вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"17" червня 2025 р. м. Київ Справа № 911/1130/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АМО ЛІЗИНГ»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «АІР ІНДАСТРІАЛ ФІЛТЕРС»
про стягнення 344 639, 06 грн,
Суддя В.М. Антонова
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
1. Стислий виклад позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «АМО ЛІЗИНГ» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АІР ІНДАСТРІАЛ ФІЛТЕРС» (надалі - відповідач) про стягнення 344 639, 06 грн, з яких: 215 855, 64 грн основний борг, 18 765, 88 грн інфляційні втрати, 25 461, 12 грн пеня та 84 556, 42 грн штрафні санкції.
Позовні вимоги, з посиланням на ст.11, 526, 530, 611, 612, 760, 806 Цивільного кодексу України, ст. 4, 12, 14, 20, 162-164, 176 Господарського процесуального кодексу України та ст. 1, 16, 17, 20, 21 Закону України «Про фінансовий лізинг», обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором фінансового лізингу №3 від 01.02.2023 до генерального договору фінансового лізингу №ФЛ/10/10/2022 від 01.12.2022, в частині повної та своєчасної сплати лізингових платежів.
2. Стислий виклад позицій відповідача
Відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, тобто не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченим ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
3. Процесуальні дії в справі
Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.04.2025 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали.
04.04.2025 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі №911/1130/25, визнано справу малозначною та її розгляд постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
06.05.2025 від представника позивача надійшло письмове підтвердження, що ціна позову залишається незмінною.
07.05.2025 від представника позивача надійшла заява про відшкодування витрат на правничу допомогу.
22.05.2025 від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
Відповідач не має зареєстрованого Електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС, що підтверджується наявною в матеріалах справи відповіддю про відсутність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС №10812234.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження в справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 07400, Київська обл., м. Бровари, бульв. Незалежності, буд. 14, оф. 40.
Однак, конверт з ухвалою про відкриття провадження в справі від 09.04.2025 повернуто до суду з відміткою: «за закінченням терміну зберігання».
Відповідно до вимог частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно з пунктами 3, 4, 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При цьому, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Враховуючи викладене вище, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, відтак, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений в праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч.1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі №911/1130/25 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
За відсутності відзиву від відповідача суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України.
Беручи до уваги наведене вище та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
01.12.2022 року між позивачем (далі - лізингодавець) та відповідачем (далі - лізингоодержувач) укладено генеральний договір фінансового лізингу №ФЛ/10/10/2022 (далі - генеральний договір), відповідно до п.1.1. якого лізингодавець зобов?язується набути в свою власність і передати лізингоодержувачу на умовах фінансового лізингу в платне володіння та користування замовлене (обране) лізингоодержувачем майно (далі - предмет лізингу), найменування, марка, модель, комплектація, рік випуску, ціна постачальника, строк лізингу, лізингові платежі та інші суттєві умови користування якого зазначаються у відповідному договорі фінансового лізингу, що є невід?ємною частиною генерального договору, а лізингоодержувач зобов?язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі відповідно до умов генерального договору та відповідного договору, а в кінці строку дії договору має право придбати предмет лізингу в власність за викупною вартістю, визначеною в відповідному договорі. Для потреб генерального договору та відповідного договору під викупною вартістю слід розуміти останній лізинговий платіж у погашення (компенсацію) вартості предмета лізингу, розмір якого визначений у відповідному договорі.
Лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу на строк, вказаний у відповідному договорі (далі - строк лізингу). Строк лізингу починається з дати підписання сторонами акта прийому-передачі відповідного предмета лізингу, але в будь-якому разі не може бути менше одного року (п.1.2. генерального договору).
Відповідно до п.2.1. генерального договору всі платежі за користування відповідним предметом лізингу лізингоодержувач зобов?язаний здійснювати в національній валюті України (гривні) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця. Лізингоодержувач зобов?язаний оплачувати лізингові платежі незалежно від виставлення та отримання рахунків лізингодавця. Лізингові платежі включають платежі в погашення (компенсацію) вартості предмета лізингу і винагороду (комісію) лізингодавця за наданий в лізинг предмет лізингу та інші платежі, які встановлюються у додатку до цього генерального договору та/або до відповідного договору. Сума лізингових платежів за користування предметом лізингу зазначається в відповідному договорі і може змінюватись на умовах, передбачених цим генеральним договором. Порядок, розмір та терміни оплати лізингоодержувачем лізингових платежів певного предмета лізингу встановлюються в графіку платежів, який зазначається в відповідному договорі. Всі лізингові платежі за користування предметом лізингу лізингоодержувач зобов?язаний оплачувати не пізніше за дату та в сумі, які встановлені для їх оплати відповідно до графіка платежів відповідного договору. Якщо дата оплати будь-якого лізингового платежу припадає на неробочий (вихідний, святковий або інший) день, то датою оплати такого лізингового платежу вважається наступний за ним робочий день. Датою здійснення лізингового платежу вважається дата фактичного надходження коштів на банківський рахунок лізингодавця.
За умовами пункту 2.2. генерального договору перший лізинговий платіж (визначений під порядковим номером 1 в графіку платежів) включає: авансовий платіж, що є частиною компенсації вартості предмета лізингу та включає вартість ПДВ; адміністративний платіж (у разі його наявності за відповідним договором), що є платою за організаційні заходи, пов?язані з підготовкою та укладенням договору фінансового лізингу.
Для погашення вартості предмета лізингу відноситься сума, зазначена в графі 2 «Платіж, що відшкодовує вартість предмета лізингу» відповідного графіка внесення лізингових платежів на відповідну дату (п.2.3. генерального договору).
Пунктом 3.2. генерального договору передбачено, що приймання лізингоодержувачем предмета лізингу в лізинг оформлюється шляхом підписання сторонами акту прийому-передачі предмета лізингу. Одночасно з актом прийому-передачі предмета лізингу лізингоодержувачу передається реєстраційна, технічна документація, комплект ключів, договір обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ЦВ) та інші документи зі страхування, а також оформляється (в т.ч. реєструється згідно з вимогами чинного законодавства) весь необхідний для цілей бухгалтерського і податкового обліку комплект документів (видаткова накладна, податкова накладна).
Пункт 4.1. генерального договору передбачає, що протягом всього терміну лізингу, зазначеному у відповідному договорі, лізингоодержувач зобов'язаний: з метою виконання вимог чинного законодавства України про обов?язковий періодичний технічний контроль предмета лізингу, лізингоодержувач самостійно за власний рахунок проводить такий технічний контроль. Якщо лізингоодержувач через будь-які причини не пройшов та/або несвоєчасно пройшов періодичний технічний контроль предмета лізингу, на нього покладається вся відповідальність за втрату права користування предметом лізингу та/або сплати штрафу за невиконання вимог чинного законодавства України (п.4.1.4. генерального договору).
Лізингодавець має право контролювати будь-якими зручними для нього способами дотримання лізингоодержувачем умов користування та утримання предмета лізингу, а також бути проінформованим про фінансовий стан лізингоодержувача (п.4.9. генерального договору)
Відповідно до п.4.10. генерального договору, з метою реалізації лізингодавцем контролю відповідно до п.4.9. генерального договору лізингоодержувач зобов?язаний забезпечити безперешкодний доступ лізингодавця до предмета лізингу, території (приміщення) знаходження предмета лізингу при проведенні інспектування предмета лізингу, що здійснюється в робочий час на підставі повідомлення лізингодавця, відправленого лізингоодержувачу по електронній пошті, факсу чи через інші інформаційні носії, попередньо за 3 (три) робочі дні до дати проведення інспектування, в тому числі у разі необхідності забезпечити надання Предмета лізингу для інспектування (огляду) в місце та час, зазначені у відповідному повідомленні.
Згідно із п.6.1. генерального договору за невиконання або неналежне виконання умов генерального договору та/або відповідного договору лізингодавець має право стягнути шляхом направлення відповідної вимоги/рахунку (в тому числі на електронну адресу лізингоодержувача) наступні штрафні санкції:
- за несвоєчасну оплату лізингових платежів за відповідним договором та інших платежів, передбачених генеральним договором, лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення. Сторони дійшли згоди, що при нарахуванні пені відповідно до умов цього пункту генерального договору не застосовуються положення ч.6 ст.232 Господарського кодексу України та ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України в редакції, що діє на момент укладення договору. Пеня нараховується за весь строк прострочення до повного погашення заборгованості (п.6.1.1. генерального договору);
- у разі несвоєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів за відповідним договором, крім пені, передбаченої п.6.1.1. генерального договору, лізингоодержувач оплачує штраф в залежності від терміну заборгованості: при затримці платежу від 2 (двох) до 10 (десяти) днів - у розмірі 5% (п?яти відсотків) від суми простроченої заборгованості, від 11 (одинадцяти) до 20 (двадцяти) днів - 10% (десять відсотків) від суми простроченої заборгованості, понад 20 (двадцять) днів - 15% (п'ятнадцять відсотків) від суми простроченої заборгованості (п.6.1.2 генерального договору);
- за використання предмета лізингу не за призначенням, невиконання обов'язку з утримання його у відповідності з технічними умовами, правилами технічної експлуатації і інструкціями продавця (виробника) предмета лізингу (у тому числі, але , не обмежуючись нездійснення гарантійного обслуговування), ненадання предмета лізингу для обов?язкового технічного контролю - штраф у розмірі 2% (два відсотки) від вартості предмета лізингу, зазначеної у відповідному договорі за кожен випадок такого порушення (п.6.1.4. генерального договору);
- за недопущення до інспектування предмета лізингу - штраф у розмірі 1% (один відсоток) від вартості предмета лізингу, зазначеної у відповідному договорі, за кожен випадок такого порушення (п.6.1.5. генерального договору).
Згідно із п.9.1. дія генерального договору та/або відповідного договору припиняється повним виконанням сторонами його умов, а також в інших випадках, передбаченим генеральним договором та чинним законодавством.
У пункті 9.2. генерального договору сторони погодили, що лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати генеральний договір та/або відповідний договір (відмовитися від генерального договору та/або відповідного(их) договору(ів)) та вилучити предмет(и) лізингу у випадках, коли лізингоодержувач:
- не сплатив лізинговий платіж (частково або повністю) та/або інший платіж передбачений відповідним договором чи будь-яким іншим договором, що укладені чи будуть укладені сторонами протягом дії генерального договору, та прострочення оплати становить більше 30 (тридцяти) днів з дня настання строку платежу (пп.9.2.1. генерального договору).
Відповідно до п.9.6. генерального договору датою розірвання відповідного договору є дата вказана у відповідному повідомленні про відмову (розірвання) від договору, що направляється рекомендованим/цінним листом чи кур?єрською доставкою на адресу, вказану у відповідному договорі. У випадку неотримання лізингоодержувачем повідомлення про відмову (розірвання) від договору з будь-яких причин лізингоодержувач вважається належним чином повідомлений про відмову (розірвання) від договору та її наслідки згідно п.9.4 генерального договору. Датою розірвання генерального договору є дата розірвання усіх договорів.
Пункт 9.8. генерального договору передбачає, що вилучення предмета лізингу, припинення (відмова від договору та/або генерального договору) не звільняє лізингоодержувача від сплати всіх нарахованих та несплачених платежів згідно з відповідним договором та/або генеральним договором. Сторони досягли згоди, що в разі односторонньої відмови лізингодавця від відповідного договору та/або генерального договору (розірвання генерального договору) лізингоодержувач зобов?язаний сплатити лізингодавцю всі належні до сплати та несплачені лізингові платежі згідно з графіком платежів відповідного(их) договору(ів); виграти, понесені лізингодавцем у зв?язку з виконанням договору(ів) (у тому числі в зв?язку з вилученням та подальшою реалізацією предмета(ів) лізингу, транспортуванням, зберіганням, витрати на здійснення виконавчого напису нотаріуса, судові витрати, виграти в зв?язку з оплатою юридичних послуг, витрати, пов?язані із залученням будь-яких третіх осіб, що надають послуги, пов?язані з вилученням предмета лізингу, тощо), а також передбачені генеральним договором або чинним законодавством України штрафні санкції.
01.02.2023 сторонами укладено договір фінансового лізингу №3 до генерального договору фінансового лізингу ФЛ/10/10/2022 від 01.12.2022 (далі - договір фінансового лізингу), відповідно до якого, лізингодавець зобов'язується набути в свою власність і передати лізингоодержувачу на умовах фінансового лізингу в платне володіння та користування замовлене згідно заяви від 01.12.2022 (додаток №3) обраний лізингоодержувачем предмет лізингу, а саме: Schmitz Cargobull, SCS 24/L -13.62 ЕВ, вживаний тривісний напівпричіп зі зсувним боковим тентом 2016 року випуску, заводський номер НОМЕР_1 , на строк лізингу: 36 місяців.
Згідно із договором фінансового лізингу вартість предмета лізингу складає 951 379, 49 грн; викупна вартість (останній 37-й платіж лізингоодержувача) - 20 650, 51 грн; аванс 24%, що становить 228 331, 08 грн; адміністративний платіж - 2 654, 80 грн.
Також договором фінансового лізингу сторонами погоджено графік лізингових платежів, а саме: 37 лізингових платежів до 10 числа кожного місяця, починаючи з 10.03.2023 по 10.02.2026 на загальну суму 1 330 915, 57 грн.
Позивач передав, а відповідач прийняв у володіння та користування предмет лізингу: Schmitz тривісний напівпричіп зі зсувним боковим тентом, 2016 року випуску, заводський номер WSM00000003241141, загальною вартістю 951 379, 49 грн, що підтверджується актом приймання-передачі предмета лізингу від 10.02.2023.
06.11.2023 додатковою угодою №1 до договору фінансового лізингу (далі - додаткова угода) сторони виклали графік платежів у новій редакції, який складається з 37 лізингових платежів до 10 числа кожного місяця починаючи з 10.03.2023 до 10.11.2023, та в подальшому до 20 числа кожного місяця починаючи з 20.02.2024 по 20.04.2026 на загальну суму 1 330 915, 57 грн.
Судом встановлено, що лізингоодержувачем частково сплачено лізингодавцю лізингові платежі (з 1 по 14) в загальній сумі 461 074, 75 грн, а саме: 22.03.2023 в сумі 40 456, 58 грн, 14.04.2023 в сумі 39 890, 69 грн, 23.05.2023 в сумі 39 324, 81 грн, 14.06.2023 в сумі 38 758, 92 грн, 14.07.2023 в сумі 18 108, 36 грн, 30.08.2023 в сумі 37 627, 15 грн, 15.09.2023 в сумі 37 061, 26 грн, 16.10.2023 в сумі 36 495, 38 грн, 19.12.2023 в сумі 35 929, 49 грн, 12.03.2024 в сумі 35 363, 60 грн, 05.04.2024 в сумі 34 497, 73 грн, 10.05.2024 в сумі 34 531, 83 грн, 20.06.2024 в сумі 33 665, 95 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками за рахунками (а.с. 39-93).
Доказів сплати з 16 по 22 лізингових платежів на загальну суму 215 855, 64 грн за період з 20.07.2024 по 20.01.2025 матеріали справи не містять.
Також матеріали справи не містять доказів сплати 15 лізингового платежу на суму 33 100, 06 грн.
21.01.2025 позивачем, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору фінансового лізингу, направлено на адресу останнього повідомлення про розірвання договору фінансового лізингу за вих.№21012025/1 від 21.01.2023, в якому повідомляє, що з 21.01.2025 генеральний договір та договір фінансового лізингу на підставі пп.9.1., 9.2., 9.2.1. генерального договору та ст.651 Цивільного кодексу України розірваний в зв'язку із наявною заборгованістю лізингоодержувача зі сплати лізингових платежів починаючи з 20.06.2024.
Просив повернути предмет лізингу до 24.01.2025 та сплатити заборгованість, зокрема, несплачені лізингові платежі, інші платежі, у тому числі, але не виключно, суму неустойки, штрафи, понесені витрати лізингодавця, витрати на ремонт предмета лізингу та платежі, що безпосередньо пов?язані з виконанням договорів фінансового лізингу.
Направлення вказаного повідомлення відповідачу підтверджується чеком поштового відправлення №0311700019590 від 21.05.2025 та описом вкладення №0311700019590, яке отримане останнім 06.02.2025, що підтверджується трекінгом поштового відправлення №0311700019590.
Доказів повернення предмета лізингу та відповіді на вказане вище повідомлення матеріали справи не містять.
Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за генеральним договором та договором фінансового лізингу, в частині повної та своєчасної оплати лізингових платежів, з огляду на що, позивач просить суд стягнути з відповідача 215 855, 64 грн основного боргу, 18 765, 88 грн інфляційних втрат, 25 461, 12 грн пені, 9 335, 84 грн 5% штрафу, 18 671, 68 грн 10% штрафу та 28 007, 52 грн 15% штрафу нарахованих згідно з п.6.1.2. генерального договору, 19 027, 59 грн штрафу нарахованого згідно з п.6.1.4. генерального договору та 9 513, 79 грн штрафу нарахованого згідно з п.6.1.5. генерального договору.
НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ ТА ВИСНОВКИ СУДУ
Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з частиною 1 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Положення частини 1 статті 180 Господарського кодексу України кореспондуються зі статтею 628 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За своєю правовою природою договір укладений між позивачем та відповідачем є договором лізингу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання загальних положень про договір глав 52, 53 та параграфу 6 глави 58 Цивільного кодексу України.
Як вбачається зі змісту статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму.
Згідно зі статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі, належні до сплати за договором фінансового лізингу, здійснюються в порядку, встановленому договором фінансового лізингу.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно з нормами статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п.2.1. генерального договору порядок, розмір та терміни оплати лізингоодержувачем лізингових платежів певного предмета лізингу встановлюються в графіку платежів, який зазначається у відповідному договорі. Всі лізингові платежі за користування предметом лізингу лізингоодержувач зобов?язаний оплачувати не пізніше за дату та в сумі, які встановлені для їх оплати відповідно до графіка платежів відповідного договору. Якщо дата оплати будь-якого лізингового платежу припадає на неробочий (вихідний, святковий або інший) день, то датою оплати такого лізингового платежу вважається наступний за ним робочий день. Датою здійснення лізингового платежу вважається дата фактичного надходження коштів на банківський рахунок лізингодавця.
Відповідно до графіка платежів (в редакції додаткової угоди), сторони погодили 37 лізингових платежів до 10 числа кожного місяця починаючи з 10.03.2023 до 10.11.2023 та в подальшому до 20 числа кожного місяця починаючи з 20.02.2024 по 20.04.2026, на загальну суму 1 330 915, 57 грн.
З урахуванням викладеного вище, у відповідності до приписів ст.253, 254 Цивільного кодексу України та пункту 2.1. генерального договору відповідач повинен був сплачувати позивачу лізингові платежі відповідно до погодженого графіка лізингових платежів (в редакції додаткової угоди) з урахуванням неробочих днів.
Предметом спору є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з 16 по 22 лізингових платежів, що складає 215 855, 64 грн, проте матеріали справи також не містять доказів сплати 15 лізингового платежу в сумі 33 100, 06 грн, строк оплати якого настав 20.06.2024.
Враховуючи положення ч.2 ст.237 Господарського процесуального кодексу України згідно якого, суд при ухваленні рішення не може виходити за межі позовних вимог, судом розглядаються позовні вимоги в межах заявлених позивачем вимог.
Як убачається з матеріалів справи, доказів сплати заборгованості з 16 по 22 лізинговий платіж в розмірі 215 855, 64 грн або відсутності обов'язку їх сплати, в порядку передбаченому ГПК України, відповідачем суду не надано.
Враховуючи викладене вище, позовна вимога про стягнення з відповідача 215 855, 64 грн заборгованості за лізинговими платежами підлягає задоволенню.
Крім цього, за порушення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача за договором фінансового лізингу 25 461, 12 грн пені за загальний період з 21.06.2025 по 07.03.2025, 5% штрафу в сумі 9 335, 84 грн, 10% штрафу в сумі 18 671, 68 грн та 15% штрафу в сумі 28 007, 52 грн нарахованих згідно з п.6.1.2. генерального договору.
За змістом ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 ст.549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
За ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності і в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч.2 ст.232 Господарського кодексу України).
За змістом наведених норм можна зробити висновок про те, що особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконаним. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, обмежується правила ч. 2 ст. 232 Господарського кодексу України, якщо інше не встановлено договором. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.
Пеню належить рахувати з наступного дня після дати, в яку зобов'язання мало бути виконано (з урахуванням святкових, вихідних та неробочих днів), і по переддень фактичного виконання грошового зобов'язання, або по відповідний день через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, але в межах періоду, визначеного позивачем.
Відповідно до п.6.1.1. генерального договору за невиконання або неналежне виконання умов генерального договору та/або відповідного договору лізингодавець має право стягнути шляхом направлення відповідної вимоги/рахунку (в тому числі на електронну адресу лізингоодержувача) штрафні санкції за несвоєчасну оплату лізингових платежів за відповідним договором та інших платежів, передбачених генеральним договором, лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення. Сторони дійшли згоди, що при нарахуванні пені відповідно до умов цього пункту генерального договору не застосовуються положення ч.6 ст.232 Господарського кодексу України та ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України в редакції, що діє на момент укладення договору. Пеня нараховується за весь строк прострочення до повного погашення заборгованості.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за несвоєчасну сплату лізингових платежів (з 16 по 22) в розмірі 25 461, 12 грн за загальний період з 21.06.2024 по 07.03.2025, суд зазначає, що він виконаний невірно, оскільки позивачем невірно визначено періоди нарахування пені, а саме не враховано, що строк оплати 16-го лізингового платежу згідно графіка (в редакції додаткової угоди) - 20.07.2024, проте 20.07.2024 - субота, а тому строк оплати такого платежу настав 22.07.2024, а отже вірним нарахування пені є період з 23.07.2024 по 07.03.2025.
Судом здійснено власний розрахунок пені за вказаний період, обмежуючись сумами та періодами визначеними позивачем, а саме:
Лізинговий платіж №Строк оплати Сума боргу (грн)Період нарахуванняПеня (грн)
1622.07.202432 534, 1823.07.2024 - 07.03.20255427, 81
1720.08.202431 968, 2921.08.2024 - 07.03.20254674, 82
1820.09.202431 402, 4021.09.2024 - 07.03.20253900, 52
1921.10.202430 836, 5322.10.2024 - 07.03.20253151, 16
2020.11.202430 270, 6421.11.2024 - 07.03.20252448, 22
2120.12.202429 704, 7421.12.2024 - 07.03.20251762, 91
2220.01.202529 138, 8621.01.2025 - 07.03.20251061, 77
Всього: 22 427, 21 грн
Отже, за розрахунком суду, розмір пені за загальний період з 23.07.2024 по 07.03.2025 складає 22 427, 21 грн, а тому позовна вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом - 22 427, 21 грн.
Щодо заявлених до стягнення штрафів нарахованих відповідно до п.6.1.2. генерального договору, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.6.1.2. генерального договору за невиконання або неналежне виконання умов генерального договору та/або відповідного договору лізингодавець має право стягнути шляхом направлення відповідної вимоги/рахунку (в тому числі на електронну адресу лізингоодержувача) штрафні санкції у разі несвоєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів за відповідним договором, лізингоодержувач оплачує штраф в залежності від терміну заборгованості: при затримці платежу від 2 (двох) до 10 (десяти) днів - у розмірі 5% (п?яти відсотків) від суми простроченої заборгованості, від 11 (одинадцяти) до 20 (двадцяти) днів - 10% (десять відсотків) від суми простроченої заборгованості, понад 20 (двадцять) днів - 15% (п'ятнадцять відсотків) від суми простроченої заборгованості.
Як убачається з матеріалів справи, позивачем направлено на адресу відповідача повідомлення про розірвання договору фінансового лізингу за вих.№21012025/1 від 21.01.2023, в якому просив сплатити несплачені лізингові платежі, інші платежі, але не виключно, суму неустойки, штрафи, понесені витрати лізингодавця, витрати на ремонт предмета лізингу, платежі, що безпосередньо пов'язані з виконанням договорів фінансового лізингу, яке отримано відповідачем 06.02.2025, що підтверджується трекінгом поштового відправлення №0311700019590.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 зауважила, що гарантована ст. 61 Конституції України заборона подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (лат. non bis in idem - «двічі за одне й те саме не карають») має на меті уникнути несправедливого покарання.
Стаття 61 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, і підлягає обов'язковому застосуванню як норма прямої дії.
Суд зазначає, що одночасне стягнення штрафу за прострочення виконання зобов'язання, що становить 5% від 2-10 днів від простроченої суми заборгованості в розмірі 9 335, 84 грн, штрафу за прострочення виконання зобов'язання, що становить 10% від 11-20 днів від простроченої суми заборгованості в розмірі 18 671, 68 грн та стягнення штрафу за прострочення виконання зобов'язання, що становить 15% від 20 днів від простроченої суми заборгованості в розмірі 28 007, 52 грн є подвійним стягненням штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язання, тобто подвійною відповідальністю за порушення зобов'язання, оскільки, відповідач вчинив єдине порушення, яке полягає в простроченні виконання зобов'язання за генеральним договором на строк від 20 днів, і вказаний строк охоплює порушення зобов'язання на строк від 2-10 днів та 11-20 днів.
Таке притягнення особи до подвійної відповідальності за одне й те саме господарське правопорушення, обраховане за один і той самий період, у вигляді стягнення трьох штрафів у різному розмірі суперечить положенням статті 61 Конституції України як нормам прямої дії.
Отже, враховуючи викладене вище, обґрунтованими вимоги позивача є саме щодо стягнення з відповідача максимального розміру штрафу нарахованого відповідно до п.6.1.2. генерального договору, у зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання понад 20 днів, а саме в розмірі 15% від суми простроченої заборгованості, що складає 28 007, 52 грн, а тому вимоги позивача щодо стягнення штрафів нарахованих відповідно до п.6.1.2. генерального договору підлягає частковому задоволенню.
Також позивачем заявлено до стягнення штрафні санкції нараховані відповідно до п.6.1.4. генерального договору в сумі 19 027, 59 грн та п.6.1.5. генерального договору в сумі 9 513, 79 грн.
Умовами п.6.1. генерального договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання умов генерального договору та/або відповідного договору лізингодавець має право стягнути шляхом направлення відповідної вимоги/рахунку (в тому числі на електронну адресу лізингоодержувача) наступні штрафні санкції:
- за використання предмета лізингу не за призначенням, невиконання обов'язку з утримання його у відповідності з технічними умовами, правилами технічної експлуатації і інструкціями продавця (виробника) предмета лізингу (у тому числі, але, не обмежуючись нездійснення гарантійного обслуговування), ненадання предмета лізингу для обов?язкового технічного контролю - штраф у розмірі 2% (два відсотки) від вартості предмета лізингу, зазначеної у відповідному договорі за кожен випадок такого порушення (п.6.1.4. генерального договору);
- за недопущення до інспектування предмета лізингу - штраф у розмірі 1% (один відсоток) від вартості предмета лізингу, зазначеної у відповідному договорі, за кожен випадок такого порушення (п.6.1.5. генерального договору).
Відповідно до п.4.9. генерального договору лізингодавець має право контролювати будь-якими зручними для нього способами дотримання лізингоодержувачем умов користування та утримання предмета лізингу, а також бути проінформованим про фінансовий стан лізингоодержувача.
Пунктом 4.10. генерального договору визначено, що з метою реалізації лізингодавцем контролю відповідно до п.4.9. генерального договору лізингоодержувач зобов?язаний забезпечити безперешкодний доступ лізингодавця до предмета лізингу, території (приміщення) знаходження предмета лізингу при проведенні інспектування предмета лізингу, що здійснюється в робочий час на підставі повідомлення лізингодавця, відправленого лізингоодержувачу по електронній пошті, факсу чи через інші інформаційні носії, попередньо за 3 (три) робочі дні до дати проведення інспектування, в тому числі у разі необхідності забезпечити надання предмета лізингу для інспектування (огляду) в місце та час, зазначені у відповідному повідомленні.
Кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Так, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).
У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Відповідно до ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Суд зазначає, доказів направлення позивачем відповідачу повідомлення про проведення інспектування у відповідності до п.4.10. генерального договору матеріали справи не містять.
Матеріали справи не містять та позивачем, у порядку передбаченому ГПК України, суду не надано доказів використання відповідачем предмета лізингу не за призначенням, чи невиконання обов'язку з утримання його у відповідності з технічними умовами, чи правилами технічної експлуатації і інструкціями продавця (виробника) предмета лізингу (у тому числі, але, не обмежуючись нездійснення гарантійного обслуговування), чи ненадання предмета лізингу для обов'язкового технічного контролю, а тому нарахування штрафних санкцій за такі порушення на підставі пп.6.1.4., 6.1.5. генерального договору є безпідставними та необґрунтованими.
Враховуючи зазначене вище, позовні вимоги про стягнення штрафів нарахованих на підставі п.6.1.4. генерального договору в сумі 19 027, 59 грн та п.6.1.5. генерального договору в сумі 9 513, 79 грн задоволенню не підлягають.
Також, у зв'язку з несвоєчасною сплатою з 16 по 22 лізингових платежів, позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати в сумі 18 765, 88 грн за період з липня 2024 року по січень 2025 року.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за загальний період з липня 2024 року по січень 2025 року в розмірі 18 765, 88 грн, суд встановив, що він виконаний невірно, оскільки позивачем нараховано інфляційні втрати на загальну суму заборгованості без врахування строку оплати кожного лізингового платежу окремо, а також не враховано, що якщо заборгованість виникла після 15 числа місяця, то інфляція за такий місяць не нараховується.
Враховуючи зазначене, судом здійснено власний розрахунок інфляційних втрат за загальний період з серпня 2024 року по січень 2025 року, обмежуючись сумами та періодами визначеними позивачем, а саме наступним чином:
Строк оплатиСума боргу (грн) Період нарахування інфляціїІнфляція (грн)
20.07.202432 534, 18серпень 2024 - січень 20252 828, 43
20.08.202431 968, 29вересень 2024 - січень 20252 571, 99
20.09.202431 402, 40жовтень 2024 - січень 20252 025, 05
21.10.202430 836, 53листопад 2024 - січень 20251 408, 16
20.11.202430 270, 64грудень 2024 - січень 2025792, 12
20.12.202429 704, 74січень 2025356, 46
Всього 9 982, 21 грн
Позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат за період з серпня 2024 по січень 2025 підлягають задоволенню частково, а саме в розмірі визначеному судом - 9 982, 21 грн.
Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунку щодо заявлених до стягнення сум не надав.
Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст.74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 215 855, 64 грн основного боргу, 22 427, 21 грн пені, 28 007, 52 грн штрафу, нарахованого відповідно до п.6.1.2. генерального договору та 9 982, 21 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно із ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частини 1 та 2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що:
- витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;
- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Позивачем на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу долучено до матеріалів справи: копію договору про надання правової допомоги №18/03-2025 від 18.04.2025, копію додаткової угоди №1 від 18.03.2025 до договору про надання правової допомоги №18/03-2025 від 18.04.2025, у п.3. якої погоджено вартість послуг у розмірі 20 000, 00 грн, копію акта приймання передачі правової допомоги від 05.05.2025 по додатковій угоді №1 від 18.03.2025 до договору про надання правової допомоги №18/03-2025 від 18.04.2025 з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних за договором, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 8224/10 від 08.10.2019 на ім'я адвоката Лисенка Віталія Миколайовича та копію довіреності №18/03-2025 від 17.03.2025.
Частини 1 та 2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що:
- витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;
- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України ).
Відповідно до приписів ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з тим відповідачем клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги не заявлялось.
При цьому, судом враховано, що заявлений до відшкодування розмір судових витрат не є надмірним та завищеним, оскільки відповідає як принципам матеріального (договірного) права, так і процесуального права (оскільки висвітлює затрати по роботі адвоката у даній справі), що відповідає правовим позиціям, викладеним Верховним Судом у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та у постановах від 25.04.2018 у справі №922/3142/17, від 02.05.2018 у справі №910/22350/16, від 11.06.2018 року у справі №923/567/17.
Також суд зазначає, що розмір судових витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється згідно з умовами договору про надання правової допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачено) відповідною стороною або третьою особою.
Аналогічну правову позицію викладено в постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Беручи до уваги підтвердження позивачем правового статусу адвоката, надання доказів фактичного надання правничої допомоги на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, суд дійшов висновку про обґрунтованість поданої заяви, в зв'язку з чим, судом покладаються на відповідача витрати позивача на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовним вимог у розмірі 16 032, 58 грн.
Керуючись ст.73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АМО ЛІЗИНГ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АІР ІНДАСТРІАЛ ФІЛТЕРС» про стягнення 344 639, 06 грн задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АІР ІНДАСТРІАЛ ФІЛТЕРС» (07400, Київська обл., м. Бровари(з), б. Незалежності, буд. 14, оф. 40, ідентифікаційний код 43887304) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АМО ЛІЗИНГ» (04070, м. Київ, вул. Спаська, буд. 34, ідентифікаційний код 36218498) 215 855 (двісті п'ятнадцять тисяч вісімсот п'ятдесят п'ять) грн 64 коп. основного боргу, 22 427 (двадцять дві тисячі чотириста двадцять сім) грн 21 коп. пені, 9 982 (дев'ять тисяч вісімдесят дві) грн 21 коп. інфляційних втрат, 28 007 (двадцять вісім тисяч сім) грн 52 коп. штрафу нарахованого відповідно до п.6.1.2. генерального договору, 4 144 (чотири тисячі сто сорок чотири) грн 09 коп. судового збору та 16 032 (шістнадцять тисяч тридцять дві) грн 58 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя В.М. Антонова