ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.06.2025Справа № 910/1604/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Бондарчук В.В., за участю секретаря судового засідання Купної В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження
позовну заяву
Товариства з обмеженою відповідальністю «Сильвекс 925» (03040, місто Київ, проспект 40-річчя Жовтня, будинок 68-А; ідентифікаційний код 38516220)
до
Головко Віталіни Вікторівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
про стягнення 156 778,99 грн,
Представники:
від позивача: Марків Н.В.;
від відповідача: Сич М.В.;
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сильвекс 925" (далі - ТОВ "Сильвекс 925"/позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Фізичної особи підприємця Головко Віталіни Вікторівни (далі - ФОП Головко В.В./відповідач) про стягнення 156 778,99 грн, у тому числі: 102 035,50 грн - основного боргу, 45 660,93 грн - інфляційних втрат та 9 082,56 грн - 3% річних, у зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань з оплати за товар.
Разом із тим, як встановлено судом, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань значиться, що з 26.03.2024 Фізична особа-підприємець Головко Віталіна Вікторівна припинила підприємницьку діяльність на підставі власного рішення.
При цьому, звертаючись до суду із цим позовом, ТОВ «Сильвекс 925» просить суд стягнути заборгованість за договором купівлі-продажу від 18.02.2022, укладеним у спрощений спосіб між позивачем та ФОП Головко В.В.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 13.02.2025 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
14.02.2025 через систему «Електронний суд» від представника Головко В.В. надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді.
28.02.2025 через систему «Електронний суд» від представника Головко В.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що позивачем не виконано зобов'язання по поставці товару, відповідно, у ФОП Головко В.В. не виникло обов'язку щодо його оплати.
03.03.2025 до канцелярії суду від представника Головко В.В. повторно надійшов відзив на позовну заяву.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 24.04.2025 постановив здійснювати розгляд справи №910/1604/25 за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначив на 26.05.2025.
26.05.2025 через систему «Електронний суд» від ТОВ "Сильвекс 925" надійшли додаткові письмові пояснення.
26.05.2025 суд оголосив перерву у судовому засіданні до 09.06.2025.
05.06.2025 через систему «Електронний суд» від представника Головко В.В. надійшли додаткові пояснення у справі.
09.06.2025 у судове засідання з'явилися представники позивача та відповідача.
Зокрема, у судовому засіданні представник ТОВ "Сильвекс 925" позовні вимоги підтримав у повному обсязі, а представник Головко В.В., у свою чергу, проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Отже, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Між ТОВ "Сильвекс 925" та ФОП Головко В.В. погоджено поставку товару, а саме: виробів зі срібла на загальну суму 152 035,50 грн відповідно до каталогу ТОВ "Сильвекс 925".
Позивач стверджує, що 18.02.2022 ТОВ "Сильвекс 925" передало відповідачу товар на загальну суму 152 035,50 грн та відповідні документи, зокрема:
- рахунок на оплату №28 на загальну суму 152 035,50 грн, в тому числі ПДВ у розмірі 25 339,25 грн;
- видаткову накладну №28 від 18.02.2025 на загальну суму 152 035,50 грн;
- специфікацію №28 до накладної №28 від 18.02.2022, в якій зазначено характеристики, кількість, номенклатура та загальна вартість партії товару, що поставляється.
Крім того, ТОВ "Сильвекс 925" складено податкову накладну №22 від 18.02.2022 на суму 152 035,50 грн, у тому числі ПДВ у розмірі 25 339,25 грн, яка зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується квитанцією №1 про її реєстрацію.
21.02.2022 ФОП Головко В.В., у свою чергу, здійснила часткову оплату за товар у розмірі 50 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №107 із призначенням платежу: «Оплата за товар згідно рахунку №28 від 18.02.2022, в т.ч. ПДВ 20% - 8 333,33 грн».
Отже, відповідач за поставлений товар у повному обсязі не розрахувався, внаслідок чого у ФОП Головко В.В. утворилась заборгованість перед ТОВ "Сильвекс 925" у розмірі 102 035,50 грн.
За таких обставин, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати за поставлений товар, позивач звернувся до суду із цим позовом про стягнення заборгованості у розмірі 102 035,50 грн, а також просить суд стягнути 45 660,93 грн - інфляційних втрат та 9 082,56 грн - 3% річних, нарахованих за період з 21.02.2022 по 07.02.2025.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
За змістом частини першої та другої статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Відповідно до частини першої статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Згідно із ч. 1 та ч. 2 статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
В ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
У відповідності до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Дослідивши матеріали справи, зокрема, рахунок на оплату, видаткову накладну, специфікацію до цієї накладної, приймаючи до уваги поставку товару позивачем та часткову його оплату відповідачем, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин є договором поставки.
Отже, судом встановлено, що між ТОВ "Сильвекс 925" та ФОП Головко В.В. укладено договір поставки у спрощений спосіб, а саме, позивач зобов'язався поставити товар відповідачу, а останній, у свою чергу, зобов'язався його прийняти та оплатити.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Так, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Так, згідно із ч. 1 ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Частиною першою статті 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Відповідно до статті 689 ЦК України, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Отже, судом вище встановлено, що між сторонами у спрощений спосіб укладено договір поставки, відповідно до якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач прийняти та оплатити товару, зокрема вироби зі срібла на загальну суму 152 035,50 грн.
