Дата документу 04.06.2025 Справа № 335/10567/18
Єдиний унікальний № 335/10567/18 Головуючий у 1-й інстанції: Геєць Ю.В.
Провадження № 22-ц/807/50/25 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.
04 червня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Трофимової Д.А.
суддів: Гончар М.С.,
Онищенка Е.А.
при секретарі: Остащенко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізького обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 грудня 2023 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізького обласного управління Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 , до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізького обласного управління Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа - ОСОБА_1 , про визнання договору поруки припиненим,
У вересні 2018 року ПАТ «Державний ощадний банк України» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог ПАТ «Державний ощадний банк України» зазначало, що 13 березня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит № 2773, згідно з умовами якого банк надав боржнику кредит у сумі 45 866,00 євро зі сплатою 11,5 % річних, з терміном остаточного погашення 13 березня 2023 року.
На забезпечення виконання умов кредитного договору 13 березня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір. Предметом іпотеки є трикімнатна квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
13 липня 2009 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 1750, згідно з умовами якого поручитель зобов'язалася перед кредитором відповідати солідарно у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язання за договором про іпотечний кредит від 13 березня 2008 року № 2773, а також додатковими угодами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому.
У зв'язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору станом на 22 серпня 2018 року виникла заборгованість у сумі 36 062,44 євро, з яких: заборгованість за кредитом - 28 643,62 євро; заборгованість за процентами - 5 688,78 євро; пеня за прострочення процентів - 699,83 євро; пеня за прострочення кредиту - 734,54 євро; 3 % річних від простроченої суми процентів по кредиту - 143,10 євро; заборгованість 3 % річних від простроченої суми кредиту - 152,57 євро.
Посилаючись на зазначені обставини, ПАТ «Державний ощадний банк України» просило суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість у сумі 36 062,44 євро.
Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2019 року позовні вимоги ПАТ «Державний ощадний банк України» про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у солідарному порядку на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість у сумі 36 062,44 євро, з них: заборгованість за кредитом - 28 643,62 євро; заборгованість за процентами - 5 688,78 євро; пеня за прострочення процентів - 699,83 євро; пеня за прострочення кредиту - 734,54 євро; 3 % річних від простроченої суми процентів по кредиту - 143,10 євро; 3 % річних від простроченої суми кредиту - 152,57 євро. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 січня 2023 року поновлено ОСОБА_2 процесуальний строк на звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення, заяву задоволено, заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя 14 січня 2019 року скасовано, призначено справу до розгляду.
У січні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Державний ощадний банк України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_1 , про визнання договору поруки припиненим.
На обґрунтування вимог зустрічного позову ОСОБА_2 посилалася на те, що у 2019 році між банком та позичальником було досягнуто згоди щодо погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит від 13 березня 2008 року № 2773, шляхом продажу предмета іпотеки (квартири), після чого зобов'язання за кредитом буде припинено.
У рамках досягнутих домовленостей банком було погодження розірвання договору іпотеки для добровільного продажу квартири та погашення заборгованості за кредитом.
05 серпня 2019 року між іпотекодержателем (банком) та іпотекодавцем ОСОБА_4 було укладено договір про розірвання договору іпотеки у зв'язку з реалізацією предмета іпотеки в позасудовому порядку з метою погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит від 13 березня 2008 року № 2773.
Крім того, 05 серпня 2019 року було укладено договір купівлі-продажу квартири (предмету іпотеки) за ціною 585 274,00 грн.
Вважала, що зазначене є підставою для застосування за аналогією закону до спірних правовідносин положень частини шостої статті 36 Закону України «Про іпотеку» та припинення основного зобов'язання.
З огляду на зазначене, її порука є припиненою, у зв'язку з припиненням забезпеченого нею зобов'язання. Подальші вимоги банку до поручителя за договором вважала недійсними, у зв'язку з припиненням основного зобов'язання - виконання зобов'язання за договором про іпотечний кредит від 13 березня 2008 pоку № 2773, шляхом реалізації предмета іпотеки у позасудовому порядку в рахунок погашення заборгованості.
Крім того, посилалася на наявність підстав для припинення поруки відповідно до частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 1.2 договору про іпотечний кредит, кредит надавався строком на 180 місяців зі строком остаточного погашення не пізніше 13 березня 2023 року.
В той же час умовами договору було передбачено обов'язок позичальника повернути кредит достроково при настанні обставин порушення умов договору: пунктом 1.5 договору на позичальника було покладено обов'язок внесення щомісячного ануїтетного платежу в сумі 535,80 євро, щомісячно до 25 числа місяця.
Пунктом 4.2.2 договору передбачено право банку при виникненні простроченої заборгованості за кредитом чи процентами більше ніж на 2 (два) місяці, а також в інших випадках, передбачених цим договором, вимагати дострокового повернення кредиту, нарахованих процентів та інших платежів за цим договором, та стягнути заборгованість за цим договором в примусовому порядку.
В той же час пунктом 4.3.3 договору передбачено обов'язок клієнта безумовно повернути всю суму кредиту достроково, отримання окремої вимоги банку не вимагається.
З огляду на те, що останній платіж за кредитом було здійснено позичальником 07 грудня 2016 року в розмірі 279,99 євро, строк повернення кредиту настав 25 березня 2017 року - через два місяці після 25 січня 2017 року (дати, коли повинен бути внесений черговий платіж).
Пунктом 4.2 договору поруки визначено, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання зобов'язання за договором про іпотечний кредит від 13 березня 2008 року № 2773 не пред'явить вимоги до поручителя.
Виходячи з того, що строк повернення кредиту настав 25 березня
2017 року, з позовом до поручителя кредитор мав право звернутися протягом шести місяців, тобто до 25 вересня 2017 року. Однак, позовна заява банком була пред'явлена до суду лише 10 вересня 2018 року, майже через рік після закінчення строку дії поруки.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просила суд визнати договір поруки від 13 липня 2009 року № 1750 припиненим.
У червні 2023 року ПАТ «Державний ощадний банк України» скористалося своїм правом на зміну позовних вимог.
Зазначало, що в процесі розгляду справи, між банком та позичальником було досягнуто згоди щодо часткового погашення заборгованості за кредитним договором, шляхом добровільного продажу предмета іпотеки, а саме трикімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 05 серпня 2019 року, квартира, що є предметом іпотеки, була продана за ціною 585 274,00 грн. Кошти від продажу зазначеної квартири були переведені у валюту наданого кредиту та сплачені в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором.
Таким чином, заборгованість за кредитним договором була зменшена та станом на 04 травня 2023 року становила 17 855,66 євро, з яких: заборгованість за кредитом - 15 865,70 євро; 3 % річних від простроченої суми процентів по кредиту - 352,51 євро; 3 % річних від простроченої суми кредиту - 1 637,45 євро; пеня за період з 16 серпня 2018 року по 04 травня 2023 року - 73 705,72 грн.
Уточнивши позовні вимоги, ПАТ «Державний ощадний банк України» просило суд стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізьке обласне управління АТ «Ощадбанк» заборгованість у сумі 17 403,56 євро: заборгованість за кредитом - 16 692,55 євро; 3 % річних від простроченої суми процентів по кредиту - 341,40 євро; 3 % річних від простроченої суми кредиту - 369,61 євро. Крім того, просило стягнути пеню у розмірі 73 705,72 грн.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 11 грудня 2023 року позовні вимоги ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізького обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України» залишено без задоволення.
Зустрічний позов ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 задоволено.
Визнано припиненою поруку за договором поруки від 13 липня 2009 року № 1750, укладеним між ВАТ «Державний ощадний банк України» (правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України») та ОСОБА_2 .
Стягнуто з ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізького обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що реєстрація АТ «Державний ощадний банк України», який є іпотекодержателем нерухомого майна, припинення іпотеки перед відчуженням предмету іпотеки на користь третьої особи свідчить про застосування банком позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки, передбаченого пунктом 6.6. іпотечного договору від 13 березня 2008 року. Враховуючи зазначене, подальші вимоги банку до позичальника та поручителя є недійсними, у зв'язку з припиненням основного зобов'язання за договором про іпотечний кредит від 13 березня 2008 року № 2773. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про припинення зобов'язання за договором поруки від 13 липня 2009 року № 1750 у зв'язку з виконанням основного зобов'язання (зверненням стягненням на предмет іпотеки у позасудовому порядку) є належним способом захисту прав поручителя.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізького обласного управління АТ «Ощадбанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізького обласного управління АТ «Ощадбанк» задовольнити в повному обсязі, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі; стягнути з відповідачів на користь АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізького обласного управління АТ «Ощадбанк» судовий збір у розмірі 26 655,00 грн.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що за змістом ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки повинне задовольнити вимоги кредитора за основним зобов'язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов'язання, що вважається виконаним згідно зі ст. 559 ЦК України
Оскільки суми, отриманої від реалізації позичальником предмету іпотеки, не вистачило на погашення всієї заборгованості, яка виникла у зв'язку із порушенням основного зобов'язання, Банк в силу норм ЦК України та Закону України «Про іпотеку» має право на стягнення суми, що не вистачає для погашення цієї заборгованості.
Вважає, що застосування до спірних правовідносин частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» є помилковим.
Посилається на те, що якщо повернення кредиту забезпечується іншим способом забезпечення виконання зобов'язань, наприклад порукою, то у такому випадку правила частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» не діють і кредитор має право на погашення всієї заборгованості і після звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.
Від представника ОСОБА_2 - адвоката Працевитого Г.О. на адресу апеляційного суду надійшов відзив, у якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалено обґрунтоване та законне рішення, а викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду.
Інші учасники справи своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 05 березня 2024 року апеляційну скаргу АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізького обласного управління АТ «Ощадбанк» залишено без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 11 грудня 2023 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ «Державний ощадний банк України» у зв'язку з припиненням основного зобов'язання, а також наявності правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 . Додатково зауважено, що договір поруки було укладено щодо забезпечення договору про іпотечний кредит. Поручитель була обізнана про забезпечення кредитного договору іпотекою, а подальші зміни у правовідносинах сторін, (укладення між банком та позичальником угоди про продаж боржником предмета іпотеки), суттєво змінили права та обов'язки за іпотечним кредитуванням, що також впливає на існування поруки у змінених умовах договору між позичальником-іпотекодавцем та боржником.
У квітні 2024 рокуАТ «Державний ощадний банк України» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, просило скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 11 грудня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 05 березня 2024 року, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги АТ «Державний ощадний банк України» задовольнити та відмовити ОСОБА_2 у задоволенні зустрічних позовних вимог.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2024 року касаційну скаргу акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізького обласного управління акціонерного товариства «Ощадбанк» задоволено частково.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 05 березня 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Як зазначив у вказаній постанові Верховний Суд, суди попередніх інстанцій не надали належну правову оцінку правовідносинам між сторонам, умовам укладених між сторонами договорів, у тому числі договору про розірвання договору іпотеки та купівлі-продажу належної позичальнику квартири від власного імені з метою подальшого покриття заборгованості за кредитним договором.
Дійшовши неправильного висновку про припинення основного зобов'язання на підставі реалізації банком позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки, суди не перевірили наведений позивачем розмір заборгованості за кредитним договором, з урахуванням внесених сум після продажу належного позичальнику майна, та наявність підстав вважати спірні кредитні зобов'язання припиненими у зв'язку з їх фактичним виконанням (стаття 599 ЦК України).
Крім того, суди не встановили обставин реалізації кредитором права на дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором від 13 березня 2008 року № 2773, ураховуючи наявні в матеріалах справи вимоги ПАТ «Державний ощадний банк» від 02 січня 2018 року та від 26 лютого 2018 року (т. 1, а.с. 187-192), і як результат зміни строку виконання основного зобов'язання - правомірності нарахування процентів, пені після настання строку виконання зобов'язання та обґрунтованості загальної суми заборгованості.
Також, судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки зустрічним позовним вимогам ОСОБА_2 щодо припинення поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.
За положеннями ч. 1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
При новому розгляді справи в суді апеляційної інстанції, заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За приписами частини 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України).
Рішення суду першої інстанції зазначеним вище вимогам закону в повній мірі не відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 13 березня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит № 2773, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 45 866,00 євро, зі сплатою 11,5 процентів річних, зі строком остаточного погашення 13 березня 2023 року.
Відповідно до пункту 1.5 кредитного договору позичальник зобов'язується щомісячно до 25 числа місяця, наступного за звітним, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані банком проценти ануїтетними платежами в сумі 535,80 євро, шляхом внесення готівки до каси банку або шляхом безготівкових перерахувань, починаючи з квітня 2008 року на відповідні позичкові рахунки позичальника, відкриті у філії ЗОУ ВАТ «Державний ощадний банк України». Сплату останнього ануїтетного платежу слід здійснити до 13 березня 2023 року. При сплаті останнього ануїтетного платежу банк та позичальник здійснюють звірку сум нарахованих та сплачених процентів за користування кредитом, в рахунок погашення кредиту та сплати нарахованих банком процентів не пізніше 13 березня 2023 року.
Згідно з пунктом 3.4 кредитного договору банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення суми кредиту в цілому, або у визначеній банком частині, сплати процентів за його користування та інших платежів, що належать до сплати за цим договором або невиконання чи неналежного виконання позичальником будь-яких зобов'язань за іпотечним договором, в тому числі у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких зобов'язань за іпотечним договором.
Підпунктом 4.2.1 пункту 4.2 розділу 4 кредитного договору передбачено право банку вимагати від позичальника належного виконання останнім взятих на себе зобов'язань по цьому договору.
При виникненні простроченої заборгованості за кредитом та процентами більше ніж на 2 місяці, а також в інших випадках, передбачених цим договором, банк наділений правом вимагати дострокового повернення кредиту, нарахованих процентів та інших платежів за цим договором, і стягнути заборгованість за цим договором у примусовому порядку, в тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором.
Відповідно до розділу 4 кредитного договору позичальник зобов'язується належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання за цим договором; повернути кредит в сумі 45 866,00 євро, своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, своєчасно сплачувати комісійні винагороди, встановлені цим договором, а у випадку невиконання або неналежного виконання взятих на себе зобов'язань по цьому договору сплатити штрафні санкції, у строки та на умовах, що визначені цим договором; у разі порушення умов цього договору та/або іпотечного договору достроково повернути кредит з одночасною сплатою процентів за фактичний час користування кредитними ресурсами, комісійних винагород, штрафів та інших належних до сплати платежів відповідно до чинного законодавства України. Сторони домовилися, що розмір збитків визначатиметься банком самостійно, на що позичальник цим надає свою згоду.
Відповідно до пункту 5.2 розділу 5 кредитного договору за порушення взятих на себе зобов'язань по поверненню основної суми кредиту та своєчасній сплаті процентів за користування кредитом, комісійних винагород та інших платежів за цим договором, позичальник зобов'язується сплатити на користь банку пеню у розмірі 0,05 % від суми несплаченого платежу, за кожний день прострочення.
На забезпечення виконання умов кредитного договору 13 березня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір. Предметом іпотеки є трикімнатна квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Також 13 липня 2009 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 1750, згідно з умовами якого поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати солідарно у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язання за договором про іпотечний кредит від 13 березня 2008 року № 2773, а також додатковими угодами до нього, що укладенні та можуть бути укладенні в майбутньому.
Відповідно до пункту 3.1 розділу 3 договору поруки поручитель відповідає по зобов'язаннях за вищезазначеним договором про іпотечний кредит перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник.
Солідарні боржники залишаються зобов'язаними перед кредитором до тих пір, поки всі зобов'язання за договором про іпотечний кредит не будуть виконанні повністю.
У вимогах на ім'я ОСОБА_1 від 02 січня 2018 року та на ім'я
ОСОБА_2 від 26 лютого 2018 року банк вимагав повернення всієї суми кредиту та здійснення платежів за нарахованими процентами за користування кредитом та інших платежів, що станом на 14 грудня 2018 року становила 32 766,28 євро, у тому числі: заборгованість за кредитом - 28 643,62 євро, заборгованість за процентами - 3 419,02 євро, 3 % річних за кредитом - 59,07 євро, 3 % річних за процентами - 54,38 євро; пеня за прострочення відсотків - 287,70 євро, пеня за прострочення кредиту - 302,49 євро.
У зв'язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору станом на 22 серпня 2018 року виникла заборгованість у сумі 36 062,44 євро.
У процесі розгляду цієї справи між банком та позичальником було досягнуто згоди щодо добровільного продажу предмета іпотеки, а саме трикімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з метою погашення заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 05 серпня 2019 року квартира, що є предметом іпотеки, була продана за ціною 585 274,00 грн.
Згідно наданого банком розрахунку станом на 04 травня 2023 року заборгованість за кредитним договором становила 17 855,66 євро, з яких: заборгованість за кредитом - 15 865,70 євро; 3 % річних від простроченої суми процентів по кредиту - 352,51 євро; 3 % річних від простроченої суми кредиту - 1 637,45 євро; пеня за період з 16 серпня 2018 року по 04 травня 2023 року складає 73 705,72 грн.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Правила припинення зобов'язання сформульовані у главі 50 «Припинення зобов'язання» розділу І книги п'ятої «Зобов'язальне право» ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України).
Разом з тим стаття 36 Закону України «Про іпотеку» передбачає таку спеціальну самостійну підставу припинення зобов'язання, як позасудове врегулювання шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки з метою забезпечення вимог кредитора-іпотекодержателя.
Така спеціальна підстава припинення забезпеченого іпотекою зобов'язання означає, що припиняються будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання. Це правило поширюється на всі випадки позасудового врегулювання вимог іпотекодержателя щодо основного зобов'язання у повному обсязі, включаючи як основний обов'язок боржника, так і додаткові обов'язки, що існують в межах того самого зобов'язального правовідношення. Та обставина, чи залишилася після позасудового врегулювання фактично невиконаною будь-яка частина основного зобов'язання, правового значення не має.
Схожих за змістом висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 686/5252/17, від 20 листопада 2020 року у справі № 295/795/19, від 03 серпня 2021 року у справі № 814/775/20, від 02 листопада 2022 року у справі № 759/12696/21, від 06 березня 2024 року у справі № 761/38568/21.
У постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що у разі завершення позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, визначений статтею 37 Закону України «Про іпотеку», зобов'язання боржника - фізичної особи припиняється, оскільки відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» усі наступні вимоги кредитора-іпотекодержателя щодо виконання основного зобов'язання є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Законодавець, передбачивши спрощені процедури звернення стягнення на іпотечне майно, встановив баланс між майновими правами та інтересами кредитора-іпотекодержателя і боржника, надавши можливість швидкого та ефективного задоволення його вимог, запобігаючи при цьому можливості зловживанням кредитором своїм становищем та вимагаючи добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин.
У пунктах 8.18-8.19 зазначеної постанови додатково зауважено, що при тлумаченні вказаних норм права враховується принцип свободи договору як загальної засади цивільного законодавства, оскільки сторони є вільними при укладенні договору, що означає можливість забезпечення основного зобов'язання як у повному обсязі, так і в його частині відповідно до умов забезпечувального правочину, а кредитор при укладенні іпотечного договору не позбавлений можливості оцінити всі звичайні ризики, у тому числі і вірогідність того, що за рахунок вартості іпотечного майна (як забезпечувального правочину) не буде забезпечено основне зобов'язання в повному обсязі.
Водночас частина третя статті 6 ЦК України дозволяє сторонам у договорі відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо відступ від положень закону в цих актах прямо це заборонено, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Частина четверта статті 591 ЦК України додатково вказує, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, керуючись принципом свободи договору, сторони можуть відступити від положень як статті 36 Закону України «Про іпотеку», так і загальних положень ЦК України щодо реалізації предмета іпотеки.
Судом встановлено, що на забезпечення виконання зобов'язань за договором про іпотечний кредит від 13 березня 2008 року № 2773 між сторонам спору було укладено іпотечний договір від 13 березня 2008 року № 2773, а також договір поруки від 13 липня 2009 року № 1750.
Крім того, між Банком та ОСОБА_5 було укладено договір поруки від 27 травня 2010 року № 1772 (т. 3, а.с. 247-248).
У пункті 6.6. іпотечного договору сторони передбачили позасудовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу, та/або набуття права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язань на підставі цього договору або укладання договору про задоволення вимог іпотекодержателя в порядку, встановленому чинним законодавством.
У пункті 6.7 іпотечного договору сторони визначили, що після завершення позасудового врегулювання згідно з пунктом 6.6. цього договору іпотекодержатель втрачає право вимоги до іпотекодавця щодо виконання зобов'язання.
Ураховуючи наведене, сторони узгодили підставу для припинення зобов'язання при реалізації позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, передбаченого положеннями пункту 6.6 договору. Такий порядок відповідає приписам статей 36-38 Закону України «Про іпотеку».
Водночас, з огляду на заяву ОСОБА_1 від 12 березня 2019 року про надання дозволу на добровільний продаж з подальшим зарахуванням коштів від реалізації вказаного майна на погашення заборгованості за кредитним договором від 13 березня 2008 року № 2773, 05 серпня 2019 року сторони іпотечного договору в добровільному порядку дійшли згоди про розірвання іпотечного договору від 13 березня 2008 року, уклавши відповідний нотаріально посвідчений договір.
Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Згідно з положеннями договору купівлі-продажу квартири від 05 серпня 2019 року спірна квартира була відчужена її власником - ОСОБА_1 , як об'єкт, який не перебуває під зареєстрованими обтяженнями, у тому числі іпотекою (пункт 6 зазначеного договору).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Ураховуючи наведене, висновки суду першої інстанції, що відбулось позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки, і це є підставою для припинення зобов'язань за кредитним договором на підставі частини четвертої статті 36 Закону України, у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, є помилковими.
Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що норма права, яка міститься в частині четвертій статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачає недійсність вимог іпотекодержателя, які можуть виникнути до боржника після будь-якого позасудового врегулювання, зокрема після звернення стягнення на предмет іпотеки, а отже, має обмежувальний характер регулювання, тому не може тлумачитися розширено (пункт 8.11 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду).
Крім того, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 січня
2022 року у справі № 910/17048/17 (провадження № 12-85гс20, пункти 98-100), від 16 листопада 2022 року у справі № 910/6355/20 (провадження № 12-41гс21, пункт 10.22) вказано, що у випадку забезпечення виконання основного зобов'язання декількома способами чи їх сукупністю основне зобов'язання не припиняється у разі, якщо реалізація іпотекодержателем своїх прав на звернення стягнення на предмет іпотеки не потягла повного задоволення його вимог.
За положеннями частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
Пред'явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов'язання та початок перебігу позовної давності.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18) зазначено, що строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін.
У разі реалізації кредитором свого права вимоги на дострокове повернення кредиту відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України строк звернення кредитора до суду з вимогами до поручителя необхідно обраховувати з моменту настання строку дострокового повернення кредиту.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року в справі № 487/4327/16 (провадження № 61-1214св22).
Частиною першою статті 251 ЦК України передбачено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).
Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку (частина третя статті 254 ЦК України).
Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що порука - це строкове зобов'язання, строк поруки відноситься до преклюзивних строків, а тому його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.
Пунктом 4.2. Договору поруки № 1750 від 13 липня 2009 року визначено, що порука припиняється, якщо Кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання Зобов'язання за Договором про іпотечний кредит № 2773 від 13.03.2008 року, не пред'явить вимоги до поручителя.
ПАТ «Державний ощадний банк» реалізував право на дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором від 13 березня 2008 року № 2773, надіславши ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимоги про дострокове повернення кредиту від 02 січня 2018 року та від 26 лютого 2018 року відповідно (т. 1, а.с. 187-192), і як результат змінив строку виконання основного зобов'язання.
Так, увимогах на ім'я ОСОБА_1 від 02 січня 2018 року та на ім'я
ОСОБА_2 від 26 лютого 2018 року банк вимагав повернення всієї суми кредиту та здійснення платежів за нарахованими процентами за користування кредитом та інших платежів, що станом на 14 грудня 2018 року становила 32 766,28 євро, у тому числі: заборгованість за кредитом - 28 643,62 євро, заборгованість за процентами - 3 419,02 євро, 3 % річних за кредитом - 59,07 євро, 3 % річних за процентами - 54,38 євро; пеня за прострочення відсотків - 287,70 євро, пеня за прострочення кредиту - 302,49 євро.
Пред'явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов'язання та початок перебігу позовної давності.
ПАТ «Державний ощадний банк» звернулося до суду 07.09.2018 року, що підтверджується поштовим штемпелем на конверті (т. 1, а.с. 38), отже, позивач пропустив встановлений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк звернення з позовом до поручителя, тому порука ОСОБА_2 за договором поруки № 1750 від 13 липня 2009 року є припиненою, а отже, немає правових підстав для задоволення позовних вимог, пред'явлених банком до поручителя.
Щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , то колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів цивільної справи № 335/10886/18, провадження № 2/335/349/2019, 14.09.2018 року (а.с. 35, справи № 335/10886/18) Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізького обласного управління публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про стягнення в солідарному порядку заборгованості за договором про іпотечний кредит від 13 березня 2008 року № 2773, який в ході розгляду справи було уточнено.
В обґрунтування позовних вимог (справа № 335/10886/18) АТ «Державний ощадний банк» в особі філії - Запорізьке обласне управління АТ «Державний ощадний банк України» зазначало, що 13 березня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 був укладений договір про іпотечний кредит № 2773, згідно з умовами якого позивач надав кредит у сумі 45 866,00 Євро зі сплатою 11,5 відсотків річних, з терміном остаточного погашення 13 березня 2023 року. Згідно кредитного договору позичальник зобов'язався здійснювати погашення кредиту та сплату процентів за користування ним щомісячно ануїтентними платежами в сумі 535,80 ЄВРО шляхом внесення готівки до каси Банку або шляхом безготівкових перерахувань. Останній платіж за рахунок погашення кредиту та сплати процентів позичальник зобов'язався здійснити не пізніше 13.03.2023 року. Банк свої обов'язки, передбачені кредитним договором, виконав повністю та належним чином, однак позичальник порушив умови кредитного договору, а саме, не виконав зобов'язання щодо погашення кредиту та своєчасної сплати процентів за користування кредитом.
Окрім того, 27 травня 2010 року між позивачем та ОСОБА_5 було укладено договір поруки № 1772, у відповідності до якого поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати солідарно у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язання за договором про іпотечний кредит № 2773 від 13.03.2008 року, а також додатковими угодами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому.
Ураховуючи наведене, ПАТ «Державний ощадний банк України» просило стягнути заборгованість в розмірі 17 403,56 Євро, з них: заборгованість за кредитом - 16 692, 55 Євро; заборгованість 3% річних від простроченої суми відсотків по кредиту - 341,40 Євро; заборгованість 3% річних від простроченої суми кредиту - 396,61 Євро. Крім того позивач просив стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 в солідарному порядку пеню у розмірі 73 505,72 грн., з яких: пеня за прострочення основного боргу - 38 366,98 грн.; пеня за прострочення процентів - 35 138,74 грн.
Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 жовтня 2019 року по справі № 335/10886/18 позовні вимоги АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізьке обласне управління ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_5 на користь АТ «Державний ощадний банк» в особі філії - Запорізьке обласне управління АТ «Державний ощадний банк України» заборгованість у сумі розмірі 17 403,56 Євро, з них: заборгованість за кредитом - 16 692,55 Євро; заборгованість 3% річних від простроченої суми відсотків по кредиту - 341,40 Євро; заборгованість 3% річних від простроченої суми кредиту - 396,61 Євро.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_5 на користь АТ «Державний ощадний банк» в особі філії - Запорізьке обласне управління АТ «Державний ощадний банк України» пеню у розмірі 73 505,72 грн., з яких: пеня за прострочення основного боргу - 38 366,98 грн.; пеня за прострочення процентів - 35 138,74 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Вказане рішення набрало законної сили, в апеляційному порядку не оскаржувалося.
Отже, колегія суддів встановила, що позивач уклав окремі договори поруки з поручителями. Відповідальність поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_5 перед позивачем є солідарною разом з боржником ОСОБА_1 . Вказане випливає з пункту 1.1 договорів поруки.
За своєю юридичною природою порука є договірним зобов'язанням, адже виникає на підставі договору.
За нормами статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Статтею 554 ЦК України передбачено, що в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що в разі укладення кількох договорів поруки, які забезпечують виконання одного зобов'язання, виникає кілька самостійних зобов'язань, сторони яких (поручителі) перебувають у правовідносинах з одним боржником, проте не пов'язані правовідносинами між собою. У такому разі кожен поручитель відповідає перед кредитором боржника в обсязі та відповідно до умов договору поруки, стороною якого він є.
Порука кількох осіб може визначатися як спільна в разі укладення договору поруки кількома поручителями та встановлення умовами договору волевиявлення цих осіб щодо спільного забезпечення зобов'язання. Лише в такому випадку поручителі відповідають перед кредитором солідарно з боржником та солідарно між собою (спільна порука).
Норми закону, якими врегульовано поруку, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого. У разі укладення між поручителями кількох договорів поруки на виконання одного й того самого зобов'язання у них не виникає солідарної відповідальності між собою.
За таких обставин кредитор, керуючись статтею 543 ЦК України, має право на свій розсуд пред'явити вимогу до боржника й кожного з поручителів разом чи окремо, в повному обсязі або частково, але поручитель, що виконав зобов'язання, не має права пред'явити вимогу до іншого поручителя щодо розподілу відповідальності перед кредитором.
Як зазначалося вище, колегія суддів за результатами апеляційного перегляду дійшла висновку, що порука ОСОБА_2 за договором поруки № 1750 від 13 липня 2009 року є припиненою, а отже, немає правових підстав для задоволення позовних вимог, пред'явлених банком до поручителя.
Відповідно, відсутні правові підстави для солідарного стягнення у цій справі з ОСОБА_1 ,ОСОБА_2 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» заборгованості у вищевказаному розмірі.
Оскільки заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 жовтня 2019 року по справі № 335/10886/18 вже стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_5 на користь АТ «Державний ощадний банк» в особі філії - Запорізьке обласне управління АТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за договором про іпотечний кредит від 13 березня 2008 року № 2773 у сумі розмірі 17 403,56 Євро та пеню у розмірі 73 505,72 грн., відсутні правові підстави для повторного стягнення заборгованості з позичальника за договором про іпотечний кредит від 13 березня 2008 року № 2773 - ОСОБА_1 в цій справі.
Таким чином, позов АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізького обласного управління АТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволенню не підлягає.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову, проте помилився щодо мотивів (підстав) такої відмови в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову, що є підставою для зміни мотивувальної частини оскаржуваного рішення шляхом її викладення в редакції даної постанови.
Щодо клопотання ОСОБА_1 в особі представника адвоката Працевитого Г.О.щодо закриття провадження у справі.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Працевитий Г.О. просив закрити провадження у цій справі в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, у зв'язку з наявністю рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16.10.2019р. по справі № 335/10886/18, яким позовні вимоги АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізького обласного управління АТ «Державний ощадний банк України» задоволено.
Як зазначалося вище, в разі укладення кількох договорів поруки, які забезпечують виконання одного зобов'язання, виникає кілька самостійних зобов'язань, сторони яких (поручителі) перебувають у правовідносинах з одним боржником, проте не пов'язані правовідносинами між собою. У такому разі кожен поручитель відповідає перед кредитором боржника в обсязі та відповідно до умов договору поруки, стороною якого він є.
Кредитор, керуючись статтею 543 ЦК України, має право на свій розсуд пред'явити вимогу до боржника та кожного з поручителів разом чи окремо, в повному обсязі чи частково. Відтак, в силу солідарного обов'язку боржника з поручителями перед кредитором, останній має право вибору на звернення до боржника та поручителів разом чи до будь-кого з них окремо. Процесуальний закон не обмежує кредитора предметним чи суб'єктним критерієм щодо розгляду спору.
Таким чином, підстав для закриття провадження у справі в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1 не має.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVINANDOTHERSv.UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).
В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім.
Щодо судових витрат.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Згідно з п.п. б), в) ч. 4 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про зміну рішення суду, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, та розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізького обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 грудня 2023 року у цій справі змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 16 червня 2025 року.
Головуючий Д.А. Трофимова
Судді: М.С. Гончар
Е.А. Онищенко