вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" червня 2025 р. Справа№ 910/13317/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гончарова С.А.
суддів: Тищенко О.В.
Сибіги О.М.
за участю секретаря судового засідання Кузмінської О.Р.,
за участю представника (-ів) згідно протоколу судового засідання від 10.06.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Марнауз Ганни Володимирівни
на рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2025
у справі № 910/13317/24 (суддя -Плотницька Н.Б.)
за позовом Приватного підприємства "Торг-Веста"
до Фізичної особи-підприємця Марнауз Ганни Володимирівни
про стягнення 1 222 729, 43 грн,
Приватне підприємство "Торг-Веста" звернулось до господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Фізичної особи-підприємця Марнауз Ганни Володимирівни про стягнення 1 222 729 грн 43 коп. безпідставно отриманих коштів.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.02.2025 позов задоволено повністю. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Марнауз Ганни Володимирівни на користь Приватного підприємства "Торг-Веста" безпідставно набуті кошти в розмірі 1 134 436, 00 грн, 3 % річних в розмірі 23 432, 61 грн інфляційні втрати в розмірі 64 860, 82 грн та судовий збір в розмірі 18 340, 94 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, 27.03.2025 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") Фізична особа-підприємець Марнауз Ганна Володимирівна звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2025 у справі № 910/13317/24, в якій просить скасувати рішення Господарського міста Києва від 13.02.2025 у справі № 910/13317/24 та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що у середині січня 2024 року до Відповідача звернувся ОСОБА_1 з замовленням у підборі та комплектації техніки, меблів та сантехніки для ремонту квартири. Зі слів ОСОБА_1, він перебував на той час у Туреччині, у зв'язку з чим запропонував здійснити оплату замовлення онлайн із рахунку своєї юридичної особи на рахунок ФОП Марнауз А.В.
Апелянт вказує, що надані докази підтверджують рух активів від Відповідача до ПП «КСДБУД». При цьому, суд першої інстанції не встановив наявності або ж відсутності руху товарів за платіжними дорученнями, які надав Позивач.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу скаржник вказує, що про наявність вказаного рішення Відповідачу стало відомо 06.03.2025 з Єдиного державного реєстру судових рішень.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.03.2025, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Кравчук Г.А., Сибіга О.М.
Суддя Сибіга О.М. з 27.03.2025 по 31.03.2025 перебував на лікарняному.
Одночасно, в тексті апеляційної скарги Фізичною особою-підприємцем Марнауз Ганною Володимирівною заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Клопотання обґрунтоване тим, що апелянт отримав повний текст оскаржуваного рішення 12.03.2025, про що міститься відмітка в матеріалах справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/13317/24 та відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Марнауз Ганни Володимирівни на рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2025 у справі № 910/13317/24 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
07.04.2025 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/13317/24.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Марнауз Ганни Володимирівни на рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2025 у справі № 910/13317/24 залишено без руху. Роз'яснено Фізичній особі-підприємцю Марнауз Ганні Володимирівні, що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали особа має право усунути недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору у встановленому законодавством розмірі та докази реєстрації електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.
Головуючий суддя Гончаров С.А. з 12.04.2025 по 15.04.2025 перебував у відрядженні, з 16.04.2025 по 25.04.2025, з 28.04.2025 по 09.05.2025 та з 12.05.2025 по 18.05.2025 перебував у відпустці. Суддя Тищенко О.В. перебувала у відряджені з 12.04.2025 по 15.04.2025, у відпустках з 16.04.2025 по 25.04.2025 та 28.04.2025 по 09.05.2025
15.04.2025 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") від Фізичної особи-підприємця Марнауз Ганни Володимирівни до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги на виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2025, а саме докази сплати судового збору на суму 22 009, 13 грн та докази реєстрації Фізичної особи-підприємця Марнауз Ганни Володимирівни в системі "Електронний суд".
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 поновлено Фізичній особі-підприємцю Марнауз Ганні Володимирівні пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2025 у справі № 910/13317/24. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Марнауз Ганни Володимирівни на рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2025 у справі № 910/13317/24. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Марнауз Ганни Володимирівни на рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2025 у справі № 910/13317/24 у судовому засіданні 10.06.2025.
У зв'язку з перебуванням судді Кравчука Г.А., який входив до складу суду, у відпустці, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2025, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Гончаров С.А., Сибіга О.М., Тищенко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2025 прийнято справу № 910/13317/24 до провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Марнауз Ганни Володимирівни на рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2025 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді Сибіга О.М., Тищенко О.В.
30.05.2025 (згідно дати звернення до системи «Електронний суд») від Приватного підприємства "Торг-Веста" надійшов відзив на апеляційну скаргу, який вмотивований тим, що оплата ПП «КСД-БУД» рахунків, виставлених відповідачем, не може розцінюватись як укладення договору поставки, оскільки вказані рахунки не містять істотних умов господарського договору (предмет, ціна, строки).
Відзив обґрунтовано тим, що оскільки рахунки не були оформлені належним чином, вони не були зазначені в акті приймання-передачі до Договору про відступлення права вимоги № 09/10-24 від 09.10.2024, який укладений між ПП «КСД-БУД» та ПП «Торг-Веста», а також не були додані до позовної заяви.
Позивач у відзиві зазначив, що понадані відповідачем видаткові накладні не містять усіх обов'язкових реквізитів, а саме, посаду і прізвище особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, а також особистого підпису та даних що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції зі сторони «Покупця» - ПП «КСД-БУД». У звязку з чим ці видаткові накладні не можуть бути доказом передання відповідачем товарів ПП «КСД-БУД».
Також відзив вмотивовано тим, що відповідачем не надано доказів направлення ПП «КСД-БУД» первинних документів (видаткових накладних/актів приймання-передачі товарів тощо) після вказаних дат «поставок» (24.05.2024, 25.05.2024, 31.08.2024) з метою їх підписання з боку ПП «КСД-БУД», тобто в неї не було потреби в цих документах і операції з поставки товарів вона не збиралась відображати в своєму бухгалтерському обліку.
У судове засідання, що відбулось 03.06.2025 з'явились представники позивача, відповідача та третьої особи-1, надали свої пояснення щодо суті спору та просили задовольнити вимоги викладені в їх процесуальних документах. Треті особи 2 та 3 в судове засідання не з'явились, своїх представників не направили про час, дату та місце судового засідання повідомлені належним чином через систему «Електронний суд».
Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що скаржником разом з апеляційною скаргою подано нові докази по справі акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2024-26.09.2024, копію видаткової накладної №25 від 31.08.2024, копію видаткової накладної №21/2 від 31.08.2024, копію видаткової накладної №21/1 від 25.05.2024, копію видаткової накладної №19 від 24.05.2024, копію видаткової накладної №17/1 від 24.05.2024, скріншоти переписок щодо поставки вказаних товарів, копію акту про отримання товару від 20.08.2024, копії Експрес-накладних нової пошти, поштові квитанції Укрпошта та специфікації на постачання техніки.
Так, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 відкрито провадження у справі № 910/13317/24, справу визнано малозначною, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Матеріали справи містять поштове відправлення за № 0610206931437, яким на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ( АДРЕСА_1 ) було направлено ухвалу від 11.11.2024, яке повернулось із зазначенням причини: за закінченням терміну зберігання, дата довідки ф.20: 01.12.2024.
Відповідно до частин 2, 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно з пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ч. 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Скаржник не надав суду апеляційної інстанції докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Таким чином, суд апеляційної інстанції розглядає справу за наявними на момент винесення оскаржуваного рішення доказами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між Приватним підприємством "КСД-БУД" та Фізичною особою-підприємцем Марнауз Ганною Володимирівною велися переговори щодо укладення договорів поставки товарів (будівельних матеріалів). В якості авансу, згідно наданих відповідачем рахунків Приватним підприємством "КСД-БУД" платіжними інструкціями № 21 від 22.01.2024 на суму 305 870 грн 00 коп., № 23 від 21.01.2024 на суму 392 381 грн 00 коп., № 24 від 25.01.2024 на суму 145 485 грн 00 коп., № 27 від 30.01.2024 на суму 30 984 грн 00 коп., № 28 від 30.01.2024 на суму65 295 грн 00 коп., № 30 від 30.01.2024 на суму 22 905 грн 00 коп., № 31 від 01.02.2024 на суму 47 763 грн 00 коп., № 32 від 05.02.2024 на суму 183 958 грн 00 коп., № 46 від 19.02.2024 на суму 5 090 грн 00 коп. було перераховано на розрахунковий рахунок Фізичної особи-підприємця Марнауз Ганни Володимирівни грошові кошти в розмірі 1 199 731 грн 00 коп. із зазначенням призначення платежу: оплата по договіру поставки товару № 354 від 22.01.2024, № 355 від 23.01.2024, № 356 від 24.01.2024, № 364 від 05.02.2024, № 364/1 від 19.02.2024. Копії зазначених платіжних інструкцій наявні в матеріалах справи.
Відповідно до платіжної інструкції № 617780325.1 _00000/70ae3bc5- b789-4e00-ad3d-47bde37550f2 від 29.07.2024 Фізичною особою-підприємцем Марнауз Ганною Володимирівною повернуто на рахунок Приватного підприємства "КСД-БУД" 65 295 грн 00 коп.
Таким чином, враховуючи відсутність доказів укладання між сторонами договорів поставки у встановленому законом порядку, суд дійшов висновку, що перераховані позивачем на рахунок відповідача грошові кошти у загальному розмірі 1 199 731 грн 00 коп. у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України вважаються такими, що безпідставно набуті відповідачем, і, як наслідок, підлягають поверненню Приватному підприємству "КСД-БУД".
20.09.2024 Приватне підприємство "КСД-БУД" звернулося до Фізичної особи-підприємця Марнауз Ганни Володимирівни з вимогою вих.№ 2009КСД/24 від 20.09.2024 про повернення коштів. Проте вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
09.10.2024 між Приватним підприємством "КСД-БУД" (первісний кредитор за договором) та Приватним підприємством "Торг-Веста" (новий кредитор за договором, позивач у справі) укладено договір відступлення права вимоги № 09/10-24, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає новому кредитору своє право вимоги до Фізичної особи-підприємця Марнауз Ганни Володимирівни (боржник за договором, відповідач у справі) щодо повернення боржником грошових коштів у сумі 1 134 436 грн, які були безпідставно отримані боржником від первісного кредитора.
Згідно з пунктом 2.3 договору право вимоги у нового кредитора до боржника виникає з дати підписання даного договору.
Новий кредитор зобов'язується негайно повідомити первісного кредитора про перерахування боржником коштів (або їх частини) на розрахунковий рахунок нового кредитора (пункт 2.4 договору).
Відповідно до пункту 2.5(2) договору первісний кредитор одночасно з підписанням даного договору зобов'язується передати новому кредитору за актом приймання-передачі всі документи, які засвідчують право вимоги, що передається, та інформацію, яка є важливою для його здійснення.
У відповідності до пункту 2.6 договору первісний кредитор зобов'язаний письмово повідомити боржника про укладення даного договору шляхом направлення йому відповідного повідомлення та копії даного договору в день підписання договору.
09.10.2024 між Приватним підприємством "КСД-БУД" та Приватним підприємством "Торг-Веста", як додаток до договору про відступлення права вимоги № 09/10-24 від 09.10.2024, підписано акт приймання-передачі документів, відповідно до умов якого первісний кредитор передав новому кредитору документи які підтверджують право первісного кредитора на вимогу до Фізичної особи-підприємця Марнауз Ганни Володимирівни щодо повернення грошових коштів у сумі 1 134 436 грн, які були безпідставно отримані боржником від первісного кредитора.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи опису вкладення у цінний лист від 09.10.2024 та поштової накладеної № 5400900003028, Приватне підприємство "КСД-БУД" направило на адресу Фізичної особи-підприємця Марнауз Ганни Володимирівни повідомлення про відступлення права вимоги.
09.10.2024 Приватне підприємство "Торг-Веста" направило на адресу Фізичної особи-підприємця Марнауз Ганни Володимирівни вимогу вих.№ 2 від 09.10.2024 про повернення безпідставно отриманих коштів. Проте вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань з повернення безпідставно отриманих коштів у розмірі 1 134 436 грн 00 коп., право вимоги за якими набуто позивачем на підставі договору про відступлення права вимоги від 09.10.2024 № 09/10-24, укладеним з Приватним підприємством "КСД-Буд", позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 1 134 436 грн 00 коп. безпідставно отриманих коштів. Крім того, за порушення строків повернення коштів позивачем, за період прострочення з 20.02.2024 по 28.10.2024, нараховано 23 432 грн 61 коп. 3 % річних та 64 860 грн 82 коп. інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України не виконав зобов'язання з повернення безпідставно отриманих коштів у розмірі 1 134 436 грн 00 коп., право вимоги за якими набуто позивачем на підставі Договору про відступлення права вимоги від 09.10.2024 № 09/10-24, укладеним з Приватним підприємством "КСД-Буд". Крім того, за порушення строків повернення коштів позивачем нараховано 23 432 грн 61 коп. 3 % річних та 64 860 грн 82 коп. інфляційних втрат.
Розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Марнауз Ганни Володимирівни колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Суд зазначає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частина 2 вказаної статті вказує, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Аналогічна правова позиція закріплена в частинах 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України, відповідно до яких зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно з частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Частиною 5 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно до частини 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
При цьому суд зазначає, що для правомірного набуття зазначених грошових коштів в якості виконання зобов'язань за договором між сторонами мали бути належним чином оформлені відповідні правовідносини, зокрема, враховуючи вимоги статей 207, 208 Цивільного кодексу України та статті 265 Господарського кодексу України між Приватним підприємством "КСД-БУД" та Фізичною особою-підприємцем Марнауз Ганною Володимирівною мали бути укладені відповідні письмові договори.
Як стверджує позивач в позовній заяві, будь - які правовідносини, в тому числі на підставі укладених господарських договорів, між Приватним підприємством "КСД-БУД" та Фізичною особою-підприємцем Марнауз Ганною Володимирівною відсутні. Зокрема, сторонами не надано укладені договори поставки товару № 354 від 22.01.2024, № 355 від 23.01.2024, № 356 від 24.01.2024, № 364 від 05.02.2024, № 364/1 від 19.02.2024 та/або будь-яких інших доказів їх укладення.
Також суду не надано жодних розписок, листів, телеграм, інших письмових повідомлень, будь-яких документів або доказів вчинення конклюдентних дій, які б підтверджували укладення сторонами договору про надання поворотної фінансової допомоги як у письмовій формі, так і у спрощений спосіб.
Будь - яких інших доказів існування правовідносин, на які є посилання в платіжному дорученні у графі "призначення платежу", як і доказів, що між позивачем та відповідачем був укладений правочин, спрямований на настання реальних наслідків, сторонами, в т.ч. відповідачем суду не надано.
Враховуючи вищенаведене, приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи документи та пояснення позивача суд доходить висновку, що договір у формі єдиного документу, складеного у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений їх печатками (за їх наявності), не складався.
В свою чергу платіжні інструкції № 21 від 22.01.2024, № 23 від 21.01.2024, № 24 від 25.01.2024, № 27 від 30.01.2024, № 28 від 30.01.2024, № 30 від 30.01.2024, № 31 від 01.02.2024, № 32 від 05.02.2024 та № 46 від 19.02.2024 суд розцінює лише як письмовий доказ передачі Приватним підприємством "КСД-БУД" відповідачеві грошових коштів в сумі 1 199 731 грн 00 коп., а отже даний доказ не є обставиною, достатньою для того, щоб дійти висновку про існування між сторонами договірних відносин в контексті конкретного зазначеного в платіжному дорученні господарського договору.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За змістом частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
В даному випадку майном є грошові кошти в сумі 697 000 грн 00 коп., які були отримані відповідачем у зв'язку з їх перерахуванням позивачем на поточний рахунок останнього без укладення договору № 807/12-18, тобто отримані Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінмарк" без достатніх правових підстав.
Частина 3 статті 1212 Цивільного кодексу України поширює дію положень про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями Цивільного кодексу України, зокрема, на випадки виконання зобов'язання однією із сторін:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Таким чином, у випадку коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв'язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13, від 02.09.2014 у справі № 910/1620/13, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14, від 02.02.2016 у справі №6-3090цс15, яка підтримана Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 по справі № 910/13814/17.
Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Аналогічна правова позиція викладені в постанові Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/5027/18.
Наразі, відповідачем, у відповідності до приписів чинного процесуального закону не спростовано жодними доказами викладені позивачем у позові обставини щодо відсутності правових підстав для перерахування Приватним підприємством "КСД-БУД" спірних грошових коштів.
Будь - яких документальних доказів на підтвердження існування між сторонами договірних відносин відповідачем також не надано.
Згідно статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Відповідно до статей 512, 514 та 517 Цивільного кодексу України: кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом; первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Зі змісту норм Цивільного кодексу випливає, що за загальним правилом, будь-яке зобов'язальне право вимоги може бути відступлене кредитором іншій особі; недопустимість відступлення права вимоги в силу сутності зобов'язання або через пряму заборону закону є винятком.
Обмеження щодо заміни кредитора у зобов'язанні може бути встановлено договором або законом (частини 3 статті 512 Цивільного кодексу України). Зазвичай такі обмеження спрямовані на усунення ризиків, пов'язаних із переходом прав вимоги до іншої особи, яка не є стороною за первісним договором.
Цивільний кодекс встановлює загальне правило про принципову можливість переходу права кредитора від однієї особи до іншої як в порядку загального (універсального) правонаступництва, так і в порядку правонаступництва в окремому правовідношенні (сингулярного правонаступництва). В частині 1 статті 512 Цивільного кодексу України ці види правонаступництва розглядаються як самостійні підстави заміни кредитора у зобов'язанні. Отже, заміна кредитора у зобов'язанні є родовим поняттям щодо передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
При цьому слід брати до уваги те, що в Цивільного кодексі України термін "зобов'язання" вживається в різних значеннях і не збігається змістовно з поняттям "договір".
Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Оскільки, правочин про відступлення права вимоги відповідає вимогам статті 203 Цивільного кодексу України, у судовому порядку недійсним не визнавався (протилежного матеріали справи не містять), суд дійшов висновку, що Приватне підприємство "Торг-Веста" набуло прав вимоги (стало новим кредитором) до боржника (Фізичної особи-підприємця Марнауз Ганни Володимирівни) щодо повернення безпідставно отриманих коштів у розмірі 1 134 436 грн 00 коп.
У відповідності до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо (строк) термін виконання боржником обов'язку не встановлений, то кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України та статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження існування договірних або будь - яких інших правовідносин, повернення безпідставно набутих коштів, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Суд зазначає, що приписи частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, встановлюють обов'язок набувача безпідставно отриманого майна повернути таке майно відповідній особі, причому обов'язок з повернення такого майна виникає з моменту, коли особа дізналася про безпідставність одержання цього майна.
Тобто ключовим у застосуванні норм, які регулюють кондиційні зобов'язання, є визначення моменту, з якого особа користується чужими грошовими коштами неправомірно, тобто настає прострочення виконання грошового зобов'язання.
За висновками суду, обов'язок з повернення безпідставно набутого майна, а саме грошових коштів в розмірі 1 134 436 грн 00 коп. настав у відповідача в момент, коли він дізнався про безпідставність одержання цього майна. Тобто, обставина про одержання коштів була відома відповідачу з моменту зарахування грошових коштів на його розрахунковий рахунок в банківській установі, на який були перераховані кошти.
Отже, відповідач після отримання грошових коштів в сумі у розмірі 1 134 436 грн 00 коп. зобов'язаний був повернути їх позивачу.
Суд першої інстанції встановивши факт неповернення відповідачем безпідставно набутих коштів, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку, що розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та на момент прийняття рішення будь - яких доказів повернення позивачу безпідставно набутих коштів в сумі 1 134 436,00 грн, а тому вірно задовольнив позовні вимоги.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Отже, дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Тому в разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки боржником порушено позадоговірне (деліктне) грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14 та у постанові від 01.06.2016 у справі №910/22034/15, а також у постанові Верховного Суду від 15 липня 2021 у справі № 910/6053/19.
У постанові від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду роз'яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (пункт 6.20).
Таким чином, у справі № 910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання, врегульованої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.
Відтак у даному випадку, розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами встановлено законом, а саме частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.
Судом перевірено розрахунки позивача, встановлено їх правильність та відповідність вимогам умов договору та чинного законодавства.
Перевіривши розрахунок позивача інфляційних втрат та процентів річних колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 23 432,61 грн 3 % річних та 64 860,82 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про задоволення позовних вимог Приватного підприємства "Торг-Веста" до Фізичної особи-підприємця Марнауз Ганни Володимирівни про стягнення безпідставно набутих коштів в розмірі 1 134 436, 00 грн, 3 % річних в розмірі 23 432, 61 грн інфляційні втрати в розмірі 64 860, 82 грн.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Марнауз Ганни Володимирівни на рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2025 у справі № 910/13317/24 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Марнауз Ганни Володимирівни - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2025 у справі № 910/13317/24 - залишити без змін.
Судові витрати, за перегляд рішення у суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 17.06.2025
Головуючий суддя С.А. Гончаров
Судді О.В. Тищенко
О.М. Сибіга