ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.05.2025Справа № 916/566/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 916/566/24
за позовом Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури (Україна, 67701, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Незалежності, буд. 39; ідентифікаційний код: 03528552) в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації (Україна, 65032, м. Одеса, проспект Шевченка, 4; ідентифікаційний код: 00022585)
до 1) Приватного підприємства "АСТРА" (Україна, 68163, Одеська обл., Татарбунарський р-н, с. Лебедівка(з); ідентифікаційний код: 32631292)
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут морської аквакультури" (Україна, 68163, Одеська обл., Татарбунарський р-н, с. Лебедівка; ідентифікаційний код: 39814336)
3) Державної інспекції архітектури та містобудування України (Україна, 01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 26; ідентифікаційний код: 44245840)
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Національного природного парку "Тузловські лимани" (Україна, 68100, Одеська обл., Татарбунарський р-н, м. Татарбунари, вул. Партизанська, буд. 2; ідентифікаційний код: 37197893)
про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном
Представники учасників справи:
прокурор: Сташенко В.В.;
від позивача: не з'явився;
від відповідача-1: Врона А.В., ордер ВН №1367528;
від відповідача-2: Врона А.В., ордер ВН №1367609;
від відповідача-3: не з'явився;
від третьої особи: Вихристюк І.М., самопредставництво.
Керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства "АСТРА", Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут морської аквакультури" та Державної інспекції архітектури та містобудування України, в якій просить суд:
- усунути перешкоди державі в особі Одеської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні майном шляхом скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації за № ОД141143630828 з будівництва Приватним підприємством "АСТРА" обловно-пропускного каналу на 2-му кілометрі піщаної коси Чорного моря, с. Лебедівка у Татарбунарському районі Одеської області, зареєстрованої 29.12.2014 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області;
- усунути перешкоди державі в особі Одеської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні майном шляхом скасування рішення державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Овідіопольської районної державної адміністрації Марущак Юлії Валеріївни від 11.08.2016 № 30890847 про державну реєстрацію права власності за Обслуговуючим кооперативом "Граніт-2" на будівлю № 13 рибоприймального пункту та обловно-пропускного каналу 2-й кілометр піщаної коси Чорного моря у складі будинку рибоприймального пункту літ. "А" загальною площею 147,6 кв.м. за адресою: Одеська область, Татарбунарський район, с. Лебедівка, земельна ділянка з кадастровим номером 5125000000:01:003:0008 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 997346351250, номер відомостей про речове право 15856578);
- усунути перешкоди державі в особі Одеської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні майном шляхом скасування рішення державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Турецького Олександра Сергійовича від 22.06.2020 № 52758035 про державну реєстрацію змін до права власності, на підставі якого визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Інститут морської аквакультури" власником будівлі № 13 рибоприймального пункту та обловно-пропускного каналу 2-й кілометр піщаної коси Чорного моря у складі будинку рибоприймального пункту літ. "А" загальною площею 147,6 кв.м. за адресою: Одеська область, Татарбунарський район, с. Лебедівка, земельна ділянка з кадастровим номером 5125000000:01:003:0008 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 997346351250, номер відомостей про речове право 36100353);
- усунути перешкоди державі в особі Одеської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов'язання Приватного підприємства "АСТРА" знести будинок рибоприймального пункту літ. "А" загальною площею 147,6 кв.м., тип об'єкта: будівля №13 рибоприймального пункту та обловно-пропускного каналу 2-й кілометр піщаної коси Чорного моря, що розташований за адресою: Одеська область, Татарбунарський район, с. Лебедівка, земельна ділянка з кадастровим номером 5125000000:01:003:0008.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.02.2024 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/566/24, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, залучено Національний природний парк "Тузловські лимани" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.04.2024 було передано за виключною підсудністю матеріали справи № 916/566/24 до Господарського суду міста Києва.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.05.2024 справу № 916/566/24 було передано на розгляд судді Нечаю О.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 було прийнято справу №916/566/24 суддею Нечаєм О.В. до свого провадження, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19.06.2024.
06.06.2024 представником відповідача-3 сформовано в системі "Електронний суд" заяву про залишення позову без розгляду в частині вимог до відповідача-3 щодо скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, яку 23.05.2024 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
У підготовче засідання 19.06.2024 з'явились представники прокуратури та відповідачів-1, -2.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2024 було залишено без розгляду позов Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації до Державної інспекції архітектури та містобудування України в частині вимог про усунення перешкод державі в особі Одеської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні майном шляхом скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації за №ОД141143630828 з будівництва Приватним підприємством "АСТРА" обловно-пропускного каналу на 2-му кілометрі піщаної коси Чорного моря, с. Лебедівка у Татарбунарському районі Одеської області, зареєстрованої 29.12.2014 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області. Справу № 916/566/24 за позовом Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації до Приватного підприємства "АСТРА", Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут морської аквакультури", за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Національного природного парку "Тузловські лимани", про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном передано за виключною підсудністю до Господарського суду Одеської області.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2024 було задоволено апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури, ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.06.2024 у справі № 916/566/24 скасовано, матеріали справи № 916/566/24 повернуто до Господарського суду міста Києва для подальшого розгляду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 було продовжено розгляд справи № 916/566/24, підготовче засідання призначено на 27.11.2024.
20.11.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.11.2024 про витребування матеріалів справи № 916/566/24 із Господарського суду міста Києва та/або Північного апеляційного господарського суду у зв'язку з відкриттям касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства "АСТРА" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 було зупинено провадження у справі № 916/566/24 до перегляду Верховним Судом постанови Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2024. Передано матеріали справи № 916/566/24 до Верховного Суду для розгляду касаційної скарги Приватного підприємства "АСТРА" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2024.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.12.2024 було залишено без задоволення касаційну скаргу Приватного підприємства "АСТРА", а постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2024 у справі № 916/566/24 залишено без змін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 було поновлено провадження у справі № 916/566/24 та призначено підготовче засідання на 12.02.2025.
У підготовче засідання 12.02.2025 з'явились представники прокуратури, відповідачів-1, -2 та третьої особи, представники інших учасників справи не з'явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання учасники справи були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов'язковою судом не визнавалась.
