Справа № 642/399/24 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1392/25 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.1 ст.263 КК України
11 червня 2025 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 на вирок Ленінського районного суду м.Харкова від 08 квітня 2025 року стосовно ОСОБА_7 , -
Вироком Ленінського районного суду м.Харкова від 08 квітня 2025 року
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця с.Первомайське Шевченківського району Харківської області, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , на посаді стрільця-помічника гранатометника 3 механізованого відділення 2 механізованого взводу 7 механізованої роти, 3 механізованого батальйону, у військовому званні «молодший сержант», з середньою - технічною освітою, не одруженого, який раніше не судимий та має на утриманні малолітню дитину - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 ,-
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, та йому призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід у виді застави ОСОБА_7 , - залишений без змін.
Відповідно до ч.5 ст.72 КК України зарахувано ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 04 листопада 2023 року по 20 лютого 2024 року, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 обчислюється з моменту приведення вироку до виконання.
Вирішена доля речових доказів та судових витрат.
Як встановив суд, ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , у невстановленому місці та час, при невстановлених обставинах, але не пізніше 24.10.2023, не маючи передбаченого та установленого чинним законодавством дозволу, обернув у свою власність, таким чином придбав 2 (два) корпуси ручної осколкової гранати типу Ф - 1 та 2 (два) підривача УЗРГМ - 2 до ручних гранат, які є боєприпасами, після чого усвідомлюючи, що вказані предмети являються бойовими припасами, їх незаконно носив та зберігав без передбаченого дозволу та в порушення вимог Положення про дозвільну систему, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №576 від 12.10.1992 та Інструкції «Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів», затвердженої Наказом МВС України № 622 від 21.08.1998.
Так, 25.10.2023 близько 15:31 год., ОСОБА_7 , діючи умисно, з метою реалізації свого злочинного, корисливого умислу спрямованого на особисте протиправне збагачення, шляхом збуту за готівку вищевказаних бойових припасів без передбаченого законом дозволу, перебуваючи за адресою: м. Харків, вул. Малиновського, 7, за попередньою домовленістю зустрівся з ОСОБА_10 , яка діяла під контролем правоохоронних органів, де продемонстрував ОСОБА_10 2 (два) корпуси ручної осколкової гранати типу Ф-1 та 2 (два) підривача УЗРГМ - 2 до ручних гранат, після чого передав їх ОСОБА_10 .
Після чого, ОСОБА_10 передала ОСОБА_7 грошові кошти у розмірі 4 000 грн. за 2 (два) корпуси ручної осколкової гранати типу Ф - 1 та 2 (два) підривача УЗРГМ - 2 до ручних гранат, таким чином ОСОБА_7 здійснив збут боєприпасів без передбаченого законом дозволу.
Крім того, у невстановленому місці та час, при невстановлених обставинах, але не пізніше 02.11.2023, не маючи передбаченого та установленого чинним законодавством дозволу, обернув у свою власність, таким чином придбав 2 (два) корпуси ручної осколкової гранати типу Ф - 1 та 2 (два) підривача УЗРГМ - 2 до ручних гранат які є боєприпасами, після чого усвідомлюючи, що вказані предмети являються бойовими припасами, їх незаконно носив та зберігав без передбаченого дозволу.
Так, у невстановлений слідством час та місці, але не пізніше 02.11.2023 близько 14:00 год. ОСОБА_7 , діючи умисно, з метою реалізації свого злочинного, корисливого умислу спрямованого на особисте протиправне збагачення, шляхом збуту за готівку вищевказаних бойових припасів без передбаченого законом дозволу, перебуваючи за адресою: м. Харків, вул. Малиновського, 5, зустрівся з ОСОБА_10 та продемонстрував 2 (два) корпуси ручної осколкової гранати типу Ф - 1 та 2 (два) підривача УЗРГМ - 2 до ручних гранат та передав їх ОСОБА_10 .
Після чого, ОСОБА_10 передала ОСОБА_7 грошові кошти у розмірі 3000 гривень за 2 (два) корпуси ручної осколкової гранати типу Ф - 1 та 2 (два) підривача УЗРГМ - 2 до ручних гранат, таким чином ОСОБА_7 , здійснив збут боєприпасів без передбаченого законом дозволу.
Крім того, у невстановленому місці та час, при невстановлених обставинах, але не пізніше 04.11.2023, не маючи передбаченого та установленого чинним законодавством дозволу, обернув у свою власність, таким чином придбав 4 (чотири) корпуси гранат типу Ф - 1, 4 (чотири) корпуси гранат типу РГН, 1 (один) уніфікований запал ручних гранат УЗРГМ, 3 (три) уніфікованих запали ручних гранат УЗРГМ - 2, 4 (чотири) ударно - дистанційних запали ручних осколкових гранат УДЗ, які у своїй сукупності (при штатному з?єднанні) утворюють 4 (чотири) ручних осколкових гранат типу Ф-1, та 4 (чотири) ручних гранат типу РГН, які є боєприпасами, після чого усвідомлюючи, що вказані предмети являються бойовими припасами, їх незаконно носив та зберігав без передбаченого дозволу
Так, у невстановлений слідством час та місці, але не пізніше 04.11.2023 ОСОБА_7 , пересуваючись по Холодногірському району міста Харкова в особистих справах, поблизу будинку №5 по вул. М. Малиновського, зупинений працівниками поліції з метою перевірки документів на підставі норм Указу Президента України від 24.02.2022 року за № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та п. 11 розпорядження КМУ №181-р від 24.02.2022 року «Питання запровадження та забезпечення здійснення заходів правового режиму воєнного стану в Україні», та на запитання щодо наявності речей та предметів, обіг яких заборонений законом, повідомив працівнику поліції про наявність в нього вибухових речовин, а саме 4 (чотири) корпуси гранат типу Ф - 1, 4 (чотири) корпуси гранат типу РГН, 1 (один) уніфікований запал ручних гранат типу УЗРГМ, 3 (три) уніфікованих запали ручних гранат УЗРГМ - 2, 4 (чотири) ударно - дистанційних запали ручних гранат У ДЗ.
Подальша протиправна, злочинна діяльність ОСОБА_7 , пов?язана з незаконним поводженням з боєприпасами, була припинена працівниками ВП № 2 ХРУП №3 ГУНП в Харківській області, якими в ході проведення огляду місця події у період часу з 14 год 37 хв по 15:16 год. 04.11.2023 за адресою: м. Харків, вул. Маршала Малиновського, 5 у ОСОБА_7 виявлено та вилучено 4 (чотири) корпуси гранат типу Ф-1, 4 (чотири) корпуси гранат типу РГН, 1 (один) уніфікований запал ручних гранат УЗРГМ, 3 (три) уніфікованих запали ручних гранат УЗРГМ - 2, 4 (чотири) ударно - дистанційних запали ручних осколкових гранат УД3, які у своїй сукупності (при штатному з?єднанні) утворюють, 4 (чотири) ручних осколкових гранат типу Ф-1, та 4 (чотири) ручних гранат типу РГН.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , просить вирок Ленінського районного суду м.Харкова від 08 квітня 2025 року змінити в частині призначення ОСОБА_7 покарання, застосувавши при призначенні покарання положення ст.69 КК України або ст.75 КК України.
Зазначає, що суд першої інстанції призначив обвинуваченому занадто суворе покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого та його особі, оскільки ОСОБА_7 свою вину визнав повністю, розкаюється у вчиненому, є громадянином України, раніше не судимий, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, має зареєстроване місце проживання та має на утриманні малолітню дитину.
Заслухавши доповідь головуючого судді, вислухавши доводи захисника ОСОБА_8 , який просив задовольнити апеляційну скаргу, обвинуваченого, який підтримав апеляційну скаргу захисника та просив призначити йому покарання із застосуванням ст.ст.69, 75 КК України, а також думку прокурора, який вважав вирок суду законним та обґрунтованим, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів прийшла до наступних висновків.
Відповідно до ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду щодо фактичних обставин справи у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, які в суді першої інстанції сторонами не заперечувались і відносно яких, відповідно до вимог ч.3 ст. 349 КПК України, докази не досліджувались, колегія суддів, на підставі ч.2 ст. 394 та ч.1 ст.404 КПК України, не перевіряє.
Перевіряючи вирок в частині правильності призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , колегія суддів вважає, що суд першої інстанції достатньо та правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до норм ст. 65 КК України та роз'яснень, наведених в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, відомості про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування.
Згідно ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
З огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при обранні заходу примусу, що застосовується від імені держави, у тому числі, у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, винну особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком. Це може відбутися за умови, якщо винувата особа вчинила кримінальне правопорушення, до якого може бути застосована вказана стаття закону України про кримінальну відповідальність, а суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, що вбачатиметься не тільки з тяжкості вчиненого суспільно небезпечного діяння, особи винного, але й інших обставин провадження.
Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
При призначенні ОСОБА_7 покарання, суд діяв з дотриманням вимог статей 50 та 65 КК України, а саме суд першої інстанції врахував ступень тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке, згідно ст.12 КК України, є тяжким злочином, а також відомості про особу обвинуваченого, який не одружений, має на утриманні малолітню дитину - ОСОБА_11 , 2017 року народження, є військовослужбовцем, стрілець-помічник гранатометника 3 механізованого відділення 2 механізованого взводу 7 механізованої роти, 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , раніше не судимий, на обліку у лікаря-психіатра та у лікаря-нарколога не перебуває, має посередні характеристики з військової частини, є учасником бойових дій, захищає Батьківщину від агресії російської федерації.
Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , відповідно до ст.66 КК України, суд визнав щире каяття обвинуваченого.
В силу ст.67 КК України, обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому, судом не встановлено.
Суд першої інстанції, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, з огляду на положення ч.2 ст.50 КК України, обираючи міру покарання, передбачену санкцією закону, за якою визнав ОСОБА_7 винним, вважав за необхідне призначити останньому покарання у виді позбавлення волі з реальним його відбуттям.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду та вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції ч.1 ст.263 КК України, відповідає вимогам закону, за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для його виправлення, справедливим і таким, що не суперечить положенням закону України про кримінальну відповідальність.
Доводи захисника ОСОБА_8 про те, що суд першої інстанції призначив явно несправедливе покарання через надмірну його суворість не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного вироку в апеляційному порядку.
Термін «явно несправедливе покарання» вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Суд в межах своїх дискреційних повноважень при призначенні покарання, як вбачається з мотивувальної частини вироку, фактично врахував усі відомості, що характеризують особу обвинуваченого, в тому числі зайняття останнім волонтерською діяльністю, а також врахував обставини кримінального провадження в їх сукупності, які визначають тяжкість скоєного кримінального правопорушень, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, мотивацію кримінального правопорушення.
Обставини, на які посилається апелянт, у тому числі визнання провини, щире каяття враховані судом при призначенні мінімального покарання, передбаченого санкцією ч.1 ст.263 КК України.
Посилання захисника на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги наявність у обвинуваченого постійного місця проживання, малолітньої дитини на утриманні, а також те, що він раніше не судимий та на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, є необґрунтованим, оскільки ці обставини були враховані судом першої інстанції в сукупності з іншими обставинами кримінального провадження при призначенні ОСОБА_7 остаточного покарання.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що зазначені обставини існували і на час вчинення ним інкримінованого злочину, та не стали тими стримуючими факторами подальшої належної процесуальної поведінки обвинуваченого, а, навпаки, вчиняючи кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.263 КК України, в період воєнного часу, ОСОБА_7 наражав себе та оточуючих на небезпеку, що підвищує суспільну небезпечність вчиненого кримінального правопорушення та виключає можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства.
Отже, в апеляційній скарзі захисником ОСОБА_8 фактично не наведено нових обставин, які не враховані судом першої інстанції при призначенні мінімального покарання та могли свідчити про явну суворість призначеного покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України.
Таким чином, стороною захисту не зазначено обґрунтованих підстав для застосування до обвинуваченого положень ст.ст.69, 75 КК України, та колегією суддів під час апеляційного перегляду вироку не встановлено.
Суд апеляційної інстанції вважає, що призначене судом першої інстанції ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки відповідає вимогам статей 50 та 65 КК України, за своїм видом і розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, а також не буде становити «особистого надмірного тягаря для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства й вимогами захисту основоположних прав особи.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає правових підстав для зміни оскаржуваного вироку, з урахуванням доводів, зазначених в апеляційній скарзі сторони захисту.
Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин кримінального провадження, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченого та на кваліфікацію його дій, колегією суддів не встановлено.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що, відповідно до ч.11 ст.182 КПК України, застава, що не була звернена в дохід держави, повертається заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. Відтак, у зв'язку із застосуванням при ухваленні оскаржуваного вироку запобіжного заходу стосовно ОСОБА_7 у виді тримання під вартою, внесені заставодавцем кошти, будуть повернуті останньому після набрання вироком законної сили.
Колегія суддів також роз'яснює обвинуваченому ОСОБА_7 , що після набрання вироком законної сили він не позбавлений процесуальної можливості звернутись до суду першої інстанції за місцем відбування покарання з клопотанням в порядку, передбаченому ст.537-539 КПК України, про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби на підставі ст.81-1 КК України.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2025 року стосовно ОСОБА_7 залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
Головуючий -
Судді: