином, загальний розмір судових витрат, які підлягають стягненню з позивача на користь відповідача становить 6816 грн. 80 коп. (1816,80 грн. + 5000 грн.)
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 10 січня 2025 року скасувати. Ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів відмовити.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 6816 грн. 80 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Чумак
Судді: Ю.В. Дряниця
Л.І. Пилипчук