Справа № 143/504/25
Іменем України
12 червня 2025 року м. Погребище
Погребищенський районний суд Вінницької області в складі:
головуючої судді Тітової Т. Л.,
за участю секретаря Затоковенко Т. О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Погребищенського районного суду Вінницької області адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, -
установив:
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Позов мотивовано тим, що 05.04.2025 поліцейським РПП Сектору поліцейської діяльності № 1 відділення поліції № 4 Вінницького районного управління ГУНП у Вінницькій області Шуваріним Р. О. винесено постанову серії ББА № 262748 по справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121, частинами 1, 2 ст. 126 КУпАП, якою накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3 400 грн. У постанові зазначено, що 05.04.2025 о 07 год. 10 хв. в с-щі Погребище Друге по вул. Центральній, ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом марки «ВАЗ 2106», не був пристебнутий ременем безпеки, під час перевірки документів відмовився пред'явити посвідчення водія на право керування та фактично не мав такого права. Позивач вважає вказану постанову незаконною та необґрунтованою, оскільки, на його думку, він не порушував Правил дорожнього руху.
Позивач зазначає, що дії інспектора під час розгляду справи про адміністративне правопорушення та винесення постанови про накладення на нього адміністративного стягнення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, є протиправними.
З указаною постановою позивач категорично не погоджується, оскільки 05.04.2025 о 07 год. 10 хв. в с-щі Погребище Друге по вул. Центральній він взагалі не керував зазначеним транспортним засобом. Він лише перебував біля автомобіля, оскільки на прохання товариша прийшов допомогти відбуксирувати несправний транспортний засіб до місця його проживання. Пояснення позивача про те, що зазначеним автомобілем він не керував, а сам транспортний засіб йому не належить, не були взяті до уваги працівниками поліції. Як наслідок, за його відсутності, була винесена постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності, про яку він дізнався лише 26.05.2025 під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження та отримавши її копію в Погребищенському відділі державної виконавчої служби.
З урахуванням вказаних вище обставин та посилаючись на положення статей 122, 247, 251, 255, 256, 258, 276, 287-289, 293 КУпАП, статей 6, 17, 18, 19, 70, 71, 104, 158-163, 167 КАС України, просить:
- поновити йому строк на оскарження постанови серії ББА № 262748 від 05.04.2025 в справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст.121, частинами 1, 2 ст. 126 КУпАП про накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 3 400 (три тисячі чотириста) грн;
- скасувати постанову серії ББА № 262748 від 05.04.2025 в справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 121, частинами 1, 2 ст. 126 КУпАП про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у виді штрафу у розмірі 3 400 грн.;
- відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Ухвалою судді від 03.06.2025 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а. с. 14, 15).
09.06.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача - юрисконсульта відділу правового забезпечення ГУНП у Вінницькій області Орленка В. В. надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому він просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування заперечення проти позову посилається на те, що стягнення, передбачене ч. 1 ст. 121, частинами 1, 2 ст. 126 КУпАП, накладено поліцейським у межах наданих йому повноважень і під час виконання службових обов'язків, та були здійсненні у відповідності до вимог чинного законодавства України, зафіксовані у постанові про накладення адміністративного стягнення серії ББА № 262748 від 05.04.2025.
Зауважує, що доказом того, що позивач скоїв адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких посадова особа, особисто спостерігаючи порушення ПДР, встановлює наявність адміністративного правопорушення (а. с. 18-28).
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, однак, 12.06.2025 до суду подав заяву, в якій просить судовий розгляд провести без його участі, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити (а. с. 39).
Представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, проте, 12.06.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача - юрисконсульта відділу правового забезпечення ГУНП у Вінницькій області Орленка В. В. надійшла заява про розгляд справи без участі представника відповідача (а. с. 34-38).
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно із ч. 2 ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Матеріали позовної заяви містять заяву позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду, яку обґрунтовано тим, що про оскаржувану постанову він дізнався та отримав її копію 26.05.2025 в Погребищенському відділі ДВС та направив адміністративний позов до суду 02.06.2025, а тому вважає, що строк на оскарження постанови пропущений з поважних причин.
Згідно із частинами 1, 2 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 3 цієї статті передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до реалізації своїх прав та виконання обов'язків.
Відповідно до ст. 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього кодексу, та/або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), - протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Згідно із ч. 2 ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Отже, законом встановлено десятиденний строк звернення до суду з адміністративним позовом про оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення з дня ухвалення відповідного рішення та протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови) щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі.
Оскільки, предметом оскарження є постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 121, частинами 1, 2 ст. 126 КУпАП, то застосуванню підлягає десятиденний строк звернення до суду з позовом з дня вручення відповідного рішення (постанови).
Як слідує з матеріалів справи, оскаржувану постанову серії ББА № 262748 винесено 05.04.2025, та в якій зазначено, що ОСОБА_1 від отримання копії постанови відмовився. Разом з тим, у вказаній постанові відсутні будь-які відмітки про її направлення рекомендованим листом (а. с. 4).
Проте, представником відповідача у відзиві не спростовано та не надано доказів про направлення позивачу ОСОБА_1 копії оскаржуваної постанови рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення та отримання її позивачем раніше, аніж 26.05.2025 (а. с. 18-28).
В той же час, як вбачається із заяви ОСОБА_1 від 26.05.2025 про надання можливості ознайомлення з матеріалами ВП 78032880, адресованої на ім'я начальника Погребищенського відділу ДВС у Вінницькому районі Маркітана І.М., позивач ознайомився з постановою серії ББА № 262748 від 05.04.2025 та одержав її копію 26.05.2025, про що свідчить напис ОСОБА_1 на вказаній заяві (а. с. 10).
Позов ОСОБА_1 направлено до суду 02.06.2025, тобто в межах встановленого чинним законодавством строку для оскарження даного виду рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Отже, підстав для поновлення позивачеві строку звернення до суду із цим позовом суд не вбачає.
Також судом встановлено, що 05.04.2025 поліцейським з РПП СПД № 1 ВП № 4 Вінницького районного управління ГУНП у Вінницькій області Шуваріним Р. О. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ББА № 262748, якою притягнуто позивача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 121, частинами 1, 2 ст. 126 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3 400 (три тисячі чотириста) грн. Згідно із цією постановою 05.04.2025 о 07 год. 10 хв. в с-щі Погребище Друге по вул. Центральній водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «ВАЗ 2106», д.н.з. НОМЕР_1 , в якого було виявлено несправність зовнішніх світлових приладів, на вимогу працівників поліції відмовився пред'являти посвідчення водія на право керування транспортним засобом та не мав відповідного права на керування цим транспортним засобом. Зазначеними діями водій порушив п. 31.4.3г, п. 2.1а Правил дорожнього руху.
Відповідно до вказаної постанови ОСОБА_1 вчинив адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 121, частинами 1, 2 ст. 126 КУпАП (а. с. 4).
Зі змісту ст. 9 КУпАП слідує, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст. 10 КУпАП).
Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності (ст. 7 КУпАП).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються КУпАП.
Відповідно до ч. 2 ст. 33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.
Частиною 2 ст. 36 КУпАП встановлено, якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.
Як передбачено ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно п. 1 ст. 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У відповідності до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно зі ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Як визначено п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.
Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.
Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб'єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно із п. 8 ч. 1 ст. 23 зазначеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Порядок дорожнього руху на території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
У пункті 1.3 Правил дорожнього руху зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил випуску у плавання малих, спортивних суден і водних мотоциклів, правил судноплавства на морських і внутрішніх водних шляхах, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 89, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина четверта статті 116-2, стаття 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга статті 121-3, частини перша, друга і третя, четверта, шоста і сьома статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1, 125, частини перша, друга і четверта статті 126, частини перша, друга і третя статті 127, стаття 127-3, частини перша і друга статті 127-4, статті 128-129, частина перша статті 132-1, частини перша і п'ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев'ята, десята і одинадцята статті 133-1, стаття 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, частини шоста, сьома і восьма статті 152-1, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 192, 194, 195).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Отже, в оскаржуваній постанові поліцейським зазначено, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом ВАЗ 2109 д.н.з. НОМЕР_1 , порушив вимоги ПДР України, за які передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 121, частинами 1, 2 ст. 126 КУпАП.
Так, ч. 1 ст. 121 КУпАП передбачена відповідальність за керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів.
Згідно із ч. 1 ст. 126 КУпАП настає відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством.
Відповідно до ч. 2 ст. 126 КУпАП встановлено відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.
Обґрунтовуючи свій позов, позивач посилається на те, що притягнення його до відповідальності є неправомірним, а оскаржувана постанова є такою, що підлягає скасуванню.
Також зазначає, що він не керував транспортним засобом і транспортний засіб не зупиняли працівники поліції. У працівників поліції не було причин вимагати у нього надання водійського посвідчення.
Згідно із ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
При цьому, ст. 32 вказаного Закону чітко визначено, коли саме поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах. Такими випадками є:
1) якщо особа володіє зовнішніми ознаками, схожими на зовнішні ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи, або самовільно залишила місце для утримання військовополонених;
2) якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення;
3) якщо особа перебуває на території чи об'єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю;
4) якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби та інші речі, обіг яких обмежений або заборонений, або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином неможливо;
5) якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події;
6) якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об'єктом вчинення правопорушення.
Отже, який з вказаних випадків послугував для зупинки транспортного засобу під керуванням позивача, поліцейським не зазначено.
Разом з тим, ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення:
1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень;
2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз;
3) безпілотні повітряні судна та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню;
4) спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп'яніння;
5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів.
Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26.04.2018 у справі № 338/855/17 вказав, що аналіз положень статей КУпАП дозволяє дійти висновку, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтям 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Окремо необхідно наголосити, що Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 у справі № 338/1/17 роз'яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. А для підтвердження порушення позивачем Правил дорожнього руху України відповідач, відповідно до ст. 251 КУпАП мав би надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення.
До того ж, візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише в тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Зазначене узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду у складі Колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі від 26.04.2018 № 338/1/17/
Так, оскаржувана постанова, а саме її пункт 7 містить посилання на те, що до постанови додається відеофіксація.
На підтвердження обставин, викладених у постанові про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, до матеріалів справи відповідачем разом з відзивом на позовну заяву долучено відефайли із портативного відео реєстратора поліцейського. Однак, на вказаних відеоматеріалах не зафіксовано факту зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 з підстав, передбачених ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію». На відеоматеріалах лише зафіксовано, що ОСОБА_1 заперечує факт керування транспортним засобом та повідомляє працівникам поліції, що автомобіль стояв на узбіччі, а працівники поліції під'їхали до нього, на що останні цього не заперечують. А тому вимога поліцейського щодо пред'явлення посвідчення водія та всі наступні вимоги працівника поліції, позивач не зобов'язаний був виконувати, а всі складені процесуальні документи відносно нього не можуть бути належними та допустимими доказами його вини, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 15.03.2019 у справі № 686/11314/17.
Отже, наданим до суду відеозаписом не зафіксовано факту правопорушення вчиненого саме позивачем.
Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 14.05.2020 у справі № 240/12/17.
Таким чином, відповідач, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України не надав доказів про порушення позивачем ПДР України, що в свою чергу свідчить про недоведеність суб'єктом владних повноважень правомірності прийнятої ним оскаржуваної постанови.
Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 15.03.2019 у справі № 686/11314/17, від 23.10.2019 у справі № 357/10134/17.
Отже, сам факт винесення оскаржуваної постанови не є доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 26.04.2018 у справі № 338/1/17.
У рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» Європейський суд з прав людини підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів:(п. 45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011, заява № 21037/05; п. 53 Рішення ЄСПЛ у справі «Самейлюка Іллю Ігоровича проти України» від 15.10.2010, заява № 38683/06; п. 75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015, заява № 29644/10; п. 52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013, заява № 12167/04).
Згідно із ч. 1 ст. 70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За визначенням ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Згідно із ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. У силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Так, єдиним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення є сама оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення, в якій зафіксовано порушення водієм правил дорожнього руху.
Однак, суд вважає, що зазначена постанова є саме предметом спору між сторонами та не може розглядатися як доказ за відсутності інших доказів на підтвердження обставин, вказаних в оскаржуваній постанові.
Окрім цього, позивач зазначав про те, що складаючи оскаржувану постанову у його відсутність, відповідач позбавив останнього права на правову допомогу.
Отже, порушення права скористатись правом на правову допомогу та не вжиття жодних дій щодо надання можливості водію реалізувати своє право на отримання такої допомоги, свідчить про порушення порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Саме до такого висновку дійшла колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі від 18.02.2021 № 524/9827/16-а.
У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що не надавши можливості водію реалізувати своє право на отримання правової допомоги, інспектор порушив права особи, яка притягалася до адміністративної відповідальності, не надав можливості скористатись правом на професійну правничу допомогу, яке закріплено ст. 59 Конституції України. Порушення порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, вказана вище постанова винесена поліцейським з РПП СПД № 1 ВП № 4 Вінницького районного управління ГУНП у Вінницькій області Шуваріним Р. О. з порушенням вимог Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС від 07.11.2015 № 1395, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.11.2015 за № 1408/27853, а тому не може бути належним та допустимим доказом у справі.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Отже, за такого правового регулювання та встановлених обставин справи суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, за результатами розгляду справи підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір в розмірі 605 грн 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Вінницькій області.
Керуючись статтями 2, 9, 19, 20, 77, 139, 241-246, 250, 286 КАС України, суд -
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії ББА № 262748 від 05.04.2025, винесену поліцейським РПП СПД № 1 ВП № 4 Вінницького районного управління ГУНП у Вінницькій області Шуваріним Русланом Олександровичем, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною 1 статті 121, частинами 1, 2 статті 126 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 3 400 (три тисячі чотириста) грн.
Закрити справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною 1 статті 121, частинами 1, 2 статті 126 КУпАП.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп.
Сторони по справі:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Головне управління Національної поліції у Вінницькій області, код ЄДРПОУ 40108672, місце знаходження: вул. Театральна, 10, м. Вінниця, Вінницька область, 21050.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Повне судове рішення складено 17.06.2025.
Суддя