Суд зазначає, що законодавством не встановлено вимог щодо змісту рахунку-фактури (рахунку на оплату). Однак для того щоб рахунок сприймався як спрощена форма укладення договору, важливо, щоб цей документ містив необхідну інформацію щодо істотних умов певного договору, зокрема, умови про предмет, строки та ціну. У рахунку також можна визначити суму передоплати та загальну суму домовленості.
Таким чином, для того щоб вважати укладеним договір у спрощеній формі на підставі рахунку останній повинен містити усі істотні умови договору.
Судом встановлено, що рахунок на оплату №28 від 18.02.2022 містить інформацію про найменування, кількість та вартість товару, водночас, строку виконання зобов'язань відповідачем у разі його сплати не зазначено.
При цьому, відсутність умови у цьому рахунку щодо строків поставки товару, може вказувати на те, що договірні відносини, що склалися між сторонами є безстроковими.
Так, позивач, виставивши позивачу рахунок на оплату №28 від 18.02.2022, із зазначенням найменування товару, його вартості, способу оплати, здійснив пропозицію відповідачу укласти договір поставки.
При цьому, відповідач, здійснивши часткову оплату на суму 50 000,00 грн платіжною інструкцією №107 від 21.02.2022, вчинив дію, яка засвідчує його бажання укласти договір, і ця дія є прийняттям пропозиції.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що з моменту прийняття пропозиції шляхом здійснення часткової оплати відповідачем між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб і відповідно між сторонами виникли та існують зобов'язальні відносини.
Отже, позивач стверджує, що належним чином виконав взяті на себе зобов'язання з поставки товару на загальну суму 152 035,50 грн, на підтвердження чого надає видаткову накладну №28 від 18.02.2022 та специфікацію до цієї видаткової накладної, при цьому, зазначає, що ФОП Головко В.В. цю видаткову накладну не підписала, однак товар отримала.
Позивач зазначає, з огляду на часткову оплату поставленого товару, у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 102 035,50 грн.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначає, що ТОВ "Сильвекс 925" не здійснило поставку товару, відповідного у ФОП Головко В.В. відсутній обов'язок зі сплати залишку вартості партії товару. При цьому, у судовому засіданні, представник Головко В.В. суду пояснив, що остання не зверталась до ТОВ "Сильвекс 925" з вимогою здійснити поставку або повернути сплачені нею кошти за платіжною інструкцією №107 від 21.02.2022 на суму 50 000,00 грн.
Суд зазначає, що за змістом статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб'єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку.
Відповідно до п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) та надати покупцю за його вимогою.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до ЄРПН є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Водночас, з огляду на п. 2 ст. 3 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.
Бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень (ст.1 цього Закону).
Так, судом встановлено, що позивачем складено податкову накладну №22 від 18.02.2022 на суму 152 035,50 грн, у тому числі ПДВ у розмірі 25 339,25 грн, яка зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується квитанцією №1 про її реєстрацію.
Отже, судом враховано наявність у ТОВ "Сильвекс 925" податкової накладної №22 від 18.02.2022, яка зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, в обсязі, що відповідає вартості товару, який погодженого сторонами у загальному розмірі 152 035,50 грн.
Отже, суд зазначає, що спірна господарська операція відображена у податковому зобов'язанні і реєстрі виданих податкових накладних позивача. Таким чином, суд дійшов висновку, що господарська операція з іспірного постачання товару за договором поставки була добросовісно відображена в податковому та бухгалтерському обліку позивача.
Тобто, виходячи з наведеного вище, податкова накладна №22 від 18.02.2022 є доказом здійснення позивачем поставки спірного товару за договором та наявними у позивача видатковою накладною №28 від 18.02.2022 та специфікації до цієї видаткової накладної.
Суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 29.06.2021 у справі №910/23097/17, за якою податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (підрядником) на постачання послуг на користь другої сторони (замовника), може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (п.п. 4.28, 4.29, 4.30, 4.31).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено виконання ТОВ "Сильвекс 925" зобов'язань щодо поставки відповідачу товару.
За змістом ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частинами 1-4 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 ГПК України.
За змістом ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до вимог ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, враховуючи обставини справи і наведені норми законодавства, що врегульовують спірні правовідносини сторін, суд надає перевагу доводам позивача, наведеним у позовній заяві, надані ним докази в сукупності на підтвердження своїх доводів визнає більш вірогідними, ніж докази, надані відповідачем.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Сильвекс 925" до Головко Віталіни Вікторівни про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 102 035,50 грн, що має наслідком задоволення цієї вимоги.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 45 660,93 грн - інфляційних втрат та 9 082,56 грн - 3% річних, нарахованих за період з 21.02.2022 по 07.02.2025.
Так, відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, і встановив, що їх обчислення здійснено позивачем арифметично вірно, що має наслідком задоволення цих вимог.
Згідно положень статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сильвекс 925» задовольнити.
Стягнути із Головко Віталіни Вікторівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сильвекс 925» (03040, місто Київ, проспект 40-річчя Жовтня, будинок 68-А; ідентифікаційний код 38516220) 102 035 (сто дві тисячі тридцять п'ять) грн 50 коп. - заборгованості, 45 660 (сорок п'ять тисяч шістсот шістдесят) 93 грн - інфляційних втрат, 9 082 (дев'ять тисяч вісімдесят дві) грн 56 коп. - 3% річних та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. - судового збору.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів у порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Повний текст рішення складено: 17.06.2025.
Суддя Віта БОНДАРЧУК