У підготовчому засіданні 12.02.2025 судом було оголошено перерву до 05.03.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2025, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, позивача та відповідача-3 було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 916/566/24 призначено на 05.03.2025.
14.02.2025 представником відповідача-1 сформовано в системі "Електронний суд" заперечення на клопотання прокурора про витребування доказів, яке 14.02.2025 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
26.02.2025 прокурором сформовано в системі "Електронний суд" пояснення на заперечення на клопотання прокурора про витребування доказів, які 26.02.2025 зареєстровані в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
У підготовче засідання 05.03.2025 з'явились прокурор, представники відповідача-1, відповідача-2 та третьої особи, представники інших учасників справи не з'явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання учасники справи були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов'язковою судом не визнавалась.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2025 було задоволено клопотання Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури про витребування доказів, витребувано у Приватного підприємства "Астра" належним чином засвідчені копії документів, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 26.03.2025.
18.03.2025 представником відповідача-1 сформовано в системі "Електронний суд" клопотання про долучення доказів, яке 18.03.2025 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
20.03.2025 прокурором сформовано в системі "Електронний суд" клопотання про витребування доказів, яке 20.03.2025 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
У підготовче засідання 26.03.2025 з'явився прокурор, представники інших учасників справи не з'явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання учасники справи були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов'язковою судом не визнавалась, від представника відповідачів-1, -2 надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.
У підготовчому засіданні 26.03.2025 судом було задоволено клопотання прокурора про витребування доказів, витребувано у ПП "Астра" для огляду в судовому засіданні оригінали письмових доказів, доданих до відзиву на позовну заяву від 08.04.2024, а саме: дозвіл на виконання будівельних робіт від 17.04.2006 щодо будівництва обловно-пропускного каналу та рибоприймального пункту; дозвіл від 28.04.2007 № 11 щодо будівництва обловно-пропускного каналу та рибоприймального пункту (подовження), закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.04.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2025, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, учасників справи було повідомлено про те, що судове засідання у справі № 916/566/24 призначено на 09.04.2025.
09.04.2025 представником відповідача-1 сформовано в системі "Електронний суд" клопотання про долучення доказів, яке 09.04.2025 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
У судове засідання 09.04.2025 з'явились прокурор, представники відповідача-1, відповідача-2 та третьої особи, представники інших учасників справи не з'явились, про дату, час та місце проведення судового засідання учасники справи були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов'язковою судом не визнавалась.
У судовому засіданні 09.04.2025 судом було оголошено перерву до 23.04.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2025, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, позивача та відповідача-3 було повідомлено про те, що судове засідання у справі № 916/566/24 призначено на 23.04.2025.
15.04.2025 представником відповідача-1 сформовано в системі "Електронний суд" клопотання про долучення доказів, яке 15.04.2025 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
У судове засідання 23.04.2025 з'явились прокурор, представники відповідача-1, відповідача-2 та третьої особи, представники інших учасників справи не з'явились, про дату, час та місце проведення судового засідання учасники справи були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов'язковою судом не визнавалась.
У судовому засіданні 23.04.2025 судом було оголошено перерву до 28.05.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2025, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, позивача та відповідача-3 було повідомлено про те, що судове засідання у справі № 916/566/24 призначено на 28.05.2025.
У судове засідання 28.05.2025 з'явились прокурор, представники відповідача-1, відповідача-2 та третьої особи, представники інших учасників справи не з'явились, про дату, час та місце проведення судового засідання учасники справи були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов'язковою судом не визнавалась.
Прокурор надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав.
Представник відповідачів-1, -2 надав суду усні пояснення по суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечував.
Представник третьої особи надала суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала.
У судовому засіданні 28.05.2025 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників справи, суд
Розпорядженням голови Татарбунарської районної державної адміністрації від 06.04.2006 №148/А-2006 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (далі - Земельна ділянка) ПП "Астра" в довгострокову оренду терміном на 25 років для розміщення рибоприймального пункту і обловно-пропускного каналу на території піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району; передано в довгострокову оренду строком на 25 років ПП "Астра" земельну ділянку загальною площею 0,27 га, з них: пісків - 0,27 га для розміщення рибоприймального пункту і обловно-пропускного каналу з орендною платою 1% від нормативної вартості земельної ділянки.
На підставі вказаного розпорядження між Татарбунарською районною державною адміністрацією та ПП "Астра" 08.04.2006 було укладено Договір оренди земельної ділянки площею 0,27 га для розміщення рибоприймального пункту і обловно-пропускного каналу строком на 25 років, яка знаходиться на території піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району (2-й км від села Лебедівка) (далі - Договір).
Договір укладено на 25 років (пункт 8 Договору).
Земельна ділянка передається в оренду для розміщення рибоприймального пункту і обловно-пропускного каналу (пункт 15 Договору).
Пунктом 43 вказаного Договору встановлено, що він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.
30.12.2015 Земельну ділянку було зареєстровано у Державному земельному кадастрі із визначенням площі 0,275 га, цільове призначення: для розміщення рибоприймального пункту і обловно-пропускного каналу, кадастровий номер 5125000000:01:003:0008.
Рішенням державного реєстратора КП "Реєстраційна служба Одеської області" Махортова Ігоря Олександровича від 14.09.2017 № 37085471 проведено державну реєстрацію права власності Держави в особі Татарбунарської районної державної адміністрації (номер відомостей про речове право 22341306) та право оренди ПП "Астра" (номер відомостей про речове право 22341365) на земельну ділянку площею 0,275 га з кадастровим номером 5125000000:01:003:0008 для розміщення рибоприймального пункту і обловно-пропускного каналу за адресою: Одеська область, Татарбунарський район.
За результатами здійснення будівельних робіт на замовлення ПП "Астра" Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області 29.12.2014 зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації за № ОД 141143630828 з будівництва обловно-пропускного каналу на 2-му кілометрі піщаної коси Чорного моря, с. Лебедівка у Татарбунарському районі Одеської області.
