17 червня 2025 року м. Харків Справа № 922/4663/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Медуниця О.Є., суддя Тихий П.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (вх.№689Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 03.03.2025
у справі №922/4663/24 (суддя Байбак О.І., повний текст рішення складено - не зазначено)
за позовом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, місто Харків,
до Акціонерного товариства "Укрпошта", місто Київ,
про стягнення безпідставно збережених коштів, 3% річних та інфляційних втрат
Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Акціонерного товариства "Укрпошта" (далі - відповідач) 46132,17 грн, з яких: 40678,39 грн - орендної плати за період з 09.07.2022 по 04.11.2024; 1353,82 грн - 3% річних за період 16.07.2022 - 04.11.2024; 4099,96 грн - інфляційних втрат за період липень 2022 - жовтень 2024.
Позов обґрунтовано з посиланням на те, що на підставі відповідного рішення Харківської міської ради, між позивачем та відповідачем укладено договір позички №1909 від 01.08.2019 відповідно до умов якого позивач передав відповідачу у безоплатне користування майно на умовах, викладених у цьому договорі строком на 2 (два) роки 11 (одинадцять) місяців, для розміщення відділення поштового зв'язку. Однак, після сплину терміну дії договору, що мало місце 01.07.2022, відповідач не повернув позивачу майно та продовжував користуватися таким майном до 04.11.2024 шляхом розміщення відділення поштового зв'язку, тим самим надаючи своїм клієнтам (споживачам) відповідні послуги та отримуючи дохід від такої господарської діяльності. Позивач зазначає, що, оскільки, користування майном з 09.07.2022 по 04.11.2024 здійснювалось без достатньої правової, відповідно відповідач зберіг у себе кошти, які мав сплатити з користування майном, а тому зобов'язаний повернути ці кошти позивачу на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України та на підставі ст. 625 ЦК України сплатити інфляційні та річні за весь час прострочення оплати.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 03.03.2025 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Позивач з вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 03.03.2025 у справі №922/4663/24 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, судові витрати по розгляду апеляційної скарги покласти на відповідача. Обгрунтовуючи апеляційну скаргу скаржник зазначає, що суд першої інстанції неправильно розтлумачив норми ЦК України та Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ від 03.10.2019, застосувавши норми, які не підлягають застосуванню до правовідносин між позивачем та відповідачем.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:
- суд першої інстанції неправильно розтлумачив норми ЦК України та Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ від 03.10.2019, застосувавши норми, які не підлягають застосуванню до правовідносин між Позивачем та Відповідачем;
- суд першої інстанції не врахував, що відповідно до ч.1 ст.835 ЦК України, п. 5.1. та 5.5., Договір припинив свою дію 01.07.2022, при цьому, Відповідач після припинення дії Договору (01.07.2022), відповідно до п.3 ч. 2 ст.833 ЦК України, п. 3.1.7. Договору, зобов'язаний повернути комунальне майно Позивачу;
- у главі 58 ЦК України прямо передбачає наявність спеціального предмету у правовідносинах з оренди майна - майно комунальної форми власності, правове регулювання якого здійснюється окремим спеціальним законом (Законом №2269-ХІІ до 31.01.2020 і Законом №157-ІХ з 01.02.2020), тому сторони не можуть врегулювати правовідносини у спосіб, що суперечить імперативним нормам, які регулюють правовідносини користування комунальним майном, у тому числі, на власний розсуд встановити інші правила визначення продовження строку дії Договору та/або його поновлення на той самий строк;
- наявність прямої імперативної заборони користування, а також відсутність передбачених законом та Договором підстав для продовження строку дії Договору, лише підтверджують висновки про його припинення 01.07.2022;
- враховуючи наявність спеціальної норми, передбаченої ч.2 ст.9 Закону №157-ІХ щодо прямої заборони на передачу комунального майна у безоплатне користування або позичку суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про поновлення Договору на строк, який був раніше встановлений Договором відповідно до ч.1 ст.764 ЦК України та про продовження строку дії Договору на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану відповідно до п.5 Постанови №634;
- суд першої інстанції безпідставно одночасно застосував положення ст.764 ЦК України та п.5 Постанови №634, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин;
- сума коштів орендної плати за фактичне користування Відповідачем нерухомим майном (нежитловими приміщеннями) після 08.07.2022 без належних на те правових підстав підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача на підставі ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2024 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Лакіза В.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 03.03.2025 у справі №922/4663/24; розгляд апеляційної скарги визначено здійснювати в порядку письмового провадження без виклику представників сторін.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.05.2025, у зв'язку зі звільнення судді Здоровко Л.М. з посади судді для розгляду справи сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Медуниця О.Є., суддя Радіонова О.О.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.05.2025 прийнято справу №922/4663/24 до свого провадження повторно призначеною колегією суддів.
