вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
16 червня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/445/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області Андрейчук Л.В., розглянувши матеріали справи Хустської окружної прокуратури в інтересах держави
в особі Іршавської міської ради, м. Іршава
до відповідача Національний природній парк «Зачарований край», с.Ільниця, Хустського району, Закарпатської області
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, м. Ужгород
про відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, у сумі 541 637 грн.
Секретар судового засідання - Райніш М.І.
Сторони не викликалися
Хустська окружна прокуратура в інтересах Іршавської міської ради заявила позов до Національного природного парку Зачарований край, яким просить:
- Стягнути з Національного природнього парку Зачарований край шкоду у сумі 541 637 грн (п'ятсот сорок одну тисячу шістсот тридцять сім ) гривень, завдану порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, до спеціального фонду місцевого бюджету Іршавської міської ради.
- Стягнути з Національного природнього парку Зачарований край на користь Закарпатської обласної прокуратури витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі становить 8124.55 грн.
Ухвалою від 16.04.2025 позовну заяву було залишено без руху у зв'язку з виявленими в ній недоліками, та встановлено позивачу строк для їх усунення не пізніше п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
На адресу Господарського суду Закарпатської області надійшла заява позивача вх. №02.3.1-02/3826/25 про усунення недоліків позовної заяви, за наслідками розгляду якої суд дійшов висновку, що позивач усунув виявленні у позовній заяві недоліки.
Ухвалою суду від 22.04.2025 відкрито провадження у справі, постановлено розглянути спір за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено учасникам спору процесуальні строки для подання заяв по суті спору, а також відповідачу строк у п'ятнадцять днів з дня вручення ухвали для подання письмових заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач не скористався наданим йому правом надати суду відзив на позов, хоча був повідомлений своєчасно та належним чином (згідно з довідкою про доставку електронного листа від 23.04.2025), суд дійшов висновку, що він мав час та можливість надати свої заперечення з приводу предмета спору, та докази, які мають значення для розгляду справи по суті.
Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив, відтак, беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Рішення та постанови ухвалюються, складаються і підписуються складом суду, який розглянув справу.
Згідно з частиною 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
АРГУМЕНТИ СТОРІН.
Правова позиція прокурора.
Прокурор просить суд задоволити позов в повному обсязі, обґрунтовуючи позовні вимоги доданими до матеріалів справи документальними доказами, зокрема стверджує, що під час опрацювання матеріалів кримінального провадження, внесено запис до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62023000000000626 від 18.07.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого передбаченого ч. 3 ст. 365 КК України.
Заявник зазначає, що розмір завданої шкоди за порушення лісового законодавства за даним порушенням становить у сумі 541 637 грн гривень, що підтверджується висновком судової інженерно-екологічної експертизи №2755-Е від 21.11.2022 проведеної Львівським науково-дослідним інститутом судовик експертиз.
Вказує, що відповідач НПП «Зачарований край», як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування дерев та наявності шкоди за порушення лісового законодавства.
Правова позиція позивача.
Позивач не скористався своїм правом на подання письмових пояснень по суті спору.
Правова позиція відповідача.
Відповідач не подав відзиву на позовну заяву.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
Хустською окружною прокуратурою у ході реалізації представницьких повноважень опрацьовано матеріали кримінального провадження №62023000000000626 від 18.07.2023 за обвинуваченням ОСОБА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК України.
В ході вивчення вказакик матеріалів кримінального провадження встановлено, що до Національного природного парку «Зачарований край» надійшло клопотання ПАТ «Закарпаттяобленерго» №116-25/2231 від 24.04.2018 щодо вирубки загрозливих дерев на території кв. 1 вид. 6, кв. 4 вид. 31, кв. 8 вид. 33 Підгірнянського лісництва Національного природного парку «Зачарований край».
Водночас прокурор стверджує, що ОСОБА_1 , неналежно виконуючи службові обов'язки через несумлінне ставлення до них, перебуваючи на посаді тимчасово виконуючого обов'язки директора Національного природного парку «Зачарований край» згідно наказу № 56-к від 12.02.2018, будучи працівником правоохоронного органу, без дотримання вимог ст. 9-1 Закону України «Про природнозаповідний фонд України, які вступили в силу 19.04.2018, тобто за відсутності затвердженого ліміту та дозволу на спеціальне використання природник ресурсів, 13.06.2018 (точний час досудовим розслідуванням не встановлено), знаходячись в адміністративному приміщенні Національного природного парку «Зачарований край», що по вулиці Партизанська, будинок б/н, села Ільниця Іршавського району Закарпатської області, видав лісорубний квиток серії 02 ЛКБ № 258412 від 13.06.2018 на проведення інших заходів не пов'язаних з ведення лісового господарства (вид, спосіб рубки - інша (вирубка небезпечних дерев) площею 5,9 га у межах кварталу 1 виділу 46, площею 4,5 га у межах кварталу 4 виділу 31, площею 8,0 га у межах кварталу 8 виділу 33 на території Підгірнянського лісництва Національного природного парку «Зачарований край», з можливістю вивезення одночасно з заготівлею після приймання в установленому порядку заготовленої деревини.
На підставі виданого ОСОБА_1 лісорубного квитка серії 02 ЛКБ № 258412 від 13.06.2018 ПАТ «Закарпаттяобленерго» на території Підгірнянського лісництва Національного природного парку «Зачарований край» у період з 13.06.2018 по 25.09.2018 (точну дату та час досудовим розслідуванням не встановлено) у кв. 4 вид. 31 здійснено рубку 89 дерев (породи бук, ялина), у кв. 1 вид. 46 здійснено рубку 87 дерев (породи бук, ялина, береза), у кв. 8 вид. 33 здійснено рубку 574 дерев (породи бук, ялина, верба), внаслідок чого охоронюваним законом громадським інтересам, державним інтересам у сфері лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища в особі Іршавської міської ради Закарпатської області завдано збитків на загальну суму 541 637 грн, тобто спричинено тяжкі наслідки.
В ході огляду 13.07.2022 встановлено, що на підставі лісорубного квитка серії 02 ЛКБ №258412 від 13.06.2018 ПАТ «Закарпатгяобленерго» на території Підгірнянського лісництва Національного природного парку «Зачарований край» у період з 13.06.2018 по 25.09.2018:
- у кв. 4 вид. 31 здійснено рубку 89 дерев (породи бук, ялина). Відповідно до розрахунку розміру шкоди, заподіяної незаконним вирубками, від 20.07.2023 загальний розмір заподіяної шкоди становить 211 511 грн.,
- у кв. 1 вид. 46 здійснено рубку 87 дерев (породи бук, ялина, береза), Відповідно до розрахунку розміру шкоди, заподіяної незаконним вирубками, від 20.07.2023 загальна розмір заподіяної шкоди становить 72 061 грн.;
- у кв. 8 вид. 33 здійснено рубку 574 дерев (породи бук, ялина, верба). Відповідно до розрахунку розміру шкоди, заподіяної незаконним вирубками, від 20.07.2023 загальний розмір заподіяної шкоди становить 258 065 грн.
Таким чином, відповідно до наведених розрахунків розміру шкоди, проведених Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області, в результаті незаконних рубок невстановленими особами, без відповідного дозволу на проведення рубок, державним інтересам заподіяно матеріальну шкоду в загальній сумі 541 637 грн.
Розмір вказаних збитків також підтверджено висновком судової інженерно-екологічної експертизи №2755-Е від 21.11.2022 проведеної Львівським науково-дослідним інститутом судовик експертиз.
21.07.2023 обвинувальний акт у кримінальному провадженні №62023000000000626 скеровано для розгляду до Іршавського районного суду.
Ухвалою Іршавського районного суду від 21.01.2025, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від кримінальної відповідальності, передбаченої ч.2 ст.367 КК України на підставі п.3 ч.1 ст.49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито на підставі ч.2 п.1 ст.284 КПК України (справа 301/2702/23).
Прокурор вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду та просить суд стягнути з Національного природнього парку Зачарований край шкоду у сумі 541 637 грн (п'ятсот сорок одну тисячу шістсот тридцять сім ) гривень, завдану порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, до спеціального фонду місцевого бюджету Іршавської міської ради.
ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ.
Досліджуючи питання наявності підстав представництва органами прокуратури інтересів держави, суд зазначає наступне.
Згідно з ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Виходячи з вимог п.п.1, 2 ч.1 ст. З Закону України "Про прокуратуру", діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.
Відповідно до частини 3 статті 23 цього ж нормативно-правового акту, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.
Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).
Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає суду підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
При цьому суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Як вбачається із матеріалів справи, окружною прокуратурою 06.02.2025 у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» скеровано запит позивачу про надання інформації про вжиті заходи щодо стягнення відповідних збитків, у тому числі в судовому порядку.
У відповідь на вказаний запит №01-30/544 від 14.02.2025 повідомила, що позовна заява до суду про стягнення збитків позивачем не подавалась. Також, з переписки не вбачаються намір екологічної інспекції щодо вжиття заходів для стягнення коштів у судовому порядку в майбутньому.
Крім того, 06.02.2025 у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» скеровано запит у Державну екологічну інспекцію у Закарпатській області про надання інформації про вжиті заходи щодо стягнення відповідних збитків, у тому числі в судовому порядку.
У відповідь на вказаний запит інспекція №07.54/2-687вих-25 від 06.02.2025 повідомила, що позовна заява до суду про стягнення збитків не подавалась. Також, з переписки не вбачаються намір екологічної інспекції щодо вжиття заходів для стягнення коштів у судовому порядку в майбутньому.
За таких обставин, вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду із вказаним позовом. Відтак, прокурором доведені належним чином підстави для звернення з відповідним позовом до суду в інтересах держави.
По суті позовних вимог, суд зазначає наступне.
Частинами 1-3 статті 1 Лісового кодексу України встановлено, що ліс - тип природних комплексів (екосистема), в якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані в своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються приписами Земельного кодексу, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (ч.2 ст. 3 ЗК України).
За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (п. «е» ч. 1 ст. 19 ЗК України).
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (ст. 5 ЛК України).
Водночас, у ч.2 ст.5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.
Отже, застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення має базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.
Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин мають визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.
Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (п. «б» ч. 1 ст. 164 ЗК України).
Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв'язок їх використання з лісокористуванням.
Відповідно до статей 16 та 17 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. В постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.
Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід'ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України.
Відповідно до частини 2 статті 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; створювати сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.
Статтею 63, п.5 статті 64 Лісового кодексу України встановлено, що ведення лісового господарства полягає в здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
Згідно частин 1 та 5 статті 86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб. Забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
Охорону і захист лісів на території України здійснюють зокрема лісова охорона постійних лісокористувачів і власників лісів (стаття 89 Лісового кодексу України).
Статтею 93 Лісового кодексу України передбачені завдання контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів. Зокрема, такими завданнями є забезпечення реалізації державної політики в сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; забезпечення додержання лісового законодавства органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами; забезпечення додержання лісового законодавства власниками лісів, постійними і тимчасовими лісокористувачами; запобігання порушенням законодавства в сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.
Стаття 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлює економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема, передбачає відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Відповідно до положень статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
За змістом п. 5 ч. 2 ст. 105 ЛК України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Положеннями статті 107 Лісового кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, в розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Права і обов'язки, що склалися між сторонами спору, виникли з позадоговірного зобов'язання.
Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено в статті 1166 ЦК України, з аналізу якої слідує, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України необхідно довести такі елементи: 1) неправомірність поведінки особи; неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду зокрема підстав невиконання завдавачем шкоди покладених на нього обов'язків; 2) наявність шкоди; під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо); 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; 4) вина особи, що завдала шкоду.
