вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"22" травня 2025 р. м. Київ Справа № 911/147/25
Суддя Господарського суду Київської області Смірнов О.Г., за участю секретаря судового засідання Дубенко Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №911/147/25
за позовом: Товариства з додатковою відповідальністю “Коростенський щебзавод» (11502, Житомирська обл., м. Коростень, вул. Каштанова, буд. 3)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Синергія ОІЛ» (07400, Київська обл., Броварський рн, м. Бровари, вул. Симоненка Василя, буд. 4)
про зобов'язання вчинити дії
за участю представників:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Власов М.М., Закордонець М.М.
Товариство з додатковою відповідальністю “Коростенський щебзавод» звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою за вих. №б/н від 30.12.2024 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Синергія ОІЛ» про зобов'язання вчинити дії.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2025 вищевказану позовну заяву передано для розгляду судді Смірнову О.Г.
09.01.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про долучення до матеріалів справи платіжної інструкції про сплату судового збору.
10.01.2025 на адресу суду від відповідача надійшли заперечення на позовну заяву.
Ухвалою суду від 29.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 06.03.2025 о 11:15.
14.02.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позовних вимог заперечує, мотивуючи свою позицію наступним:
- заявка містила всі передбачені договором умови та інформацію: найменування продукції: щебінь: асортимент (щебінь фракції 0-5 (кількість 8 350 тон, ціна за тону - 400, 00 грн.), щебінь фракції 5-10 (кількість 3 820 тон, ціна за тону - 568, 00 грн.), щебінь фракції 10-20 (кількість 4 360 тон, ціна за тону - 556, 00 грн.), щебінь фракції 20-40 (кількість 4 050 тон), ціна за тону - 508, 00 грн.), вид поставки: залізничний траснпорт (станція Прилуки, Чернігівська область), уповноважена особа: Лопушин М. В., Зінченко О.М., тел. НОМЕР_1 , умови поставки - поставка узгодженої продукції після оплати 100 (сто) % вартості;
- сторонами погоджено направлення заявок на поставку товару в усній формі, як ще одного належного способу обміну інформацією;
- позивачем не здійснено поставку ні після отримання заявки, ні після отримання передоплати за узгоджену партію продукції, ні протягом дії договору (діє протягом дванадцять місяців). З моменту отримання відповідної претензії передоплату не повернуто, будь-якої відповіді не надано;
- позовна заява зводиться лише до заперечення подання заявки;
- позивачем подано даний позов з метою зупинення
розгляду справи у Господарському суді Житомирської області.
18.02.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив.
05.03.2025 на адресу суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
У судовому засіданні 06.03.2025 судом оголошено перерву до 20.03.2025 о 13:45.
12.03.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.
20.03.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі.
У судовому засіданні 20.03.2025 закрито підготовче провадження у справі №911/147/25 та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.04.2025 о 13:45.
16.04.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.
Ухвалою суду від 17.04.2025 відкладено судове засідання на 01.05.2025 о 10:00.
01.05.2025 на адресу суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.
У судовому засіданні 01.05.2025 судом оголошено перерву до 22.05.2025 о 16:00.
21.05.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв'язку з перебуванням представника позивача у відрядженні у Полтавській області з метою участі в іншому судовому засіданні.
22.05.2025 на адресу суду від відповідача надійшли заперечення проти клопотання позивача про відкладення розгляду справи, в яких відповідач просить суд відмовити у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи та визнати дії представника позивача зловживанням процесуальними правами.
У судове засідання 22.05.2025 з'явились представники відповідача, які проти позову заперечили та просили суд відмовити у задоволенні позову.
Представник позивача в судове засідання 22.05.2025 не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
За результатами розгляду клопотання позивача про відкладення розгляду справи від 21.05.2025, суд в судовому засіданні 22.05.2025 дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, з підстав заявлених у ньому, з огляду на таке.
Суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника справи у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
Також суд наголошує, що норми чинного законодавства не обмежують представництво сторін конкретними особами, відтак, у позивача є можливість забезпечити участь будь-якого іншого уповноваженого представника для захисту своїх прав, при розгляді даної справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відтак, неявка в судове засідання 22.05.2025 представника позивача, належним чином повідомленого про дату та час розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи по суті, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті без його участі.
З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правові норми, які підлягають застосуванню, враховуючи позиції сторін, суд встановив.
Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки №30/12-3 від 30.12.2021(далі - Договір).
Так, 30.12.2021 між Товариством з додатковою відповідальністю “Коростенський щебзавод»(далі - позивач, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Синергія ОІЛ»(далі - відповідач, Покупець) було укладено Договір, відповідно до п. 1.1. якого Постачальник зобов?язується поставити Покупцю в порядку та на умовах, визначених цим Договором щебінь, пісок (далі за текстом - «Продукція»), а Покупець зобов?язується прийняти Продукцію та оплатити її на умовах цього Договору.
Згідно пунктів 1.3., 1.4. Договору Постачальник передає у власність Покупцю Продукцію в наступному асортименті: щебінь фракції 5-10, щебінь фракції 5-20, щебінь фракції 10-20, щебінь фракції 20-40, щебінь фракції 40-70, щебінь фракції 2-5, щебенево-піщана суміш фракції 0,05-70, щебенево-піщана суміш фракції 0,05-40, щебінь фракції 0-40, щебінь фракції 0-70, відсів, пісок з відсівів дроблення фракції 0-5, тощо. Кількісні характеристики, а також асортимент Продукції визначаються заявками Покупця і закріплюються у відповідних видаткових накладних.
Розрахунки між Сторонами здійснюються шляхом перерахування на поточний рахунок Постачальника 100% попередньої оплати вартості Продукції (у тому числі її навантаження та доставки). Сторони можуть передбачити інший порядок розрахунків, про що укладається і підписується Сторонами додаткова угода до цього Договору (п. 2.5. Договору).
Пунктами 3.1., 3.3. Договору передбачено, що поставка Продукції за цим Договором здійснюється автомобільним або залізничним транспортом до відповідного пункту призначення або залізничної станції, що вказується Покупцем у відповідній заявці. Заявка може бути подана Покупцем як в усній, так і в письмовій формі за допомогою телефону, факсу, електронної пошти, пошти або інших засобів комунікації. Заявка повинна містити інформацію про найменування Продукції, її асортимент та кількість, вид поставки та пункт призначення, контактний номер телефону відповідальної особи за приймання Продукції тощо.
Постачальник зобов'язується здійснити поставку узгодженої Продукції за умови оплати 100 (сто) % її вартості (п. 3.4. Договору).
Пунктом 3.9. Договору встановлено, що сторони можуть передбачити інший порядок поставки Продукції, про що Сторонами укладається відповідна додаткова угода до цього Договору.
Пунктом 4.2.2. Договору передбачено, що Постачальник зобов'язується, зокрема, призначити відповідальних осіб для прийняття продукції, в тому числі за кількістю та якістю, та оформлення (підписання) необхідних документів, надавши інформацію щодо прізвища, імені, по батькові таких осіб, контактних номерів, зразків підписів.
Відповідно до пунктів 6.1., 6.2. Договору він набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками Сторін і діє протягом дванадцяти місяців, а в частині грошових зобов??язань - до їх повного виконання Сторонами. Після закінчення строку, на який було укладено Договір, якщо Сторони продовжують виконувати його умови, Договір вважається продовженим на невизначений строк, але кожна із Сторін має право припинити його дію, попередивши про це іншу Сторону у відповідності до п.п. 6.3., 6,4., 6.5. Договору.
Позивач зазначає, що на виконання п. 3.4. Договору, 30.12.2021 відповідачем було сплачено на його користь 10 000 000, 00 грн. В призначенні вказаного платежу зазначено: «оплата за буд. матеріали, зг. Договору №30/12-3 від 30.12.2021 у т.ч. ПДВ 20% 1666666, 67 грн.». На підтвердження вказаних обставин позивачем надано суду платіжну інструкцію №9082 від 30.12.2021 на суму 10 000 000, 00 грн.
Однак, позивач наголошує на тому, що він позбавлений можливості виконати свій обов'язок щодо поставки продукції, оскільки покупцем не виконано умови пункту 3.3. Договору, в частині подання на адресу постачальника заявки, яка повинна містити інформацію про найменування продукції, її асортимент та кількість, вид поставки та пункт призначення, контактний номер телефону відповідальної особи за приймання продукції тощо.
Позивач вказує, що відсутність заявки на поставку продукції зі сторони покупця, позбавляє можливості постачальника здійснити відвантаження та доставку продукції та свідчить про ухилення покупця від виконання зобов'язань за даним Договором.
Позивач зазначає, що 08.10.2024 на його адресу від відповідача надійшла претензія №2709/1 від 27.09.2024 з вимогою повернути передоплату у розмірі 10 000 000, 00 грн., у зв'язку з не поставкою продукції. Вказана претензія надана позивачем суду.
Позивач вказує, що 13.12.2024 направив на адресу відповідача лист №286 від 13.12.2024, в якому зазначив, що виконати поставку продукції не вбачається можливим через відсутність замовлення на поставку продукції зі сторони покупця. У вказаному листі позивач просив відповідача надати заявку на поставку продукції та прийняти поставлену продукцію.
З позовної заяви вбачається, що відповідач листом №16/24-2 від 16.12.2024 повідомив позивача про те, що дія Договору припинена. Вказаний лист позивач долучив до матеріалів справи.
Разом з цим, позивач наголошує на тому, що у разі якщо сторони продовжують виконувати умови Договору то такий Договір вважається продовжений на невизначений строк, згідно п. 6.2. Договору.
Позивач вказує, що оскільки, однією зі сторін було здійснено часткове виконання умов Договору (сплата авансу), у другої сторони виникло зобов'язання з виконання умов Договору (поставка продукції). Проте, позивач обмежений у своєму праві виконати взяті на себе зобов'язання за даним Договором, оскільки існує бездіяльність відповідача із направлення постачальнику замовлення на поставку продукції (з інформацією про найменування продукції, її асортимент та кількість, вид поставки, пункт призначення).
Вказане не може розцінюватись, як припинення зобов'язань за даним Договором, або припинення дії Договору, проте може свідчити про односторонню зміну умов даного Договору зі сторони покупця, або про відмову у виконанні взятих на себе зобов'язань.
Позивач наголошує на тому, що від відповідача повідомлень про розірвання Договору не надходило, у зв'язку з чим, на його думку, зобов'язання з поставки продукції на даний час не є припиненими.
Таким чином, у позові позивач просить суд:
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Синергія ОІЛ» виконати в натурі умови пунктів 3.3., 4.2.2. Договору поставки №30/12-3 від 30.12.2021, а саме: подати на адресу Товариства з додатковою відповідальністю «Коростенський щебзавод» Заявку на поставку продукції, яка повинна містити інформацію про найменування Продукції, її асортимент та кількість, вид поставки та пункт призначення, контактний номер телефону відповідальної особи за приймання Продукції тощо;
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Синергія ОІЛ» прийняти від Товариства з додатковою відповідальністю «Коростенський щебзавод» поставлену продукцію в порядку та на умовах визначеним Договором поставки №30/12-3 від 30.12.2021.
Судом дана належна правова кваліфікація правовідносинам сторін. За своєю правовою природою між сторонами було укладено договір поставки. Відповідно до вимог Господарського кодексу України договір вважається укладеним у випадку досягнення сторонами умов щодо його предмету, строку та ціни. Сторони досягли всіх істотних умов відносно вказаного виду договору, тобто встановили його предмет, визначили ціну, умови передачі товару, порядок та терміни проведення розрахунків, а тому відповідно до вимог ст. ст. 638, 639, 712 ЦК України та ст. ст. 180, 181 ГК України, він вважається укладеним.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Стаття 629 Цивільного кодексу України визначає, що Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 265 ГК України також визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. У частині 1 статті 266 ГК України визначено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Предмет поставки за Договором відповідає вказаним вимогам.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Як встановлено частиною 2 статтею 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Зі змісту частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України слідує, що договором може бути встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата).
Як вже було зазначено вище, на виконання умов Договору відповідач здійснив 100% передоплату на загальну суму у розмірі 10 000 000 грн., що підтверджується відповідною платіжною інструкцією.
Згідно частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 05.02.2022 у справі №906/1053/24 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Синергія ОІЛ" 10 000 000, 00 грн. попередньої оплати та 120 000, 00 грн. судового збору.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод" на рішення Господарського суду Житомирської області у справі №906/1053/24 від 5 лютого 2025 року залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Житомирської області у справі №906/1053/24 від 5 лютого 2025 року - залишено без змін.
Так, в рішенні Господарського суду Житомирської області у справі №906/1053/24, встановлено наступне: «У даному випадку, позивач обрав такий варіант правової поведінки, як повернення суми попередньої оплати, що узгоджується з положеннями ч. 2 ст. 693 ЦК України.
Проте, станом на час розгляду справи відповідач не повернув суму попередньої оплати.
Відповідач не заперечує, що обумовлена сторонами продукція за договором ним не була поставлена, однак, посилається на те, що позивачем здійснено замовлення на поставку продукції з недотриманням вимог складання заявки, відповідно до умов договору.
Згідно з п. 3.3 договору заявка може бути подана покупцем як в усній, так і в письмовій формі за допомогою телефону, факсу, електронної пошти, пошти або інших засобів комунікації. Заявка повинна містити інформацію про найменування продукції, її асортимент та кількість, вид поставки та пункт призначення, контактний номер телефону відповідальної особи за приймання продукції тощо.
У копії заявки від 30.12.2021 зазначено весь перелік відомостей згідно з п. 3.3 договору, тому аргументи відповідача не заслуговують на увагу.».
При цьому, в постанові Північно-західного апеляційного господарського суду у справі №906/1053/24, встановлено наступне: «Поряд з тим, колегія суду враховує факт того, що Договір після перерахування значної суми (10000000 грн) майже за три роки практично не виконано в сенсі поставки товару. В той же час, при оцінці доводів щодо непоставки товару, суд апеляційної інстанції враховує і подальшу поведінку Відповідача, котрий майже через три роки отримавши претензію з проханням повернути передоплату, не вчинив жодних дій в тому числі й щодо надіслання відповіді на таку претензію (що не спростовано Відповідачем). Відтак, з позиції вірогідності доказів, суд апеляційної інстанції вважає більш вірогідним саме заявлення усної заявки і не виконання Відповідачем поставки, саме з огляду на подальшу бездіяльність такої особи, котра вже більше трьох років користується коштами Позивача, котрі значно знецінилися за вказаний проміжок часу. При цьому, судом враховується й те, що Позивач скориставшись своїм правом за Законом на повернення суми попередньої оплати прсить стягнути виключно перераховану ним ще в грудні 2021 року суму коштів.
Згідно приписів статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Водночас, матеріали справи не містять доказів як повідомлення Відповідачем Позивача про готовність товару для його передання покупцеві, так і здійснення Відповідачем будь-яких дій щодо підготовки та реалізації відправлення такого товару позивачу чи погодження з покупцем місця самовивозу товару згідно приписів пункту 3.3 Договору. Як вже вказано вище, користуючись майже три роки перерахованими коштами Відповідач не вчинив жодних дій спрямованих на виконання Договору. Також сторонами не подано жодного доказу, котрий би вказувавав, що Відповідач цікавився чому Позивач перерахувавши кошти не вчиняв дії щодо отримання товару.
Водночас, колегія суду бере до уваги правову позицію, висвітлену в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) котрою розтлумачено застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), що ґрунтується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини лежить принцип добросовісності користування цивільними правами. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка особи, що не відповідає її попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
Аналіз частини 2 статті 13 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.
Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, "injuria". Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
Термін "зловживання правом" свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб'єктивних цивільних прав, а не виконання обов'язків. Обов'язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб'єктивного цивільного права.
Заборона зловживання правом по суті випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, еквівалентності, справедливості під час реалізації суб'єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов'язків.
Здійснення суб'єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб'єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов'язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб'єктивних цивільних прав.
Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб'єктивного матеріального права відповідно до його мети тісно пов'язане з аналізом фактичних дій суб'єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності.
За змістом статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. Законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
У даному випадку, поведінка Відповідача, який своїм підписом на вищезазначених Договорах усвідомлював правову природу отриманих від Позивача коштів (а саме що такі кошти є попередньою оплатою), а в апеляційній скарзі уже зазначаючи, що такі кошти є простою оплатою Позивача за послуги, є суперечливою, оскільки з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що дані кошти є саме попередньою оплатою за товар».
Також, в постанові Північно-західного апеляційного господарського суду у справі №906/1053/24, встановлено таке: «У копії заявки від 30 грудня 2021 року зазначено весь перелік відомостей згідно з пунктом 3.3 Договору, відтак аргументи Відповідача щодо відсутності будь-яких доказів на підтвердження замовлення товару, його виду, асортименту не знайшли свого підтвердження та спростовуються усім описаним вище».
За загальним правилом, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України). Водночас стаття 75 ГПК України визначає підстави, з яких ці особи звільняються від обов'язку доказування. Підстави звільнення від доказування можна поділити на три групи:
а) обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом (ч. 1 ст. 75 ГПК України);
б) обставини, визнані господарським судом загальновідомими не потребують доказування (ч. 3 ст. 75 ГПК України);
в) преюдиціальні факти (частини 4, 6 статті 75 ГПК України).
Обставини, встановлені рішенням Господарського суду Житомирської області у справі №906/1053/24 від 05.02.2025 та постановою Північно-західного апеляційного господарського суду у справі №906/1053/24 від 14.05.2025, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, як визначено у ч. 4 ст. 75 ГПК України.
Згідно наявної в матеріалах справи заявки від 30.12.2021, наданої суду позивачем, судом встановлено, що вимоги п. 3.3., 4.2.2. Договору відповідачем були виконані.
За таких обставин, так як вказаний алгоритм дій сторін мав місце в спірних взаємовідносинах, то встановити інший порядок недоговірних дій сторонами Договору, суд не вбачає за можливе.
Таким чином, суд вважає, що в даному випадку право позивача не порушено.
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є самостійною, достатньою підставою для ухвалення рішення про відмову в позові незалежно від інших встановлених судом обставин.
Вирішуючи спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. Аналогічна правова позиція викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18.
Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України. Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).
Суд також враховує, що задоволення судом позовної вимоги має, з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права), дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб'єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, і той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлену позовну вимогу взагалі не можна використати для захисту права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 331/6927/16-ц (пункт 36), від 22.09.2020 у справі № 127/18934/18).
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. ст. 74, 76 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі “Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
За викладених обставин, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Безпосередньо в судовому засіданні 22.05.2025 представники відповідача підтримали подане Товариством з обмеженою відповідальністю “Синергія ОІЛ» клопотання про визнання дій представника позивача зловживанням процесуальними правами та просили суд стягнути з останнього штраф у розмірі визначеному судом.
Так, за результатами розгляду вказаного вище клопотання відповідача, суд дійшов висновку, що в даному випадку, з урахуванням принципів доказування, визначених параграфом 1 глави 5 Господарського процесуального кодексу України, суд не вбачає підстав для застосування положень ст. 135 ГПК України. Відтак, клопотання відповідача про визнання дій представника позивача зловживанням процесуальними правами задоволенню не підлягає.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача - Товариство з додатковою відповідальністю “Коростенський щебзавод».
У судовому засіданні, яке відбулось 22.05.2025, відповідно до частини 1 статті 240 ГПК України, було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.
Керуючись ст. ст. 7, 8, 13, 74, 86, 123, 129, 233, 236, 238, ч. 1 ст. 240 ГПК України, суд
1. У задоволенні позову Товариства з додатковою відповідальністю “Коростенський щебзавод» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Синергія ОІЛ» відмовити.
2. Судові витрати покласти на Товариство з додатковою відповідальністю “Коростенський щебзавод».
Повний текст рішення складено 17.06.2025.
Суддя О.Г. Смірнов
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.