вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" червня 2025 р. Справа№ 910/3539/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гончарова С.А.
суддів: Тищенко О.В.
Сибіги О.М.
за участю секретаря судового засідання Кузьмінська О.Р.,
за участю представника (-ів) згідно протоколу судового засідання від 03.06.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.03.2025
у справі № 910/3539/25(суддя - Усатенко І.В.)
за позовом Заступника керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави
до відповідача 1 - Київської міської ради
до відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Райдо 2010"
про знесення самочинного будівництва, скасування державної реєстрації, визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним договору та повернення земельної ділянки,
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 відмовлено Заступнику керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомого майна та заборони суб'єктам реєстрації вчиняти дії.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, 02.04.2025 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") Заступник керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 у справі № 910/3539/25, в якій просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 про відмову у задоволенні заяви заступника керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 910/3539/25 скасувати. Ухвалити нове рішення, яким заяву заступника керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 910/3539/25 задовольнити.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що суд першої інстанції, розглядаючи заяву прокурора про вжиття заходів забезпечення позову, повинен був врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.
Прокурор вказує, що порушення інтересів держави полягає в тому, що всупереч встановленому законодавством порядку, право власності на самочинно збудований об?єкт нерухомого майна зареєстровано за ТОВ «РАЙДО 2010» на підставі документів, які не є правовстановлюючими, а сама реєстрація права власності спрямована на подальше незаконне заволодіння комунальним майном, а саме земельною ділянкою у Оболонському районі міста Києва без проведення земельних торгів.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу скаржник вказує, що у ході судового розгляду зазначеного спору існує висока ймовірність того, що товариство може вчинити будь-які дії з метою поділу чи об?єднання вищевказаного об??єкту нерухомості або відчужити його третім особам, що у майбутньому, у разі задоволення позову прокурора, унеможливить виконання судового рішення, як такого, що не матиме правового сенсу.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.04.2025, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Тищенко О.В., Сибіга О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 у справі № 910/3539/25. Витребувано матеріали оскарження щодо ухвали Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 у справі № 910/3539/25 у Господарського суду міста Києва. Призначено до розгляду апеляційну скаргу скаргою Заступника керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 у справі № 910/3539/25. Повідомлено учасників справи, що апеляційна скарга розглядатиметься у судовому засіданні 23.04.2025.
10.04.2025 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали оскарження щодо ухвали Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 у справі № 910/3539/25.
23.04.2025 розгляд справи не відбувся, у зв'язку з перебуванням головуючого судді Гончарова С.А. у відпустках з 16.04.2025 по 25.04.2025, з 28.04.2025 по 09.05.2025, з 12.05.2025 по 18.05.2025.Крім того суддя Тищенко О.В. перебувала у відряджені з 12.04.2025 по 15.04.2025, у відпустках з 16.04.2025 по 25.04.2025 та 28.04.2025 по 09.05.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 призначено до розгляду у судовому засіданні справу № 910/3539/25 за апеляційною скаргою Заступника керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 на 03.06.2025.
У судове засідання, що відбулось 03.06.2025 з'явились прокурор та представник відповідача-2, надали свої пояснення щодо суті спору та просили задовольнити вимоги викладені в їх процесуальних документах. Позивач та відповідач-1 в судове засідання не з'явились, своїх представників не направили про час, дату та місце судового засідання повідомлені належним чином через систему «Електронний суд».
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи,
Заступник керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави звернувся до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Райдо 2010" про знесення самочинного будівництва, скасування державної реєстрації, визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним договору та повернення земельної ділянки.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що об'єкт нерухомого майна, для експлуатації якого було надано в оренду спірну земельну ділянку, є самочинним будівництвом, а тому у позивача не могло виникнути право власності на означений об'єкт та не оренду земельної ділянки.
Разом з позовною заявою прокурором подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій він просить забезпечити позов до набрання рішенням законної сили шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомого майна - громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (нежитловий будинок) площею 524,2 кв м, який розташований на пл.. Петропавлівській, 2 у Оболонському районі міста Києва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1707948980000); до набрання рішенням законної сили у справі заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно в розумінні Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно - в тому числі приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін стосовно нерухомого майна - громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (нежитловий будинок) площею 524,2 кв м, який розташований на пл.. Петропавлівській, 2 у Оболонському районі міста Києва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1707948980000) та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Заява була вмотивована тим, що на даний час самочинно збудований об'єкт нерухомого майна - громадський будинок, на праві власності зареєстровано за ТОВ "Райдо 2010" і у товариства наявна реальна можливість вчинити будь-які дії з метою поділу чи об'єднання вказаного об'єкту нерухомості або відчужувати його третім особам, що у майбутньому, у разі задоволення позову прокурора, унеможливить виконання судового рішення, як такого, що не матиме правового сенсу; відсутність на даний час будь-яких дій товариства, що могли би підтвердити намір відчужити об'єкт нерухомого майна, не спростовують наявність у відповідача, як в одноособового власника, можливості вільно розпорядитись нерухомим майном, якщо не вжити заходи забезпечення позову; прокурор вказує про наявність обгрунтованого припущення про високу імовірність відчуження об'єкта нерухомого майна, що в подальшому може призвести до ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених прав та інтересів в межах даної справи.
