16 червня 2025 року м. Харків Справа № 922/4513/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гребенюк Н.В., суддя Шутенко І.А.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх. №1226Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 19.03.2025 у справі № 922/4513/24 (повний текст якого складено та підписано 25.03.2025 в приміщенні господарського суду Харківської області суддею Трофімовим І.В.)
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідент. код НОМЕР_1 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Лан" (64712, Харківська обл., Ізюмський р-н, с. Мечебилове, вул. Центральна, 1)
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1) ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 , зареєстрованого АДРЕСА_2 )
2) ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 , зареєстрованого АДРЕСА_3 ).
про скасування рішення наглядової ради, поновлення на роботі та стягнення коштів
Рішенням господарського суду Харківської області від 19.03.2025 у справі № 922/4513/24 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, ОСОБА_1 27.05.2025 звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 19.03.2025 по справі № 922/4513/24 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Водночас, заявник апеляційної скарги просить поновити пропущений строк на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду, посилаючись на те, що адвокат апелянта 23.03.2025 виїхала за межі України та повернулась лише 04.04.2025, а сам апелянт до моменту повернення адвоката в Україну був вимушений виїхати за межі м. Харкова та повернувся лише 26.05.2025, в зв'язку з чим у нього була відсутня можливість укласти договір про надання правової допомоги у суді апеляційної інстанції з адвокатом.
Скаржник обґрунтовує своє клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження неможливістю укласти договір про надання правової допомоги у суді апеляційної інстанції через відсутність апелянта у м. Харкові.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2025 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гребенюк Н.В., суддя Шутенко І.А.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 встановлено, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено місцевим господарським судом 19.03.2025, повний текст оскаржуваного рішення складено та підписано 25.03.2025, а отже, строк подання апеляційної скарги згідно вимог ч.1 ст. 256 ГПК України сплив 14.04.2025.
Скаржник звернувся з апеляційною скаргою 27.05.2025, отже, апеляційна скарга подана з пропуском встановленого ч.1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України строку на оскарження рішення місцевого господарського суду.
Суд зазначив, що зазначені посилання апелянта є необґрунтованими, оскільки звернення з апеляційною скаргою є суб'єктивною дією скаржника, який зацікавлений у апеляційному перегляді судового рішення та залежить від його волевиявлення.
Скаржник може укласти договір про надання правової допомоги з іншим адвокатом або подати апеляційну скаргу самостійно.
В свою чергу, несвоєчасне звернення із даною скаргою внаслідок таких заходів не ґрунтується на обставинах, які є непереборними та мають об'єктивний, істотний характер.
Пропуск процесуального строку на оскарження рішення місцевого господарського суду з підстав зазначених у клопотанні апелянта про поновлення строку на апеляційне оскарження стався внаслідок суб'єктивних обставин, а саме пасивних дій особи, як учасника процесу, а не об'єктивних обставин, що унеможливили вчасне подання скарги.
Суд дійшов висновку, що підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження, наведені апелянтом у клопотанні, не можуть вважатися поважними причинами пропуску вказаного строку на апеляційне оскарження.
З огляду на вказане, апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх. №1226Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 19.03.2025 у справі № 922/4513/24 залишено без руху та встановлено апелянту строк для усунення вказаного у даній ухвалі недоліку - 10 днів з дня вручення заявникові копії даної ухвали. Зазначено, що у вказаний строк заявником має бути надано суду заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважних підстав його поновлення та доказів, які підтверджують наведені підстави.
Попереджено апелянта, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані ним підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.
10.06.2025 від позивача (апелянта) надійшла заява про поновлення строку, встановленого для подання апеляційної скарги в порядку усунення недоліків апеляційної скарги.
В обґрунтування заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення позивач посилається, зокрема, на те, що апеляційна скарга на вказане рішення суду була подана на 63 день з моменту виготовлення повного тексту рішення суду і наступного дня з моменту виникнення у представника Позивача (адвоката) повноважень на подання апеляційної скарги, тобто до спливу одного року з дня складення повного судового рішення.
Апелянт зазначає, що поновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги в цій справі не порушить принцип юридичної визначеності, оскільки законом визначена можливість для будь-якого учасника справи звертатися до суду з відповідною заяво про поновлення строку на подання апеляційної скарги протягом одного року з дня складення повного судового рішення.
Господарським судом за правилами ГПК України фактично розглядався трудовий спір за позовом фізичної особи (Позивача) до юридичної особи (роботодавця). В той же час, виходячи з різної сутності сторін справи - фізичної та юридичної особи, обставини непереборної сили мають оцінюватися судом саме через призму суб' єктності особи, яка звертається до суду із заявою про поновлення їй строку, оскільки можливості та потреби як і пріоритети фізичної і юридичної особи є вочевидь різними та неспівставними в більшій їх частині.
Як зазначає апелянт, юридична особа, на відміну від фізичної, не може захворіти чи опікуватися здоров'ям рідної людини, визначаючи власне життя і здоров'я чи здоров'я родича більшим пріоритетом аніж судова справа за його участі в певний момент часу.
Разом із тим Позивачем та його представником конклюдентними діями, вчиненими одразу як тільки для цього з'явилася фізична можливість, підтверджено свою відданість положенням законодавства щодо порядку та строків подання апеляційної скарги з урахуванням тих обставин непереборної сили, які склалися саме для Позивача та його представника у певний період часу, які й обумовили незначний (порівняно із визначеним законом річними строком) період часу, в який було вчинено необхідну процесуальну дію - подано апеляційну скаргу.
Розглянувши клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги, суд зазначає, що лише сам факт його подання не передбачає обов'язок суду автоматично відновлювати пропущений строк, оскільки в кожному випадку суд має визначити, з якої причини такий строк було пропущено заявником, та чи підлягає він відновленню; у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин справи оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та докази, що підтверджують доводи заявника, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Відповідно до статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України основними засадами судочинства визначено, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
При цьому, реалізація конституційного права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм.
Нормами глави 1 розділу ІV ГПК України врегульовано порядок і підстави для апеляційного оскарження судових рішень у господарському судочинстві.
Так, згідно з положеннями ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина третя статті 13 ГПК України).
Частиною четвертою статті 13 ГПК України унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статті 42 ГПК України встановлено обов'язок учасників справи виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини другої цієї статті).
Відповідно до частини першої статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Клопотання чи заява про відновлення процесуального строку повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості.
Виходячи із системного аналізу норм процесуального закону, поважними причинами пропуску процесуального строку слід розуміти неможливість особи подати заяву у визначений законом строк у зв'язку з такими обставинами, які були чи є об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, пов'язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили або ускладнили звернення до суду у визначений законом строк.
Вирішуючи питання про поновлення пропущеного процесуального строку суд має оцінити доводи заявника та подані ним докази, що підтверджують поважність причин пропуску такого строку. При цьому, такі доводи та докази мають підтверджувати об'єктивну неможливість заявника вчинити відповідну процесуальну дію у встановлені строки. У разі ж коли пропуск такого процесуального строку настав у зв'язку із суб'єктивними чинниками, які залежали лише від самого заявника, а не через об'єктивно непереборні причини, або коли такі об'єктивно непереборні причини заявником не доведені, у суду відсутні правові підстави для визнання підстав пропуску процесуального строку поважними.
Отже, можливість поновлення судом апеляційної інстанції пропущеного строку не є необмеженою, а вирішення цього питання пов'язується із наявністю поважних причин пропуску строку звернення зі скаргою на судове рішення, у зв'язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.
Суд у кожному випадку, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №1227/8971/2012 зазначила, що з аналізу практики ЄСПЛ вбачається, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, у випадках, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа "Мушта проти України"); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справи "Рябих проти Росії", "Устименко проти України"); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справи "Безруков проти Росії", "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania).
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.04.2018 у справі № 916/3188/16 звернуто увагу на необхідність врахування практики ЄСПЛ щодо поновлення строку на апеляційне оскарження. Так, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У рішенні від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України, Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).
Колегія суддів зазначає, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
У справі "Устименко проти України" (рішення від 29.10.2015) Європейський суд з прав людини зазначив, що задовольнивши клопотання про поновлення процесуального строку, не посилаючись при цьому на жодні конкретні обставини справи, і просто обмежившись вказівкою на наявність у відповідача "поважних причин" для поновлення пропущеного строку оскарження, національним судом було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.
Обмеженням права на доступ до суду, зокрема, є визначені в ГПК України вимоги до заявника при зверненні до суду дотримуватись строку на апеляційне оскарження (ст. 256 ГПК України). Невиконання ж заявником вимог процесуального законодавства, зокрема, щодо подання апеляційної скарги у визначений ГПК України строк, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, наділяє суд апеляційної інстанції правом відмовити у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 261 ГПК України. Про відповідне зазначено у постанові Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 922/3604/21.
Питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні статті 86 Господарського процесуального кодексу України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, від 06.04.2021 у справі № 902/560/20, від 25.01.2021 у справі № 911/224/20.
Як звернув увагу Верховний Суд у постанові від 09.10.2019 у справі №7/74, суд може відновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.
Таким чином, для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об'єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню зі скаргою на судове рішення, у зв'язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 5/452/06).
Аналогічні висновки щодо застосування приписів статей 256, 261 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від ід 12.07.2022 у справі 9/430-05-11867, від 05.07.2023 у справі №910/186/21.
Надаючи оцінку доводам позивача (апелянта), покладеним в обґрунтування причин пропуску строку на подання апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до частин 5, 7 статті 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою. В умовах воєнного чи надзвичайного стану у разі знеструмлення електромережі суду чи настання інших обставин, які унеможливлюють функціонування Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, суд може вручати особі, яка зареєструвала електронний кабінет, будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, у паперовій формі.
Згідно ч.7 ст.242 ГПК України, якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції інтереси позивача представляла адвокат Яна Рибак.
Зазначена представниця приймала участь в судовому засіданні суду першої інстанції 19.03.2025, в якому було проголошено вступну та резолютивну частину оскаржуваного рішення.
