вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
м. Київ
"16" червня 2025 р. Справа№ 925/1218/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Демидової А.М.
Ходаківської І.П.
за участю секретаря судового засідання Невмержицькій О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 16.06.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Приватного підприємства «Науково - виробниче підприємство «Ніта»
на рішення Господарського суду Черкаської області від 14.11.2023 (повне рішення складене 24.11.2023)
у справі №925/1218/23 (суддя Гладун А.І.)
за позовом Міністерства юстиції України
до 1. Благодійної організації «Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення», 2. Комуністичної партії України
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів 1, 2 - Приватне підприємство «Науково - виробниче підприємство «Ніта»
про визнання недійсним договору дарування нерухомого майна та скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно,
Міністерство юстиції України (далі за текстом - позивач, Мін'юст) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Благодійної організації «Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення» (далі за текстом - відповідач 1), Комуністичної партії України (далі за текстом - відповідач 2, КПУ) про визнання недійсним Договору дарування нерухомого майна 27/100 часток нежитлового приміщення будівлі Літери А-4, 3-го поверху, а саме: кімнати з №7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, загальною площею 120,9 кв.м.; офісні нежитлові приміщення 4-го поверху загальною площею 208,1 кв.м. нежитлові приміщення 3-го поверху, а саме: кімнати з № 14 по №18, загальною площею 99,2 кв.м. офісне приміщення кімнати №17 пл. - 15,1 кв.м. Нежитлові приміщення, а саме: приміщення 1-го поверху: з №1 до №16 загальною площею 242,5 кв.м., частина приміщень загального користування 1-го поверху, а саме - сходи № І, ІІ площею 27,84 кв.м., коридор №18 площею 8,28 кв.м.; приміщення п/підвалу: з №16 до №20 та коридор №3, загальною площею 139,6 кв.м. та частина приміщень загального користування п/підвалу - №1, 2 загальною площею 7,77 кв.м., сходи № І, ІІ площею 14,98 кв.м, що знаходиться за адресою: вул. Дашковича Остафія, буд. 20, м. Черкаси, Черкаська область, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 23877271101, укладеного 17.06.2015 між відповідачами 1 та 2, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баршацьким І.В. та зареєстрованого за №НАН678129, НАН678130; скасування державної реєстрації права власності відповідача 1 на нерухоме майно, розташоване за адресою: вул. Дашковича Остафія, буд. 20, м. Черкаси, Черкаська обл., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 23877271101.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі №826/9751/14, яке набрало законної сили 27.07.2022, задоволено позов Мін'юсту про заборону діяльності КПУ. В ході виконання вказаного рішення суду Мін'юстом встановлено, що КПУ відчужило на користь відповідача 1 за Договором дарування нерухомого майна від 17.06.2015 (далі за текстом - Договір) майно, яке за Законом України «Про політичні партії» від 05.04.2001 № 2365-III (далі за текстом - Закон №2365-III) має бути передане державі, а тому оспорюваний ним Договір має ознаки фіктивності та має бути визнаний судом недійсним на підставі статті 234 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України).
Господарський суд Черкаської області рішенням від 14.11.2023 у справі №925/1218/23 позов задовольнив повністю; визнав недійсним Договір дарування нерухомого майна 27/100 часток нежитлового приміщення будівлі Літери А-4, 3-го поверху, а саме: кімнати з №7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, загальною площею 120,9 кв.м.; офісні нежитлові приміщення 4-го поверху загальною площею 208,1 кв.м.; нежитлові приміщення 3-го поверху, а саме: кімнати з №14 по №18, загальною площею 99,2 кв.м. офісне приміщення кімнати №17 пл. - 15,1 кв.м.; нежитлові приміщення, а саме: приміщення першого поверху: з №1 до №16 загальною площею 242,5 кв.м., частина приміщень загального користування першого поверху, а саме - сходи № І, ІІ площею 27,84 кв.м., коридор №18 площею 8,28 кв.м.; приміщення п/підвалу: з №16 до №20 та коридор №3, загальною площею 139,6 кв.м. та частина приміщень загального користування п/підвалу - №1, 2 загальною площею 7,77 кв.м., сходи №І, ІІ площею 14,98 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Дашковича Остафія, буд. 20, м. Черкаси, Черкаська область, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 23877271101, укладений 17.06.2015 між відповідачами 1 та 2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баршацьким І.В. та зареєстрований за №НАН678129, НАН678130; скасувати державну реєстрацію прав відповідача 1 на нерухоме майно, розташоване за адресою: вул. Дашковича Остафія, буд. 20, м. Черкаси, Черкаська область, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 23877271101; стягнув з відповідачів 1 та 2 на користь позивача 5 368,00 грн витрат на сплату судового збору.
Задовольняючи позов Мін'юсту суд першої інстанції дійшов висновку про фіктивність спірного правочину, оскільки сторони правочину є пов'язаними особами, які спільно реалізували волевиявлення на свідоме зловживання правом на шкоду іншій особі, діючи недобросовісно та зловживаючи правами на шкоду позивачу як кредитору, сторони, маючи спільний умисел на використання Договору виключно з метою уникнення звернення стягнення на майно КПУ внаслідок заборони діяльності партії за рішенням суду.
Не погодившись із прийнятим судом першої інстанції рішенням, Приватне підприємство «Науково - виробниче підприємство «Ніта» звернулося до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження; розглянути клопотання про долучення доказів, викладене в апеляційній скарзі, рішення Господарського суду Черкаської області від 14.11.2023 у справі №925/1218/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги Приватне підприємство «Науково - виробниче підприємство «Ніта» посилається на те, що суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення не з'ясував обставини, що мають значення для справи, оскільки частина нерухомого майна, яка зазначена у резолютивній частині рішення Господарського суду Черкаської області від 14.11.2023 у справі №925/1218/23 належить на праві власності Приватному підприємству «Науково - виробниче підприємство «Ніта» на підставі рішення Господарського суду Черкаської області №02/1507 від 07.04.2005. Крім того, як зазначає апелянт, позивачем обрано неправильний спосіб захисту, оскільки наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковий стан (двостороння реституція), тоді як позивач, як власник майна, мав заявити позов про витребування майна з чужого незаконного володіння.
В апеляційній скарзі апелянтом заявлено клопотання про долучення доказів на підтвердження його права власності на майно, а саме: копію рішення Господарського суду Черкаської області від 07.04.2005 у справі №02/1507, копію ухвали Господарського суду Черкаської області від 05.05.2005 у справі №02/1507, копію заяви про реєстрацію права власності від 27.04.2005, копію витягу про реєстрацію права власності від 10.05.2005; копію технічних паспортів на приміщення 3 та 4 поверхів; докази на підтвердження права власності на майно КПУ, а саме: копію рішення Господарського суду Черкаської області від 27.04.2011 у справі №09/5026/488/2011, копію витягу про державну реєстрацію прав від 04.08.2011; розрахунок часток будівлі за адресою: м. Черкаси, вул. О. Дашкевича, 20.
Клопотання про подання доказів на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Приватне підприємство «Науково - виробниче підприємство «Ніта» не було учасником справи №925/1215/23, тоді як предмет позову частково стосується права власності апелянта на майно.
Крім того, Приватне підприємство «Науково - виробниче підприємство «Ніта» зазначило про попередній (орієнтовний) розмір витрат на професійну правничу допомогу - 20 000,00 грн за підготовку та подання апеляційної скарги, участь адвоката у судових засіданнях - 1 500,00 грн за одне судове засіданні та гонорару. Докази понесення судових витрат будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.04.2025 апеляційну скаргу Приватного підприємства «Науково - виробниче підприємство «Ніта» на рішення Господарського суду Черкаської області від 14.11.2023 у справі №925/1218/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П..
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 15.04.2025 задовольнив клопотання та поновив Приватному підприємству «Науково - виробниче підприємство «Ніта» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Черкаської області від 14.11.2023 у справі №925/1218/23; відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Науково - виробниче підприємство «Ніта» на рішення Господарського суду Черкаської області від 14.11.2023 у справі №925/1218/23; зупинив дію рішення Господарського суду Черкаської області від 14.11.2023 у справі №925/1218/23 на час апеляційного провадження; розгляд апеляційної скарги призначив на 13.05.2025 на 12 год. 45 хв.
Позивач згідно відзиву на апеляційну скаргу Приватного підприємства «Науково - виробниче підприємство «Ніта» на рішення Господарського суду Черкаської області від 14.11.2023 у справі №925/1218/23 заперечив проти її задоволення, посилаючись на наявність у нього підстав для звернення до суду щодо захисту порушеного/оспорюваного права; інформацію про майно, що належало КПУ, яке останнім відчужено за спірним правочином, позивачем отримано шляхом моніторингу відповідних відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Вимоги Приватного підприємства «Науково - виробниче підприємство «Ніта» про повне скасування рішення Господарського суду Черкаської області від 14.11.2023 у справі №925/1218/23 є безпідставними, оскільки предметом позову є лише майно, що належало КПУ, а не майно інших співвласників.
Щодо обраного способу захисту позивач зазначає, що метою даного спору є повернення нерухомого майна у власність держави. При цьому позивач не є власником такого майна, а тому не може заявити до суду вимогу про витребування майна. Отже, позивач у межах своїх повноважень та з метою повернення нерухомого майна, яке належало забороненій партії, у власність держави, звернувся до суду із позовом про визнання Договору недійсним та скасування державної реєстрації права власності за відповідачем 1.
Щодо клопотання Приватного підприємства «Науково - виробниче підприємство «Ніта» про долучення доказів, то Мін'юст, керуючись статтею 91 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) ставить під сумнів надані апелянтом докази та просить суд апеляційної інстанції витребувати оригінали поданих до апеляційної скарги документів.
Також позивач заперечує проти вимоги Приватного підприємства «Науково - виробниче підприємство «Ніта» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на неспівмірність заявленого розміру із наданими послуги.
01.05.2025 Приватним підприємством «Науково - виробниче підприємство «Ніта» подане клопотання про долучення доказів, а саме: копії довідки Комунального підприємства «Черкаське обласне об'єднання бюро технічної інвентаризації» від 29.04.2025 №91/13.
За приписами частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Наведені положення ГПК України пов'язують вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням критеріїв: «винятковість випадку» та «причини, що об'єктивно не залежать від особи». При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів (постанови Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14, від 01.07.2021 у справі №46/603).
Отже, під час подання учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, у чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає (постанова Верховного Суду від 06.10.2021 у справі №918/237/20).
Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (подібні за змістом висновки щодо застосування статті 269 ГПК України викладено Верховним Судом у постановах від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 13.01.2021 у справі №10/Б-921/1442/2013).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що Приватне підприємство «Науково - виробниче підприємство «Ніта» не було учасником справи №925/1218/23, а тому не мало можливості надати докази на підтвердження своїх доводів у зв'язку із чим суд апеляційної інстанції вважає за можливе прийняти до розгляду надані апелянтом до апеляційної скарги докази.
Стосовно клопотання Приватного підприємства «Науково - виробниче підприємство «Ніта» про долучення доказів, поданого 01.05.2025, то таке клопотання задоволенню не підлягає, оскільки довідка Комунального підприємства «Черкаське обласне об'єднання бюро технічної інвентаризації» №91/13 датована 29.04.2025, тобто після ухвалення Господарським судом Черкаської області рішення від 14.11.2023 у справі №925/1218/23 та після відкриття апеляційного провадження у даній справі.
Така обставина як відсутність існування доказів, які датовані вже після прийняття оскаржуваного рішення, тобто таких доказів взагалі не існувало на момент розгляду спору по суті судом першої інстанції, взагалі виключає можливість їх прийняття судом апеляційної інстанції у порядку статті 269 ГПК України (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.12.2024 у справі №908/2296/23).
Допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність, правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 903/639/23).
Відповідно до частин 4-6 статті 91 ГПК України копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
За таких обставин, клопотання позивача, викладене у відзиві на апеляційну скаргу про витребування оригіналів поданих до апеляційної скарги документів підлягає задоволенню.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 27.05.2025 відклав розгляд справи №925/1218/23 на 02.06.2025 об 12 год. 30 хв.; зобов'язав Приватне підприємство «Науково - виробниче підприємство «Ніта» подати до Північного апеляційного господарського суду до 29.05.2025 оригінали: рішення Господарського суду Черкаської області від 07.04.2005 у справі №02/1507, ухвали Господарського суду Черкаської області від 05.05.2005 у справі №02/1507, витягу про реєстрацію права власності від 10.05.2005, рішення Господарського суду Черкаської області від 27.04.2011 у справі №09/5026/488/2011, витягу про державну реєстрацію прав від 04.08.2011 та належним чином засвідчені Комунальним підприємством «Черкаське обласне об'єднання бюро технічно інвентаризації» копії заяви про реєстрацію права власності від 27.04.2005, копії технічних паспортів на приміщення 3 та 4 поверхів; копії розрахунку часток будівлі за адресою: м. Черкаси, вул. О. Дашкевича, 20. 02.06.2025 Приватне підприємство «Науково-виробниче підприємство «Ніта» подало до Північного апеляційного господарського суду клопотання про поновлення строку на подання оригіналів та належним чином засвідчених доказів.
Північний апеляційний господарський суд 02.06.2025 протокольно задовольнив клопотання Приватного підприємства «Науково-виробниче підприємство «Ніта» про долучення оригіналів доказів та надав час позивачу для ознайомлення із матеріалами справи.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 02.06.2025 відклав розгляд справи №925/1218/23 на 10.06.2025 на 13 год. 05 хв.
Позивачем 06.06.2025 подано до Північного апеляційного господарського суду додаткові пояснення у справі №925/1218/23. Позивач у додаткових поясненнях вказує на відсутність доказів, які підтверджують порушення права власності на майно, яке належить апелянту, внаслідок виконання рішення суду у даній справі; недоведеність апелянтом порушення його права власності внаслідок укладення спірного Договору.
Позивач з посиланням на правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.04.2025 у справі №924/971/23, вказує, що спірний Договір є нікчемним в силу положень статті 228 ЦК України, а тому не може порушувати права апелянта.
Позивач у додаткових поясненнях вказує, що апелянтом обрано неправильний спосіб захисту. При цьому апелянт не позбавлений можливості звернутися до державного реєстратора для реєстрації права власності на належне йому нерухоме майно.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 10.06.2025 залучив до участі у справі Приватне підприємство «Науково - виробниче підприємство «Ніта» як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів (далі за текстом - третя особа); відклав розгляд справи №925/1218/23 на 16.06.2025 на 11 год. 40 хв. Відповідачі 1 та 2 своїм правом, наданим статтею 263 ГПК України, не скористались, відзиви на апеляційну скаргу не надали, що не перешкоджає апеляційному перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідачі 1 та 2 своїх представників в судове засідання, призначене на 16.06.2025, не направили, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Згідно з частиною 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Представник третьої особи у судовому засіданні 16.06.2025 підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги, просила суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду Черкаської області від 14.11.2023 у справі №925/1218/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
У судовому засіданні 16.06.2025 представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги третьої особи, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду Черкаської області від 14.11.2023 у справі №925/1218/23 залишити без змін.
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі за текстом - ЄДР) 05.10.1993 зареєстровано КПУ (ідентифікаційний код юридичної особи 00049147), керівником якої є ОСОБА_3.
З 04.08.2022 КПУ перебуває в процесі припинення, запис 1000711130013003187. Внесення судового рішення щодо припинення діяльності юридичної особи, що не пов'язано з її банкрутством, підстава: судове рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 №826/9751/14. Дата набрання чинності: 27.07.2022 (т.1, а.с. 27).
Відповідно до витягу з ЄДР (т.1, а.с. 28) 24.04.2007 зареєстровано відповідача 1 (ідентифікаційний код юридичної особи ідентифікаційний код юридичної особи 35087436), засновником якої є Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково комерційна фірма «Контур» (ідентифікаційний код юридичної особи 32735812), керівником є ОСОБА_2.
Згідно витягу з ЄДР (а.с. 26) 12.11.2003 зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково комерційна фірма «Контур» (ідентифікаційний код юридичної особи 32735812), засновниками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , керівником є ОСОБА_2 .
17.06.2015 між КПУ, як Дарувальником, та відповідачем 1, як Обдарований, укладено Договір, за умовами якого Дарувальник подарував та передав Обдарованому, а Обдарований прийняв в дар від Дарувальника 27/100 частин нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Черкаси, вул. О. Дашковича, буд. 20, а саме: адмінприбудову з п/підвалом (частина І поверху та п/підвал) - літ. А-4, у тому числі: приміщення І поверху: кабінет № 9 - 13,4 (тринадцять цілих чотири десятих) кв.м., кабінет №10 - 48,0 (сорок вісім цілих нуль десятих) кв.м., кабінет №11 - 15,6 (п'ятнадцять цілих шість десятих) кв.м., кабінет № 12 - 15,6 (п'ятнадцять цілих шість десятих) кв.м., кабінет № 13 - 14,2 (чотирнадцять цілих два десятих) кв.м., кабінет №14 - 16,2 (шістнадцять цілих два десятих) кв.м., кабінет № 15 - 15,3 (п'ятнадцять цілих три десятих) кв.м., кабінет №16 - 13,8 (тринадцять цілих вісім десятих) кв.м., коридор № 1 - 77,3 (сімдесят сім цілих три десятих) кв.м., умивальник № 2 - 3,1 (три цілих один десятий) кв.м., туалет № 3 - 1,3 (одна ціла три десятих) кв.м., туалет № 4 - 1,0 (одна ціла нуль десятих) кв.м., туалет № 5 - 1,0 (одна ціла нуль десятих) кв.м., туалет № 6 - 1,3 (одна ціла три десятих) кв.м., умивальник № 7 - 3,1 (три цілих один десятий) кв.м., кладова № 8 - 2,3 (дві цілі три десятих) кв.м., загалом 242,5 (двісті сорок два цілих п'ять десятих) кв.м. Також частина приміщень загального користування: сходи І, II - 27,84 (двадцять сім цілих вісімдесят чотири сотих) кв.м., коридор № 18 - 8,28 (вісім цілих двадцять вісім сотих) кв.м., загалом 36,12 (тридцять шість цілих дванадцять сотих) кв.м.;
- приміщення п/підвалу: кабінет № 16 - 30,1 (тридцять цілих один десятий) кв.м., кабінет №17 - 15,1 (п'ятнадцять цілих один десятий) кв.м., кабінет №18 - 13,5 тринадцять цілих п'ять десятих) кв.м., кабінет № 19 - 15,0 (п'ятнадцять цілих нуль десятих) кв,м кабінет № 20 - 12,9 (дванадцять цілих дев'ять десятих) кв.м., коридор №3' - 53,0 (п'ятдесят три цілих нуль десятих) кв.м., загалом - 139,6 (сто тридцять дев'ять цілих шість десятих) кв.м. Також частина приміщень загального користування: тамбур № 1 та коридор № 2 - 7,77 (сім цілих сімдесят сім сотих) кв.м., сходи І, II - 14 98 (чотирнадцять цілих дев'яносто вісім сотих) кв.м. загалом 22,75 (двадцять два цілих сімдесят п'ять сотих) кв.м.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 15.08.2023 №342879762 (т.1, а.с. 19-25) за відповідачем 1 значиться нерухоме майно, зареєстроване на підставі Договору, а саме: нежитлові приміщення будівлі Літери А-4, 3-го поверху, а саме: кімнати з № 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, загальною площею 120,9 кв.м.; офісні нежитлові приміщення 4-го поверху загальною площею 208,1 кв.м. нежитлові приміщення 3-го поверху, а саме: кімнати з № 14 по № 18, загальною площею 99,2 кв.м. офісне приміщення кімнати № 17 пл.-15,1 кв.м. Нежитлові приміщення а саме: приміщення першого поверху: з № 1 до № 16 загальною площею 242,5 кв.м., частина приміщень загального користування першого поверху, а саме - сходи № І, II площею 27,84 кв.м., коридор № 18 площею 8,28 кв.м.; приміщення п/підвалу: з № 16 до № 20 та коридор № 3, загальною площею 139,6 кв.м. та частина приміщень загального користування п/підвалу - № 1,2 загальною площею 7,77 кв.м., сходи № I, II площею 14,98 кв.м. (розмір частки 27/100), що знаходиться за адресою: м. Черкаси, вул. О. Дашковича, буд. 20, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 23877271101. Набувач спірного майна є відповідач 1. Розмір частки 27/100.
Восьмий апеляційний адміністративний суд рішенням від 05.07.2022 у справі №826/9751/14, яке набрало законної сили 27.07.2022, задовольнив позов Мін'юсту; заборонив діяльність КПУ. Передав майно, кошти та інші активи КПУ, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.
З 04.08.2022 КПУ перебуває в процесі припинення, запис 1000711130013003187. Внесення судового рішення щодо припинення діяльності юридичної особи, що не пов'язано з її банкрутством, підстава: судове рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 №826/9751/14. Дата набрання чинності: 27.07.2022 (т.1, а.с. 27).
Спір виник через те, що у процесі розгляду адміністративним судом справи №826/9751/14, відкритої Окружним адміністративним судом міста Києва 11.07.2014, про заборону КПУ, остання здійснила відчуження нерухомого майна на підставі оспорюваного Договору пов'язаній особі, а тому Мін'юст, як особа, яка відповідальна за розшук та затвердження переліку майна забороненої судом політичної партії для передачі Фонду державного майна України, як уповноваженому органу управління цим майном, звернулась до суду із даним позовом, оскільки вважає Договір фіктивним, що є підставою для визнання його недійсним відповідно до положень статті 234 ЦК України.
За статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У статті 16 ЦК України унормовано, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання правочину недійсним.
Відповідно до частин 1-3, 5 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Згідно із частинами 1-5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.02.2019 у справі № 646/3972/16-ц (провадження №61-28761св18) виснував, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин 1 та 5 статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Статтею 234 ЦК України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
Стаття 216 ЦК України визначає правові наслідки недійсності правочину. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (абзац 1 частини 1 статті 216 ЦК України).
Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (частина 5 статті 216 ЦК України).
Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права або охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову потрібно відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин. Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 22.10.2022 у справі №229/1026/21, від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17.
Принцип jura novit curia («суд знає закони»), зокрема, полягає у тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum dabo tibi ius).
Неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
Тобто суд, з'ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.04.2025 у справі №924/971/23 щодо застосування статті 228 ЦК України при кваліфікації договорів дарування майна політичних партій третім особам після початку провадження про заборону діяльності партії як правочинів, що порушують публічний порядок, та застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів як належного способу захисту інтересів держави дійшла наступних висновків.
«Якщо правочин є оспорюваним, то такий правочин визнається недійсним судом (якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом). Натомість нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом, такий правочин не породжує будь-яких прав та обов'язків. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його вчинення, не потребує окремого судового рішення про визнання його недійсним. Суд констатує нікчемність правочину у межах розгляду конкретної справи та застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Термін «публічний порядок» необхідно розуміти як оціночний критерій, елементи якого закріплені в публічно-правових нормативних актах держави, що визначають основи державного ладу, політичної системи та економічної безпеки держави. Тому правовий захист не надається жодним правам чи інтересам, які могли б виникнути з дії, що порушує публічний порядок.
У постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15 зроблено висновок про те, що статтею 228 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок.
Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. Водночас категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.
З огляду на зазначене, Верховний Суд України виснував, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави. Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Питання застосування статті 228 ЦК України досліджувалося і Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22, у якій зазначено, що необхідно враховувати логіку викладу норм у цій статті в цілому, а саме закладену там ієрархію цінностей: у частині першій йдеться про охоплені категорією публічного порядку цінності засадничого значення для суспільства, які є очевидними (у балансі приватного і публічного інтересів тут з очевидністю переважає загальний, публічний інтерес настільки, що існування приватного інтересу може навіть не визнаватись); натомість у частині третій йдеться про інтереси держави, суспільства, його моральні засади, які підлягають встановленню, оцінці і, якщо вони переважатимуть приватний інтерес, на задоволення якого був укладений правочин, він може бути визнаний недійсним.
Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що у правовій державі інтереси держави повинні відповідати інтересам суспільства та не можуть їм суперечити. Ті з інтересів суспільства, які становлять власне його фундамент, становлять публічний порядок. Тобто інтереси суспільства і публічний порядок співвідносяться як родове і видове поняття: забезпечення публічного порядку завжди в інтересах суспільства, однак не все, що становить інтерес суспільства, становить публічний порядок. Його становлять лише фундаментальні цінності.
Для цінностей, які охоплюються категорією публічного порядку, також характерна більша стабільність. Як правило, відсутня соціальна дискусія стосовно зміни цих цінностей, а держава без ініціювання такої дискусії не може навіть законом втрутитись у них. Кожен член суспільства як колективний носій цих засадничих цінностей, що становлять публічний порядок, усвідомлює їх значення. Очевидність цих цінностей для кожного члена суспільства обумовлює те, що правочин, який їх порушує, є нікчемним, тобто будь-яка особа може дійти висновку про його недійсність без потреби у рішенні суду, яким би той визнавав його недійсним, зважуючи приватний і публічний інтереси.
До таких цінностей безумовно належать суверенітет, територіальна цілісність і конституційний лад держави, безпека життя і здоров'я населення, основоположні права і свободи людини.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на особливість правовідносин, в яких беруть участь політичні партії.
Загальні засади утворення і діяльності політичних партій визначені Конституцією України.
Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах (частини перша, друга статті 36 Конституції України).
Статтею 37 Конституції України встановлено, що утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, забороняються.
Конституційний Суд України у Рішенні від 12.06.2007 № 2-рп/2007 зазначив, що політичні партії забезпечують участь громадян України в політичному житті суспільства, впливають на державну владу, беруть участь у формуванні органів влади і контролі за їх діяльністю.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про політичні партії в Україні» (у редакції чинній на дату укладення спірного договору) політична партія - це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.
Основний статус політичної партії - публічно-правовий. Політична партія є важливим інститутом представницької демократії, за допомогою якого громадяни беруть участь в політичному житті суспільства та управлінні державою. Політичні партії беруть участь у виборах та формуванні влади, сприяють вираженню політичної волі громадян.
За змістом пункту 11 статті 92 Конституції України засади утворення і діяльності політичних партій віднесено до найважливіших суспільних відносин, які визначаються виключно законами України. Конституційний Суд України зазначає, що політичні партії забезпечують участь усіх громадян України у політичному житті суспільства, впливають на державну владу, беруть участь у формуванні органів влади і контролі за їх діяльністю. Можливість належного функціонування політичних партій у суспільстві є однією із загальних засад конституційного ладу держави, складовою якого є суспільний лад.
Отже, діяльність політичних партій спрямована на реалізацію публічного інтересу, зокрема вплив на формування державної політики та управління, та безумовно пов'язана з основними політичними процесами у державі, невід'ємною частиною яких є збереження та розвиток української державності в умовах незалежності з урахуванням закріплених у Конституції України принципів, порушення яких у діяльності політичних партій в силу приписів статті 37 Конституції України не допускається.
Діяльність політичних партій підлягає державному контролю. Право політичних партій набувати, володіти та розпоряджатися майном піддається законодавчим обмеженням, що зважаючи на значимість політичних партій в політичному житті суспільства повинно слугувати додатковою гарантією їх законної діяльності.
Враховуючи те, що основною метою діяльності політичних партій є сприяння формуванню та вираженню політичної волі громадян, участь у виборах та інших політичних заходах, здійснення володіння, користування та розпоряджання майном політичних партій повинно здійснюватися для досягнення зазначеної мети.
Згідно з частиною четвертою статті 11 Закону України «Про політичні партії в Україні» після реєстрації політична партія набуває статусу юридичної особи.
Закон наділяє політичну партію статусом юридичної особи для виконання політичною партією передусім публічно-правових функцій, спрямованих на досягнення мети створення політичної партії.
Тобто будучи суб'єктом публічно-правових відносин, у приватноправових відносинах політична партія бере участь виключно у тій мірі, яка необхідна для забезпечення її існування та діяльності як суб'єкта публічно-правових відносин.
Правосуб'єктність політичної партії як юридичної особи є спеціальною, вона підпорядкована меті участі такої організації у публічних відносинах, пов'язаних зі здобуттям публічної влади, та інших суспільно важливих для держави відносинах.
Статтею 14 Закону України «Про політичні партії в Україні» визначено, що держава гарантує політичним партіям право на кошти та інше майно для здійснення своїх статутних завдань. Політичні партії є неприбутковими організаціями. Політичні партії для здійснення своїх статутних завдань мають право на власне рухоме і нерухоме майно, кошти, обладнання, транспорт, інші засоби, набуття яких не забороняється законами України.
Використання належного політичній партії майна (коштів) не з метою реалізації її статутних завдань суперечить приписам статті 14 Закону України «Про політичні партії в Україні». Це означає, що відчуження майна політичної партії повинно відповідати публічним цілям партії, тобто фінансувати її політичну, організаційну чи соціальну діяльність.
Згідно з частиною першою статті 23 Закону України «Про політичні партії в Україні» політичні партії припиняють свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації (саморозпуску) або в разі заборони її діяльності чи анулювання реєстраційного свідоцтва в порядку, встановленому цим та іншими законами України.
Рішення про реорганізацію чи саморозпуск приймається з'їздом (конференцією) політичної партії відповідно до статуту політичної партії. Одночасно з прийняттям такого рішення з'їзд (конференція) політичної партії приймає рішення про використання майна та коштів політичної партії на статутні чи благодійні цілі (частина друга статті 23 Закону України «Про політичні партії в Україні»).
З наведених приписів нормативних актів слідує, що законодавство встановлює обмеження та заборони щодо розпорядження майном політичних партій. Майно, що належить політичній партії, повинно використовуватися з метою реалізації статутних завдань політичної партії, таке майно може передаватися на благодійні цілі лише у разі припинення діяльності політичної партії шляхом реорганізації чи саморозпуску.
Законодавство виключає можливість розподілу майна, що належить політичній партії як неприбутковій організації, між її засновниками або учасниками (членами). Учасники політичних партій не мають майнових прав на майно політичної партії, навпаки, вони вносять обов'язкові членські внески на створення та діяльність партії. Майно політичної партії не може переходити її членам, у тому числі і у разі припинення діяльності політичної партії.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що публічним порядком є публічно-правові відносини, які мають імперативний характер та визначають основи суспільного ладу держави.
Складовою публічного порядку, зокрема, є правовідносини, пов'язані з належним функціонуванням політичної системи, включно з використанням політичними партіями майна на цілі, пов'язані з законною діяльністю політичних партій.
Як уже зазначалося, держава гарантує політичним партіям право на кошти та інше майно винятково для здійснення правомірної діяльності, спрямованої на реалізацію мети діяльності політичної партії, визначеної статтею 2 Закону України «Про політичні партії в Україні». Це означає, що розпорядження майном повинно відповідати цілям партії, тобто фінансувати її політичну, організаційну чи соціальну діяльність, яка у свою чергу не повинна суперечити приписам статті 37 Конституції України.
Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що нікчемний правочин є недійсним уже в момент свого вчинення (ab initio) і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто ні для кого не зумовлює переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.
Подібний висновок міститься й у пункті 8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі № 910/10784/16, у якому зазначено, що правочин є нікчемним з моменту його вчинення незалежно від пред'явлення позову про визнання його недійсним і бажання сторін; бажання сторін про визнання його дійсним до уваги не беруться, оскільки такий правочин суперечить нормам закону.
З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду констатує, що спірний договір є нікчемним на підставі приписів частин першої, другої статті 228 ЦК України як такий, що порушує публічний порядок».
Судом апеляційної інстанції у даній справі встановлено, що Мін'юст та Державна реєстраційна служба України звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до КПУ про заборону політичної партії та передачі майна, коштів на інших активів політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.
Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 11.07.2014 відкрив провадження в адміністративній справі №826/9751/14.
За результатами розгляду справи №826/9751/14 Восьмий апеляційний адміністративний суд рішенням від 05.07.2022, яке набрало законної сили 27.07.2022, задовольнив позов Мін'юсту; заборонив діяльність КПУ. Передав майно, кошти та інші активи КПУ, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.
Згідно з абзацом третім пункту 4 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАСУ) адміністративні справи про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії, позови в яких були подані до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони політичних партій» і розгляд яких у суді першої інстанції не завершений шляхом ухвалення рішення чи постанови суду, протягом трьох днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони політичних партій» передаються за підсудністю для продовження і завершення розгляду до апеляційного адміністративного суду в апеляційному окрузі, що включає місто Львів.
Таким чином, Восьмий апеляційний адміністративний суд розглянув справу №826/9751/14 як суд першої інстанції.
Частиною 2 статті 21 Закону України «Про політичні партії в Україні», у редакції, яка діяла на момент відкриття провадження у справі №826/9751/14, встановлено, що заборона діяльності політичної партії тягне за собою припинення діяльності політичної партії, розпуск керівних органів, обласних, міських, районних організацій політичних партій, її первинних осередків та інших структурних утворень, передбачених статутом партії, припинення членства в політичній партії.
Частиною 3 статті 105 ЦК України у редакції, яка діяла на момент відкриття провадження у справі №826/9751/14, визначено, що суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони політичних партій» від 03.05.2022, який набрав чинності 18.05.2022, внесено зміни, зокрема, до Закону України «Про політичні партії в Україні». Статтю 21 Закону доповнено частиною 4, згідно з якою у разі заборони судом політичної партії майно, кошти та інші активи політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень переходять у власність держави, про що зазначається у рішенні суду.
Враховуючи пряму військову агресію з боку російської федерації, зважаючи на антиукраїнську політичну та організаційну діяльність, пропаганду війни, реальні загрози порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підриву її безпеки, а також дії, спрямовані на незаконне захоплення державної влади, демонстрацію проявів колабораціонізму, насильства, поширення відомостей про виправдування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії російської федерації проти України, діяльність КПУ, її структурних утворень 05.07.2022 судом заборонено. Передано майно, кошти та інші активи політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.
Наслідки прийняття судового рішення про заборону діяльності партії варто розуміти як позбавлення права власності на майно, що є санкцією за вчинення правопорушення, що передбачена законом.
Перехід належного КПУ та її структурним утворенням майна, коштів та інших активів у власність держави забезпечує Мін'юст, який виступає кредитором у спірних правовідносинах.
Засновником та керівником Комуністичної партії України був ОСОБА_3.
Відповідно до витягу з ЄДР 24.04.2007 зареєстровано відповідача 1 (ідентифікаційний код юридичної особи ідентифікаційний код юридичної особи 35087436), засновником якої є Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково комерційна фірма «Контур» (ідентифікаційний код юридичної особи 32735812), керівником є ОСОБА_2, син ОСОБА_3.
Згідно витягу з ЄДР (а.с. 26) 12.11.2003 зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково комерційна фірма «Контур» (ідентифікаційний код юридичної особи 32735812), засновниками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , керівником є ОСОБА_2, сини ОСОБА_3.
Отже, відповідач 1 та відповідач 2 є пов'язаними особами через засновників, які є родичами.
17.06.2015 між КПУ, як Дарувальником, та відповідачем 1, як Обдарований, укладено Договір, за умовами якого Дарувальник подарував та передав Обдарованому, а Обдарований прийняв в дар від Дарувальника 27/100 частин нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Черкаси, вул. О. Дашковича, буд. 20
Таким чином, відповідач 1 після відкриття провадження в адміністративній справі №826/9751/14 - 11.07.2014 здійснив безоплатне відчуження належного йому нерухомого майна шляхом Дарування пов'язаній особі - відповідачу 2, що свідчить про вчинення такого правочину з метою унеможливлення виконання КПУ своїх зобов'язань перед кредитором - державою в особі Мін'юсту за рішенням суду в адміністративній справі в частині передачі майна КПУ у власність держави.
Відповідно до частин 2, 3 статті 14 КАСУ судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
За приписами статті 370 КАСУ судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Мін'юст відповідно до Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №228 від 02.07.2014 (далі за текстом - Положення) Мін'юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики з питань державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, фізичних осіб - підприємців.
Згідно з підпунктом 4 пункту 3 положення забезпечення самопредставництва Мін'юсту як органу державної влади, який у випадках, передбачених законом, бере участь у справах та діє у судах України від імені та в інтересах держави, зокрема через територіальні органи Мін'юсту; здійснення захисту інтересів України у Європейському суді з прав людини, під час урегулювання спорів і розгляду в закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземних суб'єктів та України
Відповідно до підпунктів 54-1, 83-35 пункту 4 Положення Мін'юст відповідно до покладених на нього завдань бере участь у справах, діє в судах України від імені та в інтересах держави у випадках, передбачених законом, зокрема через територіальні органи Мін'юсту. Вживає заходів до розшуку майна забороненої судом політичної партії; затверджує перелік майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, що передається у власність держави.
Порядком переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2022 №896, визначено механізм виконання рішення суду про заборону політичної партії в частині переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень (далі - майно політичної партії).
Після набрання законної сили рішенням суду про заборону політичної партії, у резолютивній частині якого зазначено про передачу майна політичної партії у власність держави (далі - рішення суду), Мін'юст вживає заходів до розшуку майна політичної партії, зокрема за відомостями єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Мін'юст.
Не пізніше трьох робочих днів з дня отримання рішення суду Мін'юст надсилає до державних органів, зокрема АРМА, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності запити про надання інформації щодо майна політичної партії, які протягом п'яти робочих днів з дня отримання запиту зобов'язані надати запитувану інформацію.
Мін'юст залучає АРМА до виявлення та розшуку майна політичної партії шляхом надсилання до АРМА запиту, який містить, зокрема, опис інформації, що запитується, повне найменування, ідентифікаційний код політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень згідно з Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України, копію рішення суду.
АРМА здійснює заходи з виявлення та розшуку майна політичної партії відповідно до змісту запиту в межах повноважень, визначених Законом України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», та з урахуванням ступеня фактичного доступу до джерел даних, що перебувають у розпорядженні третіх осіб.
АРМА забезпечує виконання запиту протягом п'яти робочих днів з дня його отримання. У разі неможливості подати інформацію у зазначений строк АРМА у цей строк повідомляє Мін'юсту про наявну інформацію щодо виявленого та розшуканого майна політичної партії і необхідність продовження строку виконання запиту.
За результатами вжитих заходів з виявлення та розшуку майна політичної партії АРМА подає Мін'юсту відомості про виявлене та розшукане майно політичної партії.
За результатами заходів із розшуку майна політичної партії Мін'юст складає та затверджує перелік майна політичної партії, переданого у власність держави (далі - перелік майна).
У переліку майна зазначаються загальні характеристики такого майна (місцезнаходження, загальна площа об'єктів нерухомості, відомості про виявлені рахунки політичної партії, цільове призначення та кадастрові номери земельних ділянок, розміри часток у статутних капіталах юридичних осіб тощо).
У разі виявлення майна політичної партії після затвердження переліку майна Мін'юст невідкладно вносить до нього відповідні зміни.
Мін'юст протягом 10 робочих днів з дня затвердження переліку майна надсилає його копію та копію рішення суду Фонду державного майна як уповноваженому органу управління цим майном.
Фонд державного майна після отримання від Мін'юсту копії переліку майна та копії рішення суду протягом 10 робочих днів вживає заходів до державної реєстрації речових прав на таке майно та/або заходів з прийняття до сфери свого управління відповідних цінних паперів, корпоративних прав.
Як зазначає позивач, ним було вжито заходи щодо моніторингу відповідних відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за результатами якого було встановлено, що у період з 11.07.2014 - дата відкриття провадження у справі №826/9754/14 до 29.06.2022 - дата прийняття Восьмим апеляційний адміністративним судом ухвали у справі №826/9751/14 з питань забезпечення позову щодо об'єктів нерухомого майна та земельних ділянок, які належали КПУ та її структурним утворенням на праві власності, останнім було вчинено ряд правочинів, спрямованих на відчуження належного КПУ майна.
Так, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 15.08.2023 №342879762 (т.1, а.с. 19-25) за відповідачем 1 значиться нерухоме майно, зареєстроване на підставі Договору, а саме: нежитлові приміщення будівлі Літери А-4, 3-го поверху, а саме: кімнати з № 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, загальною площею 120,9 кв.м.; офісні нежитлові приміщення 4-го поверху загальною площею 208,1 кв.м. нежитлові приміщення 3-го поверху, а саме: кімнати з № 14 по № 18, загальною площею 99,2 кв.м. офісне приміщення кімнати № 17 пл.-15,1 кв.м. Нежитлові приміщення а саме: приміщення 1-го поверху: з № 1 до № 16 загальною площею 242,5 кв.м., частина приміщень загального користування 1-го поверху, а саме - сходи № І, II площею 27,84 кв.м., коридор № 18 площею 8,28 кв.м.; приміщення п/підвалу: з № 16 до № 20 та коридор № 3, загальною площею 139,6 кв.м. та частина приміщень загального користування п/підвалу - № 1,2 загальною площею 7,77 кв.м., сходи № I, II площею 14,98 кв.м. (розмір частки 27/100), що знаходиться за адресою: м. Черкаси, вул. О. Дашковича, буд. 20, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 23877271101. Набувач спірного майна є відповідач 1. Розмір частки 27/100.
Тоді як судом апеляційної інстанції встановлено, що за оспорюваним Договором відповідач 2 подарував відповідачу 1 27/100 частин нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Черкаси, вул. О. Дашковича, буд. 20, а саме: адмінприбудову з п/підвалом (частина І поверху та п/підвал) - літ. А-4, у тому числі: приміщення І поверху: кабінет № 9 - 13,4 (тринадцять цілих чотири десятих) кв.м., кабінет №10 - 48,0 (сорок вісім цілих нуль десятих) кв.м., кабінет №11 - 15,6 (п'ятнадцять цілих шість десятих) кв.м., кабінет № 12 - 15,6 (п'ятнадцять цілих шість десятих) кв.м., кабінет № 13 - 14,2 (чотирнадцять цілих два десятих) кв.м., кабінет №14 - 16,2 (шістнадцять цілих два десятих) кв.м., кабінет № 15 - 15,3 (п'ятнадцять цілих три десятих) кв.м., кабінет №16 - 13,8 (тринадцять цілих вісім десятих) кв.м., коридор № 1 - 77,3 (сімдесят сім цілих три десятих) кв.м., умивальник № 2 - 3,1 (три цілих один десятий) кв.м., туалет № 3 - 1,3 (одна ціла три десятих) кв.м., туалет № 4 - 1,0 (одна ціла нуль десятих) кв.м., туалет № 5 - 1,0 (одна ціла нуль десятих) кв.м., туалет № 6 - 1,3 (одна ціла три десятих) кв.м., умивальник № 7 - 3,1 (три цілих один десятий) кв.м., кладова № 8 - 2,3 (дві цілі три десятих) кв.м., загалом 242,5 (двісті сорок два цілих п'ять десятих) кв.м. Також частина приміщень загального користування: сходи І, II - 27,84 (двадцять сім цілих вісімдесят чотири сотих) кв.м., коридор № 18 - 8,28 (вісім цілих двадцять вісім сотих) кв.м., загалом 36,12 (тридцять шість цілих дванадцять сотих) кв.м.;
- приміщення п/підвалу: кабінет № 16 - 30,1 (тридцять цілих один десятий) кв.м., кабінет №17 - 15,1 (п'ятнадцять цілих один десятий) кв.м., кабінет №18 - 13,5 тринадцять цілих п'ять десятих) кв.м., кабінет № 19 - 15,0 (п'ятнадцять цілих нуль десятих) кв,м кабінет № 20 - 12,9 (дванадцять цілих дев'ять десятих) кв.м., коридор №3' - 53,0 (п'ятдесят три цілих нуль десятих) кв.м., загалом - 139,6 (сто тридцять дев'ять цілих шість десятих) кв.м. Також частина приміщень загального користування: тамбур № 1 та коридор № 2 - 7,77 (сім цілих сімдесят сім сотих) кв.м., сходи І, II - 14 98 (чотирнадцять цілих дев'яносто вісім сотих) кв.м. загалом 22,75 (двадцять два цілих сімдесят п'ять сотих) кв.м.
Тоді як нежитлові приміщення будівлі Літери А-4, 3-го поверху, а саме: кімнати з № 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, загальною площею 120,9 кв.м.; офісні нежитлові приміщення 4-го поверху загальною площею 208,1 кв.м. нежитлові приміщення 3-го поверху, а саме: кімнати з № 14 по № 18, загальною площею 99,2 кв.м. офісне приміщення кімнати № 17 пл.-15,1 кв.м. не були предметом спірного Договору.
Слід зазначити, що перелік майна, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно та, яке зареєстроване за відповідачем 1 не відповідає переліку майна, яке зазначене у Договорі.
Укладаючи спірний договір, відповідач 2 знав про звернення Мін'юсту з позовом про заборону діяльності КПУ та усвідомлював наслідки можливого задоволення адміністративного позову (втрата контролю над майном та іншими активами партії). Внаслідок вчинення правочину відбулося відчуження майна, призначеного для здійснення статутної діяльності політичної партії, всупереч закону, з умислом на укладення правочину з протиправною метою.
Виходячи з обставин справи, сторони спірного договору дарування усвідомлювали протиправність вчинення такого правочину і суперечність його мети публічному порядку (публічно-правовим відносинам, які визначають основи суспільного ладу держави) та свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Таким чином, укладаючи спірний договір дарування відповідач 2 діяв всупереч вимогам статті 14, частини другої статті 23 Закону України «Про політичні партії в Україні». Як діяльність політичної партії, яка завдає шкоди державній безпеці, так і розпорядження майном політичної партії не у спосіб і не для мети, визначеної законом, є порушенням публічного порядку.
За таких обставин, спірний Договір є нікчемним на підставі приписів частини 1, 2 статті 228 ЦК України як такий, що порушує публічний порядок.
Водночас під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Суб'єктивні цивільні права та інтереси особи захищаються в порядку, передбаченому законом, за допомогою застосування, зокрема, способів захисту.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 12.11.2024 у справі №911/3292/23, від 03.09.2024 у справі № 907/358/20, від 27.08.2024 у справі №924/128/21, від 11.06.2024 у справі № 914/3293/20, від 07.05.2024 у справі №910/11383/23.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалися Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.
У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий cпociб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Додатково в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та постановах Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23, від 20.06.2023 у справі № 904/2470/22.
Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов'язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то зазначає про це у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення (пункт 33.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.04.2025 у справі №924/971/23 наголосила, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечувати відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Судове рішення щодо правових наслідків недійсного правочину, в якому суд у мотивувальній частині робить висновки щодо дійсності чи нікчемності правочину, відповідає зазначеному принципу (пункт 33.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19).
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, від 03.07.2019 у справі № 127/2209/18, від 10.11.2021 у справі №825/997/17 виснувала, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
За таких обставин, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 16.04.2025 у справі №924/971/23, які в силу частини 4 статті 236 ГПК України враховуються судом апеляційної інстанції при розгляді справи №925/1218/23, позовна вимога про визнання нікчемного спірного Договору недійсним задоволенню не підлягає саме з підстав її невідповідності критеріям ефективності та належності способів захисту порушеного права.
Водночас відповідно до 1 першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Тобто для ефективного захисту інтересу держави у цій справі необхідно повернути спірне нерухоме майно у власність КПУ, тим самим застосувавши наслідки недійсності нікчемного договору.
Саме застосування наслідків недійсності правочину (реституція) як юридичний наслідок констатації нікчемності договору є належним та ефективним способом захисту порушеного права держави в цій справі.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Позивач заявляючи вимогу про скасування державної реєстрації прав відповідача 1 має на меті повернути спірне нерухоме майно.
В силу абзаців 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» скасування державної реєстрації прав відповідача 1 на спірне нерухоме майно призведе до державної реєстрації набуття прав КПУ на таке нерухоме майно [див. mutatis mutandis пункти 127-133 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі №914/2350/18 (914/608/20)].
Отже, повернення спірного нерухомого майна (раніше відчуженого відповідачем 2 на користь відповідача 1 за безвідплатним договором) у власність КПУ забезпечить реалізацію процедури передачі такого майна державі.
Державна реєстрація прав на майно за відповідачем 2 за наслідками скасування реєстрації права відповідача 1 підтверджує повернення майна попередньому власнику.
Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що за відповідачем 1 зареєстроване право власності на майно на підставі спірного Договору дарування, перелік якого не відповідає предмету Договору, за пунктом 1 якого наведено перелік майна, який є відмінним від переліку, зазначеного у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, що додатково свідчить про неправомірність здійснення реєстратором реєстрації права власності на частину майна за відповідачем 1.
За таких обставин, вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача 1 за нікчемним Договором на нерухоме майно, розташоване за адресою: вул. О. Дашковича, буд. 20, м. Черкаси, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 23877271101 є такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із частиною 1 статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Отже, наведеною нормою визначено коло осіб, які наділені процесуальним правом на оскарження судового рішення, а саме учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на час розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийнято про права, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи, або у резолютивній частині рішення суд зазначив про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2019 у справі № 908/1141/15-г.
Отже, суд апеляційної інстанції насамперед має з'ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов'язків скаржника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про процесуальний статус такої особи та про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження за такою апеляційною скаргою, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що Приватне підприємство «Науково - виробниче підприємство «Ніта» набуло право власності на нежитлові приміщення, розташовані на третьому поверсі будівлі по вул. О. Дашковича, 20, а саме кімнати з № 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, загальною площею 120,9 кв.м. і площу загального користування 117,99 кв.м.; офісні нежитлові приміщення 4-го поверху загальною площею 208,1 кв.м. та на площу загального користування 135,88 кв.м. на підставі рішення Господарського суду Черкаської області від 05.05.2005 у справі №02/1507.
За приписами статі 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Виходячи з прецедентної практики Європейського суду, принцип правової визначеності передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Європейський суд в ряді рішень зазначає: якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata (рішення у справах «Устименко проти України», «Пономарьов проти України» та ін.).
Господарський суд Черкаської області рішенням від 14.11.2023 у справі №925/1218/23 позов задовольнив повністю; визнав недійсним Договір дарування нерухомого майна 27/100 часток нежитлового приміщення будівлі Літери А-4, 3-го поверху, а саме: кімнати з №7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, загальною площею 120,9 кв.м.; офісні нежитлові приміщення 4-го поверху загальною площею 208,1 кв.м.; нежитлові приміщення 3-го поверху, а саме: кімнати з №14 по №18, загальною площею 99,2 кв.м. офісне приміщення кімнати №17 пл. - 15,1 кв.м.; нежитлові приміщення, а саме: приміщення 1-го поверху: з №1 до №16 загальною площею 242,5 кв.м., частина приміщень загального користування 1-го поверху, а саме - сходи № І, ІІ площею 27,84 кв.м., коридор №18 площею 8,28 кв.м.; приміщення п/підвалу: з №16 до №20 та коридор №3, загальною площею 139,6 кв.м. та частина приміщень загального користування п/підвалу - №1, 2 загальною площею 7,77 кв.м., сходи №І, ІІ площею 14,98 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Дашковича Остафія, буд. 20, м. Черкаси, Черкаська область, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 23877271101, укладений 17.06.2015 між відповідачами 1 та 2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баршацьким І.В. та зареєстрований за №НАН678129, НАН678130. Отже, суд першої інстанції прийняв рішення від 14.11.2023 у справі №925/1215/23, яке впливає на права та обов'язки третьої особи щодо частини нерухомого майна, належного на праві власності Приватному підприємству «Науково - виробниче підприємство «Ніта» на підставі рішення Господарського суду Черкаської області від 05.05.2005 у справі №02/1507, яке набрало законної сили і є обов'язком до виконання, зазначеного у резолютивній частині рішення Господарського суду Черкаської області від 14.11.2023 у справі №925/1218/23.
Статтею 50 ГПК України визначено, що якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (частина 2 вказаної норми).
Рішення є таким, що прийнято про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав по права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги. Наведене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2019 у справі № 908/1141/15-г, постановам Верховного Суду 15.05.2020 у справі №904/897/19, від 27.02.2019 у справі № 910/21894/16, від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17.
Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 277 ГПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Отже, безумовним наслідком залучення судом апеляційної інстанції до участі у справі особи, про права, обов'язки та (або) інтереси якої прийнято рішення у справі, є скасування оскаржуваного судового рішення на підставі пункту 4 частини 3 статті 277 ГПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду з ухваленням судом апеляційної інстанції нового судового рішення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2020 у справі №910/17637/18.
Відповідно до положень частин 1, 2 статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України метою апеляційного перегляду справи є перевірка апеляційним судом правильності й законності рішення суду першої інстанції, а способом досягнення цієї мети - розгляд справи по суті повторно. При цьому в разі допущення процесуальних порушень, перелічених в частині 3 статті 277 ГПК України, рішення суду першої інстанції є таким, що підлягає обов'язковому скасуванню, а тому у цьому випадку суд апеляційної інстанції після скасування такого рішення зобов'язаний здійснити повторний розгляд заявлених позовних вимог по суті в повному обсязі незалежно від доводів апеляційної скарги, що прямо випливає зі змісту зазначеної процесуальної норми та приписів частини 4 статті 269 ГПК України (постанови Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №910/22354/15, від 11.07.2018 у справі №911/2635/17, від 04.10.2018 у справі №5017/461/2012, від 29.11.2018 у справі №918/115/16, від 04.12.2018 у справі №906/1764/15, від 06.12.2018 у справі №910/22354/15, від 11.12.2018 у справі №916/2878/14, від 15.01.2019 у справі №7/74, а також у постановах від 02.05.2018 у справі № 7/91-1669 та від 03.04.2019 у справі № 909/68/18.
Отже, незалучення Приватного підприємства «Науково - виробниче підприємство «Ніта» як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів є безумовною підставою для скасування рішення Господарського суду Черкаської області від 14.11.2023 у справі №925/1218/23.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно із статтями 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частин 4, 5 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).
Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді на доводи учасників справи із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Частиною 1 статті 277 ГПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи нез'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність позивачем обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та незалучення третьої особи, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову, що має наслідком скасування рішення Господарського суду Черкаської області від 14.11.2023 у справі №925/1218/23.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Приватного підприємства «Науково - виробниче підприємство «Ніта» на рішення Господарського суду Черкаської області від 14.11.2023 у справі №925/1218/23 підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду Черкаської області від 14.11.2023 у справі №925/1218/23 підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
Судові витрати підлягають розподілу у відповідності до положень статті 129 ГПК України.
Керуючись статями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Науково - виробниче підприємство «Ніта» на рішення Господарського суду Черкаської області від 14.11.2023 у справі №925/1218/23 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 14.11.2023 у справі №925/1218/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.
3. Скасувати державну реєстрацію права власності Благодійної організації «Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення» (вул. Ванди Василевської, буд. 7, м. Київ, 03055, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 35087436) на нерухоме майно, розташоване за адресою: вул. Дашковича Остафія, буд. 20, м. Черкаси, Черкаська область, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 23877271101.
4. В решті позовних вимог відмовити.
5. Стягнути з Комуністичної партії України (вул. Борисоглібська, 7, м. Київ, 04070, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00049147) на користь Міністерства юстиції України (вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00015622) 1 342,00 грн (одну тисячу триста сорок дві гривні) судового збору.
6. Стягнути з Благодійної організації «Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення» (вул. Богдана Гаврилишина (колишня назва Ванди Василевської), буд. 7, м. Київ, 03055, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 35087436) на користь Міністерства юстиції України (вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00015622) 1 342,00 грн (одну тисячу триста сорок дві гривні) судового збору.
7. Стягнути з Комуністичної партії України (вул. Борисоглібська, 7, м. Київ, 04070, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00049147) на користь Приватного підприємства «Науково-виробниче підприємство «Ніта» (вул. О.Дашкевича, буд. 20, м. Черкаси, 18001, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14213509) 1 610,40 грн (одну тисячу шістсот десять гривень 40 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.
8. Стягнути з Благодійної організації «Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення» (вул. Богдана Гаврилишина (колишня назва Ванди Василевської), буд. 7, м. Київ, 03055, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 35087436) на користь Приватного підприємства «Науково-виробниче підприємство «Ніта» (вул. О.Дашкевича, буд. 20, м. Черкаси, 18001, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14213509) 1 610,40 грн (одну тисячу шістсот десять гривень 40 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.
9. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду Черкаської області.
10. Матеріали справи №925/1218/23 повернути до Господарського суду Черкаської області.
11. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України. Повна постанова складена 16.06.2025.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
І.П. Ходаківська