31.03.2025 на вимогу ухвали апеляційного суду з Господарського суду Харківської області надійшли матеріали справи №922/4663/24.
22.04.2025 в межах строку визначеного ухвалою про відкриття провадження, на адресу Східного апеляційного господарського суду через підсистему “Електронний суд» від АТ “Укрпошта» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить залишити рішення Господарського суду Харківської області від 03.03.2025 у справі №922/4663/24 без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення, оскільки висновки суду першої інстанції є такими, що ґрунтуються на достовірних і належних доказах, а рішення по суті справи є таким, що прийнято у відповідності до норм матеріального та процесуального права.
Аргументуючи свою позицію по справі позивач зазначає таке:
- судом першої інстанції враховані обставини справи, що фактично майно власнику не поверталося, акти повернення майна сторонами не підписувалися, оскільки обидві сторони на підставі п.5 Постанови КМУ від 27.05.2022 №634 вважали договір позички продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стан;
- суд врахував вимоги статті 827 Цивільного кодексу України, що до договору позички мали бути застосовані положення глави 58 цього Кодексу, якою регулюються відносини найму (оренди) майна;
- пункт 5 Постанови №634 встановлює загальне правило: договори оренди автоматично продовжуються до кінця воєнного стану в країні та ще на 4 місяці і виключеннями з цього правила є лише два випадки: 1) коли балансоутримувач повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження такого договору за 30 календарних днів до дати завершення його строку дії з підстав, визначених статтею 19 Закону України №157-IX; 2) продовження договору відбулось за результатами аукціону, який було опубліковано до дати набуття чинності Постановою №634, тобто до 01.06.2022 (в такому разі орендар мав право укласти договір оренди з переможцем такого аукціону);
- судом враховано, що позивач за період з моменту припинення дії договорів позички та до 24.08.2023 не звертався до відповідача з вимогою щодо повернення майна та не виставляв рахунки за користування майном тощо;
- позивач в односторонньому порядку не відмовлявся від договору позички та не зазначав, що договір буде розірваний сторонами чи визнаний недійсним у судовому порядку. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2025 для розгляду справи сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Медуниця О.Є., суддя Тихий П.В., у зв"язку з відпусткою судді Радіонової О.О.
Згідно з частиною 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За приписами частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надійшло.
За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.
В ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до приписів пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України.
Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на нижче викладене.
Рішенням господарського суду в межах даної справи встановлені такі обставини:
19.06.2019 рішенням Харківської міської ради №1623/19 було затверджено Перелік об'єктів, які передаються в безоплатне користування за договором позички, в тому числі нежитлові приміщення, які підлягають передачі у безоплатне користування АТ “Укрпошта» строком на 2 роки та 11 місяців.
Зазначене рішення опубліковано на сайті Харківської міської ради.
01.08.2019 на підставі вищезазначеного рішення Харківської міської ради, між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (Позичкодавець за договором, позивач по справі) та АТ “Укрпошта» (Користувач, відповідач по справі) укладено договір позички №1909.
Умовами даного Договору визначено наступне:
- предметом Договору є безоплатне користування майном. Право на укладання Договору отримано користувачем на підставі рішення 27 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 19.06.2019 №1623/19 «Про комунальну власність м. Харкова» (п.1.1. Договору);
- об'єктом договору позички є нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-4, 7-:-10 загальною площею 66,1 кв. м. у житловому будинку літ. «А-9» (далі майно), розташоване за адресою: м. Харків, вул. Амосова, буд. 5, які знаходиться на балансі КП «Жилкомсервіс» (далі - «балансоутримувач») (п.1.2.Договору);
- позичкодавець передає користувачу вищевказане майно у безоплатне користування на умовах, викладених в цьому Договорі строком на 2 роки 11 місяців, для розміщення відділення поштового зв'язку (п.1.3.Договору);
- майно, що передається у користування, є об'єктом комунальної власності територіальної громади міста Харкова. Передача майна у безоплатне користування не припиняє права комунальної власності територіальної громади міста Харкова (п.1.4.Договору);
- позичкодавець зобов'язаний передати користувачу майно протягом 10 днів після підписання цього Договору. Прийом і передача оформляється двостороннім Актом прийому - передачі (додаток), який є невід'ємною частиною Договору (п.2.1. Договору);
- користувач зобов'язаний прийняти передане майно протягом 10 днів після підписання цього Договору та здійснити відображення майна в обліку користувача в порядку та на умовах, визначених законодавством (п.3.1.1.Договору);
- користувач зобов'язаний протягом 7 днів із моменту прийняття рішення про ліквідацію користувача, припинення дії або дострокового розірвання Договору, користувач повинен повернути актом передане майно позичкодавцю у тому ж стані, в якому це майно йому передавалося, з урахуванням нормального зносу майна (п.3.1.7. Договору);
- цей Договір діє з 01.08.2019 до 01.07.2022 (п.5.1. Договору);
- Договір може бути продовжений на новий термін тільки за умови позитивного рішення сесії Харківської міської ради (п.5.2. Договору);
- у разі припинення або розірвання цього Договору, здійснені користувачем поліпшення майна, які неможливо відокремити без заподіяння йому шкоди, компенсації не підлягають (п.5.4.Договору);
- дія договору позички припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який було укладено Договір (п.5.5.Договору).
Обумовлене майно було передано позивачем, та відповідно прийнято відповідачем, за Актом приймання-передачі б/н, який є додатком до Договору.
За твердженням позивача, із системного тлумачення умов Договору вбачається, що під позитивним рішенням сесії Харківської міської ради слід розуміти рішення, аналогічне рішенню Харківської міської ради №1623/19 від 19.06.2019, яким би продовжили або встановили б новий термін для безоплатного користування відповідачем відповідними нежитловими приміщеннями. Однак, таких рішень Харківська міська рада в подальшому не приймала. Таким чином, строк дії Договору, тобто безоплатного користування нежитловими приміщеннями, сплив 01.07.2022 відповідно до п.5.1. Договору.
Крім того, позивач зауважує на тому, що з 01.02.2022 введено в дію Закон України “Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 №157-ІХ, відповідно до ч.2 ст.9 якого передача державного або комунального майна в безоплатне користування або позичку забороняється. Зі змісту зазначеної статті, а також системного тлумачення інших норм Закону, вбачається, що користування нерухомим майном комунальної власності може здійснюватися виключно на засадах платного користування, шляхом укладення в порядку, передбаченому чинним законодавством України, договору оренди. Отже після 08.07.2022 у відповідача відсутні правові підстави для безоплатного користування нежитловими приміщеннями, які були передані згідно Договору, як на підставі умов самого Договору, так і на підставі Закону.
Проте, після 08.07.2022 відповідач не вчинив будь-яких дій, спрямованих на повернення нерухомого майна (нежитлових приміщень) за Договором та продовжував користуватися спірним майном шляхом розміщення відділення поштового зв'язку, тим самим надаючи своїм клієнтам (споживачам) відповідні послуги та отримуючи дохід від такої господарської діяльності. Лише 14.11.2024 відбулася передача відповідачем позивачу спірного майна у вигляді вищевказаних нежитлових приміщень за Актом приймання-передачі б/н.
Тож, на думку позивача, відповідач за рахунок позивача зберіг (набув) кошти, які мав би сплатити за користування нежитловими приміщеннями, які були передані згідно з Договором та не були своєчасно повернуті і зазначені безпідставно збережені кошти підлягають стягненню з відповідача на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Розмір коштів, які за висновком позивача безпідставно збережені відповідачем, визначений позивачем з розрахунку орендної плати за користування таким майном згідно з Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 та становить 46.132,17 грн за період 09.07.2022 - 14.11.2024.
Також позивачем на вищезазначену суму нараховано відповідачу до сплати в порядку статті 625 Цивільного кодексу 3% річних у сумі 1.353,82 грн 3% річних за період 16.07.2022 - 04.11.2024 та інфляційні втрати у сумі 4.099,96 грн інфляційних втрат за період липень 2022 - жовтень 2024.
Оскаржуваним рішенням господарського суду в задоволенні позову Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради до АТ “Укрпошта» відмовлено повністю. Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції зазначає, що враховуючи відсутність заперечень з боку позивача після закінчення строку дії Договору позички №1909 від 01.08.2019 та продовження користування відповідачем нежитловими приміщеннями, Договір поновив свою дію на строк, який був раніше встановлений Договором, відповідно до ч.3 ст.827, ч.1 ст.764 ЦК України. Також, суд першої інстанції зазначає, що відповідно до ч.3 ст.827 ЦК України та п.5 постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 Договір вважається продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.
Колегія суддів, погоджується з наведеними вище висновками місцевого господарського суду та вважає за необхідне зазначити наступне.
Предметом позову в даній справі є матеріально-правова вимога щодо стягнення з АТ »Укрпошта» на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради безпідставно отриманих грошових коштів у сумі 46.132,17 грн за користування майном.
Отже предметом доказування є обставини, що підтверджують наявність або відсутність правових підстав користування спірним майном (нежитловими приміщеннями) в світлі приписів ст.1212 Цивільного кодексу України, статті 827 Цивільного кодексу України, Постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану".
Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Стаття 1212 ЦК України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. У разі виникнення спору щодо набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому за правилами статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 827 ЦК України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Частиною 3 статті 827 ЦК України передбачено, що до договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.
Водночас, глава 58 ЦК України регулює правовідносини, пов'язані з наймом (орендою). Відтак, до Договору позички підлягають застосуванню положення глави 58 ЦК України, а також інших законодавчих актів, якими регулюються питання оренди комунального майна - Господарського кодексу України, Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
В даному випадку, спірний Договір позички укладено щодо нерухомого майна, що знаходиться в комунальній власності.
Отже, відносини щодо спірного майна регулюються, між іншим, нормами Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Під час укладення Договору сторони керувалися Законом України від 10.04.1992 №2269-XII "Про оренду державного та комунального майна".
Проте, 27.12.2019 набрав чинності Закон України від 03.10.2019 №157-ІХ "Про оренду державного та комунального майна", який введено в дію 01.02.2020, та відповідно до пункту 2 Перехідних положень якого на правовідносини щодо продовження договору оренди після 01.07.2020 поширюється дія саме цього Закону.
Враховуючи те, що спірний Договір було укладено сторонами на термін з 01.08.2019 по 01.07.2022, до спірних правовідносин при вирішенні питання продовження договору оренди підлягають застосуванню норми Закону №157-ІХ.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, строк якого в подальшому був неодноразово продовжений Указами Президента України. Зокрема Указом від 16.11.2022 №2738-ІХ дію воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 21.11.2022 строком на 90 діб, тобто до 19.02.2023.
Отже, закінчення строку спірного Договору (01.07.2022) припало на час дії воєнного стану в Україні.
