30 квітня 2025 року Справа № 915/56/22
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області,
головуючий суддя Коваль С.М.,
за участі секретаря судового засідання Табачної О.С.,
розглянувши у судовому засіданні справу № 915/56/22
За позовом Миколаївської міської ради,
м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 20; e-mail: kancel@mkrada.gov.ua;
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТЕРРА",
54028, м. Миколаїв, вул. 4 Поздовжня, 76; e-mail: roznin@ukr.net;
про: стягнення коштів за безоплатне користування земельною ділянкою,-
Миколаївською міською радою (далі-Міськрада) пред'явлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "ВІТЕРРА" про стягнення з останнього грошових коштів у загальній сумі 299894 грн. 78 коп. за безоплатне користування з 01.03.2017 до 01.03.2020 земельною ділянкою площею 5158 кв.м для обслуговування нерухомого майна по вул. 4 Поздовжній, 76 у м. Миколаєві, в обґрунтування якої посилається на Податковий кодекс України, ст. 80, 120, 125, 126, 141, 206 ЗК України, ст. 7 Закону України "Про оренду землі", ст. 377, 509, 526, 627, 628 ЦК України, ст. 4 Закону України "Про місцеве самоврядування".
Крім того, позивач просить про стягнення грошових коштів на відшкодування судових витрат, зокрема, з оплати позовної заяви судовим збором.
За такими вимогами ухвалою від 10.02.2022 суддею ОСОБА_1. відкрито провадження в даній справі за правилами загального позовного провадження.
У наданому відзиві ТОВ "ВІТЕРРА" заперечує проти задоволення позовних вимог, мотивуючи тим що сукупна площа об'єктів нерухомості є значно меншою ніж площа земельної ділянки, про яку стверджує позивач; за земельною ділянкою з кадастровим номер 4810136900:05:004:0020 будь-які об'єкти права не зареєстровані; неможливість оформлення документації на оспорювану земельну ділянку та договору оренди сталась з вини та бездіяльності позивача; розрахунок є необґрунтованим та безпідставним.
Крім того, у відзиві відповідач просить застосувати строк позовної давності.
Ураховуючи, що за результатом повторного автоматизованого розподілу даної справи, проведеного на підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Миколаївської області від 21.01.2019 № 27 у зв'язку зі звільненням у відставку з посади судді ОСОБА_1 , головуючим суддею в даній справі призначено Коваля С.М.
Ухвалою від 20.06.2024 суддею Коваль С.М. прийнято господарську справу № 915/56/22 до свого провадження за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження.
03.09.2024 на адресу суду від ТОВ "ВІТЕРРА" надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду справи №400/2760/20 в провадженні Миколаївського окружного адміністративного суду, мотивуючи тим, що розгляд даної справи є об'єктивно неможливим до вирішення справи 400/2760/20, так як у наведеній справі визнається протиправним та недійсним рішення Миколаївської міської ради від 10.07.2019 № 52/18 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Миколаєва», що є однією з підстав відзиву, та оскільки при визнанні судом рішення ММР недійсним будуть відсутні підстави для застосування його положень щодо НГОЗ з моменту його прийняття (з 10.07.2019).
У задоволенні ТОВ "ВІТЕРРА" про зупинення провадження у справі, судом відмовлено, виходячи з наступного.
Суд не вбачає підстав для задоволення даного клопотання, оскільки відповідно до ст.227 ГПК України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.
Відповідно до даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка від 25.03.2020 № 205287307), з 16.02.2017 нерухоме майно по вул. 4 Поздовжня, 76 в м. Миколаєві, перебуває у власності ТОВ "ВІТЕРРА".
З відповідачем, як власником указаного вище нерухомого майна відповідний договір оренди землі не укладався; при цьому зазначений об'єкт нерухомого майна, який перебував у власності відповідача, розташований на земельній ділянці, що належить до земель комунальної власності.
