ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
16 червня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/5111/23
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнери України"
на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2025 (повний текст складено та підписано 05.03.2025, суддя Пінтеліна Т.Г.)
у справі №916/5111/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнери України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мультимодал Карго Термінал"
про стягнення збитків та моральної шкоди 176 964,83 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом в якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мультимодал Карго Термінал" на свою користь матеріальну шкоду 26964,83 грн, моральну шкоду 150000,00 грн, витрати з правничої (правової) допомоги 20000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.12.2024 по цій справі, яка залишена без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2025, позов залишено без розгляду на підставі ч.4 ст.226 Господарського процесуального кодексу України.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Мультимодал Карго Термінал" звернулось до місцевого господарського з заявою про прийняття додаткового рішення в якому просило стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн за ведення справи № 916/5111/23 в Господарському суді Одеської області.
Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 04.03.2025 по справі №916/5111/23 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Мультимодал Карго Термінал" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу по справі № 916/5111/23 - задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мультимодал Карго Термінал" судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн.
В мотивах оскаржуваного додаткового рішення місцевий господарський суд дійшов висновку, що заявником надано належні та допустимі докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн, відшкодування яких має бути покладено на позивача.
Не погодившись із вказаним рішенням, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся позивач з апеляційною скаргою в якій просить оскаржуване додаткове рішення змінити та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мультимодал Карго Термінал" судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 грн.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що справа по суті не розглядалась , а судові засідання загалом тривали не більше 1 години, а тому вважає що фактичні витрати на правничу допомогу склали суму не більше 2500,00 грн.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.04.2025 відкрито апеляційне провадження у цій справи та визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 ГПК України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.
Згідно з ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, якеідлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
У відповідності до ч. 3 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Відповідно до приписів статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За положеннями ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Крім того, п. 2 ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
За положеннями ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч.8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За змістом статті ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).
На підтвердження надання правової допомоги суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №520/9408/18).
Так, наявні матеріали справи свідчать про те, що у першій заяві по суті спору, а саме відзиві на позовну заяву, відповідач повідомив про те, що попередньо оцінює судові витрати на професійну правничу допомогу за ведення цієї справи в суді першої інстанції в розмірі 20 000,00 грн, та надасть до суду докази на підтвердження її розміру до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу відповідачем було надано до суду першої інстанції договір про надання правової допомоги № 1/23 від 27.07.2023, додаткову угоду №1 від 08.12.2023 до договору №1/23 від 27.07.2023, Акт про надання правничої допомоги від 05.12.2023, Рахунок на оплату від 06.12.2024.
Так, за умовами договору про надання правової допомоги № 1/23 від 27.07.2023, який укладено між ТОВ "Мультимодал Карго Термінал" (клієнт) та адвокатом Малюком Є.Є. (адвокат) клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання надавати правничу допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.
Пунктом 4 названого договору визначено, що розмір гонорару та витрат, пов'язаних з виконанням доручення клієнта погоджується між адвокатом та клієнтом у додаткових угодах до цього договору.
Додатковою угодою №1 від 08.12.2023 до договору №1/23 від 27.07.2023 сторони погодили, що клієнт доручає, а адвокат приймає для виконання доручення ведення Господарському суді Одеської області справи № 916/5111/23 за позовом ТОВ «Контейнери України», щодо стягнення збитків та моральної шкоди.
На виконання доручення адвокат надає клієнту наступні види правничої допомоги: 2.1. Надання клієнту консультацій і роз'яснень з правових питань, які виникають при виконанні доручення клієнта. 2.2. Складення заяв, скарг, запитів, актів, пояснень, процесуальних та інших документів правового характеру, які необхідні для виконання доручень Клієнта. 2.3. Представництво інтересів клієнта у суді першої інстанції у справі.
Клієнт сплачує адвокату гонорар за виконання доручення, передбаченого п. 1 цієї угоди в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн. Гонорар сплачується повністю або частинами протягом 5-ти днів після виставлення відповідного рахунку, але не пізніше ніж через 30 днів після ухвалення судом відповідного рішення.
Сторонами 05.12.2024 складено та підписано Акт про надання правничої допомоги у відповідності до якого адвокат надав правничу допомогу клієнту згідно з договором про надання правничої допомоги № 1/23 від 27.07.2023 р. та додатковою угодою № 1 від 08.12.2023 р. у справі № 916/5111/23 в Господарському суді Одеської області, а саме:
- первинна консультація клієнта та правовий аналіз наданих клієнтом документів щодо стягнення збитків та моральної шкоди - 2 години;
- вивчення судової практики (правових висновків Верховного Суду) щодо стягнення збитків та моральної шкоди - 3 години;
- підготовка та подання до суду відзиву на позовну заяву щодо стягнення збитків та моральної шкоди - 5 годин;
- участь в судових засіданнях в Господарському суді Одеської області 15.02.2024 та 03.12.2024 - 3 години;
- підготовка та подання до суду заяви про стягнення судових витрат з відповідача - 3 години.
Всього витрачено часу: 16 годин.
Загальна вартість наданої правничої допомоги за цим актом - 20 000 грн.
Отже, відповідачем надано належні докази на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції.
В свою чергу, відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.09.2021 у справі №918/1045/20).
Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), пункт 7.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 (провадження № 12-43гс22)).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим у частині п'ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення (пункт 112 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат (пункт 115 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
Такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 126 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (пункт 119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.
Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (пункт 120 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
Висновки, аналогічні відображеним вище, раніше були викладені і в постановах Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України, які застосовуються за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Аналогічний за змістом правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 08.02.2022 р. у справі № 910/17343/20 та постанові Верховного Суду від 15.06.2022 р. у cправі № 911/2652/17 (911/3581/20).
Таких доказів або підтверджених документально обґрунтувань, у тому числі - розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката, позивач до справи не надав, у зв'язку з чим суд вбачає, що останнім не доведено у відповідності до ч. 6 ст. 126 ГПК України неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що мала б наслідком їх зменшення до того розміру, який просить відповідач.
Судова колегія також зазначає, що відповідачем та адвокатом у договорі про надання правової допомоги було визначено надання адвокатських послуг у формі гонорару у твердій (фіксованій) сумі, а тому вона є незмінною в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
До того ж, колегія суддів зауважує, що апелянтом не надано жодних доказів на підтвердження того, що адвокатом не надавались відповідачеві послуги пов'язані з наданням професійної правничої допомоги у цій справі та/або такі послуги не пов'язані з цією справою.
Колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що справа по суті не розглядалась, а судові засідання загалом тривали не більше 1 години, з огляду на таке.
Відповідно до частини п'ятої статті 130 ГПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Приписи частини п'ятої статті 130 ГПК України є проявом реалізації правила відшкодування судових витрат у випадку, коли судове вирішення спору по суті не відбулося і відсутня сторона, на користь якої ухвалене судове рішення.
Верховний Суд у постанові від 04.05.2023 у справі № 910/5911/22 зробив такі висновки:
- правовий аналіз статей 129, 130 ГПК України дає підстави для висновку, що у разі, зокрема залишення позову без розгляду у справі, суд зобов'язаний виходити з положень частини п'ятої статті 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною (пункт 8.11.);
- при застосуванні частини п'ятої статті 130 ГПК України судом має бути встановлена наявність/відсутність саме необґрунтованих дій позивача. Такі критерії встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин (пункт 8.12.).
Отже, у даному випадку судом застосовується саме спеціальна норма частини п'ятої статті 130 ГПК України, яка передбачає відшкодування витрат відповідача у разі залишення позову без розгляду, а не розгляду справи по суті.
У даному випадку, ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.12.2024 по цій справі, яка залишена без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2025, позов залишено без розгляду на підставі ч.4 ст.226 Господарського процесуального кодексу України.
Підставою для прийняття такого рішення судом стало нез'явлення в судове засідання представника позивача, який завчасно та належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, неповідомлення останнім поважності причин такої неявки, а також відсутності клопотання про проведення судового засідання без його участі.
Отже, у даному випадку залишення позову без розгляду пов'язано саме з бездіяльністю позивача, а тому відповідач безумовно має право на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу понесених у суді першої інстанції.
Судова колегія також наголошує на тому, що під час розгляду даної справи у суді першої інстанції, представник відповідача адвокат Малюк Є.Є. приймав участь у судових засіданнях, а також надавав відзив на позовну заяву.
При цьому, зазначаючи про те, що фактичні витрати на правничу допомогу склали суму не більше 2500 грн, позивач не надав ані розрахунку таких витрат, ані жодних пояснень з приводу того, з чого саме він виходив визначивши саме таку суму витрат на професійну правничу допомогу.
З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що доводи за апеляційною скаргою не спростовують висновків суду першої інстанції здійснених під час прийняття оскаржуваного додаткового рішення, а тому відсутні підстави для його скасування.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування додаткового рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2025 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного додаткового рішення без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2025 у справі №916/5111/23 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Датою складання та підписання даної постанови є 16.06.2025.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Принцевська Н.М.
Суддя Філінюк І.Г.