Рішенням Тузлівської сільської ради від 27.01.2015 № 479-VI "Про присвоєння поштової адреси нерухомого майна" присвоєно поштову адресу нерухомому майну - будівлі № 13, 2-ий км піщаної коси Чорного моря, с. Лебедівка, Татарбунарський район, Одеська область.
12.06.2015 між ПП "Астра" та ОК "Граніт-2" було укладено Договір про спільну діяльність № 12/06-15, умовами якого регулюються взаємовідносини сторін при створенні (будівництві) рибоприймального пункту та обловно-пропускного каналу на 2-му кілометрі піщаної коси Чорного моря Тузловської групи озер Татарбунарського району Одеської області.
18.05.2016 ТОВ "Декодер Груп" на замовлення ПП "Астра" виготовлено технічний паспорт на виробничий будинок рибоприймального пункту та обловно-пропускного каналу, відповідно до якого за результатами технічної інвентаризації визначено наступний склад майна: будинок рибоприймального пункту літ. "А" площею 147,6 кв.м, міст автомобільний І, міст отловочний II, бетонна площадка III, пандус IV, V, кріплення № 1-4.
На підставі вказаних документів рішенням державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Овідіопольської районної державної адміністрації Марущак Ю.В. від 10.08.2016 № 30890847 проведено державну реєстрацію права власності ОК "Граніт-2" на будівлю № 13 рибоприймального пункту та обловно-пропускного каналу 2-й кілометр піщаної коси Чорного моря у складі будинку рибоприймального пункту літ. "А" загальною площею 147,6 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 997346351250, номер відомостей про речове право 15856578) (далі - будівля №13).
На підставі передавального акту від 18.03.2020, засвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тімченко О.І., зареєстрованого в реєстрі за № 75, 76, вказаний об'єкт переданий головою комісії з реорганізації ОК «Граніт-2» Пашали О.С. директору ТОВ «Граніт-2» Ненько Б.О.
Рішенням державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Турецького О.С. від 27.03.2020 № 51797374 проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ТОВ «Граніт-2» (номер відомостей про речове право 36100353).
Відповідно до протоколу № 03/01/20 загальних зборів учасників ТОВ «Граніт-2» від 26.03.2020, засвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавель М.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 117, 118, 119, ТОВ «Граніт-2» змінило найменування на ТОВ «Інститут морської аквакультури».
Відповідні відомості про реєстрацію змін до права власності внесені рішенням державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Турецького О.С. від 22.06.2020 № 52758035.
З огляду на те, що будівля №13 збудована з порушенням вимог земельного, містобудівного та природоохоронного законодавства, оскільки розташована в межах прибережних захисних смуг озер та Чорного моря, прокурор звернувся до суду з цим позовом та просить усунути перешкоди державі в особі Одеської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні майном, а саме скасувати реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації, державну реєстрацію речових прав на будівлю №13 та зобов'язати ПП "Астра" знести будівлю №13.
Частиною другою статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Частиною першою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постановах від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 та від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Прокурор, у порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", листом від 30.10.2023 №55-8537вих-23 повідомив позивача про обставини порушення інтересів держави при будівництві ПП "Астра" об'єкту нерухомого майна з подальшою державною реєстрацією права власності за ТОВ "Інститут морської аквакультури" та просив повідомити чи вживалися та чи планують вживатися ним будь-які заходи щодо усунення зазначених порушень.
Листом від 23.11.2023 №12570/4/01-46/12861/2-23 позивач повідомив прокурора, що заходи щодо скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, скасування рішень державних реєстраторів, припинення права власності, знесення самочинно побудованих будівель та звільнення земельної ділянки, стосовно визначених у листі суб'єктів господарювання не вживались.
Одеською обласною прокуратурою повторно скеровано до Одеської обласної державної адміністрації лист від 11.01.2024 №12-31вих-24, яким повідомлено про обставини порушення інтересів держави при самочинному будівництві ПП «Астра» об'єкту нерухомого майна з подальшою державною реєстрацією права власності за ТОВ «Інститут морської аквакультури» та запропоновано надати інформацію про намір вжити заходи реагування, у тому числі шляхом звернення з позовом до суду до ПП «Астра», ТОВ «Інститут морської аквакультури» про скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, скасування рішень державних реєстраторів та знесення самочинного будівництва.
Одеською обласною державною адміністрацією листом від 17.01.2024 №407/7/01-46/629/2-24 поінформовано, що до Одеської обласної державної (військової) адміністрації інформації щодо порушення чинного законодавства, яке зазначається в листі, не надходило, а тому заходи з цього приводу не вживались.
Підставою для звернення до суду з даним позовом прокурор зазначив те, що Одеська обласна державна адміністрація, знаючи про порушення інтересів держави, та маючи відповідні повноваження, не вчинила належних дій для їх захисту.
Суд вважає, що прокурором дотримано визначений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок звернення до суду з цим позовом, підстав для залишення позовної заяви без розгляду, в порядку п. 2 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, після відкриття провадження у справі судом не встановлено.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частинами 1, 4 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина 1 статті 373 Цивільного кодексу України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина 2 статті 373 Цивільного кодексу України).
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина 4 статті 373 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Так, прокурор, посилаючись на незаконність декларації про готовність об'єкта до експлуатації за № ОД141143630828 з будівництва Приватним підприємством "Астра" обловно-пропускного каналу на 2-му кілометрі піщаної коси Чорного моря, с. Лебедівка у Татарбунарському районі Одеської області, зареєстрованої 29.12.2014 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, зазначає про самочинний характер забудови, здійсненої ПП "Астра" на Земельній ділянці.
Згідно із частиною 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 Цивільного кодексу України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв'язку із здійсненням самочинного будівництва.
Стаття 376 Цивільного кодексу України розміщена у главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку)", тобто правовий режим самочинного будівництва пов'язаний з питаннями права власності на землю.
З огляду на викладене, самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.
Водночас, позов прокурора мотивований саме порушенням прав держави, як власника Земельної ділянки.
Частиною другою статті 331 Цивільного кодексу України визначено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Матеріалами справи підтверджується, що 10.08.2016 рішенням державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Овідіопольської районної державної адміністрації Марущак Ю.В. № 30890847 проведено державну реєстрацію права власності ОК "Граніт-2" на будівлю № 13 рибоприймального пункту та обловно-пропускного каналу 2-й кілометр піщаної коси Чорного моря у складі будинку рибоприймального пункту літ. "А" загальною площею 147,6 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 997346351250, номер відомостей про речове право 15856578).
Підставою для здійснення державної реєстрації права власності на будівлю №13, як на новостворене майно, стали подані заявником технічний паспорт, декларація про готовність об'єкта до експлуатації ОД141143630828 (далі - Декларація), договір №12/06-15 від 12.06.2015 та протокол розподілу результатів спільної діяльності від 16.05.2016.
Таким чином, оспорювання рішення ДАБІ про реєстрацію Декларації в цьому випадку поглинається спором про речове право, а відтак скасування оскаржуваного рішення ДАБІ за умови реєстрації нерухомого майна відповідачами-1, 2 не призведе до поновлення прав та інтересів держави.
Водночас, досліджуючи обставини, на які посилається прокурор в обґрунтування своїх позовних вимог, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про архітектурну діяльність» для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об'єктів архітектури додержання суб'єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.
Положеннями частини 5 статті 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що органи державного архітектурно-будівельного контролю здійснюють контроль за виконанням підготовчих та будівельних робіт.
За визначенням, наведеним у статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.
В процесі такого контролю відповідні органи наділені повноваженнями, зокрема, реєструвати або повертати на доопрацювання декларацію про початок будівельних робіт (стаття З6 Закону, в редакції, чинній станом на початок будівництва), реєструвати або повертати декларацію про готовність об'єкта до експлуатації (стаття 39 Закону).
Згідно з пунктом 1 Положення про державну архітектурно-будівельну інспекцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 липня 2014 року № 294 (далі - Положення), ДАБІ є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.
Відповідно до пункту 3 цього Положення основними завданнями ДАБІ є реалізація державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, зокрема, здійснення державного контролю та нагляду за дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил; виконання дозвільних та реєстраційних функцій у будівництві, ліцензування у визначених законодавством випадках.
Відповідно до частин 1, 4 та 6 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I-III категорій складності та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Прийняття рішення про реєстрацію (повернення) декларації про готовність об'єкта до експлуатації, видачу (відмову у видачі) сертифіката здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дати подання відповідних документів.
Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю повертають декларацію про готовність об'єкта до експлуатації замовникові, якщо декларація подана чи оформлена з порушенням установлених вимог, з обґрунтуванням причини у строк, передбачений для її реєстрації.
Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації (частина 5 статті 39 Закону).
Відповідно до частини 9 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації є підставою, серед іншого, для оформлення права власності на нього.
Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначається постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 "Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів".
Відповідно до пункту 11 зазначеної Постанови датою прийняття в експлуатацію об'єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката.
Отже, зареєструвавши оскаржувану декларацію, органи ДАБІ діяли як суб'єкт владних повноважень та в силу покладених на них законом обов'язків мали перевірити як сам об'єкт нерухомого майна, який вводився в експлуатацію, так і підстави такого введення, а також відомості зазначені в самій декларації про готовність об'єкта до експлуатації, у зв'язку з чим доводи прокурора у цій частині не знайшли свого підтвердження.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер'їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість ("Москаль проти Польщі"). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, іntеraliа, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.
З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки").
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ("Лелас проти Хорватії").
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються ("Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії").
У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.
Суд зазначає, що виникненню права власності у відповідачів-1, -2 на будівлю №13, виходячи з національної системи регулювання підстав та порядку набуття такого права на новостворене нерухоме майно, слугувала та передувала активна участь в такому процесі держави в особі відповідних органів архітектурно-будівельного контролю, які спочатку надали дозвіл на будівництво, процес якого вони були уповноважені контролювати, а потім прийняли до експлуатації закінчений після будівництва об'єкт. Ураховуючи, що право власності на будівлю №13 було набуте відповідачем-2 у результаті проведення державними органами законодавчо встановлених процедур, відповідальність за вказані процедури не може покладатися на такого власника, який розраховував на їх належність та легітимність.
Аналогічний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №916/1986/18.
Окрім того суд звертає увагу, що зі змісту статті 41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" вбачається, що для усунення можливості зловживання правом на перевірки, сукупність заходів, які здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю за додержанням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил можуть здійснюватися лише під час виконання відповідними суб'єктами підготовчих та будівельних робіт.
Тобто за загальним правилом такі перевірки можливі щодо тих об'єктів, які знаходяться в процесі будівництва.
Виключенням із цього загального правила є виявлення факту самочинного будівництва, у зв'язку з чим такі перевірки можуть стосуватися й збудованого об'єкту.
Разом з тим, після реєстрації права власності на збудований об'єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об'єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, та виключає можливість віднесення такого об'єкту до самочинного в силу його узаконення. А відтак не може визнаватись законною перевірка контролюючого органу такого об'єкта та акти, оформлені за результатами державного архітектурно-будівельного контролю.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі №804/1510/16 та від 02 жовтня 2018 року у справі №465/1461/16-а.
Отже, після реєстрації права власності на збудований об'єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об'єкту до експлуатації, остання вичерпала свою дію фактом виконання, у зв'язку з чим Декларацією будь-які права або охоронювані законні інтереси держави не порушуються, а скасування реєстрації такої декларації не буде нести будь-яких правових наслідків. Сам факт реєстрації Декларації та отримання свідоцтва на право власності на її підставі виключає можливість віднесення спірного об'єкту нерухомого майна до самочинного в силу його узаконення.
Суд також враховує, що у Декларації про готовність об'єкта до експлуатації №ОД141143630828 у графі "код об'єкта згідно з державним класифікатором будівель та споруд" ДК018 зазначено код № 2151.4.
Згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, що затверджений і введений в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000 №507, коду 2151.4 відповідає тип будівель - "Шлюзи та інші судноплавні споруди на річках і каналах".
Згідно з Додатком В до Державних будівельних норм України "Гідротехнічні, енергетичні та меліоративні системи і споруди, підземні гірничі виробки. Гідротехнічні споруди" ДБН В.2.4-3:2010, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 11.01.2010 №1, до основних гідротехнічних споруд відносяться: греблі; стояни і підпірні стіни, що входять до складу напірного фронту; дамби обвалування; берегозакріплювальні, регуляційні і огороджувальні споруди; водоскиди, водоспуски і водовипуски; водоприймачі і водозабірні споруди; канали дериваційні, судноплавні, водогосподарських і меліоративних систем, комплексного призначення і споруди на них (наприклад, акведуки, дюкери, мости-канали, труби-ливнеспуски); тунелі; трубопроводи; напірні басейни і зрівнювальні резервуари; будівлі гідравлічних і гідроакумулюючих електростанцій і насосних станцій; відстійники; судноплавні споруди (шлюзи, суднопідйомники і судноплавні греблі); рибопропускні споруди, що входять до складу напірного фронту; гідротехнічні споруди портів (причали, хвилеломи, моли, берегозахисні споди), міські набережні суднобудівних і судноремонтних підприємств, поромних переправ, крім віднесених до другорядних; гідротехнічні споруди для маломірних суден; гідротехнічні споруди ТЕС і АЕС; гідротехнічні споруди, що входять до складу комплексів інженерного захисту населених пунктів і підприємств; гідротехнічні споруди інженерного захисту сільгоспугідь, територій санітарно-захисного призначення, комунально-складських підприємств, пам'ятників культури і природи; морські нафтогазопромислові гідротехнічні споруди, резервуари для зберігання вуглецевої сировини, точечні причали; гідротехнічні споруди засобів навігаційного устаткування; споруди (дамби), що огороджують золошлаковідвали і сховища рідинних відходів промислових і сільськогосподарських організацій.
Таким чином, введений в експлуатацію об'єкт будівництва: "Будівництво обловно-пропускного каналу на 2-ому км піщаної коси Чорного моря" належить до гідротехнічних споруд.
З огляду на викладене, у Декларацію внесено вірні відомості про об'єкт (обловно-пропускний канал), адже рибоприймальний пункт та обловно-пропускний канал є однією суцільною гідротехнічною спорудою.
Відтак, позовна вимога про усунення перешкод державі в особі Одеської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні майном шляхом скасування реєстрації Декларації визнається судом необґрунтованою.
Зважаючи на вимоги та мотиви прокурора, викладені у позовній заяві, суд вважає за необхідне дослідити питання самочинності забудови, здійсненої на Земельній ділянці.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони:
- збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети;
- збудовані або будуються без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту;
- збудовані або будуються з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Достатньою підставою для визнання об'єкту нерухомості самочинним будівництвом є наявність хоча б однієї з перелічених обставин, а відтак суд вважає за необхідне дослідити кожну з них.
Судом встановлено, що будівля №13 була збудована на Земельній ділянці, яка була передана відповідачу-1 в довгострокову оренду за Договором. Водночас, підставою для укладення Договору було Розпорядження голови Татарбунарської районної державної адміністрації від 06.04.2006 №148/А-2006, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення Земельної ділянки ПП "Астра" в довгострокову оренду терміном на 25 років для розміщення рибоприймального пункту і обловно-пропускного каналу на території піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району.
При цьому, станом на момент розгляду справи, Розпорядження голови Татарбунарської районної державної адміністрації від 06.04.2006 №148/А-2006 не оскаржувалось та є чинним, а відтак Земельна ділянка, на якій відповідачем-1 зведено будівлю №13, була відведена державою для цієї мети у встановленому законом порядку.
08.04.2006, на підставі вказаного розпорядження, між Татарбунарською районною державною адміністрацією та ПП "Астра" було укладено Договір, яким передано Земельну ділянку у користування останнього.
Судом враховано, що питання оренди Земельної ділянки було предметом розгляду в межах справи № 916/2186/24 за позовом Білгород-Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації до Приватного підприємства "Астра" про визнання відсутнім права оренди земельної ділянки, скасування рішення державного реєстратора, зобов'язання повернути земельну ділянку.
Так, рішенням Господарського суду Одеської області від 16.12.2024, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.05.2025, позов задоволено повністю, усунуто перешкоди власнику - Державі в особі Одеської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання відсутнім права оренди приватного підприємства "Астра" на земельну ділянку площею 0,275 гa з кадастровим номером 5125000000:01:003:0008, яка знаходиться за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський (раніше - Татарбунарський) район. Скасовано рішення державного реєстратора комунального підприємства "Реєстраційна служба Одеської області" Махортова Ігоря Олександровича від 14.09.2017 №37085471 про державну реєстрацію права власності за Державою в особі Татарбунарської районної державної адміністрації (номер запису про речове право 22341306) та права оренди за Приватним підприємством "Астра" (номер запису про речове право 22341365) на земельну ділянку площею 0,275 га з кадастровим номером 5125000000:01:003:0008, яка находиться за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський (раніше Татарбунарський) район (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1352223851250). Зобов'язано Приватне підприємство "Астра" повернути державі в особі Одеської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,275 га з кадастровим номером 5125000000:01:003:0008, яка находиться за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський (раніше Татарбунарський) район.
Суд зазначає, що вищевказане рішення суду може бути враховано під час розгляду такого спору та слугувати підставою для звільнення учасників процесу від доказування певних обставин з урахуванням передбачених статтею 75 Господарського процесуального кодексу України правил, зокрема, що преюдиціальне значення надається виключно обставинам, установленим судовими рішеннями, серед яких можна виокремити обставини (факти) того, чи мали місце ці діяння та чи вчинені вони цією особою, а не правовій оцінці таких обставин, яка може полягати, зокрема, у висновках суду про те, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною.
Аналізуючи положення частини сьомої статті 75 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 (провадження № 12-144гс18, пункт 32) дійшла висновку, що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
У пункті 7.10 постанови від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 (провадження № 12-17гс20) Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов'язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв'язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов'язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.
Суд враховує обставини, що встановлені судами під час розгляду справи №916/2186/24. Водночас питання чинності розпорядження голови Татарбунарської районної державної адміністрації від 06.04.2006 №148/А-2006 та відведення Земельної ділянки відповідачу-1 в оренду для забудови не були предметом розгляду справи №916/2186/24.
Так, судами було встановлено, що Договором, примірники якого підписані 08.04.2006 Татарбунарською районною державною адміністрацією та ПП "Астра", передбачено, що він набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Однак, як встановлено судом першої інстанції, перевірено судом апеляційної інстанції та не заперечується учасниками справи, ПП "Астра" у встановленому законодавством порядку не здійснило державну реєстрацію договору оренди.
Саме на відсутність реєстрації ПП "Астра" Договору посилається прокурор як на підставу для задоволення своїх позовних вимог.
Оцінюючи дану обставину суд зазначає, що в контексті спірних правовідносин, а саме законності забудови відповідачами Земельної ділянки, питання реєстрації Договору не є вирішальним.
Держава в особі Татарбунарської районної державної адміністрації здійснила своє волевиявлення та передала в оренду відповідачу-1 Земельну ділянку.
У свою чергу, відповідач-1, як орендар за Договором, безперервно користувався Земельною ділянкою протягом тривалого періоду часу.
При цьому ПП "Астра" протягом всього періоду оренди Земельної ділянки сплачувало орендну плату у встановленому розмірі, заборгованість зі сплати орендної плати станом на 22.03.2024 відсутня, що підтверджується листом ГУ ДПС в Одеській області від 29.03.2024 №11611/6/15-32-04-07-06 та не заперечується прокурором.
Відтак сама по собі нереєстрація відповідачем-1 Договору у встановленому законом порядку не порушувала прав та законних інтересів держави та, відповідно, не має слугувати формальною підставою для позбавлення прав відповідачів на будівлю №13.
Вирішальним фактором при оцінці зазначених обставин має бути саме поведінка держави, як власника Земельної ділянки та спеціального суб'єкта права, який наділяє окремих суб'єктів (органи державної влади) повноваженнями, достатніми, зокрема, для розпорядження майном та визнання тих або інших правочинів, дій та фактів від імені самої держави.
Так, волевиявлення держави в частині розпорядження майном (Земельною ділянкою) полягало безпосередньо в передачі об'єкту в оренду відповідачу-1.
Водночас, низка інших органів (ДАБІ, ДПС, реєстратори) послідовно вчиняли ряд дій, які засвідчували законність дій відповідачів як користувачів об'єктом оренди та власників будівлі №13.
Така діяльність держави свідчить про наявність в неї інтересу в отриманні орендної плати, оскільки саме з цією метою було укладено Договір.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 11 Господарського процесуального України.
Конституційний Суд України, розвиваючи практику застосування статті 8 Основного закону України, указав, що верховенство права слід розуміти як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій держави. Верховенство права як нормативний ідеал, до якого має прагнути кожна система права, і як універсальний та інтегральний принцип права необхідно розглядати, зокрема, в контексті таких основоположних його складових: принцип законності, принцип юридичної визначеності, принцип справедливого суду. Верховенство права означає, що органи державної влади обмежені у своїх діях заздалегідь регламентованими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити заходи, що будуть застосовані в конкретних правовідносинах, і, відповідно, суб'єкт правозастосування може передбачати й планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат (абзаци третій, четвертий, шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.06.2019 №6-р/2019).
Принцип правової визначеності передбачає те, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), статтею першою якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення частини першої цієї статті дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а частина друга цієї статті визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом уведення в дію "законів". Більше того, верховенство права як один з фундаментальних принципів демократичного суспільства є наскрізним принципом усіх статей Конвенції (див. рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах: від 20.05.2010 "Україна-Тюмень" проти України"; від 25.06.1996 "Амюр проти Франції" (Amuur v. France); "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece); "Малама проти Греції" (Malama v. Greece).
Розглядаючи цю справу в частині позовних вимог про скасування Декларації, суд вже зазначав про необхідність врахування висновків Європейського суду з прав людини щодо принципу "належного урядування", який передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб.
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
У рішенні ЄСПЛ у справі "Пайн Велі Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 зазначено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним, та розраховувати на певний стан речей.
За наявності відповідного рішення органу публічної влади щодо передання у користування земельної ділянки особі в останньої виникають правомірні очікування мирно володіти майном (право користування). При цьому такі правомірні очікування є об'єктом правового захисту згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №912/2797/21.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує таке втручання легітимну мету; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним такій меті.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального ("суспільного", "публічного") інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес (рішення у справі "Tregubenko v. Ukraine" від 02.11.2004).
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо добросовісна особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду, за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном.
Також суд відзначає, що будь-яка вимога про знесення об'єкта самочинного будівництва має оцінюватися на предмет додержання вимог добросовісності та розумності. Зокрема, істотне значення має те, чи надавав власник земельної ділянки в будь-якій формі згоду на використання спірної земельної ділянки для експлуатації розміщених на ній будівель. Якщо така згода мала місце, то дії землевласника мають оцінюватися на предмет відповідності доктрині заборони суперечливої поведінки, яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Згаданий принцип римського права "venire contra factum proprium" є вираженням "equitable estoppel" - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на "principles of fraud" та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище. Доктрина виступає своєрідним механізмом гарантування захисту очікувань іншої сторони правовідносин і забезпечення балансу відносин між сторонами.
У постановах від 16.06.2020 у справі №145/2047/16 та від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначала, що в праві України доктрина "venire contra factum proprium" (заборона суперечливої поведінки) проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи, та базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності.
Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку.
З цих причин не може бути задоволений також відповідний позов землевласника (землекористувача) і в тому випадку, коли прямо він не давав згоди здійснення самочинного будівництва на належній йому земельній ділянці, що перебувала у сфері його володіння та актуального контролю, але, будучи обізнаним про таке будівництво (а також у разі, коли він повинен був знати про це), протягом розумного строку не вжив заходів щодо перешкоджання йому.
Натомість, в межах заявленого позову, судом встановлено, що власник спірної земельної ділянки (держава Україна) не лише не вживав жодних дій з метою усунення стверджуваного прокурором порушення, але й легітимізував використання відповідачем спірної ділянки, затвердивши проект землеустрою, уклавши Договір, зареєструвавши Декларацію та здійснивши державну реєстрацію права власності на будівлю №13.
Як встановлено судом, державними реєстраторами неодноразово здійснювалась державна реєстрація права власності на будівлю №13.
Державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п. 1 ч.1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Таким чином, держава, в особі реєстраторів (нотаріусів) протягом тривалого періоду часу неодноразово здійснювала державну реєстрацію прав на майно, збудоване на Земельній ділянці.
Суд не може залишити поза увагою той факт, що з серпня 2016 року державна реєстрація щодо спірної нежитлової будівлі проводилась щонайменше двічі, двома різними реєстраторами, але жодного разу держава, за захистом інтересів якої звертається прокурор, під час реєстрації прав власності не виявила жодних порушень щодо статусу майна та не запобігла вчиненню правочинів стосовно нього. Відсутність порушень також була встановлена Декларацією ДАБІ, яка стала підставою для державної реєстрації права власності на будівлю №13.
Суд зауважує, що необхідність виправити стару "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, добросовісно набуте особою, яка покладалася на законність дій органу державної влади. Ризик будь-якої помилки органу державної влади має покладатися на саму державу і помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавлених осіб. У контексті скасування помилково наданого права власності принцип належного урядування може не лише покладати на органи державної влади обов'язок діяти невідкладно при виправленні своєї помилки, але й може також вимагати виплати колишньому добросовісному власнику належної компенсації або іншого виду відповідного відшкодування (див. рішення у справі "МПП "Фортеця" проти України").
Зазначені висновки також узгоджуються з рішенням ЄСПЛ у справі "ТОВ "Одеська Бутербродна Компанія" проти України".
Визначаючи наявність порушеного права, за захистом якого прокурор звернувся до суду, необхідно враховувати поведінку як відповідача, так і позивача.
Так, ні позивач, ні будь-які інші органи державної влади не вживали заходів з метою захисту порушеного права протягом тривалого часу.
Відтак держава в особі позивача, прокурора або будь-якого іншого органу позбавлена правових підстав стверджувати про те, що Земельна ділянка не була передана ПП "Астра" для розміщення рибоприймального пункту і обловно-пропускного каналу на території піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району.
Досліджуючи дві інші підстави визнання будівлі №13 самочинним будівництвом, суд зазначає, що прокурором не надано достатніх доказів, які дали б змогу встановити відповідні обставини.
Так, твердження про те, що будівля №13 могла бути збудована або будується без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або ж збудована з істотними порушеннями будівельних норм і правил спростовується Декларацією, що зареєстрована уповноваженим органом у встановленому законом порядку.
Прокурор також вказує, що будівництво рибоприймального пункту за будь-яких умов, виходячи з імперативних приписів статей 61, 62 Земельного кодексу України, статей 89, 90 Водного кодексу України, прямо суперечить режиму використання території прибережних захисних смуг Тузлівських озер та Чорного моря, якими встановлено заборону на таке будівництво.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Водного кодексу України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.
Частина 2 статті 3 Водного кодексу України визначає, що до водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Згідно з ч.ч. 1- 3 ст. 60 Земельного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.
Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:
а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;
б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;
в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.
Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.
Пунктом "г" частини другої статті 61 Земельного кодексу України встановлено, що у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об'єктів фізичної культури і спорту, які не є об'єктами нерухомості), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.
Матеріалами справи підтверджується, що на Земельній ділянці встановлено правовий режим прибережної захисної смуги.
Так, з витягу з Державного земельного кадастру про обмеження у використанні земель від 04.10.2022 № НВ-5100772522022 вбачається, що до Державного земельного кадастру 12.08.2015 внесено відомості про обмеження у використанні земель за обліковим номером 012:000503:00000006 (код обмеження - 000503), а саме прибережна захисна смуга вздовж Чорного моря на території Татарбунарського району (в тому числі коси Чорного моря) Одеської області площею 5525,1385 га; строк дії - постійний; опис режимоутворюючого об'єкта - Чорне море; документ, на підставі якого встановлено обмеження, - рішення Татарбунарської районної ради від 09.12.2014 № 539-VI.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про обмеження у використанні земель від 04.10.2022 № НВ- 5100771882022 до Державного земельного кадастру 29.07.2015 внесено відомості про обмеження у використанні земель за обліковим номером 012:000502:00000021 (код обмеження - 000502), а саме прибережна захисна смуга навколо озера Сасик на території Глибоківської, Нерушайської, Борисівської, Трапівської, Лиманської, Приморської сільських рад, Татарбунарської міської ради Татарбунарського району Одеської області та на території Татарбунарського району (за межами сільських рад) площею 3195,6705 га; строк дії - постійний; опис режимоутворюючого об'єкта - озеро Сасик; документ, на підставі якого встановлено обмеження, - рішення Татарбунарської районної ради від 09.12.2014 № 538-VI.
Водночас, в межах прибережних захисних смуг дозволяється будівництво окремих споруд, зокрема, гідротехнічних.
Як встановлено судом, будівлі №13 було присвоєно код об'єкта № 2151.4 згідно з державним класифікатором будівель та споруд ДК018, що відповідає типу споруд "Шлюзи та інші судноплавні споруди на річках і каналах", які, в свою чергу, відносяться законодавством до основних гідротехнічних споруд.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що розміщення будівлі №13 на Земельній ділянці не порушує ні її цільового призначення, ні встановленого на ній захисного режиму.
Прокурор, як на підставу своїх позовних вимог, також посилається на ту обставину, що Земельна ділянка знаходиться в межах Національного природного парку "Тузловські лимани".
Преамбулою до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" визначено, що природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" до природно-заповідного фонду України належать природні території та об'єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища.
Згідно з положеннями статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об'єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.
На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
Межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" збереження території та об'єктів природно-заповідного фонду забезпечується шляхом додержання вимог щодо охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності, розробки проектної і проектно-планувальної документації, землевпорядкування, лісовпорядкування, проведення екологічних експертиз.
Згідно зі статтею 9 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" території та об'єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища. Встановлені частиною першою цієї статті основні види використання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об'єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об'єктів.
Національний природний парк "Тузловські лимани" створений відповідно до Указу Президента України № 1/2010 від 01.01.2010 "Про створення національного природного парку "Тузловські лимани".
Відповідно до п. 1.1 Положення про національний природний парк «Тузловські лимани», затвердженого Наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України № 109 від 31.08.2020 (далі - Положення), Парк є територією природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. Територія Парку є Рамсарським водно-болотним угіддям міжнародного значення та об'єктом Смарагдової мережі Європи. Парк розташований на території Татарбунарського району Одеської області.
Межі Парку встановлюються в натурі (на місцевості) та закріплюються межовими знаками в порядку, визначеному законодавством. Відомості про межі, цільове призначення, оцінку, угіддя земельних ділянок Парку та про обмеження в їх використанні вносяться до Державного земельного кадастру у встановленому порядку та обов'язково враховуються при реконструкції та розвитку прилеглих територій. До встановлення меж Парку в натурі його межі визначаються відповідно до Проекту створення національного природного парку "Тузловські лимани" (п. 1.9. Положення).
На теперішній час межі НПП "Тузловські лимани" не встановлені в натурі, а відтак, враховуючи положення ч. 4 ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", для визначення меж НПП "Тузловські лимани" необхідно керуватися проектом створення національного природного парку "Тузловські лимани" на території Татарбунарського району Одеської області, розробленого ДП "Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" на підставі договору № 2629 від 30.09.2006.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 820/5402/16.
Наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 21.01.2022 № 48 затверджено Проект організації території національного природного парку "Тузловські лимани", охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об'єктів, зі змісту якого вбачається, що до території національного природного парку "Тузловські лимани" погоджено в установленому порядку включення 27865 га земель державної власності, у тому числі 316,831 га земель Піщаної коси Чорного моря. Зі змісту зазначеного проекту вбачається, що Земельна ділянка включена до території Парку.
Однак, НПП "Тузловські лимани" було створено 01.01.2010, тобто після передачі Земельної ділянки в оренду відповідачу-1.
Окрім того, судом враховано, що відповідачем-1 були отримані дозволи №12 від 17.04.2006 та №11 від 28.04.2007 (продовження) на виконання будівельних робіт по будівництву обловно-пропускного каналу та рибоприймального пункту на 2-му км піщаної коси Чорного моря с. Лебедівка, відповідно до проектної документації, затвердженої та зареєстрованої 17.04.2006 інспекцією ДАБК відділу архітектури.
Зі змісту Декларації вбачається, що датою початку будівництва будівлі №13 є 02.04.2008.
Отже, станом на початок реалізації відповідачем-1 свого права на забудову наданої йому Земельної ділянки вона не була і не могла бути включена до складу НПП "Тузловські лимани", оскільки такого природного парку не існувало.
Прокурор також зазначає, що окружною прокуратурою не порушується перед судом питання щодо обловно-пропускного каналу, оскільки ПП "Астра" та ТОВ "Інститут морської аквакультури" не набуто жодних прав на такий канал. При цьому, пропускний канал (прорва) між Чорним морем та Тузловськими озерами відіграє позитивну роль у проведенні водообміну та підтриманню життєздатності природних комплексів. Тому вимоги щодо приведення земельної ділянки у первісний стан шляхом ліквідації (засипання) пропускного каналу є такими, що не відповідають інтересам суспільства та держави.
Як вже було встановлено судом, обловно-пропускний канал та рибоприймальний пункт є однією гідротехнічною спорудою, що унеможливлює її поділ та знесення однієї зі складових. При цьому, прокурором жодним чином не обґрунтовано наявність шкоди довкіллю, що завдана будівлею №13.
Зведення гідротехнічної споруди, яке розпочалось ще до створення НПП, не може порушувати інтересів держави в частині охорони природно-заповідного фонду самим своїм існуванням. Ба більше, прокурор наполягає на позитивному впливі однієї зі складових будівлі №13 на НПП "Тузловські лимани" і, при цьому, не надає доказів того, що вплив рибоприймального пункту є пагубним для території, що охороняється.
Відтак суд не вбачає достатніх підстав вважати, що позбавлення відповідача-2 його майна зможе забезпечити захист інтересів держави та суспільства.
З огляду на викладене, суд вважає безпідставними та необґрунтованими вимоги прокурора про зобов'язання ПП "Астра" знести самочинно збудоване нерухоме майно та про скасування рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію права власності від 11.08.2016 № 30890847 та від 22.06.2020 № 52758035, якими було зареєстровано право власності відповідача-2 на будівлю №13.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підсумовуючи вищенаведене, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.
Судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 12 112?,00 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на прокурора, оскільки позов не підлягає задоволенню.
Суд також встановив, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.02.2024 у справі № 916/566/24 було задоволено заяву Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури про забезпечення позову, накладено арешт на об'єкт нерухомого майна: будівля №13 рибоприймального пункту та обловно-пропускного каналу 2-й кілометр піщаної коси Чорного моря у складі будинку рибоприймального пункту літ. «А» загальною площею 147,6 кв.м. за адресою: Одеська область, Татарбунарський район, с. Лебедівка, земельна ділянка з кадастровим номером 5125000000:01:003:0008 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 997346351250) та заборонено органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії щодо об'єкта нерухомого майна - будівля №13 рибоприймального пункту та обловно-пропускного каналу 2-й кілометр піщаної коси Чорного моря у складі будинку рибоприймального пункту літ. «А» загальною площею 147,6 кв.м. за адресою: Одеська область, Татарбунарський район, с. Лебедівка, земельна ділянка з кадастровим номером 5125000000:01:003:0008 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 997346351250).
Згідно з ч. 9 ст. 145 Господарського процесуального кодексу України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Оскільки позов задоволенню не підлягає, суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.02.2024 у справі № 916/566/24.
Керуючись статтями 129, 145, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В позові відмовити.
2. Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 12 112,00 грн покласти на прокурора.
3. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.02.2024 у справі № 916/566/24.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 17.06.2025
Суддя О.В. Нечай