Провадження № 2/359/484/2025
Справа № 359/7403/24
17 червня 2025 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі :
головуючої судді Яковлєвої Л.В.,
при секретарі Бокей А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борисполі Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,-
12 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом, згідно якого просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в сумі 407 146,00 грн. з розпискою від 26 липня 2016 року та судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в листопаді 2012 року позивач надав ОСОБА_2 грошову позику в розмірі 10000,00 доларів США, на підтвердження надання позики, її умов, факту передачі грошових коштів в повному об'ємі та зобов'язання її повернути відповідач надав розписку від 26 липня 2016 року. Так, відповідач зобов'язався повернути позивачу грошові кошти у повному обсязі до 30 грудня 2016 року. У визначений строк відповідач грошові коти не повернув, від будь-яких контактів щодо повернення коштів ухиляється. Наведене стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом.
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 вересня 2024 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання. Сторонам роз'яснено права, обов'язки та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.
Позивач, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового засідання, до суду не з'явився. Натомість позивач подав до суду заяву, якою розгляд справи просив здійснити у його відсутність, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити в повному обсязі, проти заочного рішення не заперечував.
Відповідач будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового засідання, до суду не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Відзив на позов, заяв чи клопотань до суду не направив.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно вимог ст. 223, 280, 281 ЦПК України, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи, проти такого вирішення справи не заперечує і представник позивача.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення.
За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд, дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, прийшов висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.
Відповідно ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексу.
Доказами, відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом встановлено, що 26 липня 2016 року ОСОБА_2 написав розписку про те, що в листопаді 2012 року отримав в позику від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 10 000,00 доларів США, які зобов'язався повернути до 30 грудня 2016 року. Наведене підтверджується оригіналом розписки.
У ч. 2 ст. 11 та ч. 1 ст. 14 ЦК України зазначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства. За змістом ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів.
Згідно з ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
За правилами ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторон-німи та дво - чи багатосторонніми (договори).
Відповідно ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У Постанові Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц зроблено наступний правовий висновок щодо розписки як договору позики: договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правиль-ного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 у справі № 6-1967цс15 та постанові Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі провадження № 61-20376св18.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. Із аналізу правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, гак і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно- правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Судом встановлено, що в обумовлений строк відповідач борг не повернув, свої зобов'язання за договором позики не виконав, грошові кошти ОСОБА_1 в розмірі 10 000 доларів США не повернув. Доказів протилежного суду не надано.
Зважаючи на вказане, та встановлені обставини, суд приходить висновку, що позов підлягає задоволенню і з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 належить стягнути борг за договором позики в розмірі 10 000 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ на дату складання позову становить 407 146,00 грн.
Відповідно ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частинами 1, 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду з даним позовом ОСОБА_1 сплатив судовий збір в розмірі 4071,46 грн. Наведене підтверджується квитанцією № 70055542 від 12 липня 2024 року.
З урахуванням наведеного, з відповідача слід стягнути на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 4071,46 грн.
Враховуючи наведене та керуючись ст. 11, 14, 526, 610, 625-628, 1050, 1046 - 1049 ЦК України, ст. 3, 4, 11-13, 76-82, 263, 265 , 279, 280, 282 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 407 146 (чотириста сім тисяч сто сорок шість) гривень 00 (нуль) копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 4071 (чотири тисячі сімдесят одна) гривня 46 (сорок шість) копійок.
Інформація про позивача : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 виданий 3222 від 04 жовтня 2023 року, ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , адреса : АДРЕСА_1 .
Інформація про відповідача : ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспортні дані невідомо, РНОКПП - НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою : АДРЕСА_2 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст заочного рішення суду виготовлено 17 червня 2025 року.
Суддя Л.В. Яковлєва