Справа № 162/111/25 Головуючий у 1 інстанції: Цибень О. В.
Провадження № 22-ц/802/739/25 Доповідач: Матвійчук Л. В.
17 червня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Матвійчук Л. В.,
суддів - Здрилюк О. І., Осіпука В. В.,
з участю секретаря судового засідання - Губарик К. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та договорами позики за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на заочне рішення Любешівського районного суду Волинської області від 04 березня 2025 року
У лютому 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулося до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 05 травня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором «С5117» укладений електронний договір №7860020 про надання споживчого кредиту.
21 листопада 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладений договір факторингу № 21112024, згідно з умовами якого ТОВ «Авентус Україна» передало (відступило) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» прийняло належні ТОВ «Авентус Україна» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.
Відповідно до реєстру боржників від 21 листопада 2024 року до договору факторингу № 21112024 від 21 листопада 2024 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 у розмірі 89 100 грн, з яких: 27 000 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 48 600 грн - заборгованість за відсотками; 13 500 грн - заборгованість за пенею, штрафами.
31 березня 2024 року між ТОВ «Маніфою» та відповідачем ОСОБА_1 укладений електронний договір позики № 7171041.
11 січня 2024 року між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладений договір факторингу № 11-01/2024, згідно з умовами якого ТОВ «Маніфою» передало (відступило) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» прийняло належні ТОВ «Маніфою» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.
Відповідно до реєстру боржників № 8 від 17 жовтня 2024 до договору факторингу № 11-01/2024 від 11 січня 2024 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 у розмірі 67 500 грн, з яких: 25 000 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 30 000 грн - заборгованість за відсотками; 12 500 грн - заборгованість за процентами на прострочену позику.
05 травня 2024 року та 27 травня 2024 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем ОСОБА_1 укладені електронні договори позики № 79676763 та № 2625286 відповідно.
14 червня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладений договір факторингу № 14/06/21, згідно з умовами якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передало (відступило) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» прийняло належні ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.
Відповідно до реєстру боржників № 32 від 25 вересня 2024 року до договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 у розмірі 7 150 грн 47 коп., з яких: 2 342 грн 88 коп. - заборгованість за основною сумою боргу; 4 807 грн 59 коп. - заборгованість за пенею.
Відповідно до реєстру боржників № 31 від 25 вересня 2024 року до договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 у розмірі 6 300 грн, з яких: 2 000 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 300 грн - заборгованість за відсотками; 4 000 грн -заборгованість за пенею.
Позивач зазначав, що всупереч умовам вищевказаних договорів та незважаючи на повідомлення, відповідач своїх зобов'язань не виконав. Після відступлення товариству права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючих заборгованостей ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попередніх кредиторів. З моменту отримання права вимоги до відповідача, ТОВ «ФК «ЄАПБ» не здійснювало нарахування жодних штрафних санкцій.
Ураховуючи наведене, ТОВ «ФК «ЄАПБ» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість: за кредитним договором № 7860020 від 05 травня 2024 року у розмірі 89 100 грн; за договором позики № 7171041 від 31 березня 2024 року у розмірі 67 500 грн; за договором позики № 79676763 від 05 травня 2024 року у розмірі 7 150 грн 47 коп.; за договором позики №2625286 від 27 травня 2024 року у розмірі 6 300 грн, а також понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору.
Заочним рішенням Любешівського районного суду Волинської області від 04 березня 2025 року позов ТОВ «ФК «ЄАПБ» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість за кредитним договором № 7860020 від 05 травня 2024 року у розмірі 89 100 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Любешівського районного суду Волинської області від 23 квітня 2025 року заяву представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Любешівського районного суду Волинської області від 04 березня 2025 року у цій справі залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив оскаржуване рішення суду в частині задоволення позову про стягнення заборгованості за кредитним договором №7860020 від 05 травня 2024 року у розмірі 89 100 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у стягненні неустойки у розмірі 13 500 грн, яка входить до складу вказаної заборгованості.
На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову ТОВ «ФК «ЄАПБ» та стягнення заборгованості за кредитним договором № 7860020 від 05 травня 2024 року у розмірі 89 100 грн у цій справі. Суд не звернув уваги на те, що упродовж дії воєнного стану був нарахований штраф у розмірі 13 500 грн згідно умов кредитного договору № 7860020 від 05 травня 2024 року. Однак, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема п. 18, яким визначено, зокрема, установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Отже, суд неправомірно включив до розміру заборгованості за кредитним договором № 7860020 від 05 травня 2024 року штраф у розмірі 13 500 грн, який у період дії воєнного стану не підлягає стягненню.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ» Миколаєнко В. М., посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін. Одночасно у відзиві просила апеляційний суд розглядати справу за її відсутності.
Відповідач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився. Про причини неявки апеляційний суд не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв.
Колегія суддів вважає можливим проводити розгляд справи за відсутності учасників справи згідно з вимогами ст. 372 ЦПК України, оскільки їх неявка в судове засідання апеляційної інстанції не перешкоджає розгляду справи.
У зв'язку з неявкою в судове засідання учасників справи фіксування судового засідання згідно з вимогами ст. 247 ЦПК України не здійснюється.
За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою ухвалення постанови у цій справі є 17 червня 2025 року - дата складення повного судового рішення.
Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується відповідачем лише в частині розміру заборгованості за кредитним договором № 7860020 від 05 травня 2024 року, то відповідно до ст. 367 ЦПК України апеляційним судом в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог рішення суду не переглядається та на предмет законності й обґрунтованості не перевіряється.
Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині розміру заборгованості за кредитним договором та судового збору належить змінити, виходячи з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що 05 травня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту № 7860020, згідно з умовами якого товариство надало позичальнику кредит у розмірі 27 000 грн строком на 360 днів зі сплатою 1,5% від суми позики в день. Кредитний договір підписаний відповідачем ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором «С5117».
21 листопада 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладений договір факторингу № 21112024, згідно з умовами якого ТОВ «Авентус Україна» передало (відступило) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а останнє прийняло належні ТОВ «Авентус Україна» права вимоги до боржників, які вказані у реєстрі боржників
Згідно з витягом з реєстру боржників до договору факторингу № 21112024 від 21 листопада 2024 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 7860020 урозмірі 89 100 грн.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, у відповідача ОСОБА_1 у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором №7860020 від 05 травня 2024 року існує заборгованість, розмір якої станом на 31 грудня 2024 року становить 89 100 грн, з яких: 27 000 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 48 600 грн - заборгованість за відсотками; 13 500 грн - заборгованість за пенею, штрафами.
За змістом ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним у письмовій формі.
З огляду на зазначені норми права Верховний Суд у своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.
За ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства чи за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Зазвичай електронні кредитні договори підписуються за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
На підтвердження укладення договору № 7860020 від 05 травня 2024 року про надання споживчого кредиту з ТОВ «Авентус Україна» позивач надав електронний доказ в паперовій формі. Договір підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором «С5117», який відповідно до вимог чинного законодавства був власноручно введений відповідачем для електронного підпису, у відповідності до вимог частин 6 та 8 ст. 11 і ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що відповідач ознайомився та погодився з умовами договору, а тому сторони досягли усіх істотних умов та уклали в належній формі кредитний договір.
Отже, підписання відповідачем договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідає вимогам чинного законодавства.
У постанові Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20 був сформульований правовий висновок, відповідно до якого учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ у таких формах: оригінал; електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно з ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Згідно з ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст. 1079 ЦК України).
Статтею 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Оскільки факторинг визначено п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Зазначене узгоджується із правовими висновками, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18); від 31 жовтня 2018 року у справі №465/646/11 (провадження № 14-222цс18).
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання за договором № 7860020 від 05 травня 2024 року про надання споживчого кредиту, який містить усі істотні умови договору та був укладений з ТОВ «Авентус Україна» в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи і згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України вважається укладеним в письмовій формі. Урахувавши, що надані позивачем документи у сукупності підтверджують укладання між сторонами кредитного договору, погодження між сторонами нарахування процентів за користування кредитними коштами та існування у позичальника заборгованості за цим договором, суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за вказаним кредитним договором на користь позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ», до якого згідно з умовами договору факторингу № 21112024 від 21 листопада 2024 року перейшло право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.
Зважаючи на вищенаведені обставини, висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 7860020 від 05 травня 2024 року у розмірі 75 600 грн, з яких: 27 000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 48 600 грн - сума заборгованості за відсотками, є правильним та узгоджується з наведеними нормами матеріального права та встановленими у справі обставинами.
Водночас колегія суддів не може погодитися із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ» про стягнення 13 500 грн заборгованості за пенею, штрафами за вказаним кредитним договором.
Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-IX передбачає звільнення позичальника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання згідно з договором кредиту (позики), укладеним банком чи іншим кредитодавцем (позикодавцем).
Вказаним Законом України «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема п. 18, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Ураховуючи, що з 24 лютого 2022 року на території України введений воєнний стан, який діє і по даний час, тому відповідач як позичальник звільнений від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, у зв'язку з чим передбачені законом підстави для стягнення з нього на користь позивача 13 500 грн заборгованості за пенею, штрафами за договором № 7860020 від 05 травня 2024 року про надання споживчого кредиту, яка нарахована у період воєнного стану, у даному випадку відсутні.
З огляду на встановлені апеляційним судом обставини, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга у зазначеній частині є обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зважаючи на вищенаведене, рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 1 ст. 376 ЦПК України, належить в частині визначення розміру заборгованості змінити та стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 7860020 від 05 травня 2024 року у розмірі 75 600 грн (27 000 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 48 600 грн - заборгованість за відсотками).
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційним судом у цій справі рішення суду в оскаржуваній частині змінюється, тому відповідно до наведених положень ЦПК України суд змінює розподіл судових витрат.
З відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ» підлягають стягненню понесені останнім пропорційно розміру задоволених позовних вимог судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 346 грн 25 коп., а з позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ» на користь відповідача ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633 грн 60 коп.
Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Враховуючи наведене та положення ч. 10 ст. 141 ЦПК України колегія суддів вважає за необхідне зобов'язати позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ», на якого покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю судових витрат відповідача ОСОБА_1 у розмірі 2 287 грн 35 коп. (3 633 грн 60 коп. - 1 346 грн 25 коп.).
Керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Любешівського районного суду Волинської області від 04 березня 2025 року у цій справі в частині розміру заборгованості за договором №7860020 про надання споживчого кредиту від 05 травня 2024 року та судового збору змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором № 7860020 про надання споживчого кредиту від 05 травня 2024 року у розмірі 75 600 (сімдесят п'ять тисяч шістсот) гривень.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 287 (дві тисячі двісті вісімдесят сім) гривень 35 (тридцять п'ять) копійок.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя
Судді: