Справа № 143/363/25
16.06.2025 року м. Погребище
Погребищенський районний суд Вінницької області в складі:
головуючого - судді Сича С.М.,
за участю секретаря Левченко М.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в місті Погребище Вінницького району Вінницької області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
встановив:
У квітні 2025 року ТОВ «Споживчий центр» засобами системи «Електронний суд» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивований тим, що 22.05.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №22.05.2024 - 100002689, згідно із яким відповідач отримав кредит у розмірі 10000 грн. 00 коп. строком на 140 днів.
На виконання умов Кредитного договору ОСОБА_1 було здійснено два платежа: 07.06.2024 року на суму 2522 грн. 74 коп. та 18.06.2024 року на суму 2222 грн. 74 коп.
Однак, в подальшому ОСОБА_1 свої зобов'язання за Кредитним договором належним чином не виконує, у зв'язку із чим станом на 08.10.2024 року утворилася заборгованість у розмірі 26254 грн. 52 коп., що складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 10000 грн. 00 коп.; за процентами в розмірі 11200 грн. 00 коп., за комісією в розмірі 354 грн. 52 коп., за неустойкою в розмірі 4700 грн. 00 коп., чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».
Посилаючись на наведені обставини представник ТОВ «Споживчий центр» просить стягнути на користь позивача із відповідача заборгованість за Кредитним договором №22.05.2024 - 100002689 від 22.05.2024 року у розмірі 26254 грн. 52 коп., а також понесені судові витрати по по сплаті судового збору в розмірі 2422 грн. 40 коп. (а.с.1-5).
Ухвалою судді від 06.05.2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін з роз'ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо подання у визначені строки відповідачем відзиву на позов та клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін (а.с. 24, 25).
Згідно із п.2 ч.7 ст.128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
За приписами п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
В силу ч.5 ст.272 ЦПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
За правилами п.5 ч.6 ст.272 ЦПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Як вбачається із матеріалів справи до суду повернувся рекомендований лист з повідомленням про вручення, яким відповідачу за адресою його місця проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку, направлялася копія ухвали суду про відкриття провадження усправі, із вітміткою про відсутність адресата за вказаною адресою (а.с.29-32).
Відтак, відповідач, будучи належним чином повідомленим про відкриття провадження у справі, дату та час її розгляду, у визначений в ухвалі про відкриття провадження у справі строк ні відзиву на позов, ні клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, до суду не подав.
Ураховуючи вищевикладене та положення ст.ст. 178, 279 ЦПК України, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 81, 82 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Правовідносини, що виникли між сторонами у зв'язку з укладенням спірного кредитного договору регламентуються положеннями Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України «Про електронну комерцію» та інших нормативно -правових актів у сфері регулювання ринків фінансових послуг.
За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Згідно із п. 6 ч. 1ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 вищевказаного Закону одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до ч. 3, 4, 6 ст. 11 вищевказаного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 цього Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Частиною 12 ст. 11 Закону визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Аналізуючи викладене, належить зробити висновок, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі №732/670/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року у справі №127/33824/19.
Судом встановлено, що 22.05.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 шляхом підписання електронними підписами (разовими ідентифікаторами) пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферта), заявки кредитного договору та відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору укладено Кредитний договір №22.05.2024 - 100002689 (далі - Кредитний договір), за яким відповідач (позичальник) отримав від позивача (кредитодавця) суму кредиту в розмірі 10000 грн. 00 коп. на строк 140 днів, тобто до 08.10.2024 року.
За умовами цього Кредитного договору фіксована незмінна процентна ставка становить 1% за один день користування кредитними коштами, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит (п.5 заявки кредитного договору).
Проценти розраховуються шляхом множення всієї суми кредиту на кількість днів користування кредитом/залишком кредиту та на процентну ставку (пункт 7 заявки кредитного договору).
Комісія, пов'язані із наданням кредиту, дорівнює 2000 грн. 00 коп. (пункт 8 заявки кредитного договору).
Орієнтовна реальна річна процентна ставка за кредитом становить 7910,04 %. Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача становить 22227 грн. 39 коп., загальні витрати за споживчим кредитом становлять 12227 грн. 39 коп. (пункт 12 заявки кредитного договору).
Згідно із пунктом 13 заявки кредитного договору неустойка в сумі 100 грн. 00 коп. нараховується зща кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання (а.с.14-18).
22.05.2024 року позивачем було перераховано на картковий рахунок відповідача 10000 грн. 00 коп. (а.с.12 зворот).
Згідно із довідкою - розрахунком про стан заборгованості за кредитним договором №22.05.2024 - 100002689 від 22.05.2024 року заборгованість ОСОБА_1 за період з 22.05.2024 року по 08.10.2024 року становить 26254 грн. 52 коп., що складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 10000 грн. 00 коп.; за процентами в розмірі 11200 грн. 00 коп., за комісією в розмірі 354 грн. 52 коп., за неустойкою в розмірі 4700 грн. 00 коп. (а.с.12).
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За приписами ч.1. ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно із ст. 530 Цивільного Кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ст.612 ЦК України).
Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання в повному обсязі, надавши у розпорядження відповідача кредитні кошти на обумовлений строк, однак останній не повернув тіло кредиту в розмірі 10000 грн. 00 коп, а тому зазначену суму коштів слід стягнути із нього на користь ТОВ «Споживчий центр».
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування кредитом, суд послуговується правовим висновком, сформульованим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), який зводиться до того, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу передбаченого договором строку чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Із матеріалів справи вбачається, що загальний строк кредитування у спірних правовідносинах становить 140 днів (з 22.05.2024 року по 08.10.2024 року).
При цьому зі змісту визначеного пунктом 9 заявки кредитного договору графіку платежів слідує, що відповідач мав внести 04.06.2024 року та 18.06.2024 року платежі в сумі по 2222 грн. 74 коп., із яких 1400 грн. 00 коп. - розмір платежу з процентів у складі чергового платежу (а.с.16 зворот).
Як стверджує позивач на виконання умов Кредитного договору ОСОБА_1 було здійснено два платежа: 07.06.2024 року на суму 2522 грн. 74 коп. та 18.06.2024 року на суму 2222 грн. 74 коп.
Таким чином, розмір процентів, які мав сплатити відповідач на користь ТОВ «Споживчий центр» за користування кредитними коштами, становить 11200 грн. 00 коп. (10000 : 100 х 140 - 1400 - 1400).
З огляду на викладене із відповідача слід стягнути на користь ТОВ «Споживчий центр» в межах заявлених позовних вимог проценти за користування кредитними коштами в розмірі 11200 грн. 00 коп.
Щодо стягнення із відповідача комісії, то необхідно відзначити, що зі змісту визначеного пунктом 9 заявки кредитного договору графіку платежів слідує, що відповідач мав внести 04.06.2024 року та 18.06.2024 року платежі в сумі по 2222 грн. 74 коп., із яких 822 грн. 74 коп. - розмір платежу з процентів у складі чергового платежу (а.с.16 зворот).
Такич чином, відповідачем, з урахуванням переплати суми першого платежу на 300 грн. 00 коп. (2522, 74 - 2222, 74), було сплачено комісії в сумі 1945 грн. 48 коп. (822, 74 х 2 + 300).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 викладено правовий висновок, який зводиться до того, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.
Відтак, включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачем комісії за надання кредиту, а також подальше витребування нарахованої комісії позивачем з відповідача, суд вважає таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.
Зважаючи на викладене, із відповідача на користь позивача слід стягнути комісію в сумі 54 грн. 52 коп. (2000 - 1945, 48).
Вирішуючи по суті позовну вимогу про стягнення неустойки в розмірі 4700 грн. 00 коп., суд виходить із того, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч.1 ст.549 ЦК України).
Суд вважає неприйнятними доводи представника позивача про те, що у зв'язку із виключенням Законом України № 3498-IX від 22.11.2023 року із Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» пункту 6-1 банки або інші кредитодавці з дня набрання чинності Законом України № 3498-IX від 22.11.2023 року, тобто з 24.12.2023 року, мають право стягувати із позичальників неустойку (штраф, пеню) у разі прострочення останніми виконання грошового зобов'язання за договорами, виходячи із наступного.
Законом України №2120-IX від 15.03.2022 року, який набрав чинності 17.03.2022 року, Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 18, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Цим же Законом України №2120-IX від 15.03.2022 року Розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» доповнено пунктом 6-1, за змістом якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем.
Отже, норми пункту 6-1 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» були близькими за своїм сутнісним змістом положенням пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Відтак, упродовж періоду з 17.03.2022 року по 24.12.2023 року одна і та ж сфера суспільних відносин водночас була врегульована однопредметними нормативними правовими актами.
Частиною 2 ст.4 ЦК України визначено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012 вказано: «Згідно з правовою позицією Конституційного Суду Україниконкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п'ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».
Отже, хоча Закон України №3498-IX від 22.11.2023 року прийнятий пізніше, проте статтею 4 ЦК України встановлено, що інші закони України приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, а на суб'єкта законодавчої ініціативи, що подає до Верховної Ради проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, покладено обов'язок одночасно подати до Верховної Ради проект закону про внесення змін до ЦК України, які мають розглядатися одночасно.
Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні зміни до ЦК України подані не були, то з огляду на положення статті 4 ЦК України та позицію Конституційного Суду України застосування колізійного принципу lex posterior derogat priori (лат. «пізніший закон скасовує попередній») у цій ситуації неможливе.
Отже, зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.
Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України.
Разом з тим, при існуванні складної змістової колізії застосуванню підлягають норми того нормативно-правового акта, який повно та точно врегульовує конкретні правовідносини, містить чіткі та зрозумілі положення, які забезпечують передбачуваність законодавства та відповідають законним очікуванням суб'єктів правовідносин.
Аналіз навдених вище нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що саме норми ЦК України (чинні на момент виникнення спірних правовідносин) найбільш повно та точно врегульовували цивільні правовідносини щодо звільнення позичальників, у тому числі за договором споживчого кредиту, у період дії в Україні воєнного стану від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення грошового зобов'язання.
Такі висновки суду опосередковано узгоджуються із правовою позицією, сформульованою у пунктах 14-22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17.
Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовної вимоги про стягненя із відповідача неустойки в розмірі 4700 грн. 00 коп. слід відмовити.
Зважаючи на вищевикладене, встановивши дані обставини, ураховуючи, що між сторонами по справі виникли кредитні правовідносини, відповідачем грошові кошти отримані, але повністю в порядку та на умовах кредитного договору не повернуті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» слід задовольнити частково та стягнути на його користь із відповідача заборгованість в сумі 21254 грн. 52 коп. (10000 + 11200 + 54, 52).
За змістом ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Згідно із платіжною інструкцією від 18.04.2025 року позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви в електронному вигляді з використанням підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» в розмірі 2422 грн. 40 коп. (а.с. 9).
Ціна позову становить 26254 грн. 52 коп. За наслідками розгляду справи судом стягнуто із відповідача на користь позивача 21254 грн. 52 коп., що становить 80,95% ціни позову (21254,52 : (26254,52 : 100).
Таким чином, із ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в сумі 1960 грн. 61 коп. (2422,40 : 100 х 80,95).
Керуючись ст.ст. 2, 5, 10, 141, 258, 259, 263-265, 279, 351, 354 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за Кредитним договором №22.05.2024 - 100002689 від 22.05.2024 року в розмірі 21254 (двадцять одна тисяча двісті п'ятдесят чотири) грн. 52 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» сплачений за подання позовної заяви судовий збір в розмірі 1960 (одна тисяча дев'ятсот шістдесят) грн. 61 коп.
Рішення суду може бути оскаржене протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення до Вінницького апеляційного суду через Погребищенський районний суд Вінницької області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони по справі:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: вул.Саксаганського,133-А, м.Київ,01032.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 17.06.2025 року.
Суддя