ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
10 червня 2025 року Справа № 906/1281/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Грязнов В.В. , суддя Розізнана І.В.
секретар судового засідання Соколовська О.В.
за участю представників:
позивача за первісним позовом - Бражник Д.С.
відповідача за первісним позовом - Корольов Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Продмаркетпром" на рішення Господарського суду Житомирської області від 21.03.2025 у справі №906/1281/24 (повний текст складено 25.03.2025)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Атріум Солюшн"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Продмаркетпром"
про стягнення 2 075 022,99 грн
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Продмаркетпром"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атріум Солюшн"
про стягнення 1 997 850,00 грн
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 21.03.2025 у справі №906/1281/24 первісний позов задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Продмаркетпром" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Атріум Солюшн" 2 075 022,99 грн попередньої оплати, 24900,27 грн судового збору.
Відмовлено в задоволенні зустрічного позову.
Вказане рішення мотивоване тим, що договором не встановлено строк поставки товару, оскільки його укладено у спрощений спосіб, а тому такий строк встановлено відповідно до положень ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України. Враховуючи, що претензію відповідач за первісним позовом отримав 21.05.2024, а тому до 28.05.2024 зобов'язаний був поставити товар, однак свого зобов'язання не виконав. Також місцевий господарський суд повважав, що договір зберігання товару, який укладений відповідачем із зберігачем, є таким, що укладений на власний розсуд відповідача і для позивача не може нести жодних юридичних наслідків.
Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Продмаркетпром" звернулося до суду із апеляційною скаргою через органи поштового зв'язку, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області у справі №906/1281/24 від 21.03.2025. Ухвалити нове рішення, яким в задоволені первісного позову відмовити в повному обсязі, а зустрічну позовну заяву задовольнити повністю та стягнути з ТОВ "Атріум Солюшн" на користь ТОВ "Продмаркетпром" завданих за тривале зберігання товару збитків у загальному розмірі 1 912 537, 02 грн. Судові витрати розподілити між сторонами.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає наступне:
- судом не враховано, що відповіді на претензії направлені відповідачем за первісним позовом не кур'єрським листом, а рекомендованим цінним листом "до відділення". При цьому, в даних відправленнях зазначений номер телефону, вказаний в ЄДР у ТОВ "Атріум Солюшн", індекс відділення ТОВ "Атріум Солюшн", зазначений в ЄДР відповідає індексу відділення до якого скеровано обидві відповіді;
- суд передчасно застосував до спірних правовідносин ч.2 ст. 530 ЦК України, оскільки скаржником надано відповідь про час та місце відвантаження товару, однак не отримано відповіді позивача з невідомих причин;
- ТОВ "Атріум Солюшн", за домовленістю між сторонами, повинне було забрати товар своїми силами;
- свідок ОСОБА_1 є заінтересованою особою в цьому спорі та є фактично самим позивачем, а саме керівником ТОВ "Атріум Солюшн". Разом з тим, додаток WhatsApp не дає можливість чітко ідентифікувати сторони та стверджувати, що переписка велась між керівниками ТОВ "Атріум Солюшн" та ТОВ "Продмакетпром". Дані докази є неналежними та недопустимими, оскільки достовірність отримання даних доказів, ідентифікація сторін, що вели між собою переписку викликає сумніви;
- повідомлення про готовність товару за вих. № 15/06 від 15.06.2022, № 18/10 від 18.10.2023, № 07/11 від 07.11.2023 були предметом дослідження іншої судової справи №910/12643/23, тобто, суд фактично переоцінює докази встановлені в іншій судовій справі, що носять преюдиційний характер і в силу закону є доведеними та додаткового доведення чи спростування не потребують;
- зустрічна позовна заява підлягає задоволенню, оскільки неодноразово (перший лист направлено 15.06.2022) направлялись листи до позивача з проханням забрати залишок товару зі складу зберігання на що останній наші вимоги ігнорував. У судовій справі №910/12643/23 доведено факт того, що ТОВ "Продмаркетпром" неодноразово, протягом майже двох років, направляв ТОВ "Атріум Солюшн" повідомлення про готовність товару до відвантаження за вих. № 15/06 від 15.06.2022, № 18/10 від 18.10.2023, № 07/11 від 07.11.2023. Відповіді на претензії залишилися без відповіді. ТОВ "Атріум Солюшн" знехтував своїм обов'язком забрати партію товару. Такими діями посадових осіб ТОВ "Атріум Солюшн" останні завдали збитків за період зберігання великої партії товару, відвантаженої та готової до видачі ще у червні 2022 року, але не забраної Покупцем за період з 15.07.2022 до 26.06.2024 у загальному розмірі 1 912 537, 02 грн, що підтверджується договором відповідального зберігання товару №15/07/2022 від 15.07.2022, актом прийому-передачі партії товару від 15.07.2022, товарно-транспортною накладною від 15.07.2022, останнім (загальним) рахунками за зберігання товару за кожний місяць зберігання товару;
- попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які заявник поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи становить 22950,44 грн та 12600 грн (судовий збір та витрати на правничу допомогу). Докази понесених судових витрат будуть надані до суду після ухвалення рішення у справі протягом 5 днів.
29.04.2025 матеріали справи №906/1281/24 надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.05.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Продмаркетпром" на рішення Господарського суду Житомирської області від 21.03.2025 у справі №906/1281/24 залишено без руху. Запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали та надати Північно-західному апеляційному господарському суду належні докази сплати 91 639,65 грн судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.
12.05.2025 на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Продмаркетпром" надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено докази сплати судового збору.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Продмаркетпром" на рішення Господарського суду Житомирської області від 21.03.2025 у справі №906/1281/24. Розгляд апеляційної скарги призначений на "10" червня 2025 р. об 10:30год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №3. Запропоновано учасникам справи у строк до надіслати до 03.06.2025 Північно-західного апеляційного господарського суду письмові відзиви на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст. 263 ГПК України, та докази надсилання копії відзивів та доданих до них документів іншим учасникам справи.
03.06.2025 на адресу суду через систему Електронний суд від ТОВ "Атріум Солюшн" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач за первісним позовом просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 21.03.2025 у справі №906/1281/24 - без змін.
В судовому засіданні у режимі відеоконференції представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги.
В судовому засіданні у режимі відеоконференції представник позивача за первісним позовом заперечив доводи апеляційної скарги.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановлені оскаржуваного рішення суду, зазначає наступне.
Судом встановлено, що відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Продмаркетпром" виставив позивачу рахунок на оплату товару від 04.02.2022 на суму 6 500 131,16 грн (а.с.5).
Вказаний рахунок був оплачений позивачем на суму 4 550 092,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1534 від 09.02.2022 (а.с.6, т.1).
Відповідач здійснив поставку товару на загальну суму 2 475 069,01 грн, що підтверджується видатковими накладними № 1233 від 11.02.2022, № 1294 від 14.02.2022, №1449 від 16.02.2022, № 1547 від 21.02.2022. (а.с.7-10).
Сторони не заперечили що договір поставки товару укладено у спрощений спосіб шляхом виставлення рахунку на оплату товару у розмірі 6 500 131, 16 грн та оплатою грошових коштів з боку позивача за товар у розмірі 4 550 092, 00 грн, при цьому товар був поставлений відповідачем на загальну суму 2 475 069,01 грн, тобто непоставленим залишився товар на суму 2 075 022,99 грн.
Також сторони не заперечили, що перевезення товару мало відбуватися за рахунок та силами позивача.
Водночас, рішенням Господарського суду Житомирської області від 09.04.2024 у справі №910/12643/23 у спорі між цими ж сторонами встановлено, що на початку 2022 року між сторонами велись перемовини щодо можливості укладання між сторонами договору на поставку товару, а саме, металопрокату; відповідачем на електрону адресу позивача надсилався проект рахунку на оплату по замовленню № 497 від 04.02.2022 на суму 6 500 131,16 грн; 09.02.2022 позивач перерахував відповідачу оплату згідно рахунку № 497 в сумі 4 550 092,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1534 від 09.02.2022; відповідач в свою чергу поставив позивачу товар на загальну суму 2 475 069,01 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними № 1233 від 11.02.2022, № 1294 від 14.02.2022, № 1449 від 16.02.2022, № 1547 від 21.02.2022; позивач направив відповідачу вимогу щодо повернення грошових коштів за вих. № 21/05-22 від 21.05.2022, в якій просив відповідача здійснити повернення 4 550 092,00 грн як таких, що були перераховані без достатніх правових підстав.
У справі №910/12643/23, з урахуванням вимог ст. 530 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що за відсутності претензії щодо повернення попередньої оплати на суму непоставленого товару у позивача відповідно відсутнє право на звернення до господарського суду з відповідними позовними вимогами; позов є таким, що передчасно пред'явлений до суду. Враховуючи викладене, суд у справі №910/12643/23 дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми попередньої оплати за непоставлений товар не підлягають задоволенню.
15.05.2024 позивач направив претензію №1405-24/1 від 14.05.2024, у якій просив відповідача протягом семи днів виконати зобов'язання з поставки металопрокату за узгодженими цінами на суму 2 075 022,99 грн, про дату та місце відвантаження товару повідомити директора позивача за юридичною адресою, або засобами електронного зв'язку (а.с.11, т.1).
Претензія направлена відповідачу за двома адресами, в тому числі за юридичною, та отримана останнім 21.05.2024, що підтверджується документами підприємства "Укрпошта" (а.с.12-18).
Відповідач у зустрічному позові заперечуючи проти первісного позову зазначає, що направив позивачу відповідь на претензію про готовність товару до відвантаження. Відповідачем надано до суду докази на підтвердження надання відповіді на претензію позивача від 14.05.2024, а саме: Відповідь 24.05.2024 на претензію (а.с.106, т.1); Відповідь від 17.06.2024 на претензію (а.с. 108, т.1); опис вкладення та поштова накладна №1150903746748 від 27.05.2024 (а.с. 106 зворот); опис вкладення та поштова накладна №1150903749496 від 19.06.2024 (а.с. 106 зворот, т.1).
Крім того, відповідач на підтвердження готовності товару до відвантаження, тобто про наміри виконати зобов'язання щодо поставки, надав повідомлення про готовність товару до відвантаження за вих. № 15/06 від 15.06.2022, № 18/10 від 18.10.2023, № 07/11 від 07.11.2023, в яких зазначено товар на суму 2075022,99 грн готовий до відвантаження (а.с. 63, 65).
До зустрічного позову відповідач надав наступні письмові докази:
- Договір зберігання від 15.07.2022, відповідно до якого: відповідач передає зберігачу на зберігання майно, найменування та кількість якого визначається в актах приймання-передачі; плата за зберігання майна в місяць становить 85000,00 грн (а.с.71, т.1);
- Акт приймання передачі від 15.07.2022, відповідно до якого відповідач передав зберігачу на виконання договору від 15.07.2022 майно згідно переліку на суму 2075022,99 грн (а.с.73, т.1);
- Додаткова угода від 26.06.2024, відповідно до якої розірвано договір зберігання від 15.07.2022 (а.с.74, т.1);
- Акт приймання-передачі від 26.06.2022, відповідно до якого зберігач повернув майно відповідачу (а.с.74 зворот, т. 1);
- Рахунки виставлені зберігачем відповідачу на оплату послуг зберігання за період з 15.07.22 по 26.06.24 з розрахунку 85000,00 грн на місяць в загальній сумі 1 997 850,00 грн. (а.с.76-99, т.1);
- Товарно-транспортні накладні про транспортування товару від відповідача до зберігача (а.с.100-105, т.1).
Також матеріали справи містять заяву свідка ОСОБА_1 від 23.01.2025, копію переписки у мобільному додатку WhatsApp (а.с.144-147, т. 1).
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до приписів частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків, є договори.
Спір між сторонами виник у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором поставки товару, регулювання правовідносин за яким здійснюється на підставі норм § 3 глави 54 ЦК України та § 1 глави 30 ГК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
За приписами ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Договір, відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).
Враховуючи викладене та зважаючи на зміст спірних правовідносин, можна дійти висновку про те, що між сторонами виникли господарські правовідносини з поставки товару, шляхом укладення договору у спрощений спосіб, а дії сторін щодо виставлення рахунку на оплату товару та його безпосередня оплата засвідчують їх волю для настання відповідних правових наслідків.
Згідно з частинами першою, другою статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Тлумачення наведених норм свідчить, що договір поставки товару за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. У даних правовідносинах обов'язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару корелює обов'язок покупця з прийняття та оплати цього товару.
Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини першої статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно зі статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Частиною першою статті 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Відповідно до положень статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
Судом встановлено, що 15.05.2024 ТОВ "Атріум Солюшн" направило претензію №1405-24/1 від 14.05.2024, у якій просило відповідача поставити оплачений товар протягом семи днів з моменту отримання претензії. Про дату час та місце відвантаження товару повідомити директора ТОВ "Атріум Солюшн" ОСОБА_1. письмово за адресою: 49057, м. Дніпро, проспект Богдана Хмельницького, 169 або засобами електронного зв'язку e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11, т.1).
Як зазначалося вище, відповідач у зустрічному позові заперечуючи проти первісного позову зазначає, що направив позивачу відповідь на претензію про готовність товару до відвантаження. Відповідачем надано до суду докази на підтвердження надання відповіді на претензію позивача від 14.05.2024, а саме: Відповідь 24.05.2024 на претензію (а.с.106); Відповідь від 17.06.2024 на претензію (а.с. 108); опис вкладення та поштова накладна №1150903746748 від 27.05.24 (а.с. 106 зворот); опис вкладення та поштова накладна №1150903749496 від 19.06.24 (а.с. 106 зворот).
З поштових накладних вбачається відсутність адреси одержувача (позивача).
Посилання скаржника щодо відправлення відповіді на претензію до поштового відділення, яке обслуговує позивача, не спростовує того, що скаржник не вказав адреси одержувача (позивача) у поштовому відправленні, та не може прирівнюватися до отримання поштового відправлення позивачем.
У довідці №18 від 21.01.2025 керівника поштового відділення зазначено, що відправлення №1150903746748 та №1150903749496 не вручені адресату у зв'язку з тим, що у поштових відправленнях відправник не зазначив адресу одержувача, а зазначений номер телефону одержувача не співпадає із зареєстрованим номером позивача.
Доказів надіслання відповіді на вказані у претензії електронні пошти позивача відповідачем не надано.
Отже, відповідач не належним чином повідомив позивача про готовність товару до відвантаження, тобто не надав відповідь на претензію від 14.05.2024.
Крім того, відповідач на підтвердження готовності товару до відвантаження, тобто про наміри виконати зобов'язання щодо поставки, надав повідомлення про готовність товару до відвантаження за вих. № 15/06 від 15.06.2022, № 18/10 від 18.10.2023, № 07/11 від 07.11.2023, в яких зазначено товар на суму 2075022,99 грн готовий до відвантаження (а.с. 63, 65).
Свідок ОСОБА_1 у заяві свідка від 23.01.2025 дав такі покази: Свідок є директором позивача; 24.05.22 на підставі попередньої домовленості з відповідачем позивач направив до відповідача автомобіль з метою отримати оплачений товар; по прибуттю на склад відповідача було встановлено наявність товару, однак представник відповідача запропонував отримати товар за цінами, які на 30-40 відсотків вищі, ніж ті які були вказані в рахунку від 04.02.2022; керівник відповідача на телефоні дзвінки за номером 380674106879 не відповідача; на наступний день керівник відповідача у мобільному додатку WhatsApp підтвердила небажання поставити товар за раніше узгодженими цінами.
У зустрічному позові відповідач зазначив свій номер засобу зв'язку НОМЕР_1 .
Позивачем представлено копію переписки у мобільному додатку WhatsApp (а.с.144-147). З пояснень позивача у відзиві на зустрічний позов вбачається, що це є перепискою між сторонами щодо спірної поставки. З копії сторінки мобільного додатку вбачається, що одна із сторін переписки має мобільний номер телефону НОМЕР_1 . Зміст переписки свідчить, що абонент з цим номером телефону (тобто відповідач) 25.05.22 категорично висловився про небажання поставити товар, оскільки в зв'язку із початком війни ціни на товар збільшились, тому передати товар за раніше узгодженою ціною призведе до збитків.
Відповідно до частин першої, другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
В силу частин першої, другої статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
За частиною першою статті статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".
З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21).
Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.
Аналогічні висновки в питаннях електронних доказів викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21.
Відповідач у суді першої інстанції не заперечив зміст та авторів цієї переписки. А тому суд вважає, що інформація, яка міститься у вищевказаних повідомленнях не підтверджує наміри відповідача передати позивачу товар (виконати зобов'язання).
Водночас, в апеляційній скарзі вже зазначає, що додаток WhatsApp не дає можливість чітко ідентифікувати сторони та стверджувати, що переписка велась між керівниками ТОВ "Атріум Солюшн" та ТОВ "Продмакетпром", а достовірність отримання даних доказів, ідентифікація сторін, що вели між собою переписку викликає сумніви.
Така поведінка відповідача, на думку суду апеляційної інстанції, є недобросовісною та суперечливою.
Апеляційний господарський суд враховує принципи "естопель" та "заборони суперечливої поведінки".
Доктрина "естопель" бере походження з англосаксонської системи права і базується на принципах добросовісності і послідовності. За своєю природою це прояв загального принципу недопустимості зловживання правом. Сторона, яка вчиняє дії або робить заяви у спорі, що суперечать тій позиції, яку вона займала раніше, не повинна отримати перевагу від своєї непослідовної поведінки.
Доктрина римського права "venire contra factum proprium" (принцип заборони суперечливої поведінки) базується на римській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Суд звертає увагу на те, що поведінка відповідача не відповідає принципу естопель і доктрині venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки). У судовій практиці принцип добросовісності охоплює естопель та заборону суперечливої поведінки (venire contra factum proprium). Естопель правовий принцип, згідно з яким сторона позбавляється права без розгляду питання по суті висувати певні заперечення або заяви, які явно розходяться з її початковою поведінкою. Принцип заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) базується на правилі, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Принцип «естопель», зокрема, застосовано в практиці Європейського суду з прав людини («Хохліч проти України», заява № 41707/98; "Рефаг парті зі (Партія добробуту) Туреччини та інші проти Туреччини", заяви №№ 41340/98, 41342/98, 41344/98), він підлягає застосуванню і українськими судами.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14 визначено, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 55 постанови). Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов'язків (пункт 60 постанови). Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб'єкта права як добросовісного або недобросовісного (пункт 61 постанови).
Згідно з висновком Верховного Суду, сформульованим у постанові від 16.02.2022 у справі № 914/1954/20, суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, в основі якої лежить принцип добросовісності, базується на римській максимі: ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається.
Згідно положень ч. 2 ст. 530 ГПК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду, що враховуючи, що договором не встановлено строк поставки товару, оскільки його укладено у спрощений спосіб, такий строк, відповідно до положень ст. 530 Цивільного кодексу України, встановлено позивачем зазначеною вище вимогою.
Претензію відповідач отримав 21.05.2024, тому до 28.05.2024 зобов'язаний був поставити товар, однак свого зобов'язання не виконав.
Відповідно до частини 2 статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
У контексті наведеного колегія суддів відзначає, що за змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі № 16/137б/83б/22б (910/12422/20).
Аналогічний стандарт доказування застосувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
На підставі встановлених обставин справи та беручи до уваги принцип вірогідності доказів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем за первісним позовом доведено обґрунтованість позовних вимог.
Відтак, первісний позов підлягає задоволенню.
Щодо зустрічного позову колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Оскільки товар позивачу не переданий, право власності на товар до нього не перейшло, у нього не виникли зобов'язання щодо збереження товару.
Позиція відповідача зводиться до того, що товар був готовий до передачі, однак позивач його не приймав.
У такому випадку, відповідно до частини 4 статті 690 ЦК України, якщо покупець без достатніх підстав зволікає з прийняттям товару або відмовився його прийняти, продавець має право вимагати від нього прийняти та оплатити товар або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Тобто закон приписав продавцю певний алгоритм дій і до цих дій не відноситься обов'язок зберігати товар, який від покупець відмовився отримати.
Отже договір зберігання товару, який укладений відповідачем із зберігачем, є таким, що укладений на власний розсуд відповідача і для позивача не може нести жодних юридичних наслідків.
Скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За наведених обставин, рішення Господарського суду Житомирської області від 21.03.2025 у справі №906/1281/24 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Продмаркетпром" - без задоволення.
Судові витрати апеляційний суд розподіляє з урахуванням положень ст.ст. 123, 129 ГПК України та покладає на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Продмаркетпром" на рішення Господарського суду Житомирської області від 21.03.2025 у справі №906/1281/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Житомирської області від 21.03.2025 у справі №906/1281/24 залишити без змін.
2. Справу №906/1281/24 повернути до Господарського суду Житомирської області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "16" червня 2025 р.
Головуючий суддя Павлюк І.Ю.
Суддя Грязнов В.В.
Суддя Розізнана І.В.