Справа № 185/4046/25
1-кп/185/999/25
16 червня 2025 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря - ОСОБА_2 ,
розглянувши у приміщенні суду у відкритому судовому засіданні в м. Павлограді матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025041370000621 від 29 березня 2025 року за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Тернівка Дніпропетровської області, громадянина України, військовослужбовця десантно - штурмових військ Збройних Сил України, на посаді командир відділення збору та обробки інформації військової частини НОМЕР_1 , у званні молодший сержант, із неповною середньою освітою, не одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України,
прокурора - ОСОБА_4
потерпілого - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
захисника обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
Молодший сержант ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, на посаді командира відділення збору та обробки інформації військової частини НОМЕР_1 , в 29.03.2025 приблизно о 11 год. 30 хв. перебував на відкритій ділянці місцевості за адресою: м. Павлоград, вул. Харківська (виїзд в напрямку с. Вербки Павлоградського району) в алкогольному сп'янінні.
Начальник відділу реагування патрульної поліції Павлоградського районного відділу поліції майор поліції ОСОБА_5 та поліцейський відділу реагування патрульної поліції Павлоградського районного відділу поліції сержант ОСОБА_8 , 29.03.2025 року приблизно об 11 годині 35 хвилин в ході виконання своїх службових обов'язків, а саме по маршруту патрулювання по вулиці Харківській м. Павлоград, ними було виявлено ОСОБА_6 , який в правій руці тримав ніж та при появі працівників поліції почав поводити себе агресивно та проявляти явну неповагу до представників поліції, висловлюватись на адресу співробітників поліції нецензурною лайкою. На пред'явлення законної вимоги припинити вчиняти подібні дії та представитися, останній не реагував. В подальшому, ОСОБА_6 , тримаючи ніж в правій руці, підійшов до службового автомобіля марки «Mitsubishi Outlander» номерний знак НОМЕР_2 та тримаючи ніж в правій руці, умисно, пошкодив капот вищезазначеного автомобіля та пішов в сторону. Далі, начальник відділу реагування патрульної поліції Павлоградського районного відділу поліції майор поліції ОСОБА_5 та поліцейський відділу реагування патрульної поліції Павлоградського районного відділу поліції сержант ОСОБА_8 повідомили припинити протиправні дії та кинути ніж на землю. Однак, ОСОБА_6 не відреагував та, розуміючи, що вони є працівниками поліції, оскільки були у форменому одязі з розпізнавальними знаками, і в силу своїх посадових обов'язків не допустять його протиправної поведінки, у ОСОБА_6 виник умисел на спричинення тілесних ушкоджень начальнику відділу реагування патрульної поліції Павлоградського районного відділу поліції майору поліції ОСОБА_5 . Усвідомлюючи суспільно-небезпечні наслідки своїх дій, спрямованих на перешкоджання працівникам поліції у виконанні ними своїх службових обов'язків та, бажаючи їх настання, діючи умисно, керуючись мотивом непідкорення законним вимогам працівників правоохоронного органу, ОСОБА_6 , кулаком правої руки наніс начальнику відділу реагування патрульної поліції Павлоградського районного відділу поліції майору поліції ОСОБА_5 удар в ніс, чим спричинив йому тілесні ушкодження у вигляді садна правого крила носа з переходом на щічну ділянку, що утворилося по ударному механізму від дії тупого твердого предмету (предметів) з місцем прикладання діючої сили в область носу праворуч та за своїм характером відноситься до легких тілесних ушкоджень, на що сержант поліції ОСОБА_8 в порядку передбаченому Законом України «Про Національну поліцію» застосував до ОСОБА_6 спеціальний засіб дратівливої дії «Терен-4», повалив його на підлогу та одягнув на руки кайданки.
Дії ОСОБА_6 кваліфікуються за ч. 2 ст. 345 КК України як вчинення умисного заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.
Потерпілим від даного кримінального правопорушення є ОСОБА_5
13 червня 2025 року між потерпілим ОСОБА_5 та обвинуваченим ОСОБА_6 за участі захисника укладена угода про примирення у відповідності до вимог ст. 471 КПК України. Розглядаючи питання про затвердження угоди про примирення, суд виходить з наступного.
Відповідно до укладеної угоди ОСОБА_6 беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України в обсязі висунутого обвинувачення.
ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснив, що він повністю розуміє, що має право на судовий розгляд, під час якого сторона обвинувачення зобов'язана довести кожну обставину кримінального правопорушення, а вона має право мовчати, мати захисника, допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подавати докази, що свідчать на її користь. Також обвинувачений пояснив, що він розуміє наслідки укладення та затвердження угоди у вигляді обмеження права оскаржити вирок згідно з положеннями статей 394 та 424 КПК України. Також обвинувачений пояснив, що він розуміє характер обвинувачення, щодо якого визнає себе винним, вид покарання, який буде застосовано до нього в разі затвердження угоди. Угоду про примирення він уклав добровільно, без насильства, примусу чи погроз та без впливу будь-яких обставин, не обумовлених в угоді. Просив суд затвердити укладену між ним та потерпілим угоду про примирення.
Крім того, обвинувачений показав, що він, як військовий, мав при собі ніж, вулицею їхала поліція. У той момент не контролював свої дії,бо був не тверезим, до нього під'їхав патруль, дізнались чи потрібна допомога, а він проявив агресію в їх бік, ножем вдарив по автомобілю по капоті та вдарив потерпілого правим кулаком в ніс один раз, потім його затримали. Автомобіль він відремонтував, а потерпілому повністю відшкодував завдані збитки. Прохав надати йому можливість проходити військову службу.
Потерпілий просив затвердити укладену угоду. У судовому засіданні він пояснив, що розуміє характер обвинувачення щодо обвинуваченого, вид покарання, який буде застосовано до обвинуваченого в разі затвердження угоди. Угоду про примирення уклав добровільно, без насильства, примусу чи погроз, та без впливу будь-яких обставин, не обумовлених в угоді. Зазначив, що збитки йому відшкодовано, також обвинувчений відремонтував автомобіль.
Також судом досліджено документи, які характеризують особу обвинуваченого.
Прокурор заперечував щодо угоди, вказав, що шкода завдана не тільки потерпілому, а й суспільним відносинам з приводу діяльності правоохоронного органу.
В угоді передбачено, що у разі невиконання угоди про примирення потерпіла сторона відповідно до ст. 476 КПК України має право упродовж строків давності притягнення до кримінальної відповідальності звернутися до суду з клопотанням про скасування вироку та судового розгляду кримінального провадження в загальному порядку.
Розглядаючи питання можливості затвердження даної угоди про примирення, суд виходить з наступного.
Так, в кримінальному правопорушенні передбаченому ст. 345 КК України основним безпосереднім об'єктом вказаного злочину є нормальна діяльність правоохоронних органів, їх авторитет, а додатковим обов'язковим об'єктом психічна недоторканість працівників правоохоронних органів або їхніх близьких родичів, їх здоров'я.
Діями обвинуваченого першочергово завдано шкоди суспільним інтересам правоохоронних органів, тобто основним безпосереднім об'єктом виступають публічні інтереси, а спричинена конкретній фізичній особі шкода є лише проявом посягання на основний об'єкт. Але в той же час, без спричинення тілесного ушкодження потерпілому, взагалі не може бути злочину, тобто спричинення тілесного ушкодження потерпілому є невід'ємною умовою складу злочину.
Ч.3 ст.469 КПК України визначає, в яких провадженнях може бути укладена угода про примирення між потерпілим та підозрюваним.
Таким чином, закон пов'язує можливість укладення угоди, серед іншого, з тяжкістю кримінального правопорушення, і не містить прямої заборони на укладення угоди у цьому кримінальному провадженні.
Суд, вирішуючи питання про наявність підстав для затвердження угоди, бере до уваги висновок ККС ВС від 06 грудня 2018 року в справі № 756/11661/17, в якій касаційною інстанцією переглядався вирок саме за ст. 345 ч. 2 КК України, де працівнику правоохоронного органу було спричинено легкі тілесні ушкодження, як і в даному провадженні.
Верховний Суд визначив, що угода про примирення являє собою ключовий інструмент узгодження інтересів учасників кримінально-правового конфлікту та забезпечення їх балансу. Адже сторони шляхом компромісних і взаємовигідних рішень між собою адаптують норми права про примирення щодо конкретного випадку, чим задовольняють свої інтереси, а в результаті і суспільні (публічні) інтереси. Та касаційна інстанція погодилася з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що зміст укладеної між потерпілим та обвинуваченим в провадженні за ст.. 345 ч. 2 КК України жодним чином не суперечить інтересам суспільства; у ній повною мірою забезпечено баланс інтересів сторін угоди про примирення для цілей норм ч. 3 ст. 469, п. 7 ст. 474 КПК України.
Також суд враховує й правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 31 березня 2016 року (справа № 5-27кс16), згідно з якою примирення є комплексним міжгалузевим інститутом кримінального та кримінального процесуального законодавства, спрямованого на задоволення/відновлення прав потерпілого та заохочення позитивної посткримінальної поведінки суб'єкта злочину. На забезпечення дієвості правових механізмів інституту примирення, його цілей і мети впливають складні зв'язки між принципами публічності і диспозитивності.
Також, як зазначено в цьому рішенні, суд надає особливого значення існуванню в інституті примирення конкуренції принципів публічності і диспозитивності, яка визначає пріоритети публічного і приватного інтересів та їх взаємозв'язок, і вважає, що для встановлення співвідношення публічних і приватних пріоритетів в інституті примирення сторін визначальною є категорія інтерес.
Під час примирення сторін у кримінальному судочинстві кожна зі сторін кримінально-правового конфлікту переслідує свої інтереси. Для потерпілого це відновлення порушених прав шляхом відшкодування заподіяної злочином шкоди, для захисту якої він у кримінальному процесі наділений відповідними правами. Для обвинуваченого (підозрюваного) це уникнення кримінальної відповідальності або призначення мінімального покарання. Держава, у свою чергу, будучи носієм публічного інтересу, регулює суспільні відносини, які є предметом кримінального процесуального права. І під час вирішення кримінально-правових конфліктів Європейський суд з прав людини зобов'язує національні суди дотримуватись балансу між приватними і публічними інтересами.
Угода про примирення являє собою ключовий інструмент узгодження інтересів учасників кримінально-правового конфлікту та забезпечення їх балансу. Адже сторони шляхом компромісних і взаємовигідних рішень між собою адаптують норму права про примирення щодо конкретного випадку, чим задовольняють свої інтереси, а в результаті і суспільні (публічні) інтереси.
Тобто існує така група суспільних відносин, охоронюваних кримінальним правом, у яких приватні інтереси їх учасників можуть переважати над суспільними (публічними) інтересами настільки, що волевиявлення потерпілого може мати вирішальне значення для кримінальної відповідальності винної особи. Без наявності приватних інтересів і вираження волевиявлення до їх реалізації ніякі публічні інтереси не можуть бути досягнуті.
Суд, як і касаційні інстанції у зазначених вище рішеннях, погоджується з доводами прокурора про те, що основним безпосереднім об'єктом вчиненого кримінального правопорушення є нормальна діяльність правоохоронних органів, їх авторитет, а додатковим об'єктом здоров'я працівників правоохоронних органів, однак саме цей додатковий об'єкт є визначальним для наявності складу кримінального правопорушення. Діями обвинуваченого у цьому кримінальному провадженні було завдано фізичної шкоди конкретній особі - потерпілому , який виразив своє волевиявлення на укладення угоди про примирення з підозрюваним.
Суд не бере до уваги постанову ВС від 29 квітня 2025 року в справі 293/2152/23, бо у вказаній постанові йде мова про закриття апеляційного провадження за відсутності підстав для оскарження вироку на підставі угоди про примирення, а не щодо можливості укладення угоди в провадженні за статтею 345 КК України.
Злочин, у вчиненні якого ОСОБА_6 беззастережно визнав себе винуватим, згідно зі ст. 12 КК України є нетяжким злочином.
Суд шляхом проведення опитування сторін кримінального провадження переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
Також судом з'ясовано, що обвинувачений та потерпілий повністю усвідомлюють зміст укладеної угоди про примирення, характер обвинувачення, щодо якого обвинувачений визнає себе винуватим, що обвинувачений цілком розуміє свої права, визначені п. 1 ч. 5 ст. 474 КПК України, а також, що сторони розуміють наслідки затвердження даної угоди, передбачені ч. 1 ст. 473 КПК України, та наслідки її невиконання, передбачені ст. 476 КПК України.
Тому суд приходить до висновку, що умови угоди не порушують інтереси сторін і відповідають інтересам суспільства, обвинувачений взмозі виконати взяті на себе зобов'язання та присутні фактичні підстави для визнання його винуватості у скоєнні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 345 КК України.
Враховуючи викладене, суд, врахувавши викладені доводи сторін кримінального провадження, дійшов висновку про наявність всіх правових підстав для затвердження угоди.
Крім того, відповідно до укладеної угоди сторони погодили покарання ОСОБА_6 відповідно до санкції ч. 2 ст. 345 КК України КК України у виді одного року обмеження волі, на підставі 75 КК України звільнити обвинуваченого від відбування призначеного покарання з іспитовим строком із застосуванням положень ст. 76 КК України. Згідно ч. 4 ст. 76 КК України нагляд за ОСОБА_6 на час проходження ним військової служби покласти на командира відповідної військової частини.
Оцінюючи узгоджене покарання на відповідність чинному КК України, суд приходить до висновку, що таке покарання з урахуванням особи обвинуваченого та пом'якшуючих обставин може бути призначено. Так, обвинувачений визнав вину повністю, розкався у вчиненому, відшкодував завдані потерпілому збитки в повному обсязі.
Враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який вину визнав, щиро розкаявся, суд вважає, що узгоджена міра покарання буде необхідною і достатньою для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, але іспитовий строк необхідно визначити на термін 2 роки, що забезпечуватиме виправлення обвинуваченого шляхом контролю за його поведінкою.
Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту до набрання вироком чинності необхідно скасувати, з метою виконання обвинуваченим обов'язків військової служби.
Судові витрати складають 5157 грн. 40 коп., які під час досудового розслідування були затрачені на проведення судової балістичної експертизи та судової експертизи зброї.
Заяву про відмову від позову, подану потерпілим ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про відшкодування майнової шкоди слід задовольнити.
Долю речових доказів вирішити за правилами ст. 100 КПК України.
Керуючись ст. ст. 373, 374, 474, 475 КПК України, суд,
Затвердити угоду від 13 червня 2025 року про примирення між обвинуваченим ОСОБА_6 та потерпілим ОСОБА_5 .
Визнати ОСОБА_3 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, та призначити покарання у вигляді 1 (одного) року обмеження волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від призначеного остаточного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки, зобов'язавши його згідно з п.п. 1,2 ч. 1 ст. 76 КК України періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; та згідно п.2 ч. 3 ст. 76 КК України не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Згідно ч. 4 ст. 76 КК України нагляд за ОСОБА_6 на час проходження ним військової служби покласти на командира відповідної військової частини.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили щодо ОСОБА_6 у вигляді цілодобового домашнього арешту, скасувати
Стягнути з ОСОБА_6 на користь державного бюджету витрати за проведення судових експертиз у розмірі 5157 (п'ять тисяч сто п'ятдесят сім) грн.. 40 коп.
Заяву про відмову від позову, подану потерпілим ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про відшкодування майнової шкоди задовольнити.
Речові докази: металевий складний ніж - повернути обвинуваченому, змиви з ножа та гільзу з маркуванням LCW 9 х 18 - знищити, СД-диск - зберігати в матеріалах досудового розслідування.
Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення: обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами п'ятою - сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі нероз'яснення йому наслідків укладення угоди; потерпілим, його представником, законним представником, виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; нероз'яснення йому наслідків укладення угоди; невиконання судом вимог, встановлених частинами шостою чи сьомою статті 474 цього Кодексу; прокурором виключно з підстав затвердження судом угоди у кримінальному провадженні, в якому згідно з частиною третьою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.
Вирок, якщо інше не передбачено законом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченій та прокурору.
Суддя ОСОБА_1