Іменем України
10 червня 2025 року
м. Харків
справа №638/20553/15-ц
провадження № 22-ц/818/2466/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря: Сізонової О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Публічне акціонерне товариство Банк “Фінанси та Кредит», Десята Харківська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 про встановлення юридичних фактів та стягнення грошових коштів за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2024 року, постановленого під головуванням судді Подус Г.С.,
У грудні 2015 року ОСОБА_4 , правонаступником якого є ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Публічне акціонерне товариство Банк “Фінанси та Кредит», Десята Харківська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 про встановлення юридичних фактів та стягнення грошових коштів, в якому з урахуванням уточнень просив встановити факти, що мають юридичне значення, а саме: Договір про банківський строковий вклад (депозит) в національній валюті №399980-16/09 від 16.06.2009 р. уклали Відкрите акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» і ОСОБА_5 , який проживав за адресою: АДРЕСА_1 ; Договір про банківський строковий вклад (депозит) в національній валюті №530980-16/09 від 28.09.2009 р. уклали Відкрите акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» і ОСОБА_5 , який проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Також просив стягнути з ОСОБА_2 , на його користь безпідставно набуті 20.01.2012 року грошові кошти в національній валюті у сумі 27833,55 грн. на рахунках відкритих у ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на ім'я ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає, що суд першої інстанції не врахував усі обставини справи, що призвело до ухвалення помилкового рішення. Також апелянт не погоджується з ухвалою суду від 27.01.2023 року про відновлення провадження у справі і скасування попередньої ухвали суду від 06.10.2022 року; з ухвалою судді Смирнова В.А. від 31.03.2023 року про відмову у задоволенні заяви про відвід судді Подус Г.С. Вказує, що ухвалою суду від 06.10.2022 року було зупинено провадження у справі до моменту набрання законної сили рішення по справі №638/7822/21, предметом якої є застосування наслідків нікчемного правочину. Разом з тим ухвалою суду від 27.01.2023 року провадження у справі відновлено за відсутності правових підстав., оскільки на даний час справа № 638/7822/21 ще не розглянута і відповідно відсутнє по ній рішення, яке набрало законної сили. Невідповідність висновків суду матеріалам справи свідчить про незаконний характер ухвали від 27.01.2023 року і зацікавленість судді в результаті справи. 09.02.2023 року ОСОБА_1 подав заяву про відвід судді, яка обґрунтована тим, що суддя є упередженою і необ'єктивною, а тому не зможе постановити законе рішення у справі. Разом з тим 29.03.2023 року, через більше ніж півтора місяці, суддя Подус Г.С. винесла ухвалу про визнання відводу небунтованим. А 31.03.2023 року ухвалою суду відмовлено у задоволені заяви про відвід. Зазначає, що незаконний характер ухвал дає підстави вважати, що справа розглянута неповноважним складом суду. Звертає увагу суду на те, що в оскарженому рішенні суддя неодноразово посилається на рішення суду від 16.12.2019 року у справі №638/6327/14-ц, яким надана правова оцінка факту при розгляді справи, проте зазначене рішення суду було постановлено після смерті ОСОБА_4 (дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Висновок суду першої інстанції про те, що грошові кошти, які є предметом спору, не можуть бути витребувані як безпідставно набуте майно є хибним і суперечить встановленим судом обставинам справи. ОСОБА_2 були виплачені кошти на підставі рішення, яке в подальшому було скасоване, отже відповідач є неналежним набувачем, оскільки рішення суду від 15.11.2011 року у цивільній справі №2-7675/2011 рішенням апеляційного суду від 18.12.2013 року було скасовано і у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено в повному обсязі. Тому безпідставним є посилання на рішення суду від 16.12.2019 року по справі №638/6327/14-ц, що набрало законної сили 02.07.2020 року, згідно якого за ОСОБА_2 . Визнано право на спадкування за нікчемним заповітом від. 06.06.200 року від імені ОСОБА_5 . Крім того зауважує, що суддя Подус Г.С. мала б заявити самовідвід у справі, оскільки саме вона була головуючим суддею у справі №638/6327/14-ц і постановила рішення від 28.11.2016 року про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання права на спадкування за заповітом від 06.06.2020 року. Втім самовідводу заявлено не було.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданим и доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про встановлення юридичних фактів, суд першої інстанції виходив того, що є недоцільним встановлювати те, що вже встановлено преюдиційно іншими рішеннями судів та не оспорюється жодним із учасників справи. Та відсутні підстави для стягнення коштів як безпідставно набутих, оскільки перераховані кошти банком спадкоємцю на підставі заповіту, який є дійсним.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що відповідно до заповіту від 26 червня 2000 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-873, ОСОБА_5 , що мешкав АДРЕСА_1 , заповів ОСОБА_2 все майно, яке належало йому на день смерті.
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5 (після внесення виправлень у спадковий реєстр ОСОБА_6 ), що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим повторно 21 січня 2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову Харківського міського управління юстиції, актовий запис в Книзі реєстрації смертей № 16492.
Відповідно до інформації, наданої Десятою Харківською державною нотаріальною конторою, 16 березня 2010 року ОСОБА_2 , який мешкав у АДРЕСА_2 . подав заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_5 , посвідченого 06 червня 2000 року Десятою Харківською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 1-873, Справжність його підпису на заяві засвідчено по реєстру № 4-546, заяву зареєстровано у книзі обліку та реєстрації спадкових справ за № 322, заведено спадкову справу № 146/10.
07 квітня 2010 року заяву про прийняття спадщини подав ОСОБА_4 , який мешкав у АДРЕСА_3 . Справжність його підпису на заяві було засвідчено по реєстру № 4-781.
06 травня 2010 року до Десятої Харківської державної нотаріальної контори звернувся громадянин Російської Федерації ОСОБА_3 та подав заяву про прийняття спадщини після двоюрідного брата, ОСОБА_5 , яку зареєстровано у книзі обліку та реєстрації спадкових справ за № 591 та в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 3-1012.
04 червня 2011 року громадянин ОСОБА_2 звернувся до Десятої Харківської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, яку зареєстровано у книзі вхідних документів за № 883/146/2010.
Листом Десятої Харківської державної нотаріальної контори від 04 червня 2011 року завих. № 1308/01-16 ОСОБА_2 роз'яснено, що у зв'язку з тим, що в актовий запис про смерть № 16492 від 05 грудня 2009 року після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , 21 січня 2011 року внесено зміни в прізвище померлого з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_6 », свідоцтво про право на спадщину за заповітом видати неможливо, у зв'язку з чим запропоновано звернутися до суду.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 16.12.2019 року по справі 638/6327/14-ц, залишеного без змін постановою Харківського апеляційного суду від 02.07.2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , треті особи: Харківська міська рада, Десята Харківська державна нотаріальна контора про визнання права спадкування за заповітом задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право на спадкування після смерті ОСОБА_5 за заповітом від 06.06.2000 року реєстровий № 1-873.
До складу спадщини увійшло як належне спадкодавцю нерухоме майно, так і грошові кошти на банківських рахунках, відкритих за його ім'я за час життя.
20.01.2012 року ОСОБА_2 як спадкоємець ОСОБА_5 одержав грошові кошти в сумі 27833,55 грн., що знаходились на рахунках спадкодавця.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Як на підставу позовних вимог ОСОБА_4 , правонаступноком якого є ОСОБА_1 посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його двоюрідний брат ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач у визначений строк подав заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини після померлого. На час смерті ОСОБА_5 в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на рахунках відкритих на його ім'я перебували грошові кошти в національній валюті. 04.06.2011 року до нотаріальної контори звернувся ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини після померлого та надав заповіт підписаний ОСОБА_5 на все майно ОСОБА_5 , у зв'язку із чим останньому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через різницю написання прізвища померлого « ОСОБА_7 » та « ОСОБА_6 ». 07.10.2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про визнання права власності на грошові кошти в порядку спадкування. 15.11.2011 року рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова позовні вимоги було задоволено частково, визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування на кошти, що знаходились на рахунках АТ «Банк «фінанси та Кредит». 18.12.2013 року рішенням Апеляційного суду Харківської області за результатами перегляду вищевказаного рішення, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено. 10.02.2014 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення суду апеляційної інстанції. 10.11.2014 року позивач у цій справі звернувся із заявою про поворот виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15.11.2011 року, однак йому було відмовлено через те, що останній не є стороною у справі та роз'яснено право на звернення із позовом до ОСОБА_2 про стягнення з нього безпідставно набутих коштів. Оскільки ОСОБА_2 було виплачено банком грошові кошти у розмірі 27833,55 грн. за рішенням суду, яке в подальшому було скасовано, ОСОБА_4 , правонаступником якого є ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх порушених прав. ОСОБА_1 вважає, що кошти отримані ОСОБА_2 . У розмірі 27833,55 грн є безпідставно набутими та підлягають витребуванню на підставі ст. 1212 ЦК України.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України щодо повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Аналіз статті 1212 ЦК України вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
ОСОБА_1 , звертаючись до суду з відповідним позовом, як на правову підставу своїх вимог посилався на положення статі 1212 Цивільного кодексу України, а обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення коштів в сумі 27833,55 грн., вказував, що ці кошти відповідач отримав на підставі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15.11.2011 року, яке в подальшому було скасовано, внаслідок чого зазначена сума є безпідставно отриманою.
Матеріали справи свідчать про те, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2011 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право бути прийнятим у члени гаражного кооперативу «Ювілейний» на гаражний бокс № НОМЕР_2 , літера Л-2, право власності на автомобіль марки ВАЗ 2101, 1973 року випуску, кузов НОМЕР_3 , реєстраційний № НОМЕР_4 , зареєстрований МРЕВ м. Харкова 29.09.2003 року, право власності на грошові вклади з відповідними відсотками та нарахованою компенсацією, що знаходяться в ПАТ «Державний ощадний банк України» та відкриті на ім'я померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 в порядку спадкування за заповітом, а саме на рахунках: ХОУ ОПЕРВ м. Харкова, рахунок № НОМЕР_5 у сумі 1937 грн. 65 коп.; ТВБВ Ощадбанку № 10020/0199 м. Харкова, рахунки № НОМЕР_6 у сумі 4,09 грн.; № 9155/1-17591 у сумі 6 241 грн. 60 коп.; № 05711364 у сумі 0, 46 грн.; № 07500909 у сумі 0, 93 грн.; № 9155/1-17592 у сумі 2200 грн. 15 коп.; № 05711365 у сумі 0, 14 грн.; № 07500910 у сумі 1, 40 грн.; № 9155/1-17593 у сумі 2 765 грн. 95 коп.; № 05711366 у сумі 0, 17 грн.; № 9155/1-995 у сумі 4 944 грн. 85 коп.; № 05705469 у сумі 0, 34 грн.; ТВБВ Ощадбанку № 10020/0325 м. Харкова, рахунки № 07500638 у сумі 1, 85 грн.; № 9155/1-26656 у сумі 3887 грн. 50 коп.; № 05711986 у сумі 0, 23 грн.; ТВБВ Ощадбанку № 10020/0323 м. Харкова, рахунки № НОМЕР_7 у сумі 0, 02 грн. Визнано за ОСОБА_2 право власності на грошові кошти, що знаходяться у ВАТ «Реал Банк» на рахунках відкритих на ім'я померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 в порядку спадкування за заповітом, а саме : залишок коштів на рахунку вкладу на вимогу в іноземній валюті № 2620 4502 20981 у сумі 3 211, 20 дол. США; залишок коштів на рахунку вкладу на вимогу в національній валюті № НОМЕР_8 у сумі 17 284 грн. 01 коп.; залишок коштів на поточному рахунку в національній валюті для зарахування і виплати пенсій та соціальної допомоги № 2625 0501 20981 у сумі 10 885 грн. 49 коп.; залишок коштів на поточному рахунку в національній валюті № НОМЕР_9 у сумі 0, 00 грн. Визнано за ОСОБА_2 право власності на грошові кошти на рахунку № НОМЕР_10 у сумі 16 075 грн. 17 коп., відкритому на ім'я померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 в порядку спадкування за заповітом у відділенні № 1 Харківського ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк» згідно депозитного договору SAMDN 18000706644522 від 11.08.2009 р. Визнано за ОСОБА_2 право власності на депозитний рахунок № НОМЕР_11 у сумі 14 472 грн. 57 коп.; поточний рахунок № НОМЕР_12 у сумі 0, 00 грн.; рахунок процентів по депозитному рахунку № НОМЕР_13 у сумі 0,00 грн.; рахунок процентів по поточному рахунку № НОМЕР_14 у сумі 0, 00 грн., згідно договору про банківський строковий вклад (депозит) Ф&К «Пенсійний» № 399980-16/09 від 16.06.2009 р.; депозитний рахунок № НОМЕР_15 у сумі 10 000 грн. 00 коп.; поточний рахунок № НОМЕР_16 у сумі 0,0 грн.; рахунок процентів по депозитному договору № 2638.5.16.27936.03 у сумі 1285 грн. 50 коп; рахунок процентів по поточному рахунку НОМЕР_17 у сумі 0,00 грн. згідно договору про банківський строковий вклад (депозит) Ф&К «Пенсійний» № 530980-16/09 від 28.09.2009 р., відкриті на ім'я померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 в порядку спадкування за заповітом у філії «Слобожанське регіональне управління ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит». В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Харківської області рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2011 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ВАТ «Реал Банк», ПАТ «КБ «Приватбанк», ВАТ «Банк «Фінанси та кредит», департаменту державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області, гаражного кооперативу «Ювілейний», ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Харківське обласне управління акціонерного товариства «Ощадбанк», третя особа: Десята Харківська державна нотаріальна контора про визнання права власності у порядку спадкування - відмовлено.
У квітні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 (правонаступником якого є ОСОБА_1 ), ОСОБА_3 та просив визнати за ним право на спадкування після смерті ОСОБА_5 за заповітом від 06 червня 2000 року, реєстровий № 1-873.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 02 липня 2020 року, позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право на спадкування після смерті ОСОБА_5 за заповітом від 06 червня 2000 року, реєстровий № 1-873.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з доведеності права ОСОБА_2 на спадкування після смерті ОСОБА_5 за заповітом від 06 червня 2000 року. Вказаний заповіт підписаний ОСОБА_5 особисто, доказів його недійсності суду не надано.
Внесення у актовий запис про смерть спадкодавця запису зміни - прізвища померлого з « ОСОБА_7 » та « ОСОБА_6 » не позбавляє особу права спадкувати за чинним заповітом, однак унеможливлює оформлення спадкових прав в позасудовому порядку.
Постановою Верховного Суду від 22 листопад 2021 року також було залишено без змін рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 02 липня 2020 року.
Зважаючи на те, що на підставі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2019 року за ОСОБА_2 визнано право на спадкування після смерті ОСОБА_5 за заповітом від 06 червня 2000 року, реєстровий № 1-873, підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 27833,55 грн. як безпідставно набутих не вбачається.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ющенко та інші проти України» (заяви №№ 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) констатовано: «… право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, п. 61)»; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець завершене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.
Враховуючи вищенаведене, право ОСОБА_2 на спадкування після смерті ОСОБА_5 за заповітом від 06 червня 2000 року, реєстровий № 1-873 є доведеним та не підлягає доказуванню.
Позивачем не надано доказів недійсності заповіту.
Згідно ст. ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.76, ч.1,2ст.77, ч.1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що право ОСОБА_2 на спадщину за заповітом підтверджено, заповіт є чинним. Тому грошові кошти, які є предметом спору, не можуть бути витребувані відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставно набуте майно.
Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено, що грошові кошти були отримані відповідачем без правових підстав, відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність підстав для встановлення юридичних фактів, про які просить позивач, оскільки відсутні підстави вважати, що дані факти мають юридичне значення.
Рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Доводи апелянта про наявність підстав для відводу судді Подус Г.С., що ухвалила оскаржуване рішення є необгрунтованим. Підстави для відводу судді, передбачені ст.36 ЦПК України, відсутні.Незгода з процесуальним рішенням судді не є підставою для відводу.
Щодо посилання апелянта на незгоду з ухвалою про відновлення провадження у справі, колегія суддів зазначає, що підстави для зупинення провадження у даній справі до розгляду справи № 638/7822/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Сьома Харківська міська державна нотаріальна контора, про виключення зі спадкового реєстру запису про реєстрацію заповіту, відсутні.
Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст.367,368,369,375,381,382,383,384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю.Тичкова
Повний текст судового рішення виготовлено 13.06.2025 року.