ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
16 червня 2025 року Справа № 906/1214/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Крейбух О.Г., суддя Тимошенко О.М. , суддя Миханюк М.В.
секретар судового засідання Кравчук О.В.
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився
відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грант кар'єр" на рішення Господарського суду Житомирської області, ухвалене 20.02.2025, повне рішення складено 25.02.2025, у справі № 906/1214/24
за позовом Приватного підприємства "Автомагістраль"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грант кар'єр"
про стягнення 621 824,63 грн
В листопаді 2024 року Приватне підприємство "Автомагістраль" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грант кар'єр" 621 824,63 грн, з яких: 399 999,98 грн заборгованості за непоставлений товар, 36 624,66 грн 3 % річних, 185 199,99 грн інфляційних втрат /а.с. 1-4/.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 20.02.2025 у справі № 906/1214/24 позов задоволено частково.
Присуджено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грант кар'єр" на користь Приватного підприємства "Автомагістраль" - 399 999,98 грн заборгованості; - 15 787,85 грн - інфляційних; - 4 754,10 грн - 3 % річних; - 6 308,13 грн - судового збору.
В решті позову відмовлено /а.с. 10-109/.
Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Грант кар'єр", не погоджуючись з ухваленим рішенням, звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Житомирської області від 20.02.2025 у справі № 906/1214/24 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити /а.с. 112-114/.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує:
- суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, виходив з того, що відповідач 18.06.2024 отримав претензію позивача від 17.05.2024, а тому відповідач мав у строк до 21.06.2024 включно виконати своє зобов'язання щодо поставки товару на підставі ч. 2 ст. 530 ГПК України; тому 3 % річних і інфляційні втрати розрахував за період з 22.06.2024 по дату винесення рішення;
- висновок суду першої інстанції про отримання відповідачем 18.06.2024 претензії від 17.05.2024 ґрунтується на припущенні;
- відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що взагалі не отримував претензії позивача від 17.05.2024;
- позивач на підтвердження відправлення цієї претензії надав роздруківку по номеру відправлення 0600921998136, але при цьому він не надав ані фіскального чеку на підтвердження здійснення цієї відправки на адресу відповідача, ані опису вкладення (у якому було б зазначено, що направляється саме претензія № 816 від 17.05.2024);
- без фіскального чеку та опису вкладення неможливо підтвердити, що саме направлялося на адресу ТОВ "Гранд Кар'єр", бо це міг бути взагалі будь-який інший документ;
- не дивлячись на це суд без належних доказів припустив, що позивачем була направлена саме претензія і обґрунтував своє рішення на підставі цього припущення;
- внаслідок того, що позивач без узгодження з відповідачем поза межами договору поставки без узгодження заявок (як цього вимагає договір поставки) сплатив суму у розмірі 400 000 грн, відповідач був змушений зареєструвати по факту отримання передплати податкові накладні, як цього вимагає Податковий кодекс України;
- ТОВ "Грант Кар'єр" не мало цих коштів на ПДВ-рахунку, а тому вимушено було з метою недопущення порушення податкового законодавства поповнити "живими" грошима ПДВ-рахунок з метою реєстрації податкових накладних, позивач при цьому користувався весь цей час сумою податкового кредиту у розмірі 80 000 грн;
- тому розмір основного боргу має бути зменшений на суму 80 000 грн сплаченого відповідачем податку на додану вартість;
- зазначені обставини взагалі не були досліджені та враховані судом при ухваленні оскаржуваного рішення, що також є підставою для його скасування.
За наведених обставин скаржник вважає, що у даному випадку має місце і недоведеність обставини, що має значення для справи, яку суд першої інстанції визнав встановленою (факт направлення позивачем претензії та факт її отримання відповідачем) та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, у зв'язку з чим є підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.
Автоматизованою системою документообігу суду, протокол від 17.03.2025, визначено колегію суддів для розгляду справи № 906/1214/24 у складі: головуючий суддя Крейбух О.Г., судді Тимошенко О.М., Миханюк М.В.
Листом № 906/1214/24/1537/25 від 17.03.2025 матеріали справи було витребувано з Господарського суду Житомирської області.
28.04.2025 до суду надійшли матеріали справи № 906/1214/24.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Грант кар'єр" на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.02.2025 у справі № 906/1214/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на "11" червня 2025 р. об 11:00 год. /а.с. 129/.
10.06.2025 (в.х. № 4657/24) від представника Приватного підприємства "Автомагістраль" надійшло клопотання про розгляд справи без його участі у зв'язку із участю в судовому засіданні 11.06.2025 о 10:00 год. у Київському апеляційному суді.
Крім того у клопотанні Приватне підприємство "Автомагістраль" зазначає, що оскаржуване рішення вважає законним і обгрунтованим, а також таким, що ухвалене з урахуванням усіх обставин справи та з дотриманням норм матеріального і процесуального права, просить залишити апеляційну скаргу ТОВ "Грант Кар'єр" без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 20.02.2025 у справі № 906/1214/24 - без змін /а.с. 132-133/.
11.06.2025 відповідач не забезпечив участі в судовому засіданні повноважного представника, про причини неявки суд не повідомив, про час та дату судового засідання сторони повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що ухвалою суду від 05.05.2025 явка представників сторін в судове засідання 11.06.2025 обов'язковою не визнавалась, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності представників сторін, оскільки їх неявка не перешкоджає перегляду справи.
Статтею 269 ГПК України встановлено, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд
14.11.2019 між Приватним підприємством "Автомагістраль" (покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Грант кар'єр" (постачальник, відповідач) укладено договір поставки № 14112019, згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передавати у власність (поставляти), а покупець приймати та оплачувати щебінь, щебеневу суміш та відсів, загальна кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна вартість, умови та строки поставки і оплати визначено сторонами в заявках, які є додатками до цього договору і становлять його невід'ємну частину (надалі іменується "товар").
Ціна одиниці виміру товару та загальна вартість кожної партії товару визначаються сторонами в заявках до даного договору, які є його невід'ємною частиною (п. 2.1 договору).
Відповідно до п. 3.1 договору, розрахунки за кожну партію товару, в тому числі відшкодування вартості транспортних витрат постачальника (у разі поставки товару транспортом постачальника) здійснюються в безготівковому порядку протягом 3 банківських днів з дати фактичного отримання покупцем товару на підставі двосторонньо погодженої заявки, якщо інше не передбачено заявками до даного договору.
Згідно з п. 4.1 договору поставка товару здійснюється на підставі замовлень (заявок) покупця, форма яких встановлена в додатку № 1 до цього договору, погоджених з постачальником, викладених в письмовому вигляді та переданих факсом (з обов'язковим надсиланням оригіналів) або особисто /а.с. 6-10/.
У період березень-жовтень 2021 року позивачем сплачено відповідачу за товар кошти у загальному розмірі 1 810 218,18 грн (платіжні інструкції на а.с. 12-21).
Згідно з наявних у справі видатковими накладними у період з 12.03.2021 по 20.09.2021 відповідачем поставлено товар на суму 1 410 758,98 грн /а.с. 22-31/.
21.05.2024 Приватне підприємство "Автомагістраль" направило ТОВ "Грант кар'єр" претензію № 816 від 17.05.2024 з вимогою повернути 399 999,98 грн перерахованих коштів впродовж трьох банківських днів. Вказана претензія отримана ТОВ "Грант кар'єр" 18.06.2024 /а.с. 32-36/.
Однак ТОВ "Грант кар'єр" відповідь на претензію від 17.05.2024 не надав, перераховані кошти у розмірі 399 999,98 грн не повернув.
У зв'язку з неповерненням сплаченої суми Приватне підприємство "Автомагістраль" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з ТОВ "Грант кар'єр" 621 824,63 грн, з яких: 399 999,98 грн заборгованості за непоставлений товар, 36 624,66 грн, 3 % річних, 185 199,99 грн інфляційних втрат.
Господарський суд Житомирської області у рішенні від 20.02.2025 у справі № 906/1214/24 дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 399 999,98 грн заборгованості; 15 787,85 грн інфляційних втрат; 4 754,10 грн 3 % річних; 6 308,13 грн судового збору.
В частині стягнення 169 412,14 грн інфляційних втрат та 31 870,56 грн 3 % річних суд відмовив у зв'язку з безпідставністю їх нарахування.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що укладений між сторонами договір № 14112019 від 14.11.2019 за своєю правовою природою є договором поставки.
Згідно з ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
На виконання умов договору в період березень, серпень, вересень 2021 року сторонами здійснено ряд операцій з оплати-поставки товару /а.с. 12-31/.
Так згідно з видатковими накладними відповідачем поставлено позивачу товар - щебінь на загальну суму 1 410 758,98 грн.
В свою чергу позивач у період березень-жовтень 2021 року перерахував відповідачу кошти у загальному розмірі 1 810 218,18 грн, що підтверджується наявними у справі платіжними інструкціями.
Аналіз вищезазначених операцій свідчить, що оплата товару позивачем відбувалась за фактом його поставки. В призначенні платежу платіжних документів позивач вказував рахунок та дату поставки щебеню.
Однак у платіжних інструкціях від 25.08.2021 на суму 30 001,60 грн, 13.09.2021 на суму 100 000,00 грн, 16.06.2021 на суму 100 000,00 грн, 17.09.2021 на суму 100 000,00 грн, та 21.09.2021 на суму 100 000,00 грн, призначення платежу позивач вказав "За щебінь згідно акту звірки від 28.08.2021".
Оскільки докази існування інших договірних правовідносин щодо поставки щебеню в матеріалах справи відсутні і сторони не заперечують, що кошти перераховувались за щебінь, тому суд вважає, що операції зі сплати коштів відбувались в межах договору поставки № 14112019 від 14.11.2019.
Судом встановлено, що різниця між вартістю поставленого відповідачем товару (1 410 758,98 грн) та отриманими ним коштами (1 810 218,18 грн), становить 399 459,20 грн, а не 399 999,98 грн, як вказує позивач в позовній заяві.
Водночас представник позивача в суді першої інстації пояснив, що сума 540,78 грн обліковувалась як заборгованість відповідача за недопоставлений товар у попередньому періоді.
Разом з тим відповідач у листі від 14.01.2025, адресованому позивачу, визнає, що в процесі виконання договору поставки № 14112019 від 14.11.2019 внаслідок перерахування позивачем попередньої оплати у ТОВ "Грант кар'єр" утворилась кредиторська заборгованість на користь ПП "Автомагістраль" у розмірі 399 999,98 грн /а.с. 87/.
Отже оскільки між сторонами мали місце правовідносини лише за договором поставки № 14112019 від 14.11.2019, тому за своєю правовою природою сума 399 999,98 грн є передоплатою за товар, яку позивач здійснював на власний ризик, всупереч п. 3.1 договору, і тому у цьому випадку необхідно керуватись нормами ст. 693 ЦК України.
Згідно ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Частиною 1 ст. 670 ЦК України визначено, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Отже вказаними нормами цивільного права врегульовані правові наслідки невиконання зобов'язання з поставки товару або поставки товару в меншій кількості та право кредитора (покупця) вимагати повернення попередньої оплати.
Враховуючи, що позивачем здійснено розрахунок за товар в порядку попередньої оплати, а відповідач свої зобов'язання в частині поставки товару не виконав, тому позивач, виходячи з норм ст. 670, 693 ЦК України, має право вимагати передання товару або повернення суми попередньої оплати.
У постанові від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17 Верховний Суд дійшов висновку, що зі змісту частин першої та другої статті 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Матеріали справи свідчать, що позивач направляв відповідачу претензію від 17.05.2024 щодо повернення сплачених коштів в сумі 399 999,98 грн /а.с. 32-36/.
Відповідно до роздруківки трекінгу з офіційного сайту Укрпошти, поштове відправлення надіслане 21.05.2024 з с. Синяки (адреса реєстрації позивача) та вручено особисто адресату в с. Швайківка (місце реєстрації відповідача) 18.06.2024.
Оскільки умовами договору сторонами не передбачено проведення розрахунків шляхом здійснення попередньої оплати, тому у такому випадку слід керуватись нормами ч. 2 ст. 530 ГПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У претензії від 17.05.2024 позивач вимагав сплати коштів впродовж трьох банківських днів з дня її отримання.
За таких обставин, зважаючи на пред'явлену вимогу, яка отримана відповідачем 18.06.2024, у останнього виник обов'язок повернути позивачу суму здійсненої оплати в розмірі 399 999,98 грн у строк до 21.06.2024 включно.
Враховуючи, що відповідач не повернув коштів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню у заявленому розмірі 399 999,98 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 185 199,99 грн інфляційних, нарахованих за листопад 2021 року - жовтень 2024 року, та 36 624,66 грн 3 % річних, нарахованих за період з 27.10.2021 по 13.11.2024.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат /а.с. 37/, судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачем невірно визначено початок виникнення права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат.
За приписами ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Як вже зазначалося вище, виходячи з приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України та зважаючи на пред'явлену вимогу, отриману відповідачем 18.06.2024, у відповідача виник обов'язок повернути позивачу кошти у строк до 21.06.2024 включно.
Відповідно прострочення виконання зобов'язання слід рахувати з 22.06.2024.
За таких обставин позивач безпідставно здійснив нарахування інфляційних втрат за період листопад 2021 року - жовтень 2024 року та 3 % річних за період з 27.10.2021 по 21.06.2024 включно.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за період липень 2024 року - жовтень 2024 року, 3 % річних за період з 22.06.2024 по 13.11.2024 на суму боргу 399 999,98 грн, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що розмір інфляційних втрат становить 15 787,85 грн, а 3 % річних 4 754,10 грн, і саме ці суми підлягають стягненню з відповідача.
А тому у стягненні з відповідача 169 412,14 грн інфляційних втрат та 31 870,56 грн 3 % річних слід відмовити у зв'язку з безпідставністю їх нарахування.
Колегія суддів не приймає доводи відповідача про те, що він взагалі не отримував претензію позивача від 17.05.2024, а також, що висновок суду першої інстанції про отримання відповідачем 18.06.2024 претензії від 17.05.2024 ґрунтується на припущенні, враховуючи наступне.
Позивач на підтвердження відправлення претензії від 17.05.2024 надав роздруківку по номеру відправлення 0600921998136, при цьому в матеріалах справи відсутні фіскальний чек та опис вкладення у цінний лист.
У господарському процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"). Згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, у постанові Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 927/531/18).
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов'язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постановах від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).
Також необхідно враховувати, що відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц; п.9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19).
У цій справі відповідачем не надано жодних доказів, які б підтверджували факт неотримання відповідачем претензії позивача від 17.05.2024, наприклад завірену копію з журналу вхідної кореспонденції за 18.06.2024 або у разі отримання від позивача за номером поштового відправлення 0600921998136 будь-якого іншого документу, відповідачем не надано жодних доказів, що ним було отримано будь-який інший документ від позивача, а не претензію від 17.05.2024.
Отже, як зазначено вище, суд залежно від установлених обставин справи застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, що і було зроблено судом першої інстанції.
За таких обставин колегія суддів апеляційного суду відхиляє твердження відповідача про те, що висновок суду першої інстанції про отримання відповідачем претензії 18.06.2024 грунтуються на припущенні.
Крім того сам по собі факт неотримання відповідачем кореспонденції, яку позивач надсилав на офіційну адресу відповідача, вказану в ЄДР, не може вважатися поважною причиною невиконання дій, обумовлених таким поштовим відправленням, оскільки викликаний не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Інші доводи наведені у апеляційній скарзі спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Відповідно до ст. 74, 76 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, апеляційний господарський суд вважає, що скаржник не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог та заперечень. Рішення Господарського суду Житомирської області від 20.02.2025 у справі № 906/1214/24 ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.
На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на апелянта.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Оскільки у судове засідання 11.06.2025 учасники справи не з'явилися, тому у відповідності до ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення цієї постанови є дата складення її повного тексту.
Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грант кар'єр" - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Житомирської області від 20 лютого 2025 року у справі № 906/1214/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Справу № 906/1214/24 повернути Господарському суду Житомирської області.
Повну постанову складено "16" червня 2025 р.
Головуючий суддя Крейбух О.Г.
Суддя Тимошенко О.М.
Суддя Миханюк М.В.