За такого, на думку позивача, відповідач за період з 01.03.2017 по 01.03.2020 перебування у його власності на нерухомого майна по вул. 4 Поздовжня, 76 в м. Миколаєві, а саме, період 01.03.2017-01.03.2020, мав сплатити кошти за користування зазначеною земельною ділянкою, чого ним зроблено не було. Викладена обставина підтверджується листом ГУ ДПС у Миколаївській області від 24.01.2020 № 69/9/14-29-50-05-26.
За твердженнями позивача, внаслідок несплати ТОВ "ВІТЕРРА" коштів за користування земельною ділянкою порушені права Миколаївської міської ради як органу місцевого самоврядування та власника земельної ділянки, а саме, право на одержання коштів за використання земельної ділянки.
У зв'язку з викладеними обставинами, позивачем розмір недоотриманого доходу у вигляді орендної плати за безоплатне використання спірної земельної ділянки розраховано як розмір орендної плати за землю, який нараховано виходячи з розміру орендної плати за договором та періоду, протягом якого земельна ділянка використовувалась відповідачем без відповідних правових підстав.
Позивачем було направлено відповідачеві листи від 21.01.2020 № 341/02.02.01-22/11/111/20, від 03.03.2020 № 1281/02.02.01-22/11/14/20 про запрошення до комісії та добровільну сплату коштів за використання земельної ділянки у формі орендної плати, але жодних дій щодо сплати відповідних коштів відповідачем не було зроблено.
За твердженнями Миколаївської міської ради, не спростованими відповідачем, останній нараховану суму не сплатив, заперечень або зауважень не надав, вимоги позивача залишив без розгляду та задоволення, що зумовило звернення позивача до суду з позовом у даній справі.
Втім, судом встановлено, що у спірний період, визначений позивачем у позовній заяві, а саме: з 01.03.2017 по 01.03.2020 відповідач був власником нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці площею 5158 кв.м., по вул. 4 Поздовжня, 76 в м. Миколаєві.
Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення (ч. 1).
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч. 2).
Спірна земельна ділянка є землею комунальної власності, а за змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.
Так, відповідно до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов'язані сплачувати за неї орендну плату.
У даному випадку орендна плата за Договором №3251 дорівнювала 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Згідно ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.
Як випливає з матеріалів справи між сторонами взагалі не укладався договір оренди.
21.06.2015 строк дії Договору оренди земельної ділянки припинився.
Матеріали справи не містять доказів належного оформлення ТОВ "ВІТЕРРА" права користування відповідною земельною ділянкою, зокрема, укладення відповідного договору оренди з позивачем та державної реєстрації такого права після 16.02.2017.
Визначаючи суть і характер правовідносин, які виникли між сторонами, суд виходить з того, що згідно чинного законодавства України, зобов'язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні. Позадоговірні зобов'язання можуть бути деліктними або безделіктними.
Відсутність договору оренди землі у заявлений позивачем період - з 01.03.2017 по 01.03.2020, виключає договірні зобов'язання.
Також у даному випадку відсутні деліктні зобов'язання з огляду на те, що незважаючи на те, що право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права, з огляду на приписи ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України, не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.
З огляду на матеріали справи, вступ відповідачем у володіння і користування спірною земельною ділянкою стався в результаті дій, котрі є правомірними, а саме: придбання нерухомого майна та прийняття в подальшому Рішення Миколаївською міською радою від 27.10.2004 №24/14, яким зокрема, було передано відповідачу із співвласниками у користування спірну земельну ділянку для обслуговування відповідного нерухомого майна.
Отже, спірні правовідносини, які виникли між сторонами, кваліфікуються як бездоговірні та безделіктні.
Статтею 1212 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідків події.
Отже, у випадку використання землекористувачем земельної ділянки комунальної власності без оформлення договору оренди власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотриманої орендної плати в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Суд наголошує, що згідно зі ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом). Отже, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" в залежності від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 5, ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оренду земель", які унормовуються з п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Статтею 12 Закону України "Про оцінку земель" регламентовано, що нормативно-правові акти з проведення оцінки земель затверджуються Кабінетом Міністрів України. Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов'язково (ст. 13 цього Закону); нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж на 5 - 7 років (ст. 18 Закону України "Про оцінку земель").
Положеннями ст. 288 Податкового кодексу України, визначено, зокрема, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території; не може перевищувати 12% нормативної грошової оцінки, але може перевищувати 12% нормативної грошової оцінки, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах.
Також слід зазначити, що базою оподаткування відповідно до ст. 271 Податкового кодексу є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом ХІІІ Податкового кодексу.
При цьому, приписами п. 289.2 ст. 289 Податкового кодексу України визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення станом на 1 січня поточного року, за певною формулою
Кi = І:100,
де І - індекс споживчих цін за попередній рік.
У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.
Відповідно до пункту 9 підрозділу 6 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України індекс споживчих цін за 2017-2023 роки, що використовується для визначення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення, застосовується із значенням 100%.
Судом встановлено, що на виконання вказаної норми Податкового кодексу України, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (яка, в свою чергу, є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин) листом від 06.01.2021 №22-28-0.222-171/2-21 повідомила, що коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель становлять, зокрема:
- 2016 - для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) - 1,0; для земель несільськогосподарського призначення - 1,06;
- 2017 - 1,0;
- 2018 - 1,0;
- 2019 - 1,0.
- 2020 - 1,0.
Відомості зазначені у цьому листі є загальнодоступними для всіх платників, організацій, підприємств та відповідачем не спростовані.
А тому, зазначена вище інформація, надана Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру, необхідна для обчислення і справляння плати за землю.
Протилежного відповідачем не доведено.
Отже, за змістом вказаних норм, для визначення суми податкових зобов'язань з земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка земель. Відповідно до законодавства, вона проводиться раз у 5-7 років, а для визначення поточних зобов'язань необхідно проіндексувати її на коефіцієнт індексації, який щороку розраховує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік. При цьому, коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно (тобто накопичувально) залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, а не від дати набрання чинності рішенням ради про затвердження нормативної грошової оцінки.
Таким чином, з аналізу норм Податкового кодексу України, Закону України "Про оренду землі" вбачається, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати. При цьому зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями статті 288 Податкового кодексу України, незалежно від домовленості сторін у договорі оренди землі про можливість такої зміни.
Подібна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19.
Водночас, суд звертає увагу на те, що пунктами 34, 35 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" до виключної компетенції селищної ради належить вирішення на пленарних засіданнях питань регулювання земельних відносин; затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України.
Статтею 144 Конституції України та статтею 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" закріплено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Вичерпний перелік документації з оцінки земель визначений ст. 20 Закону України "Про оцінку землі".
Так, частинами 1, 2 ст. 20 Закону України "Про оцінку земель" встановлено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (ч.3 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель").
Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою (ч.1 ст.23 Закону України "Про оцінку земель").
При цьому, як положення Податкового кодексу України, так і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об'єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом (Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах: від 09.02.2022 у справі №910/8770/19, від 22.02.2022 у справі №905/20/21, від 13.07.2022 у справі №922/246/21 та від 14.09.2022 у справі №904/4933/15.
Також вказане зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №905/1680/20, яка зазначила, що з огляду на те, що земельним законодавством та Податковим кодексом України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 Господарського процесуального кодексу України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі.
Проте, позивачем не надано ані витягів з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель за періоди 2017-2020 років, ані технічної документації на земельну ділянку, ані довідки Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об'єктом плати за землю.
Висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 Господарського процесуального кодексу України, у матеріалах даної справи також не міститься.
Як зазначається позивачем, розрахунок неодержаного доходу у вигляді орендної плати за період з 01.03.2017 по 01.03.2020 здійснювався Миколаївською міською радою, виходячи з нормативної грошової оцінки, визначеної у витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель від 13.02.2012, наявного у матеріалах справи, а саме: 1732984,84 грн.
Проте, у матеріалах справи відсутні будь-які документи на підтвердження, що у 2017-2020 роках нормативна грошова оцінка спірної ділянки також становила 1732984,84 грн.
Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.
Видача витягу є адміністративною послугою, яка надається відповідним управлінням Держгеокадастру на виконання приписів Закону України "Про адміністративні послуги" та постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2011 №835 "Деякі питання надання Державною службою геодезії, картографії та кадастру та її територіальними органами адміністративних послуг", що не позбавляє його надати власнику (органу місцевого самоврядування) більш повну інформацію про зміни в нормативній грошовій оцінці конкретної земельної ділянки за попередній період, виходячи з технічної документації на таку земельну ділянку, яка зберігається в даних Державного земельного кадастру, оформивши відповідну довідку.
Згідно з підпунктами 8, 14, 15 пункту 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 до Державного земельного кадастру вносяться, зокрема, відомості про нормативну грошову оцінку (значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у цьому пункті, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку; дата проведення нормативної грошової оцінки земель), а також інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку (назва та дата розроблення документації із землеустрою, відомості про її розробників; назва, дата та номер рішення про затвердження документації із землеустрою, найменування органу, що його прийняв, електронні копії відповідних документів), інформація про документи, на підставі яких встановлено нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці, до складу якої входить земельна ділянка, згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.
Таким чином, за наявності збережених попередніх відомостей у системі Державного земельного кадастру про проведену нормативну грошову оцінку земельної ділянки, визначеної конкретним кадастровим номером, власник такої ділянки не може бути обмеженим у праві на отримання такої інформації, якщо вона необхідна йому для захисту своїх земельних прав.
При цьому, відповідно до усталених правових висновків Верховного Суду, чинне земельне законодавство, в тому числі стаття 20 Закону України "Про оцінку земель", не містить обґрунтування обов'язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі. При цьому, витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв'язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула.
Отже, як зазначено вище, витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.
Зазначені правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.02.2022 у справі № 910/8770/19.
Позивачем не подано будь-яких доказів проведення нормативної грошової оцінки землі у період з 2017 по 2020 роки.
Таким чином, оскільки Миколаївська міська рада не надала технічну документацію, витягу з нормативної грошової оцінки земельної ділянки за спірний період або відповідну довідку, із розрахунку позивача неможливо встановити чи правильними є застосовані ним: функціональне призначення, коефіцієнти та нормативна грошова оцінка землі, які зазначені у якості вихідних даних для розрахунку розміру орендної плати, заявленої до стягнення.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08.08.2019 у справі №922/1276/18.
Згідно зі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відтак, розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд визнає відсутність підстав для стягнення з ТОВ "ВІТЕРРА" безпідставно збережених грошових коштів орендної плати у розмірі 299894 грн. 78 коп. за використання земельної ділянки.
Інші аргументи сторін не можуть слугувати підставою для зміни висновку суду, оскільки стосуються з'ясування обставин, вже встановлених судом.
З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позову.
Щодо пропуску строку позовної давності Миколаївською міською радою, слід зазначити наступне.
Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, установленими статтями 253-255 цього Кодексу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст.ст. 256, 257, ч .1 ст. 260, ч. 1 ст. 261 ГПК України).
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову в позові з підстав його необґрунтованості та безпідставності, то сплив строку позовної давності судом не застосовується (не розглядається).
Господарським процесуальним законодавством передбачено покладання судових витрат у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 129 ГПК України).
Таким чином, у зв'язку з відмовою в задоволенні позову, судовий збір у даній справі покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 232, 233, 236- 238 ГПК України, суд
У задоволенні позову Миколаївської міської ради відмовити .
Рішення може бути оскаржено до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Оформлене відповідно до вимог статті 238 ГПК України рішення підписано 13.06.2025 року.
Суддя С.М. Коваль.