Розглянувши апеляційну скаргу Заступника керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Частиною 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв'язку, адресу електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову. (ч. 1 ст. 139 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 1 статті 140 ГПК України встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
За приписами ст. 9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Н. проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Подана в даній справі заява про вжиття заходів забезпечення позову, не містить обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить документального обґрунтування, наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Суд звертає увагу, що сам заявник вказує на ту обставину, що з боку відповідача-2 відсутні дії спрямовані на розпорядженням об'єктом нерухомого майна.
Прокурором не надано докази, які підтверджують вчинення відповідачем-2 будь-яких умисних дій, спрямованих на не виконання рішення суду та й не зазначено про вчинення відповідачем будь-яких конкретних дій, спрямованих на ухилення від виконання рішення у даній справі.
Забезпечення позову покликане убезпечити заявника від недобросовісних дій відповідача, проте, прокурор не надав суду жодних доказів в підтвердження вчинення відповідачем-2 дій, з метою уникнення виконання рішення в даній справі, за умови задоволення позовних вимог.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/48318, від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 21.01.2021 у справі № 924/881/16.
Суд наголошує, що стала судова практика Верховного Суду передбачає саме обов'язок заявника довести обґрунтованість заяви про забезпечення позову, а не перекладає тягар доказування на боржника. Вказана позиція, крім зазначених вище постанов, також викладена і в постанові Великої Палати Верховного суду від 18.05.2021 № 914/1570/20, в постановах Верховного Суду від 05.04.2023 № 915/577/22, від 13.02.2023 № 922/1737/22.
Згідно зі ст. ст. 73, 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
До того ж, заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 15.09.2023 у справі № 917/453/23).
Предметом позову у даній справі є знесення самочинно збудованого майна, визнання недійсними та скасування рішень, розірвання договору оренду та повернення земельної ділянки, однак, у заяві про забезпечення позову не наведено достатніх обґрунтувань та не доведено будь-якими доказами тієї обставини, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно та заборони відповідачу і іншим особам вчиняти певні дії щодо об'єкту нерухомого майна у даному випадку може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист інтересів держави, за якими прокурор звернувся до суду.
Саме лише посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість існування загрози того, що в разі прийняття рішення судом його виконання буде неможливим, без наведення належного обґрунтування та без підтвердження таких посилань відповідними доказами, не є достатньою підставою для задоволення такої заяви.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.10.2023 р. у справі № 922/1864/23, від 11.01.2024 р. у справі № 916/3599/23.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Аналогічна права позиція висловлена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 910/7511/19, від 03.04.2020 у справі № 904/4511/19, від 23.12.2020 у справі № 911/949/20.
У той же час заява про вжиття заходів забезпечення позову не містить жодних відомостей про вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на ухилення від виконання рішення суду (у випадку задоволення відповідного позову), а доводи заявника зводяться до тверджень про наявність у відповідача необмеженої можливості розпорядження зареєстрованим за ним майном.
Так само доводи апеляційної скарги зводять до потенційних ризиків та припущень щодо дій відповідача, що утруднить чи може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду без надання відповідних доказів на підтвердження таких обставин або належного обґрунтування дій які б вказували на відповідні дії відповідача.
Отже заявником не надано суду доказів в підтвердження наміру відповідача-2 не виконувати рішення суду у даній справі, а є лише теоретичне припущення заявника, яке не свідчить про вчинення відповідачем будь-яких умисних дій.
Враховуючи викладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заява позивача про забезпечення позову є такою, що не підлягає задоволенню, оскільки заявником не наведені достатньо обґрунтовані підстави того, що невжиття визначених у заяві заходів щодо забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про відмову Заступнику керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомого майна та заборони суб'єктам реєстрації вчиняти дії.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Заступника керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 у справі №910/3539/25 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва - залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 у справі №910/3539/25 - залишити без змін.
3. Судові витрати, за перегляд ухвали у суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
4. Матеріали справи № 910/3539/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 17.06.2025
Головуючий суддя С.А. Гончаров
Судді О.В. Тищенко
О.М. Сибіга