Водночас, у зв'язку із запровадженням воєнного стану в Україні, Верховною Радою Законом від 01.04.2022 №2181-IX внесено зміни до Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №157-ІХ та доповнено пунктом 6-1, яким унормовано, що під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, зокрема щодо: продовження договору оренди, шляхом запровадження можливості автоматичного продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану.
На виконання вказаних законодавчих приписів Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 27.05.2022 №634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану", яка набрала законної сили 01.06.2022.
Так, у пункті 5 Постанови №634 від 27.05.2022 визначено, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються. У разі коли граничний строк для подання заяви про продовження договору оренди припадає на період воєнного стану, цей строк продовжується на строк воєнного стану та три місяці з дати його припинення чи скасування (абзац 6 пункту 5 Постанови №634 від 27.05.2022).
Відповідно до пункту 16 Постанови №634 орендодавцям державного та комунального майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови, а також продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї Постанови, починаючи з 24.02.2022.
Правовий аналіз наведених нормативних приписів вказаної Постанови дає підстави для висновку, що автоматичне продовження договорів оренди державного та комунального майна, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, починається з 24.02.2022, за таких умов: - строк дії відповідних договорів завершується у період воєнного стану; - відсутнє повідомлення балансоутримувача, з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, направленого за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди, орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону №157-ІХ.
Отже пунктом 5 Постанови №634 встановлено правило: договори оренди автоматично продовжуються до кінця воєнного стану в країні та ще на 4 місяці і виключеннями з цього правила є лише два випадки: 1) коли балансоутримувач повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження такого договору за 30 календарних днів до дати завершення його строку дії з підстав, визначених статтею 19 Закону України №157-IX; 2) продовження договору відбулось за результатами аукціону, який було опубліковано до дати набуття чинності Постановою №634, тобто до 01.06.2022 (в такому разі орендар мав право укласти договір оренди з переможцем такого аукціону).
При цьому, Верховний Суд, у питанні критеріїв вибору та особливостей застосування вказаного нормативно-правового акту в залежності від набрання ним чинності та його дії на момент виникнення спірних правовідносин, виходить з того, що приписами частини першої статті 58 Конституції України унормовано, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
При цьому, положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватися на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте, надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99).
Таким чином, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правовим актом, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Як зазначено в пункті 2 Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися 1) негайно (безпосередня дія); 2) шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма); 3) шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
Під зворотною (ретроактивною) дією акту цивільного/господарського законодавства розуміється поширення його дії на відносини, що виникли до набрання ним чинності.
Системний аналіз викладеного дає змогу виокремити два випадки зворотної дії норм цивільного/господарського законодавства: 1) коли акт законодавства пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність; 2) якщо законодавець встановлює спеціальні випадки зворотної дії актів законодавства.
Отже, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Закріплення названого принципу є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акту (рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 у справі № 1-зп/1997).
Водночас, цивільне/господарське законодавство не забороняє застосування нових положень зі зворотною силою, але виключно тоді, коли зворотна дія цих актів, по-перше, встановлена в них самих, а, по-друге, якщо темпоральний прояв не суперечить принципу, вираженому в статті 58 Конституції України щодо застосування до події, факту того закону (нормативно-правового акту), під час дії якого вони настали або мали місце.
Матеріали справи свідчать, що балансоутримувач не повідомив відповідачу про непродовження такого договору за 30 календарних днів до дати завершення його строку дії з підстав, визначених статтею 19 Закону України №157-IX. Також жодного продовження Договору позички на аукціоні не відбулося, оскільки його взагалі було укладено в позаконкурентному порядку, тобто без проведення аукціону. В даному випадку відсутні обставини, які є виключенням для застосування пункту 5 Постанови №634, а тому Договір позички продовжує свою дію також і в силу положень даної постанови.
Дана постанова Кабінету Міністрів України як акт органу виконавчої влади є по суті імперативною нормою, яка носить обов'язковий характер для учасників відповідних правовідносин, не зважаючи на її нижчу юридичну силу порівняно з Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України.
Так, у постанові від 19.04.2024 у справи №911/1359/22 Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду викладено, зокрема, наступні висновки щодо імперативного характеру постанов органів виконавчої влади:
«Підпункт 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 № 413) - це імперативна норма, якою держава вказала учасниками ринку електричної енергії, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії».
Тобто, Об'єднана палата дійшла висновку про те, що виконавчий орган, який в силу Закону наділений повноваженнями унормовувати договірні відносини суб'єктів господарювання, може приймати загальнообов'язкові норми, які підлягають виконанню учасниками обороту.
З матеріалів справи вбачається, а сторонами не оспорюється той факт, що після набрання законної сили Законом України «Про оренду державного та комунального майна», позивач не звертався до відповідача з заявами про розірвання договору позички або повернення майна. Крім того, з моменту вступу в дію вказаного закону 01.02.2020 до моменту подання позивачем позову до суду пройшло майже п'ять років. Управління за період з моменту припинення дії договору позички та до 24.08.2023 взагалі не зверталося до Товариства з будь якою вимогою щодо повернення майна та не виставляло рахунки за користування майном тощо. Лише 24.08.2023 листом №4686 Управління проінформувало Товариство стосовно необхідності укладення договору оренди через систему Прозорро, у відповідь на що Товариство підтвердило готовність щодо участі у торгах.
Така відсутність активних дій додатково свідчить про те, що позивач фактично прийняв продовження користування майном без укладення нового договору.
Таким чином, враховуючи встановлені колегією суддів обставини, зокрема, що строк дії спірного Договору визначено до 01.07.2022, тобто у період дії воєнного стану; а також приписи Постанови №634 від 27.05.2022, у спірних правовідносинах відсутні передумови для припинення договору позички №1909 під час дії воєнного стану з підстав, визначених у пункті 5 вказаної Постанови, оскільки такий Договір вважається продовженим починаючи з 24.02.2022 на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, в силу імперативних приписів пунктів 5, 16 цієї Постанови, без заяви орендаря та окремого рішення орендодавця.
Тож, колегія суддів зазначає, що спірний договір діяв з 01.08.2019 по 14.11.2024, оскільки відповідно до акту приймання-передачі до договору позички від 01.08.2019, підписаного уповноваженими представниками сторін та скріпленого печатками, приміщення були повернуті відповідачем позивачу.
Позивач в односторонньому порядку не відмовлявся від договору позички та не зазначав, що договір буде розірваний сторонами чи визнаний недійсним у судовому порядку.
У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України, адже підстава (Договір), в розумінні положень ст.1212, не відпала (договір продовжував свою дію до моменту повернення нерухомого майна позивачу - 14.11.2024).
З огляду на викладене, положення статті 1212 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки Договір позички від 01.08.2019 продовжував діяти до 14.11.2024, і повністю охоплює період, за який позивачем пред'явлено до стягнення з відповідача суму коштів (орендної плати) (09.07.2022 - 14.11.2024).
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність в даному випадку підстав для стягнення спірних грошових коштів (орендної плати) з відповідача на користь позивача в сумі 46.132,17 грн безпідставно збережених коштів відповідно до вимог статті 1212 Цивільного кодексу України. Крім того, оскільки позовна вимога про стягнення з відповідача 46.132,17 грн не підлягає задоволенню, то не підлягають задоволенню і похідні від неї позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та збитків від інфляції.
Інші доводи апеляційної скарги позивача не заслуговують на увагу з огляду на безпідставність.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.
Твердження і доводи апеляційної скарги позивача не спростовують обґрунтованих висновків місцевого господарського суду та стосуються виключно переоцінки доказів.
Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені позивачем, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 03.03.2025 у справі №922/4663/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок та строки оскарження постанови апеляційного господарського суду передбачені статтями 286-289 ГПК України.
Повна постанова складена 17.06.2025.
Головуючий суддя О.А. Істоміна
Суддя О.Є. Медуниця
Суддя П.В. Тихий