З огляду на наведене, предметом доказування в даній справі про стягнення шкоди є наявність усіх складових елементів правопорушення.
Підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях або бездіяльності (діях або бездіяльності його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.
Зі змісту статей 19, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України слідує, що постійні лісокористувачі зобов'язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень. Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу. Забезпечення охорони та захисту лісів серед інших покладається на постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
Виходячи з системного аналізу положень п.1 частини 2 статті 19, п.5 статті 64, частин 1 та 5 статті 86, п.5 частини 2 статті 105 та статті 107 Лісового кодексу України лісові господарства як постійні лісокористувачі мають нести відповідальність за порушення вимог ведення лісового господарства зокрема незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок на підвідомчій йому території.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював пошкодження дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок пошкодження дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.
Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, у тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає в протиправній бездіяльності в вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Встановлено, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлені у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу (аналогічної правової позиції дотримано у постановах Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №927/1096/16, від 21.02.2020 у справі 920/1106/17, від 09.12.2019 у справі № 906/1338/18, від 27.03.2018 у справі № 909/1111/16, від 20.12.2018 у справі № 924/12/18, від 20.08.2018 у справі № 920/1293/16, від 23.08.20 у справі № 917/1261/1.7, від 19.09.2018 у справі № 925/382/17).
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що Національний природній парк «Зачарований край» є постійним лісокористувачем обстежуваних лісових ділянок території Підгірнянського лісництва Національного природного парку «Зачарований край», а відтак, обов'язки із охорони лісів від незаконних рубок та дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено саме на відповідача у справі.
Неналежне виконання відповідачем встановлених законодавством обов'язків, свідчить про причинно наслідковий зв'язок, між протиправною поведінкою та шкодою, що завдана навколишньому природному середовищу у вигляді порубки дерев.
При цьому вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника, а тому саме відповідач повинен довести, що шкоду завдано не з його вини, або ж у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 12.09.2019 у справі №908/1092/18, від 12.11.2019 у справі №914/2436/18.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.
Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.
Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17, постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №909/1111/16, від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, 19.09.2018 у справі №925/382/17, 09.12.2019 у справі № 906/133/18, 20.02.2020 у справі № 920/1106/17.
Як встановлено судом, відповідач як лісокористувач не забезпечив охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, внаслідок чого лісовому фонду України заподіяно матеріальної шкоди.
Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо).
У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом завдана природному навколишньому середовищу шкода відшкодовується в повному обсязі (мова йдеться про реальну шкоду).
Враховуючи, що належними та допустимими доказами (наявними в матеріалах справи) підтверджується склад цивільного правопорушення, зокрема: протиправна поведінка відповідача, яка виражається в неналежному виконанні своїх обов'язків щодо охорони та захисту лісу; розмір шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу; безпосередній причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою відповідача, оскільки шкода виступає об'єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання природоохоронного законодавства; а також вина відповідача, що полягає в протиправній бездіяльності, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю у розмірі 541 637 грн (п'ятсот сорок одну тисячу шістсот тридцять сім ) гривень.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, на відповідача покладається 8124,55 гривень витрат на оплату судового збору.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задоволити повністю.
2. Стягнути з Національного природнього парку «Зачарований край» (вул. Партизанська, б/н, с. Ільниця, Хустського району, Закарпатської області, 90130, код ЄДРПОУ 36484564) на користь Іршавської міської ради (пл. Народна, 2, м. Іршава Закарпатська область, 90100 код ЄДРПОУ - 35443553) шкоду у розмірі 541 637,00 грн (п'ятсот сорок одну тисячу шістсот тридцять сім гривень 00 коп.), завдану порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, а також 8124,55 грн (вісім тисяч сто двадцять чотири гривні 55 коп.) витрат прокуратури з оплати судового збору за подання позовної заяви.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в Західному апеляційному господарському суді в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повний текст судового рішення складено 16.06.2025
Суддя Андрейчук Л. В.