Рішення від 16.06.2025 по справі 905/169/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

РІШЕННЯ

іменем України

16.06.2025р. Справа №905/169/25 (208/14462/24)

Господарський суд Донецької області у складі судді Величко Н.В.,

при секретарі судового засідання Кравець А.Є., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) в інтересах якого діє адвокат Молчанова Наталія Володимирівна (свідоцтво № 3538 від 07.03.2012)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" (код ЄДРПОУ 32281519)

про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, -

в межах справи № 905/169/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ",

розпорядник майна боржника - арбітражний керуючий Карауш Юлія Вікторівна (свідоцтво № 1051 від 11.07.2013), -

представники учасників справи не з?явились, -

ВСТАНОВИВ:

30.04.2025 до господарського суду від Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області надійшла цивільна справа № 208/14462/24 (№ провадження 2/208/1273/25) за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Молчанова Наталія Володимирівна, про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати (вх.№ 3051/25), для розгляду в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ".

В обґрунтування вимог ОСОБА_1 у позовній заяві посилався на те, що з 02.04.2024 перебував у трудових відносинах з ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ", у зв'язку із невиконанням работодавцем своїх зобов'язань із виплати заробітної плати, позивач направив заяву від 01.11.2024 про звільнення за власним бажанням згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України як на електронну пошту работодавця з ЕЦП (kraslim@ukr.net), так і рекомендованою поштою на юридичну адресу ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ". На думку позивача, він звільнився з 01.11.2024, тобто з дати надсилання відповідної заяви на електронну пошту відповідача. Проте, на порушення вимог ст. 116 КЗпП України, відповідач з ним не розрахувався, надіслані на його адресу адвокатські запити відповідач проігнорував, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

За результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріалам присвоєно єдиний унікальний номер справи № 905/169/25 (208/14462/24) та на підставі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства за протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 30.04.2025 передано на розгляд судді Величко Н.В.

Ухвалою господарського суду від 05.05.2025 прийнято до свого провадження цивільну справу № 208/14462/24 для розгляду в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ"; постановлено справу № 905/169/25 (208/14462/24) розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 16.06.2025; визнано явку представників сторін не обов'язковою; встановлено учасникам справи строк для вчинення дій процесуального характеру та вирішено інші процедурні питання.

Вказана ухвала доставлена представнику позивача - адвокату Молчановій Н.В. та відповідачу в їх зареєстровані електронні кабінети в системі "Електронний суд".

З огляду на приписи статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, позивач та відповідач вважаються повідомленими про розгляд справи належним чином.

27.05.2025 через систему "Електронний суд" відповідачем подано додаткові пояснення у справі, з додатками за переліком (вх.№ 01-41/5365/25 від 28.05.25), за змістом яких зазначає, що позивач був звільнений наказом ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" від 25.04.2025 № 139/к "Про припинення дії трудових договорів з працівниками ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ"". За його даними обліковується заборгованість перед ОСОБА_1 за період з серпня 2024р. по квітень 2025р. та становить 110034,15 грн., що складається з заробітної плати - 91861,41 грн., компенсації за невикористану відпустку при звільненні - 18172,74 грн. за 27 календарних днів. Сума заборгованості із заробітної плати зазначена після утримання всіх обов'язкових податків і зборів (довідка від 27.05.2025 про розмір заборгованості додається). Відповідач також зазначає, що середньоденний заробіток позивача на дату звільнення (25.04.2025) складає 702,18 грн., про що також надається відповідна довідка від 27.05.2025. Звертає увагу, що електронна адреса, на яку начебто позивач надсилав заяву про звільнення, не належить і ніколи не належала відповідачу, а надіслана поштою заява про звільнення не містила у додатках правовстановлюючих документів на представника позивача, тому відповідач не міг звільнити ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

У судовому засіданні 16.06.2025 сторони участі не приймали, позивачем 14.05.2025 подано заяву про розгляд справи без його участі та без участі його представника, на задоволенні позовних вимог наполягає.

Відповідно до частини 1 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КузПБ) спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно з частиною 4 статті 7 КУзПБ у разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.

Позивачем не надано суду письмові пояснення щодо звернення/не звернення до господарського суду із заявою про грошові вимоги до боржника з таким самим предметом як у цьому спорі в порядку ст. 45 КУзПБ в межах справи № 905/169/25. Судом таких обставин не встановлено.

За приписами статті 129 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

З огляду на необхідність розгляду господарської справи впродовж розумних строків в контексті встановлених п. 1 статті 6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року гарантій, явка представників учасників справи у судове засідання не була визнана обов'язковою, учасники справи мали достатньо часу для висловлення своєї правової позиції і надання доказів на підтвердження аргументів, тому суд вважає можливим розглянути дану справу за наявними в ній матеріалами у цьому судовому засіданні в приміщенні суду у відсутність учасників справи, що не з'явились.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З поданих доказів судом встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) працював у ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" (код ЄДРПОУ 32281519), 02.04.2024 у відповідності до наказу № 195к від 02.04.2024 був прийнятий машиністом гірничих виїмових машин підземним 5 розряду з повним робочим днем у шахті тимчасово. 01.06.2024 був переведений машиністом гірничих виїмових машин підземним 6 розряду з повним робочим днем у шахті постійно, згідно наказу № 196 к від 01.06.2024.

Як зазначає позивач, він звільнився за власним бажанням 01.11.2024, про що останнім було направлено відповідачу відповідну заяву на електронну пошту та рекомендованою поштою, проте поштове відправлення ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" вручено не було. На підтвердження обставин з направлення такої заяви про звільнення позивачем надано скріншот з електронної пошти та опис вкладення до листа з поштовою накладною.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що за правилами статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

У цій справі позивач зазначає, а відповідач не оспорює, що работодавець (відповідач) на порушення законодавства з питань праці не виплачував робітнику (позивачу) заробітну плату.

Як встановлено судом, позивачем направлено відповідачу заяву про звільнення 01.11.2024 засобами електронного зв?язку на електронну пошту kraslim@ukr.net та поштового зв?язку на адресу: 85310, Україна, Донецька область, м. Родинське, м. Покровськ, вулиця Перемоги, буд. 9.

Проте, з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не вбачається, що електронна пошта kraslim@ukr.net належить ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ". Крім того у своїх поясненнях відповідач зазначив, що така пошта не належить йому. Матеріалами справи не підтверджується належність такої електронної пошти саме відповідачу, позивачем не підтверджено жодним доказом протилежного.

Також, з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань суд встановив, що до 13.02.2025 юридичною адресою ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" була: 01054, місто Київ, вул. Хмельницького Богдана (Шевченківський р-н), будинок 64.

Водночас, за адресою, на яку позивач направив заяву про звільнення, знаходиться інша юридична особа, а саме Державне підприємство "Вугільна компанія "Краснолиманська".

Тобто позивачем не надано належних та допустимих доказів надсилання саме відповідачу заяви від 01.11.2024 про звільнення ОСОБА_1 , рівно як і доказів місцезнаходження відповідача саме за адресою вказаною у описі вкладення до листа з ідентифікатором 0407100102113.

Відтак, суд вважає хибними аргументи позивача про його звільнення саме з 01.11.2024.

Згідно наказу ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" № 139/к від 25.04.2025, відповідно до Закону України від 01.07.2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», у зв?язку з неможливістю забезпечувати працівників роботою, визначеною трудовим договором та трудовою функцією, яка безпосередньо пов?язана з повним знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій, згідно п. 6 ч. 1 ст.41 К3пП України з 25.04.2025 припинено дію трудових договорів з працівниками ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ", зокрема з ОСОБА_1 , таб.№ 26684 (порядковий № 107 пункту 1 наказу).

У пункті 2 цього наказу ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" наказано відповідно до ст. 44 КЗпП України нарахувати вищезазначеним робітникам вихідну допомогу у розмірі місячного окладу (встановленої тарифної ставки), але не менше мінімального розміру заробітної плати, виплату якої здійснити за рахунок грошових коштів отриманих від держави, що здійснює військову агресію.

Згідно наданої довідки ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" б/н від 27.05.2025, ОСОБА_1 , таб.№ НОМЕР_2 , ІПН НОМЕР_1 , працював на підприємстві з 02.04.2024 по 25.04.2025 та його середньоденний заробіток на дату звільнення складав 702,18 грн. (Розрахунок середньоденного заробітку зроблено по тарифній ставці, тому що робітник з грудня 2024р. по березень 2025р. відпрацьованих робочих днів немає: 117,03 грн. (тар.ст.) * 6 год = 702,18 грн., згідно з абз.4 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати № 100).

Згідно довідки ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" б/н від 27.05.2025 сума заборгованості із заробітної плати перед ОСОБА_1 на дату складання довідки за період з серпня 2024р. по квітень 2025р. становить 110034,15 грн. До складу заборгованості входить: заробітна плата - 91861,41 грн., компенсація за невикористану відпустку при звільненні - 18172,74 грн. за 27 календарних днів. Сума заборгованості із заробітної плати зазначена після утримання всіх обов'язкових податків і зборів.

Частиною 1 статті 47 КЗпП України унормовано, що роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

До матеріалів справи відповідачем не надано доказів виконання вимог ч. 1 ст. 47, ст. 116 КЗпП України.

Позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з відповідача заробітну плату в розмірі 100000,00 грн., не конкретизуючі, які саме виплати включаються до цієї суми, та не заявляючи окремо всіх обов?язкових сум, що підлягають виплаті при звільненні.

Проте, як вже встановлено, згідно довідки ТОВ "Краснолиманське" про суми заборгованості б/н від 27.05.2025, сума заборгованості перед позивачем із заробітної плати на дату складання довідки за період з серпня 2024 по квітень 2025 становить 110034,15 грн. До складу заборгованості входить: заробітна плата - 91861,41 грн., компенсація за невикористану відпустку при звільненні - 18172,74 грн. за 27 календарних днів. Сума заборгованості із заробітної плати зазначена після утримань всіх обов?язкових податків та зборів.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад господарського судочинства є диспозитивність.

Принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача та позов має чітко виражену ціль, яка втілюється у формі позовних вимог, що їх викладає позивач у позовній заяві.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог (постанова КГС ВС від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21).

Принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом він не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених вимог (постанова КАС ВС від 19.02.2019 року у справі № 824/399/17-а).

Відповідно до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Суд зазначає, що заяв про уточнення позовних вимог, їх збільшення чи зменшення до матеріалів справи позивачем не подавалось, за змістом позовної заяви позивач заявив до стягнення заборгованість саме із заробітної плати без конкретизації, що входить до заявленої вимоги, тому суд робить висновок, що позивач заявляє до стягнення конкретно заборгованість саме із заробітної плати.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується сума заборгованості із заробітної плати в розмірі 91861,41 грн., яку відповідач визнає, а також, що суд, діючи в межах предмету позову та заявлених вимог, не наділений повноваженнями тлумачити обсяг заявленої суми у спосіб, що змінює суть позовної вимоги, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимоги про стягнення заробітної плати саме у такій сумі.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку в сумі 20645,00 грн. за час затримки виплати заробітної плати та внесення змін до трудової книжки щодо зазначення дати звільнення, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України, у редакції, що діяла на дату виникнення спірних правовідносин, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (Офіційне тлумачення положення частини першої статті 233 див. в Рішенні Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012).

Рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012 вирішено в аспекті конституційного звернення положення частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 559/321/16-ц (провадження №14-367цс18) встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується незалежно від заяви сторін.

Вказаний строк застосовується судом незалежно від наявності заяви відповідача про застосування такого строку, оскільки відповідно до частини першої статті 9 ЦК України норми цього Кодексу у трудових спорах можуть застосовуватися лише субсидіарно, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Тоді як строки звернення до суду у КЗпП України передбачені окремо.

Як було встановлено судом, позивач звільнений з 25.04.2025 на підставі наказу ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" № 139к від 25.04.2025 (на момент ухвалення рішення є таким, що не оскаржувався та є чинним). Проте доказів повідомлення позивача про його звільнення та саме момент, коли він дізнався про даний факт, матеріали справи не містять.

Згідно п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Тобто дана норма говорить, що фактом звільнення вважається видання відповідного наказу про звільнення працівника, в якому зазначено дату припинення трудових відносин, на підставі якого вноситься відповідний запис до трудової книжки.

Крім того з наявних в матеріалах справи копій сторінок трудової книжки НОМЕР_3 ОСОБА_1 не вбачається будь-якого запису про звільнення, тому навіть не зрозуміло в який саме запис трудової книжки позивач просить внести виправлення.

Матеріалами справи належними доказами не підтверджується факт звільнення ОСОБА_1 з ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" 01.11.2024, за висновком суду, звільнення позивача відбулось саме 25.04.2025, а тому у відповідача відсутній обов?язок виплати середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за визначений позивачем період з 01.11.2024 по 11.11.2024.

Відтак, вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку в сумі 20645,00 грн. за час затримки виплати заробітної плати - задоволенню не підлягають, рівно як не підлягає задоволенню і вимога щодо внесення змін до трудової книжки щодо звільнення ОСОБА_1 з 01.11.2024 у відповідності до вимог частини третьої статті 38 КЗпП України.

Тягар доказування (доведення обставин справи) покладається законом на сторону, яка висуває певні вимоги або заявляє заперечення. І в даному випадку цей обов'язок позивачем виконаний не повністю, оскільки ним не доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог.

За висновком суду, позовна заява підлягає задоволенню лише в частині вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати в розмірі 91861,41 грн. В іншій частині вимог слід відмовити за недоведеністю.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

У відповідності до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою статті 4 Закону України "Про судовий збір", в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Частиною 3 статті 6 цього Закону унормовано, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Суд бере до уваги, що стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Стягнення з роботодавця середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні не є заробітною платою, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця, відповідно на вказані вимоги позивача також не поширюються положення пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», за яким від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Аналогічна правова позиція також висловлена Верховним Судом у постанові від 30.01.2019 у справі №910/4518/16.

Відтак, пільга, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", щодо звільнення від сплати судового збору за вимогами про стягнення заробітної плати, не поширюється на вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовна заява у цій справі подана ОСОБА_1 в системі "Електронний суд" 02.12.2024, тобто в електронній формі. У позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в розмірі 100000,00 грн., середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати в розмірі 20645,00 грн. та зобов'язати відповідача вчинити певні дії (внести зміни до трудової книжки).

Отже, позивач мав сплатити судовий збір за вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1% від суми позову, але не менше 0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного року (1211,20 грн * коефіцієнт 0,8 = 968,96 грн), та за вимогою про внесення змін до трудової книжки (немайнова вимога, що не пов'язана із поновленням на роботі) - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1211,20 грн * коефіцієнт 0,8 = 968,96 грн), що разом складає 1937,92 грн.

Втім, до позовної заяви не було додано доказів сплати судового збору за вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та про внесення змін до трудової книжки, у переліку додатків до позовної заяви такі докази не значаться. У матеріалах цієї цивільної справи також відсутні докази зарахування судового збору до державного бюджету.

З урахуванням того, що у цій справі позовні вимоги підлягають задоволенню частково, лише в частині вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати в розмірі 91861,41 грн., а позивач звільнений від сплати судового збору за вимогами про стягнення заробітної плати у відповідності до положень п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», тому з відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам в дохід Державного бюджету в розмірі 890,10 грн. (91861,41:100000,00*1211,20*0,8)

Оскільки суд відмовляє в задоволенні іншої частини позовних вимог, а позивач не звільнений від сплати судового збору за ними, докази сплати позивачем судового збору за такими вимогами в матеріалах справи відсутні, тому судовий збір за вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та за вимогою про внесення змін до трудової книжки у загальному розмірі 1937,92 грн. підлягає стягненню з позивача в дохід Державного бюджету.

Керуючись ст.ст. 73-86, 91, 123, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" (код ЄДРПОУ 32281519) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) заборгованість із заробітної плати в розмірі 91861,41 грн.

В іншій частині вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" (код ЄДРПОУ 32281519) на користь держави судовий збір в розмірі 1112,63 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь держави судовий збір в розмірі 1937,92 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення підписано 17.06.2025.

Суддя Н.В. Величко