Згідно довідки господарського суду Харківської області про доставку електронного листа документ в електронному вигляді "Рішення" від 19.03.25 по справі № 922/4513/24 (суддя Трофімов І.В.) було надіслано одержувачу Рибак Яна Василівна в його електронний кабінет та доставлено до електронного кабінету: 25.03.25 о 20:26.
Отже, з огляду на положення частин 6 та 7 ст. 242 ГПК України, судове рішення вважається врученим 26.03.2025. Таким чином, відповідно до положень ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду мала бути подана до 15.04.2025. Проте, апеляційну скаргу подано лише 27.05.2025, тобто з пропуском встановленого строку на апеляційне оскарження.
При цьому, суд зазначає, що відведений для цього законом строк у двадцять днів є цілком достатнім для вчинення зазначеної процесуальної дії.
Як зазначає апелянт, 23.03.2025, тобто до складання повного тексту рішення, представник Позивача - адвокат Яна Рибак виїхала за межі України у власних справах і повернулася до України тільки 04.04.2025, на підтвердження чого до скарги додано фото її паспорті для виїзду за кордон. На момент виїзду адвоката за межі України повний текст рішення суду, що оскаржується, учасникам справи не оголошувався та не перебував у загальному доступі.
Одразу після отримання повного тексту рішення суду через систему «Електронний суд» адвокат, перебуваючи за межами України, повідомила Позивача про це засобами телефонного зв'язку та надала відповідні роз'яснення щодо змісту рішення суду і можливості його оскарження і отримала повідомлення Позивача про його намір оскаржувати рішення суду. Проте, з огляду на положення ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Позивач мав в обов'язковому порядку укласти з адвокатом саме особисто і саме письмовий договір, що через перебування адвоката за межами України було неможливо.
Крім того, апелянт посилається на те, що він був змушений терміново виїхати до міста Тернопіль через невідкладні сімейні обставини та перебувати там до 26.05.2024, що також унеможливило укладення відповідного письмового договору з адвокатом щодо надання правничої допомоги з апеляційного оскарження рішення суду.
З аналізу наведеного, судом встановлено що заявник не навів змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним всіх необхідних і можливих заходів, які б об'єктивно вказували на наявність непереборних обставин, що заважали йому вчасно підготувати та подати апеляційну скаргу. При цьому, позивач у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке міститься у заяві про усунення недоліків посилається фактично на ті самі обставини, які були викладені в апеляційній скарзі і яким вже надано оцінку судом апеляційної інстанції в ухвалі про залишення її без руху.
При цьому, відсутність адвоката, який був представником в суді першої інстанції на території України та сімейні обставини позивача не можуть бути основною причиною для поновлення строку на подання апеляційної скарги, оскільки не доводять фактичну неможливість подання апеляційної скарги в строк, передбачений ст. 256 ГПК України, зокрема, неможливість укладення договору з іншим адвокатом, в т.ч. в м.Тернополі або в іншому місті України.
Зазначені апелянтом обставини є суто суб'єктивними, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такими обставинами, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.
Вказані позивачем обставини за своїм характером є суб'єктивними та такими, що залежать лише від його волі.
Таким чином, позивачем не наведено обставини, які зумовлені та пов'язані з дійсно непереборними та об'єктивними перешкодами, істотними труднощами, що не залежали від волі особи та унеможливили своєчасне, у встановлений процесуальним законом строк, подання апеляційної скарги та не додано жодних належних доказів на підтвердження наявності непереборних обставин, які завадили йому звернутись до суду з апеляційною скаргою у строк, установлений ГПК України.
Колегія суддів зазначає, що процесуальний строк апеляційного оскарження, встановлений Господарським процесуальним кодексом України, забезпечує оперативність судочинства, виступає дисциплінуючим фактором регламентації процесуальних дій учасників справи, спрямований на недопущення зловживання процесуальними правами.
Позивачем не доведено, що в цій справі можливість вчасного подання ним апеляційної скарги, зокрема, у двадцятиденний термін після отримання судового рішення, не мало суб'єктивного характеру.
Звернення з апеляційною скаргою є суб'єктивною дією заявника, який зацікавлений в апеляційному перегляді судового рішення та залежить від його волевиявлення.
Таким чином, викладені у заяві причини пропуску строку на апеляційне оскарження судова колегія не розцінює як непереборні та такі, що об'єктивно перешкоджали позивачу вчасно звернутися до суду апеляційної інстанції зі скаргою.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що наведені заявником доводи не дають суду підґрунтя для визнання поважними наведених заявником підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.
Відповідно до п. 4 ч. 1 статті 261 ГПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Враховуючи, що апеляційна скарга була подана в електронному вигляді через систему “Електронний суд», її матеріали, які були роздруковані судом, заявнику не надсилаються.
На підставі викладеного, керуючись ст. 119, 234, 242, 260, 261 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 (вх. №1226Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 19.03.2025 у справі № 922/4513/24 .
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку статей 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Порядок і строки оскарження ухвал апеляційного господарського суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя М.М. Слободін
Суддя Н.В. Гребенюк
Суддя І.А. Шутенко