Справа № 204/6183/25
Провадження № 2/204/3261/25
іменем України
17 червня 2025 року м. Дніпро
Суддя Чечелівського районного суду міста Дніпра Книш А.В., ознайомившись з позовною заявою ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів, -
До Чечелівського районного суду міста Дніпра надійшла позовна заява ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача на свою користь кошти у сумі 11100 грн, інфляційні втрати в сумі 5920,49 грн і 3% річних у сумі 1092,97 грн, а також стягнути з відповідача відшкодування моральної шкоди в сумі 5550 грн.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі судом враховується наступне.
Параграфом 3 глави 2 ЦПК України визначено територіальну юрисдикцію (підсудність) та регламентовано правила подання позову до суду у відповідності до підсудності.
Виходячи з поняття підсудність у цивільному судочинстві як розмежування компетенції між окремими ланками судової системи та між судами однієї ланки щодо розгляду цивільних справ, підсудністю фактично є визначення в системі судів компетентного суду стосовно вирішення певної цивільної справи. Цивільно-процесуальний кодекс виділяє декілька видів територіальної підсудності: загальна (залежно від місця проживання фізичної особи чи місцезнаходження юридичної особи), альтернативна (за вибором позивача), виключна (залежно від характеру спірного правовідношення), за зв'язком справ.
За загальним правилом, встановленим ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
У той же час законодавець визначив підсудність справ за вибором позивача (альтернативна підсудність), зокрема, частина 5 статті 28 ЦПК України, на яку міститься посилання у позовній заяві, передбачає, що позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.
Стаття 28 ЦПК України містить перелік цивільних справ, в яких встановлена підсудність за вибором позивача. Тобто останньому надається право вибору підсудності залежно від категорії справи або за наявності інших зазначених у законі умов.
За змістом наведеного можна дійти висновку, що не виключаючи можливість звернення позивача до суду за правилами загальної підсудності (за місцезнаходженням відповідача), альтернативна підсудність встановлює можливість звертатися до іншого суду з відповідним позовом, тобто встановлює альтернативу можливість для позивача обрати один із двох чи більше судів.
Згідно із ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.
Пунктом 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.1996 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» вбачається, що позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості: про те, яке право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням; про докази, що підтверджують позов. До заяви повинні бути додані необхідні документи - залежно від заявлених вимог (наприклад, договір, квитанція-замовлення, квитанція-зобов'язання, транспортна чи інша накладна, чек, касовий ордер).
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини, які виникають між споживачами і виробниками, виконавцями, продавцями під час продажу товарів (виконанні робіт, наданні послуг), встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості та безпечних для життя і здоров'я, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. У вказаному законі прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації споживачеві один про одного та щодо умов договору: про надання послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, винагороди товариства, порядок розподілу товару, тощо. А у разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону. Тобто, права особи як споживача охоплюються і мають місце на стадії придбання, замовлення, використання або реалізації наміру придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, а коли така продукція вже придбана, замовлена або використовується, то діють правила і норми відповідних договірних правовідносин. Жодна з перелічених у ст. 4 Закону України «Про захист прав споживача» підстав, які дають право особі захистити порушене право споживача, не пов'язані з предметом пред'явленого позову до суду. Велика Палата Верховного Суду України у своїй постанові від 07.04.2020 року по справі 743/534/16-ц визначила, що за пунктом 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» у значенні цього Закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Позивачем не обґрунтовані позовні вимоги у відповідності до норм Закону України «Про захист прав споживачів», шляхом визначення, яке право споживача порушено у відповідності до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів». При цьому в позовній заяві позивач зазначає, що між ним та відповідачем ніколи не було жодних домовленостей (угод, договорів тощо), жодних послуг відповідач йому не надавав та стверджував, що між сторонами склалися правовідносини, які мали ознаки правочину з надання послуг, який мав дефектний характер та зі сторони відповідача були здійснені з використанням нечесної підприємницької діяльності.
Відтак, на правовідносини, що існували між позивачем та відповідачем не поширюються норми Закону України «Про захист прав споживачів».
В зв'язку із наведеним, норми ч. 5 ст. 28 ЦПК України у цій справі не підлягають застосуванню.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 зазначено - АДРЕСА_1 , що відноситься до територіальної юрисдикції (підсудності) Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області.
Таким чином у позивача відсутні процесуальні підстави для подання даного позову за зареєстрованим місцем свого проживання чи перебування або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
За наведених обставин, позовна заява повинна бути за територіальною юрисдикцією (підсудністю) передана на розгляд до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області.
Керуючись ст. 27, ст. 31 ЦПК України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів передати на розгляд до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя