Справа № 161/19405/19 Провадження №11-кп/802/85/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
11 червня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
представника потерпілої - ОСОБА_7 ,
захисників - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
обвинуваченого - ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали кримінального провадження № 12019030010000585 за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11 та обвинуваченого ОСОБА_10 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 червня 2024 року щодо ОСОБА_10 ,
Вказаним вироком суду ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м.Луцька Волинської області, мешканець АДРЕСА_1 , громадянина України, з вищою освітою, одружений, має на утриманні двоє неповнолітніх дітей, особа з інвалідністю ІІ групи, не працюючий, не судимий,
засуджений за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
На підставі ст.ст.75, 76 КК України обвинуваченого ОСОБА_10 звільнено від відбування призначеного основного покарання, якщо він протягом 3 (трьох) років іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки:
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації,
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання,
- періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
Вироком вирішено питання речових доказів, процесуальних витрат та цивільні позови.
За вироком суду ОСОБА_10 визнаний винний та засуджений за те, що він 18 лютого 2019 року о 19.45 год., керуючи технічно справним автомобілем марки «Volvo S60» р.н. НОМЕР_1 , рухаючись в крайній лівій смузі руху зі швидкістю близько 50 км/год. по пр. Василя Мойсея в напрямку вул.Стрілецької (зі сторони пр.Перемоги) м.Луцька Волинської області, проявив безпечність та неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну та наявну перешкоду на проїзній частині дороги, маючи об'єктивну можливість виявити пішохода, що тривалий час знаходився поблизу розмежувальної лінії проїзної частини та який не з'явився раптово, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу та не зупинився, щоб надати йому дорогу, внаслідок чого допустив наїзд передньою частиною автомобіля на гр. ОСОБА_13 , яка здійснювала перетин проїзної частини дороги навпроти буд. №4 пр. В.Мойсея, з права на ліво відносно руху автомобіля, поза пішохідним переходом.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілій ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було спричинено тілесні ушкодження, які згідно висновку судово-медичної експертизи №261 від 18.04.2019 за ступенем тяжкості, відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя та категорії середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я.
Згідно висновку інженерно-транспортної експертизи №406 від 18.10.2019 водій автомобіля марки «Volvo S60» реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_10 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_13 , шляхом екстреного гальмування в момент об'єктивного виявлення пішохода на смузі руху автомобіля.
В прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали, стало грубе порушення водієм ОСОБА_10 п. 2.3 б), п.11.2, п.11.5, п.12.1, п. 12.3 Правил дорожнього руху.
В поданій апеляційній скарзі зі змінами, прокурор не оспорюючи фактичних обставин справи та кваліфікацію дій обвинуваченого, вважає вирок суду в частині вирішення цивільного позову, а саме щодо стягнення з обвинуваченого на користь потерпілої витрат на правову допомогу необґрунтованим. Просить вирок суду скасувати та постановити новий, яким призначити обвинуваченому аналогічне покарання, визначене місцевим судом, відмовити у задоволенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_13 до обвинуваченого ОСОБА_10 в частині стягнення з обвинуваченого на користь потерпілої витрати на правову допомогу в сумі 25 000 (двадцять п'ять тисяч) грн., в порядку ст.ст.120, 124 КПК України стягнути з обвинуваченого ОСОБА_10 на користь потерпілої ОСОБА_13 процесуальні витрати, понесені нею на правову допомогу в сумі 25 000 (двадцять п'ять тисяч) грн.
У поданій апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_10 оскаржує вирок через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Зазначає, що висновок суду про доведеність його винуватості обґрунтований виключно припущеннями та недопустимими доказами. Крім того, суд першої інстанції при розгляді даної справи був упереджений, що потягло за собою ухвалення незаконного вироку. Також захисник подає заперечення на ухвалу суду від 20.10.2023 якою, на його думку, безпідставно відмовлено у поданій ним заяві про відвід судді ОСОБА_1 . Вказує, що судом безпідставно не взято до уваги показання свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , як безпосередніх очевидців даної пригоди, які показали про обмежену видимість проїзної частини дороги та відстань виявлення ними потерпілої на проїзній частині. Також вважає, що протокол слідчого експерименту від 12.09.2019, із додатками до нього, через допущені, в ході проведення даної слідчої дії порушення, які обвинувачений вважає істотними, та висновок інженерно-транспортної експертизи № 406 від 18.10.2019, є недопустимими доказами. Вказує на неможливість об'єктивного та своєчасного виявлення ним, як водієм, у виниклій дорожній обстановці, на шляху руху небезпеки пішохода. У зв'язку із цим просить повторно дослідити докази, надані суду сторонами кримінального провадження, вирок суду скасувати та постановити нове рішення, яким його виправдати.
Заслухавши доповідача, який виклав зміст оскаржуваного вироку суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, обвинуваченого та його захисників, які апеляційну скаргу сторони захисту підтримували, а апеляційну скаргу прокурора заперечували, просили скасувати вирок та закрити кримінальне провадження, думку прокурора та представника потерпілої, які апеляційну скаргу прокурора зі змінами підтримували, при цьому заперечували апеляційну скаргу обвинуваченого та просили змінити вирок суду, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Згідно правил ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до ст.94 цього Кодексу, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Із цього випливає, що суд при розгляді справи повинен дослідити докази, як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують підсудного, проаналізувати їх та дати остаточну оцінку кожному доказу з точки зору його належності, допустимості, достовірності, і достатності, у їх сукупності оцінки з точки зору достатності для висновку про доведеність вини.
Ці вимоги закону при постановленні вироку щодо ОСОБА_10 , судом першої інстанції були дотримані.
Приписами статті 392 КПК України регламентовано, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності і обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.
Об'єктивна сторона складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, включає такі обов'язкові ознаки: діяння, обстановку, наслідки та причинний зв'язок між діянням і наслідками.
Діяння полягає у порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, яке може вчинятися шляхом дії або бездіяльності і полягати у: вчиненні дій, які заборонені правилами; невиконанні дій, які особа може і зобов'язана вчинити відповідно до вимог правил безпеки руху й експлуатації транспорту. Діяння при вчиненні цього злочину завжди пов'язане з недотриманням вимог відповідних нормативних актів - правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів.
Причинний зв'язок між діянням і наслідками має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допущене винним, закономірно, з необхідністю тягне за собою наслідки, передбачені ст.286 КК України.
Суб'єктивна сторона кримінального правопорушення визначається ставленням винного до наслідків і в цілому характеризується необережною формою вини.
Перевіривши та дослідивши під час апеляційного розгляду обставини даного кримінального провадження, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_10 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинили потерпілій тілесні ушкодження, які за ступенем тяжкості, відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя та категорії середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я.
Положення п.2 ч.3 ст.374 КПК України регламентують, що у разі визнання особи винуватою у мотивувальній частині вироку зазначаються формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
Спростовуючи доводи обвинуваченого та його захисників, в частині встановлених фактичних обставин кримінального провадження, суд навів в своєму вироку докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку вчиненому.
За матеріалами кримінального провадження, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення зроблено з дотриманням вимог ст.23 КПК України на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст.94 цього Кодексу.
Незгода обвинуваченого та його захисників з оцінкою судом першої інстанції доказів у кримінальному провадженні не може бути достатньою та обґрунтованою підставою для визнання їх недопустимими, а є лише способом захисту і намаганням спростувати ці докази, які об'єктивно вказують на вчинення ОСОБА_10 кримінального правопорушення, з метою уникнення останнім відповідальності за скоєне. Суд погоджується з такими висновками суду першої інстанцій і вважає, що за встановлених судом обставин, дії ОСОБА_10 кваліфіковано правильно.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченого про те, що суд поклав в основу вироку неналежні та недопустимі докази, є необґрунтованими та були предметом перевірки місцевого суду. В ході судового розгляду суд першої інстанції належним чином обґрунтував та мотивував своє рішення в цій частині.
Судом першої інстанції були ретельно перевірені доводи обвинуваченого та сторони захисту щодо недопустимості доказів.
Тому твердження апелянта про те, що стороною обвинувачення не надано беззаперечних і достатніх доказів на підтвердження його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, на переконання апеляційного суду, є необґрунтованими і спростовуються сукупністю наявних у матеріалах провадження доказів.
Так, винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується дослідженими в ході судового розгляду.
Будучи допитаним під час розгляду кримінального провадження місцевим судом обвинувачений ОСОБА_10 свою вину не визнав, суду показав, що 18 лютого 2019 року о 19.45 год. їхав автомобілем марки «Volvo S60» в крайній лівій смузі руху, з дозволеною швидкістю - 50 км/год по пр. Василя Мойсея в напрямку вул.Стрілецької м.Луцька Волинської області. Видимість була поганою через темну пору доби та погане освітлення (опадів не було). Поблизу «Меморіалу слави» на пішохідному переході пропустив пішоходів та продовжив рух крайньою лівою смугою, спочатку на зустріч автомобілів не було, а через кілька метрів, після увімкнення дозволеного сигналу світлофора, по зустрічній смузі руху поїхав потік транспортних засобів з увімкненим ближнім світлом фар, яке його не засліплювало, однак дещо обмежувало можливість бачити. Приблизно навпроти будівлі УСБУ у Волинській області (за 10-15 м від себе) він побачив силует людини на проїзній частині дороги, відразу загальмував, однак уникнути зіткнення та збиття пішохода не вдалось. ДТП сталось у лівій смузі руху, ближче до осьової лінії. Він вийшов з автомобіля та викликав швидку допомогу, перехожі викликали поліцію. Ствердив, що він не очікував, що хтось може бути на дорозі, оскільки з обох сторін від місця ДТП є пішохідні переходи, а тому можливість перебування на дорозі людей, на його думку, була малоймовірною. Ствердив, що під час проведення досудового розслідування слідчий його викликав приблизно тричі (для допиту, для проведення технічної експертизи та перед скеруванням справи до суду). Виклик слідчим для проведення слідчого експерименту категорично заперечив. Оскільки слідчий експеримент було проведено за його відсутності, то він разом з захисником клопотали про проведення повторного експерименту, однак і слідчим, і слідчим суддею у цьому їм було відмовлено, чим було порушено його право на захист. Проведений слідчий експеримент 27.03.2024 вважав недопустимим доказом, оскільки він проведений у відмінній обстановці, ніж та, що мала місце в момент ДТП (інше освітлення та інтенсивність руху). Він не заперечує, що скоїв наїзд на потерпілу, внаслідок чого остання отримала тілесні ушкодження, однак вона переходила дорогу поза межами пішохідного переходу, була у темному одязі, що унеможливлювало її завчасне виявлення, а тому, він не мав можливості уникнути зіткнення, так як побачив її фактично вже перед самим автомобілем. При цьому зазначив, що рухатись у крайній правій смузі не мав можливості, так як до СК «Спортлайф» повертали автомобілі (чи стояли запарковані на дорозі), а тому смуга була зайнята, а після їх проїзду він не перестроювався, оскільки мав намір їхати по кільцю у напрямку вулиці Франка м.Луцька, а тому, згідно ПДР та дорожньої розмітки, що там була, мав рухатись у лівій смузі.
Таким чином ОСОБА_10 підтвердив, що приблизно навпроти будівлі УСБУ у Волинській області, за 10-15 м від себе, він побачив силует людини на проїзній частині дороги.
Допитана місцевим судом потерпіла ОСОБА_13 суду показала, що взимку 2019 року (точної дати не пам'ятає, оскільки після ДТП у неї значно погіршилась пам'ять), коли вона йшла на нічну зміну на роботу (у вечірню пору) та переходила проїзну частину поза пішохідним переходом поблизу ТРЦ «Промінь» в м. Луцьку, її збив автомобіль, внаслідок чого вона отримала тяжкі тілесні ушкодження, тривалий час перебувала на лікуванні та отримала інвалідність. Обставин даної ДТП не пам'ятає, як і того, в що була одягнута, і в якій руці тримала сумку.
Будучи допитаними під час розгляду кримінального провадження місцевим судом свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , кожен зокрема, суду показали, що точної дати не пам'ятають, однак були свідками ДТП, яка сталась біля ТЦ «Промінь» декілька років тому. Вони їхали зустрічною смугою руху та ствердили, що видимість була поганою (однак відтворити погодні умови в судовому засіданні не могли), рух був відносно інтенсивний, вони розпочали рух від світлофора (коли ввімкнувся зелений сигнал світлофора) і рухались один за одним у потоці автомобілів. До моменту зіткнення пішохода ніхто з них не бачив (пішохід не знаходився по їх смузі руху).
Також місцевий суд в основу обвинувального вироку поклав дослідженні письмові докази.
Так, згідно з протоколу огляду місця події від 18.02.2019, місцем безпосереднього огляду, як і місцем ДТП є частина дороги пр.В.Мойсея, навпроти будинку №4, зі сторони пр.Перемоги в напрямку вул.Стрілецької м.Луцька, проїзна частина якої має по дві смуги руху в кожному напрямку. Покриття сухе (без пошкоджень).На відстані 41,1 м від рогу будинку №4 по пр.В.Мойсея виявлено початок осипу скла, який розташовується на відставі 6,2 м до правого краю дороги та має протяжність до 19,6 м та ширину до 3,3 м. На початку осип дрібний, в кінці - великі уламки скла від фари автомобіля. Далі розташовується автомобіль марки «Вольво» (передньою частиною в напрямку вул.Стрілецької), попереду якого наявна пляма бурого кольору, ззовні схожа на кров (за 5,3 м до правого краю дороги та до 1 м від переднього правого колеса. Виявлені механічні пошкодження автомобіля (передньої лівої частини): розбита передня ліва фара, вм'ятини на капоті зліва, над лівою опорою пошкоджено вітрове скло по всій площині з лівої сторони. Зазначено, що огляд проведено у темну пору доби, з працюючими вуличними ліхтарями з обох сторін дороги, без опадів. До протоколу додано план-схему та фототаблиці. Жодних заяв, зауважень від учасників не надходило (т.1 а.к.п.180-192).
Таким чином, під час огляду місця події слідів гальмування виявлено не було, а тому покази обвинуваченого про те, що після виявлення пішохода за 10-15 метрів він почав екстреного гальмувати спростовується протоколом огляду місця події.
Згідно з протоколу огляду документу від 20.02.2019 вбачається, що камера, наявна на РЦ «Промінь» спрямована на проїзну частину дороги пр.В.Мойсея, на записі відображені події 18.02.2019 починаючи з 19.45.16 (темна пора доби, опади відсутні, дорожнє покриття сухе). О 19.45.28 жінка-пішохід починає перетин проїзної частини поза пішохідним переходом: вийшла на крайню праву смугу, о 19.45.32 пройшла її та вийшла на крайню ліву смугу руху, яка веде зі сторони пр.Перемоги та продовжила рух через проїзну частину, дійшовши до середини крайньої лівої смуги, яка веде зі сторони пр.Перемоги, йде по середині даної смуги в напрямку пр.Перемоги. При цьому, видно, що у зустрічному напрямку їдуть автомобілі, тому вона зупинилась дати їм дорогу, у напрямку по ходу її руху обидві смуги (права та ліва) вільні від автомобілів. В період з 19.45.41 по 19.41.48 жінка залишається на крайній лівій смузі руху, ближче до середини, оскільки не має змоги завершити перетин проїзної частини через постійний рух зустрічних автомобілів зі сторони вул.Стрілецької. О 19.45.49 з'являється світло фар автомобіля, який, за відсутності на правій смузі руху інших автомобілів, а також громадського транспорту, який би перебував на зупинці та здійснював маневр виїзду з виїзного карману, рухається в крайній лівій смузі зі сторони пр.Перемоги, не змінює швидкість, не гальмує і до 19.45.52 відбувається наїзд на пішохода і лише під час цього видно гальмування водієм, що відображається у світінні «стопів» автомобіля. При цьому, від удару жінку підкидає, вона перевертається у повітрі та падає по ліву сторону дещо попереду самого автомобіля (т.1 а.к.п.198)
Так, вказаний відеозапис моменту ДТП 18.02.2019 по вул.В.Мойсея м.Луцька був предметом безпосереднього його дослідження в ході судового розгляду місцевим судом.
Вказане відео спростовує доводи обвинуваченого про те, що він не міг побачити пішохода через досить щільний потік машин, а також, що жінка була одягнута у темний одяг, оскільки дослідженим відео стверджується, що у момент наїзду назустріч обвинуваченому рухалось кілька автомобілів (2-3), вони рухались на певній відстані одна від одної, натомість він, при тій обмеженій видимості, що заважала йому добре бачити під час руху, не гальмував (оскільки цього навіть не вбачається з відео, де гальмівні вогні у автомобілі жодного разу не загорались), при роз'їзді з ними ОСОБА_10 рухався в крайній лівій, а не крайній правій смузі руху. Дані щодо наявності автомобілів на правій смузі руху, зокрема, при повороті до СК «Спорт лайф» - відсутні та, окрім пояснень самого обвинуваченого.
Згідно дослідженого місцевим судом висновку експерта №78 від 12.03.2019, наїзд автомобілем марки «Volvo S60» н.з. НОМЕР_1 на пішохода ОСОБА_13 відбувся перед початком осипу скла на лівій смузі, правої смуги руху смуги руху проїзної частини дороги пр.В.Мойсея в напрямку до вул.Стрілецької м.Луцька (т.1 а.к.п.218-220).
Також в основу винуватості ОСОБА_10 місцевим судом покладено висновок експерта №406 від 18.10.2019, згідно якого у даній дорожній ситуації з технічної точки зору водій автомобіля «Volvo S60» н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_10 повинен був діяти у відповідності до вимог п.12.3 ПДР України, згідно якого в момент об'єктивного виявлення нерухомого пішохода на смузі руху автомобіля негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу. У заданій дорожній ситуації водій автомобіля «Volvo S60» н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_10 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_13 шляхом застосування екстреного гальмування в момент об'єктивного виявлення пішохода на смузі руху автомобіля. З технічної точки зору дії водія автомобіля «Volvo S60» н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_10 знаходяться в прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньої ситуації (т.1 а.к.п.240-243).
Відповідно до з протоколу проведення слідчого експерименту від 12.09.2019, проведеного в присутності представника потерпілої та понятих, з метою перевірки та уточнення відомостей ДТП, зокрема, з метою встановлення відстані, з якої могло бути видно водієві пішохода, з залученням статиста та патрульної поліції (які перекрили смугу руху, на якій відбулось ДТП) вбачається, що на трьох відрізках, що відповідають відстані, відповідно, 13,8 м, 27.6 м, 41.4 м поняті, а також представник потерпілої, перебуваючи за кермом водія автомобіля, аналогічної марки та моделі, чітко бачили статиста. Тоді ж як на відстані 55.1 м статиста не видно. Жодних зауважень ні від кого з учасників даної слідчої дії не надходило (т.1 а.к.п.234-237).
На спростування доводів обвинуваченого щодо підставності проведення слідчого експерименту за його відсутності місцевим судом допитаний в якості свідка слідчий ОСОБА_16 ..
Так, свідок ОСОБА_16 суду показав, що ним проводилось досудове розслідування кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_10 за ч.2 ст.286 КК України. З метою перевірки та уточнення відомостей ДТП, зокрема, встановлення місця, з якого було видно пішохода, ним 12.09.2019 було проведено слідчий експеримент. Про необхідність його проведення він неодноразово, у телефонному режимі, повідомляв ОСОБА_10 (який у той час перебував у статусі свідка, повідомлення про підозру вручено 24.10.2019), однак останній постійно повідомляв про неможливість свого прибуття через різні причини, така тяганина у проведенні слідчого експерименту тривала приблизно 3-4 місяці. Оскільки ОСОБА_10 постійно відтягував проведення такого експерименту, і лише така дія залишалась не виконана, хоча усі інші слідчі дії були проведені, було прийнято рішення про його проведення за участю статиста та незалежних осіб - понятих. При цьому, такий експеримент проводився виключно з метою встановлення місця видимості пішохода для водія, що могло б бути встановлено за допомогою інших незацікавлених та неупереджених осіб - понятих. Судові повістки для виклику свідка (на той час) ОСОБА_10 не направлялись, оскільки він постійно перебував на телефонному зв'язку, відповідав на його дзвінки (виклик по телефону не заборонений чинним КПК України), однак той на проведення експерименту не прибував, оскільки, з його слів, був зайнятий і не мав такої можливості. Лише після того як експеримент вже був проведений та 18.10.2019 було проведено відповідну експертизу та ОСОБА_10 було повідомлено про підозру, з'явився захисник, який почав клопотати про повторне проведення слідчого експерименту і, оскільки його було вже проведено (враховуючи не бажання ОСОБА_10 з'являтись на цю слідчу дію), у його повторному проведення було відмовлено. Таке його рішення було підтримано і слідчим суддею. При цьому слідчий пояснив, що для проведення слідчого експерименту залучив авто аналогічної марки та моделі, а авто ОСОБА_10 не могли залучити, оскільки у ньому було розбито фару, що б унеможливило отримання достовірних даних при його залученні та проведенні експерименту, так як встановлювали можливість водія бачити та відстань, з якої би він міг виявити пішохода. Під час проведення слідчого експерименту, за допомогою працівників патрульної служби, було частково перекрито смугу руху у напрямку вулиці Стрілецької, рух зустрічною смугою не перекривався та не зупинявся, оскільки встановлювалась видимість з врахуванням наявності інтенсивного зустрічного руху при аналогічних погодних умовах.
На підтвердження позиції свідка щодо виклику та повідомлення ОСОБА_10 про проведення слідчого експерименту, місцевим судом прийнято рішення про надання доступу до документів, а саме: сеанси мобільного зв'язку абонента ПрАТ «ВФ-Україна» - НОМЕР_2 в період з 19.02.2019 по 11.11.2019 (мобільного телефону ОСОБА_10 ). При цьому, сторона захисту та обвинувачений ОСОБА_10 категорично заперечували щодо цього, хоча така дія могла б підтвердити їх правову позицію щодо неповідомлення про проведення зазначеної слідчої дії.
Однак, згідно протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 06.12.2023 та відповідного додатку встановлено, що інформація про сеанси мобільного зв'язку абонента ПрАТ «ВФ-Україна» НОМЕР_2 в період з 19.02.2019 по 11.11.2019 (мобільного телефону ОСОБА_10 ) відсутня, через обмежені строки зберігання такої інформації.
З врахуванням вказаних обставин місцевий суд прийшов до обґрунтованого висновку, що ОСОБА_10 (який на момент проведення слідчого експерименту перебував у статусі свідка), у відповідності до ч.1 ст.135 КПК України, було повідомлено по телефону про проведення слідчого експерименту, що підтверджується показаннями свідка ОСОБА_16 (допитаного в судовому засіданні з попередженням про кримінальну відповідальність та під присягою. Крім того, слідчий експеримент проводився не з метою уточнення показань свідка ОСОБА_10 , а з метою встановлення інших обставин - для перевірки та уточнення відомостей ДТП, зокрема, встановлення місця, з якого було видно пішохода, для цього залучено статиста та понятих, які були не зацікавленими та чітко встановили місце, з якого водій міг бачити, за умови, що він стежив за дорожньою обстановкою та не відволікався, статиста-пішохода.
З врахуванням вказаних обставин, підстав для визнання слідчого експерименту від 12.09.2019 недопустимим доказом судом не встановлено, а тому суд, обґрунтовано визнав його належним та допустимим доказом.
Крім того, ухвалою суду від 11.01.2024 за клопотанням сторони захисту, Луцькому РУП ГУНП у Волинській області доручено провести повторний слідчий експеримент за участю обвинуваченого та його захисника, представника потерпілої, статиста та автомобіля, яким керував обвинувачений або ж аналогічного автомобіля, з метою перевірки і уточнення відомостей ДТП 18.02.2019 у м.Луцьку по вул.В.Мойсея, зокрема - встановлення видимості пішохода з місця водія (т.3 а.к.п.209-211).
Так, 27.03.2024 проведено слідчий експеримент та складено відповідний протокол. Згідно даного протоколу погодні умови повністю відповідали тим, що були в момент ДТП, однак вуличне освітлення відрізняється від того, що було в момент ДТП (у зв'язку з заміною вуличних ліхтарів з ЖКУ - 100 на LED -150, що підтверджується відповідями КП «Луцьке електротехнічне підприємство - Луцьксвітло», наявними у матеріалах провадження, наданими як стороною обвинувачення, так і стороною захисту: від 06.11.2023 №01-5/188). Для проведення даного експерименту залучено екіпаж патрульної поліції та перекрито смугу руху пр.В.Мойсея зі сторони пр.Перемоги, зустрічна смуга - вільна для руху, транспорт рухається вільно та доволі інтенсивно. Під час його проведення встановлено видимість пішохода (його силуету) на відстані 41,7 м. При цьому, підтвердження видимості статиста за вказаній відстані підтвердили 2 понятих, тоді як обвинуваченому ОСОБА_10 статиста на зазначеній відстані видно не було (зазначив дослівно «….канєшно, не видно….», як і на наступному відрізку, де вже чітко видно силует - «…абсолютно не видно…» (т.4 а.к.п.9-17 з фото таблицями).
Так, місцевий суд, зважаючи на ту обставину, що слідчий експеримент 27.03.2024 проводився за іншого освітлення, не взяв до уваги результати вказаної слідчої дії. Крім того, зазначеним протоколом підтверджено небажання обвинуваченого та його захисника достовірно встановити можливість виявлення пішохода, оскільки, від проведення слідчого експерименту на вулиці, де встановлене аналогічне освітлення (тобто за умов, максимально наближених до тих, в яких було вчинено ДТП), вони категорично відмовились, мотивуючи свою позицію відмінністю обстановки, що, у даному випадку, не відповідає меті проведення відповідних дій, так як слідчим пропонувалось провести слідчий експеримент з метою встановлення можливості водія виявити пішохода, а не провести відтворення обстановки та обставин події.
Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що залучені поняті є молодшими та мають кращий зір, ніж обвинувачений ОСОБА_10 , якому на момент ДТП виповнилось 50 років і який не має 100 зору, оскільки приписами ч.7 ст.223 КПК України не передбачено залучення понятих, такого ж віку та стану здоров'я, як у особи, з участю якої проводиться слідчий експеримент.
Крім того, місцевим судом також було вжито всіх можливих заходів щодо допиту свідків - понятих, залучених під час проведення слідчого експерименту, однак встановити їх місце проживання не виявилось за можливе (що стверджується наявними у матеріалах провадження документами), в зв'язку з чим клопотання про їх допит було знято його ініціатором.
Надаючи оцінку наведеним доказам у своїй сукупності, у колегії суддів відсутні сумніви у їх належності та допустимості. Ці докази суд вважає достатніми для доведеності винуватості обвинуваченого ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
Висновки суду першої інстанції про доведеність висунутого ОСОБА_10 обвинувачення із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини та про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого за ч.2 ст.286 КК України апеляційний суд вважає обґрунтованими, оскільки вони відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджуються зібраними, перевіреними та належно оціненими судом першої інстанції доказами.
Наведені місцевим судом у вироку докази зібрані у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, обґрунтовано визнані належними, достатніми та допустимими. Правильність висновків суду щодо наведених доказів у суду апеляційної інстанції сумнівів не викликає та не спростовується доводами апеляційної скарги обвинуваченого щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.
Доводи обвинуваченого про те, що судді ОСОБА_1 заявлявся відвід у вказаній справі, які необґрунтовано та невмотивовано відхилені, є безпідставним з врахуванням таких обставин.
Так, ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 жовтня 2023 року в задоволенні заяви обвинуваченого ОСОБА_10 про відвід головуючого судді ОСОБА_1 відмовлено (т.3 а.к.п.114).
Своє рішення суд мотивував тим, що наведені у заяві обвинуваченого ОСОБА_10 обставини про відвід судді ОСОБА_1 не вказують про можливе існування сумнівів щодо неупередженого розгляду справи безстороннім судом та про упередженість чи необ'єктивність головуючого, підстав вважати, що суддя ОСОБА_1 всупереч вимогам кримінального процесуального законодавства необ'єктивно розглядатиме кримінальне провадження щодо ОСОБА_10 , обставини, викладені у заяві про відвід, не підтверджені.
Статтею 75 КПК України передбачені обставини, що виключають участь судді в кримінальному провадженні. Матеріали кримінального провадження не містять жодних даних, які б свідчили про зацікавленість вказаного судді у результатах розгляду даного провадження або наявність інших обставин, які викликали б сумнів у неупередженості судді.
Обставини, на які посилався обвинувачений про відвід судді ОСОБА_1 , а саме те, що суддя ОСОБА_1 неспроможна забезпечити достатні гарантії для виключення будь-якого розумного сумніву з приводу своєї безсторонності, не є підставами, які унеможливлюють участь судді у кримінальному провадженні.
Таким чином, підстав, передбачених статтями 75, 76 КПК України, для відводу головуючого судді ОСОБА_1 під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції не було, а доводи обвинуваченого про протилежне є безпідставними.
У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження апеляційний суд не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків місцевого суду про доведеність вини ОСОБА_10 та правильність кваліфікації його дій.
Незгода обвинуваченого та його захисників з оцінкою судом першої інстанції доказів у кримінальному провадженні не може бути достатньою та обґрунтованою підставою для визнання їх недопустимими, а є лише способом захисту і намаганням спростувати ці докази, які об'єктивно вказують на вчинення ОСОБА_10 кримінального правопорушення.
Вимоги до мотивування судових рішень засновані на положеннях ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання про те, чи виконав суд свій обов'язок, може бути визначено тільки з урахуванням конкретних обставин справи. Зважаючи на позиції ЄСПЛ про неможливість тлумачення п.1 ст.6 цієї Конвенції як такого, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент під час обґрунтування судами своїх рішень (справа «Салов проти України»), в цьому кримінальному провадженні такі стандарти дотримано.
Суд першої інстанції надав обґрунтовані відповіді на основні доводи обвинуваченого та його захисників, навів переконливі аргументи на їх спростування, вказав підстави, з яких визнав їх необґрунтованими, та належним чином мотивував свою позицію.
Також апеляційний суд звертає увагу на ту обставину, як неодноразово зазначав у своїх рішеннях ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у вищезгаданій Конвенції, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Таким чином, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би безумовними підставами для скасування вироку, про що йдеться в апеляційній скарзі обвинуваченого, апеляційний суд не встановив.
Що стосується аргументів ОСОБА_10 про повторне дослідження письмових доказів, то апеляційний суд вважає їх безпідставними.
Відповідно до вимог ч.3 ст.404 КПК України, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується..
Тобто для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визначає обов'язковою наявність (сукупність) як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так й однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які також можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження.
При цьому сама лише незгода учасника судового провадження з оцінкою певних конкретних доказів не може слугувати підставою для їхнього обов'язкового повторного дослідження.
Відмова ж у задоволенні клопотання за відсутності аргументованих доводів щодо необхідності повторного дослідження всіх доказів у справі не свідчить про порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду.
Водночас, під час апеляційного розгляду за скаргою сторони обвинувачення суд апеляційної інстанції розглянув клопотання ОСОБА_10 про повторне дослідження доказів та відмовив у його задоволенні через відсутність визначених законом підстав.
Така позиція відповідає усталеній практиці Верховного Суду, що прослідковується у постановах від 7 жовтня 2021 року (справа № 521/6316/17, провадження, № 51-4669км19), від 23 листопада 2021 року (справа № 752/7624/18, провадження, № 51-10107км18) та від 30 листопада 2021 року (справа № 450/4029/18, провадження, № 51-3776км21) колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції під час апеляційного провадження не допустив порушення вимог кримінального процесуального закону.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_10 покарання, місцевий суд у відповідності до вимог ст.ст.50, 65 КК України в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про його особу та інші обставини, що впливають на ступінь відповідальності.
Так, місцевим судом взято до уваги ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_10 кримінального правопорушення, яке згідно ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, вчинених з необережності.
Обставин, які пом'якшують або обтяжують покарання обвинуваченого судом не встановлено.
Також місцевим судом враховано особу обвинуваченого, який одружений, має постійне місце реєстрації та проживання, є особою з інвалідністю ІІ групи, на його утриманні перебуває двоє неповнолітніх дітей та батьки-пенсіонери (мати має інвалідність ІІІ групи), однак вину у вчиненні кримінального правопорушення, визнаного судом доведеним, не визнав, протягом тривалого часу збитки потерпілій не відшкодував та не намагався цього зробити, наслідок його дій потерпіла отримала інвалідність ІІ групи, остання, при цьому, щодо покарання - покладалася на розсуд суду, тому суд призначив обвинуваченому покарання в межах санкції ч.2 ст.286 КК України, у виді позбавлення волі з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керування та із застосуванням ст.ст.75, 76 КК України, тобто із звільненням ОСОБА_10 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням та покладенням відповідних обов'язків.
На переконання апеляційного суду місцевий суд прийшов до обґрунтованого висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_10 можливе без ізоляції від суспільства, у зв'язку з чим на підставі ст.75 КК України, звільнив обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням та покладенням обов'язків, визначених ст.76 КК України.
На підставі вказаних обставин місцевий суд прийшов до обґрунтованого висновку, що необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень є призначення покарання у виді позбавлення волі, в межах передбаченої санкцією ч.2 ст.286 КК України, та звільнення обвинуваченого, на підставі ст.75 КК України, від відбування призначеного основного покарання з встановленням іспитового строку.
Апеляційний суд вважає, у даному випадку досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора щодо безпідставного стягнення з обвинуваченого цивільним позовом витрат на правову допомогу, то вони є обґрунтованими з огляду на такі приписи законодавства.
Положення, які стосуються процесуальних витрат, регламентовані Главою 8 КПК України.
Так, процесуальні витрати виникають та пов'язані зі здійсненням кримінального провадження, є матеріальними витратами органів досудового розслідування, прокуратури, суду та інших учасників кримінального провадження.
Приписами ст.118 КПК України встановлено, що процесуальні витрати складаються з: витрат на правову допомогу; витрат, пов'язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; витрат, пов'язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; витрат, пов'язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.
Натомість положення, які стосуються цивільного позову, визначені Главою 9 КПК. Це свідчить про різну правову природу процесуальних витрат та шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 червня 2020 року (справа № 598/1781/17), потерпілий від кримінального правопорушення має право клопотати перед судом про визначення грошового розміру процесуальних витрат, які повинні бути йому компенсовані.
Відповідно до ч.1 ст.124 КПК України встановлено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.
Отже, місцевим судом при вирішенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_13 в частині стягнення відшкодування процесуальних витрат на правову допомогу у сумі 25 000 гривень, вказаних вимог не дотримано та безпідставно стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_10 в користь потерпілої даних витрат, та тому вони підлягають стягненню в порядку процесуальних витрат, понесених потерпілою на правову допомогу.
Таким чином, в задоволенні цивільного позову потерпілої в частині відшкодування витрат на правничу допомогу в сумі 25 000 гривень слід відмовити та в порядку ст.ст.120, 124 КПК України стягнути з обвинуваченого ОСОБА_10 на користь потерпілої ОСОБА_13 процесуальні витрати, понесені останньою на професійну правничу допомогу в сумі 25 000 гривень.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_10 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11 - задовольнити частково.
Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 червня 2024 року щодо ОСОБА_10 в частині вирішення цивільного потерпілої ОСОБА_13 про стягнення витрат на правову допомогу - змінити.
Відмовити у задоволенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_13 до обвинуваченого ОСОБА_10 в частині стягнення з обвинуваченого на користь потерпілої витрати на правову допомогу в сумі 25 000 (двадцять п'ять тисяч) грн.
В порядку ст.ст.120, 124 КПК України стягнути з обвинуваченого ОСОБА_10 на користь потерпілої ОСОБА_13 процесуальні витрати, понесені нею на правову допомогу в сумі 25 000 (двадцять п'ять тисяч) грн.
В решті вирок суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді: