"05" червня 2025 р. Справа №914/2585/21
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді МАТУЩАКА О.І.
суддів КРАВЧУК Н.М.
СКРИПЧУК О.С.
За участю секретаря судового засідання Телинько Я.П.
За участю представниці апелянта - Шевченко Л.П. (адвокатка);
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (вх. ЗАГС №01-05/1115/25 від 11.04.2025)
на ухвалу Господарського суду Львівської області від 01.04.2025 (повна ухвала - 07.04.2025, суддя Морозюк А.Я.)
у справі № 914/2585/21
за заявою ОСОБА_1 ,
м. Радехів Львівської області
про неплатоспроможність фізичної особи
Господарський суд Львівської області ухвалою від 05.10.2021 відкрив провадження у справі про неплатоспроможність боржника - ОСОБА_1 . Ввів процедуру реструктуризації боргів ОСОБА_1 та ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів. Призначив керуючим реструктуризацією боржника арбітражного керуючого Шимчишина Ігоря Степановича.
26.11.2024 суд розглянув заяву АТ КБ "Приватбанк" з грошовими вимогами до боржника на суму 2 254 810, 75 грн та 4 962,00 грн судового збору. Вказані грошові вимоги визнані ухвалою суду.
04.02.2025 до суду від керуючого реструктуризацією надійшло клопотання від 04.02.2025 №04/02-1 про затвердження звіту про нарахування та виплату грошової винагороди на суму 89 941,5 грн та її стягнення із АТ «КБ «ПриватБанк».
Ухвалою суду від 04.02.2025 затверджено план реструктуризації боргів у справі №914/2585/21 про неплатоспроможність фізичної особи - ОСОБА_1 та припинено повноваження керуючого реструктуризацією арбітражного керуючого Шимчишина І.С.
Суд 01.04.2025 розглянув звіт боржника від 20.02.2025 про виконання плану реструктуризації, за результатами розгляду якого постановив ухвалу про закриття провадження у справі №914/2585/21 про неплатоспроможність ОСОБА_1 ; вимоги конкурсних кредиторів, які виникли до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, але не були заявлені в установлений Кодексом України з процедур банкрутства строк, ухвалено вважати погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнати такими, що не підлягають виконанню; звільнено ОСОБА_1 від боргів, окрім боргів за вимогами, передбаченими ч. 2 ст. 134 КУзПБ; припинено дію мораторію на задоволення вимог кредиторів боржниці.
Господарський суд Львівської області ухвалою від 01.04.2025 клопотання керуючого реструктуризацією про затвердження звіту - задовольнив. Затвердив звіт арбітражного керуючого Шимчишина І.С. про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат за підсумками процедури реструктуризації боргів у розмірі 89 941, 50 грн. та стягнув з АТ «Комерційний банк "Приватбанк» на користь арбітражного керуючого Шимчишина І.С. грошову винагороду за виконання повноважень керуючого реструктуризацією в розмірі 89 941, 50 грн.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що надання послуг арбітражного керуючого відбувається виключно на платній основі. При затвердженні розміру грошової винагороди арбітражному керуючому, суд не обмежений наявністю чи відсутністю погодження такої суми комітетом кредиторів. Суд визнав, що арбітражний керуючий Шимчишин І.С. обґрунтовано розрахував суму винагороди у 89 941,50 грн, врахувавши зниження навантаження в окремі періоди та пропорцію 70% від вартості заставного майна.
При цьому, оскільки фонд авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого не створювався, а у боржниці відсутні кошти та/або майно, яке підлягає продажу, то вказані кошти підлягають стягненню з єдиного кредитора у справі - АТ «Комерційний банк "Приватбанк».
АТ «Комерційний банк «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 01.04.2025 та прийняти нове рішення, яким клопотання арбітражного керуючого про затвердження звіту залишити без задоволення.
В апеляційній скарзі скаржник покликається на те, що суд першої інстанції безпідставно затвердив звіт керуючого реструктуризацією та, зокрема, неправомірно поклав витрати на оплату послуг арбітражного керуючого на кредитора. На думку апелянта, така позиція суперечить нормам матеріального права та правовим висновкам, згідно з якими ці витрати мають покриватися за рахунок майна боржника.
Наголошує, що саме боржник був ініціатором відкриття провадження у справі про його неплатоспроможність, отже, саме він є прямим споживачем послуг арбітражного керуючого, а не кредитор. Апелянт вважає, що перекладення обов'язку сплати винагороди арбітражному керуючому на АТ «КБ «ПриватБанк» є необґрунтованим, особливо враховуючи, що кредитор не ініціював відкриття справи про банкрутство, не є вигодонабувачем у цій процедурі, а боржник, у свою чергу, не мав жодного наміру добросовісно здійснювати реструктуризацію.
Крім того, апелянт звертає увагу суду на те, що арбітражний керуючий не виконав у повному обсязі свої обов'язки, а його звіт є формальним, не відображає реального аналізу фінансового стану боржника, не містить доказів здійснення дій, спрямованих на відновлення платоспроможності. У зв'язку з цим вважає необґрунтованим як затвердження звіту, так і компенсацію витрат за рахунок кредитора.
Від арбітражного керуючого Шимчишина І.С. надійшла заява про розгляд справи без його участі. У поданій заяві арбітражний керуючий заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив у її задоволенні відмовити, а оскаржувану ухвалу залишити без змін.
05.06.2025 в судовому засіданні взяла участь представниця апелянта, яка надала пояснення по суті апеляційної скарги.
Представники інших учасників у справі в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Беручи до уваги положення ст. 202, 270 ГПК України, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників учасників у справі, які не з?явилися.
Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Книга третя КУзПБ містить положення щодо банкрутства юридичних осіб; книга четверта - положення щодо відновлення платоспроможності фізичної особи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 12 КУзПБ, арбітражний керуючий користується усіма правами розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією, ліквідатора відповідно до законодавства, у тому числі має право отримувати винагороду в розмірі та порядку, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 30 КУзПБ, арбітражний керуючий виконує повноваження за грошову винагороду. Розмір основної грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень керуючого реструктуризацією становить п'ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожен місяць виконання арбітражним керуючим повноважень.
Відповідно до абз. 2 ч. 6 ст. 30 КУзПБ звіт арбітражного керуючого про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат має бути схвалений зборами кредиторів (у справі про неплатоспроможність фізичної особи) чи комітетом кредиторів (у справі про банкрутство юридичної особи), а в частині витрат, що стосуються заставного майна, - забезпеченим кредитором.
Згідно із протоколом №2 зборів кредиторів у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 від 03.02.2025 та заочної форми голосування від 30.01.2025, єдиним кредитором у справі АТ КБ "Приватбанк" вирішено відмовити у схваленні звіту арбітражного керуючого про нарахування та виплату грошової винагороди у цій справі.
Як зазначив суд першої інстанції, порядок визначення та сплати грошової винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого передбачено нормами КУзПБ. З системного аналізу норм чинного законодавства про банкрутство вбачається, що суд при прийнятті рішень не пов'язаний лише з рішенням комітету кредиторів. Рішення зборів кредиторів чи комітету кредиторів за своєю правовою природою не є актом юридичної особи, державного чи іншого органу, суд повинен давати оцінку цим рішенням та враховувати їх резолюції у прийнятті судових актів у справі, тобто суд оцінює рішення комітету кредиторів нарівні з іншими доказами по справі при вирішенні певних питань у процедурах банкрутства.
У звіті керуючого реструктуризацією від 30.01.2025 №30/01-1 про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат арбітражним керуючим визначено, що грошова винагорода керуючого реструктуризацією за період з 05.10.2021 по 30.01.2025 становить 543 905,74 грн (розрахунок судом перевірено). Арбітражний керуючий вказав, що оскільки у період з лютого 2022 року по березень 2023 року, та з вересня 2023 року по лютий 2024 року, за який грошова винагорода в сумі становить 251 245,00 грн, керуючий реструктуризації був менш навантаженим, тому за цей період грошова винагорода оплаті не підлягає. Відтак, за виключенням суми 251 245,00 грн, та вже оплаченої суми авансового платежу в розмірі 35 684,95 грн, сума основної грошової винагороди арбітражного керуючого залишилася неоплаченою у розмірі 256 975,79 грн.
При обчисленні суми грошової винагороди, яка підлягає стягненню із єдиного кредитора у справі арбітражний керуючий, із яким погодився і суд першої інстанції, виходив з того, що боржником погашено 70% вимог кредитора від оцінки заставного майна боржника, у зв'язку з чим і винагороду обчислено як 70 % від наведеної суми (256975,79 / 100 * 70 = 179 883,05 грн). Окрім цього, арбітражний керуючий розділив цю суму винагороди на 2 (179883,05 / 2 = 89941,5 грн) (без обґрунтування підстав такого здійснення). Відтак з врахуванням наведеного, арбітражний керуючий просив затвердити звіт про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат керуючого реструктуризації в розмірі 89 941,50 грн.
Затверджуючи звіт арбітражного керуючого та стягуючи витрати на оплату грошової винагороди арбітражного керуючого, суд першої інстанції дійшов висновку про затвердження такого в повному обсязі та стягнення вказаної винагороди в розмірі 89 941,50 грн із єдиного кредитора у справі.
Зазначені висновки суду не в повній мірі відповідають приписам КУзПБ та загальним принципам відшкодування винагороди арбітражного керуючого з огляду на таке.
Статтею 113 КУзПБ передбачено, що провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до приписів ч. 1 ст. 115 та ч. 3 ст. 116 КУзПБ, провадження у справі про неплатоспроможність боржника - фізичної особи або фізичної особи - підприємця може бути відкрито лише за заявою боржника. При цьому, обов'язково умовою є те, що до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додаються докази авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень.
Тобто, на етапі реструктуризації боргів законодавець поклав саме на боржника весь тягар оплати послуг арбітражного керуючого.
Після переходу до наступної стадії - погашення боргів в КУзПБ не визначено, що у разі закінчення внесених заявником/боржником авансованих коштів або відсутності коштів та майна у боржника, суд може стягнути з кредиторів кошти для сплати арбітражному керуючому винагороди та/або відшкодування понесених ним витрат.
Так, згідно з ч.ч. 1, 6 ст. 30 КУзПБ арбітражний керуючий виконує повноваження за грошову винагороду. Сплата основної винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень розпорядника майна, ліквідатора, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією здійснюється за рахунок коштів, авансованих заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду, який розглядає справу, до моменту подання заяви про відкриття провадження у справі.
Колегія суддів наголошує, що КУзПБ містить застереження щодо боржника, який ініціює своє банкрутство, а саме: звертаючись до господарського суду з заявою про неплатоспроможність фізичної особи заявник зобов'язаний мати достатньо майна для покриття витрат, пов'язаних з провадженням у справі (ч. 5 ст. 34 та ч. 1 ст. 113 КУзПБ).
Отже, нормами КУзПБ передбачено додаткову вимогу щодо заяви боржника, у разі ініціювання ним провадження у справі про власне банкрутство (неплатоспроможность) - обов'язкову наявність у такого заявника майна, достатнього для покриття судових витрат, пов'язаних із здійсненням провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи. У визначенні таких витрат необхідно враховувати, зокрема, оплату винагороди арбітражному керуючому у мінімальному розмірі не менше ніж за 120 днів в процедурі реструктуризації боргів боржника; в процедурі погашення боргів боржника; відшкодування судового збору, сплаченого кредиторами за подачу грошових вимог, згідно переліку кредиторів, який визнає боржник та їх правової допомоги, тощо.
Враховуючи наведене, колегія суддів зауважує, що законодавець звільнив фізичну особу лише від обов'язку сплати судового збору за подання заяви про неплатоспроможність, проте інших пільг щодо оплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, КУзПБ не містить.
Так, абз. 7 ч. 2 ст. 30 КУзПБ передбачено, що у разі якщо процедура триває після закінчення авансованих заявником коштів, основна винагорода арбітражного керуючого сплачується за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, яке не перебуває в заставі, або коштів фонду, створеного кредиторами для виплати грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого (у разі його створення).
Частиною 5 ст. 30 КУзПБ передбачено, що кредитори можуть створювати фонд для виплати грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого. Порядок формування фонду та порядок використання його коштів у справі про неплатоспроможність фізичної особи визначаються рішенням зборів кредиторів та затверджуються ухвалою господарського суду.
Як вбачається з матеріалів справи, рішення про створення фонду авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого зборами кредиторів у цій справі не приймалося.
Рішенням зборів кредиторів у затвердженні звіту арбітражного керуючого про розмір основної грошової винагороди за виконання ним повноважень у цій справі та її виплату відмовлено.
На відміну від інституту про неплатоспроможність фізичної особи, інститут про банкрутство юридичної особи має свої особливості. КУзПБ розширює можливості за рахунок чого може бути оплачено послуги арбітражного керуючого у справах про банкрутство юридичної особи, які ініційовані кредиторами.
Крім того, активи боржника-юридичної особи, можуть збільшуватися за рахунок майнових прав, які виникають у зв'язку з визнанням угод недійсними в порядку ст. 42 КзПБ, та зобов'язаннями осіб, які відповідають за зобов'язаннями боржника відповідно до закону або установчих документів боржника, які входять до ліквідаційної маси (ст. 213 ГК України), також, за наслідком застосування субсидіарної відповідальності до третіх осіб, засновників, керівників боржника, та інших осіб, за доведення боржника до банкрутства або з вини цих осіб (ч. 2 ст. 65 КУзПБ).
Важливою відмінністю двох інститутів є і те, що у справах про банкрутство юридична особа ліквідується, проте, за фізичною особою зберігається ряд обов'язків та остання не втрачає право на працю та інші можливості для набуття доходів та активів.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Львівської області з заявою про відкриття провадження у справі про свою неплатоспроможність.
Згідно із реєстром кредиторів у боржника наявні боргові зобов'язання перед одним кредитором - АТ «КБ «Приватбанк».
Згідно з ч. 5 ст. 34 КУзПБ боржник подає заяву до господарського суду за наявності майна, достатнього для покриття витрат, пов'язаних з провадженням у справі, якщо інше не передбачено Кодексом.
Отже, подаючи заяву про власну неплатоспроможність та обираючи керуючого реструктуризацією, боржник повинен мати майно, до якого згідно зі ст. 177 Цивільного кодексу України відносяться гроші для оплати послуг керуючого реструктуризацією та покриття усіх його витрат, пов'язаних зі справою, яку відкрито за ініціативою боржника.
Авансування коштів на оплату послуг керуючого реструктуризацією за три місяці роботи не звільняє боржника від подальшого відшкодування основної грошової винагороди керуючого реструктуризацією чи керуючого реалізацією та його витрат у справі у разі, якщо процедура реструктуризації / реалізації боргів буде тривати більше трьох місяців.
Колегія суддів зауважує, що наявність у заявника майна, достатнього для покриття судових витрат, пов'язаних із здійсненням провадження у справі про неплатоспроможность є гарантією законних очікувань кредиторів і арбітражного керуючого на відшкодування витрат пов'язаних з розглядом справи про неплатоспроможность.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що у заяві про затвердження звіту про нарахування та виплату грошової винагороди арбітражного керуючого останній просить стягнути грошову винагороду виключно із кредитора - АТ «КБ «Приватбанк». Натомість в апеляційній скарзі кредитор заперечує щодо можливості стягнення із нього винагороди арбітражного керуючого, адже вважає, що таку необхідно стягувати із боржника.
Матеріалами справи підтверджується, що ухвалою суду від 26.11.2024 грошові вимоги АТ КБ "Приватбанк" до боржника визнані на суму 2 259 772, 75 грн. Водночас відповідно до затвердженого плану реструктуризації погашеними є вимоги на суму 534 800,00 грн, що становить лише 23,6% від суми визнаних грошових вимог.
Таким чином, в контексті справедливого і пропорційного розподілу фінансового тягаря витрат у процедурі неплатоспроможності, колегія суддів вважає, що не є допустимим покладення на єдиного кредитора обов'язку із повної оплати грошової винагороди, яка виникла за результатами виконання повноважень протягом усього періоду реструктуризації боргів боржника.
З урахуванням того, що від реалізації процедури реструктуризації кредитор фактично отримав лише погашення своїх вимоги в межах 23,6 % від обсягу визнаних вимог, тому саме у цій частині може бути обґрунтованим стягнення витрат на оплату винагороди арбітражного керуючого. Водночас стягнення повної суми 89 941,50 грн із кредитора, який отримав задоволення вимог лише частково, суперечить принципу пропорційності та ставить кредитора у вкрай невигідне становище, що суперечить меті КузПБ. Тому грошова винагорода арбітражного керуючого в іншій частині повинна покладатися на боржника.
Суд апеляційної інстанції вважає помилковим покликання суду першої інстанції на правові висновки Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/32824/15, оскільки обставини у вказаній справі та у цій є відмінними. Зокрема, вказаний правовий висновок був зроблений Верховним Судом у справі про банкрутство юридичної особи, натомість ця справа - про неплатоспроможність фізичної особи. Як було зазначено вище, вказаний критерії є визначальним при стягненні грошової винагороди арбітражного керуючого.
Також суд апеляційної інстанції вважає, що покликання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №902/626/20, у якій Верховний Суд вказав на те, що відмінність боржників яка виражається у різному статусі юридичних та фізичних осіб і застосування до них різних процедур передбачених Кодексом України з процедур банкрутства, жодним чином не може нівелювати право арбітражного керуючого на отримання передбаченої законом винагороди та на відшкодування його витрат є недоцільним у цій справі. Так, дійсно, оплата праці арбітражного керуючого презюмується, однак здійснювати таку необхідно за рахунок боржника, який є ініціатором справи про неплатоспроможність і який, за результатами її завершення, отримує прощення боргів, а не в повному обсязі з кредиторів, які лише з ініціативи боржника стали учасниками справи про неплатоспроможність, і грошові вимоги яких у більшій мірі є списаними, а не задоволеними.
Окрім цього, як було зазначено вище, сплата основної винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень розпорядника майна, ліквідатора, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією здійснюється за рахунок коштів, авансованих заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду, який розглядає справу, до моменту подання заяви про відкриття провадження у справі.
Розмір основної грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень керуючого реструктуризацією становить п'ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожен місяць виконання арбітражним керуючим повноважень.
Розмір основної грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень керуючого реалізацією становить три розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожний місяць виконання арбітражним керуючим повноважень.
Право вимоги основної грошової винагороди виникає в арбітражного керуючого в останній день кожного календарного місяця виконання ним повноважень.
Звіт про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат за підсумками процедур розпорядження майном, санації, ліквідації, погашення боргів боржника подається арбітражним керуючим до господарського суду за п'ять днів до закінчення відповідної процедури, розглядається судом та затверджується ухвалою, що може бути оскаржена у встановленому порядку.
У цій справі арбітражний керуючий подав звіт про затвердження основної грошової винагороди за виконання ним повноважень керуючого реструктуризацією, який суд першої інстанції затвердив у повному обсязі.
Разом з тим, звіт арбітражного керуючого повинен оцінюватися не лише з точки зору календарного періоду його подання, але й з огляду на дійсно виконану ним роботу. Подання звіту без обґрунтування та без зазначення переліку робіт, які фактично виконувалися, може бути підставою для відмови в його затвердженні.
Суд апеляційної інстанції вважає неналежним дослідження судом першої інстанції поданого арбітражним керуючим звіту про нарахування та виплату основної грошової винагороди арбітражного керуючого за період виконання ним повноважень керуючого реструктуризацією, а також доданих до нього документів.
Як вбачається з матеріалів справи, звіт фактично містить лише загальне перерахування календарного періоду виконання повноважень арбітражного керуючого та відповідну суму нарахованої винагороди, без конкретного опису дій, здійснених арбітражним керуючим у відповідні періоди, їх обсягу та правового чи процедурного значення для справи.
Такий підхід унеможливлює повноцінну оцінку ефективності та обґрунтованості заявленої винагороди, а також не відповідає вимогам прозорості й належного звітування про виконані повноваження у межах процедур неплатоспроможності. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції бере до уваги зазначене як додаткову підставу для висновку про необґрунтованість задоволення вимог арбітражного керуючого у повному обсязі.
З урахуванням лише часткового задоволення вимог кредитора в межах затвердженого плану реструктуризації, а також недостатньої деталізації звіту арбітражного керуючого щодо фактично виконаних дій, колегія суддів дійшла висновку про можливість стягнення з кредитора - АТ КБ «ПриватБанк» лише пропорційної частки винагороди - у розмірі 21 219,19 грн, що відповідає 23,6 % фактично погашених вимог. У решті - в задоволенні вимог арбітражного керуючого належить відмовити.
Відповідно ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що ухвала суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню у частині розміру стягнутої грошової винагороди, а саме - замість 89 941,50 грн з кредитора АТ КБ «ПриватБанк» необхідно стягнути 21 219,19 грн. У решті - в задоволенні заяви арбітражного керуючого необхідно відмовити.
Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги, судовий збір за її подання покладається пропорційно на апелянта (23,6%) та арбітражного керуючого (76,4%).
Керуючись ст. ст. 11, 74, 129, 269 - 270, 275, 277, 281- 284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк "Приватбанк» задовольнити частково.
2. Ухвалу Господарського суду Львівської області від 01.04.2025 у справі №914/2585/21 скасувати в частині стягнення із Акціонерного товариства «Комерційний банк "Приватбанк» винагороди арбітражного керуючого Шимчишина Ігоря Степановича у сумі 68 715, 3 грн.
У решта частині оскаржувану ухвалу залишити без змін.
3. Стягнути із арбітражного керуючого Шимчишина Ігоря Степановича (79069, м. Львів, вул. Шевченка, 400/8; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Комерційного банку «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) 2 313, 4 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок оскарження постанови встановлено Господарським процесуальним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства.
Справу повернути до Господарського суду Львівської області.
Головуючий суддя О.І. МАТУЩАК
Судді Н.М. КРАВЧУК
О.С. СКРИПЧУК