21.05.2025 Справа №607/6082/25 Провадження №2/607/2508/2025
м. Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Вийванка О. М.
за участю секретаря судового засідання Романів К. Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області про визнання права власності на спадкове майно,
Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися в суд із позовом до відповідача Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області про визнання права власності на спадкове майно.
В обґрунтування позовних вимог позивачами викладено обставини, що вони є спадкоємцями кожна по 1/6 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки прийняли спадщину, однак нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом через відсутність правовстановлюючого документу, що підтверджує право власності спадкодавців на спадковий житловий будинок.
У зв'язку із не досягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивачі просять позов задовольнити та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частку житлового будинку по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/6 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У судове засідання позивачі та їх представник не з'явилися, однак представник позивача подав заяву про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, однак подав заяву про розгляд справи без участі їх представника, не заперечує щодо задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Враховуючи визнання відповідачем позову, яке не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд вважає, що є усі законні підстави ухвалити рішення про задоволення позову.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, через неявку всіх учасників справи.
При розгляді справи судом, учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії, зокрема.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі.
Ухвалою суду витребувано докази.
Перевіривши, дослідивши об'єктивно та оцінивши зібранні у справі докази, суд дійшов наступного висновку, виходячи з фактичних обставин справи, мотивів та застосованих норм права.
Судом встановлено фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Суд, встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , видане 17.05.2016 Мишковицькою сільською радою Тернопільського району Тернопільської області Україна, актовий запис № 9.
За життя, 23 липня 2015 року померлим ОСОБА_3 на випадок смерті було складено заповіт, який посвідчений Мишковицькою сільською радою Тернопільського району Тернопільської області, за реєстровим № 46, відповідно до якого, все його майно, яке буде належати йому на день смерті з чого б воно не складалось, все те на що він за законом матиме право, заповів ОСОБА_1 , яка у свою чергу у встановлені законом строки подала заяву про прийняття спадщини за заповітом.
08 травня 2017 року державним нотаріусом Тернопільської районної державної нотаріальної контори Захарків Т.Б. видано на ім'я ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 0,1162 га, кадастровий номер 6125285400:02:001:0597, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд , що належала померлому ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 063338.
Державним нотаріусом Тернопільської державної районної нотаріальної контори Осадчук В.Ю. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 , у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів про належність частки житлового будинку АДРЕСА_1 , про що видана постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 640/02-31 від 22.12.2024.
Крім цього, ІНФОРМАЦІЯ_2 померла баба ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 , видане 24.11.2021 Виконавчим комітетом Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області, актовий запис № 186.
За життя, 24 жовтня 2017 року померлою ОСОБА_4 на випадок смерті було складено заповіт, який посвідчений Мишковицькою сільською радою Тернопільського району Тернопільської області, за реєстровим № 97, відповідно до якого, належну їй частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_1 , заповіла ОСОБА_2 , яка у свою чергу у встановлені законом строки подала заяву про прийняття спадщини за заповітом.
Державним нотаріусом Тернопільської державної районної нотаріальної контори Осадчук В.Ю. відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 , у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів про належність частки житлового будинку АДРЕСА_1 , про що видана постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 639/02-31 від 22.03.2024.
Згідно із довідки від 22.11.2023 за № 398 Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області вбачається, що житловий будинок АДРЕСА_1 належить колгоспному двору, який складався з шести членів, головою якого був ОСОБА_3 (помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та інші члени: ОСОБА_4 (померла ІНФОРМАЦІЯ_4 ), ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (помер ІНФОРМАЦІЯ_5 ).
Згідно з ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 2 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Позивачі як на підставі заявлених вимог посилаються на те, що вони є спадкоємцями кожна по 1/6 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки прийняли спадщину, однак нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом через відсутність правовстановлюючого документу, що підтверджує право власності спадкодавців на спадковий житловий будинок.
Суд погоджується з такими аргументами позивача, виходячи з наступних норм права, які підлягають застосуванню та мотиви їх застосування.
Відповідно до ст. ст. 1216, 1220, ч. 5 ст. 1268 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців); спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до статей 1217 та 1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з положеннями ст. 1218, частин 1, 2ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи, право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Як встановлено ч. 1, 2, 5 статті 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Статтею 1297 ЦК Українивстановлено обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно.
Пленумом Верховного Суду України від 22.12.1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз'яснено щодо правовідносини, що виникли до прийняття 15.04.1991 року Закону України «Про власність», застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, спори щодо майна колгоспного двору, яке було придбане до вказаної дати, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: право власності на майно, що належало колгоспному двору і зберігалося після припинення його існування, мають ті члени двору, які до 15.04.1991 року не втратили права на частку в його майні.
Відповідно до ст. 120 ЦК УРСР, майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Володіння, користування і розпорядження майном колгоспного двору здійснювалося за згодою всіх членів двору. Розмір частки члена колгоспного двору встановлювався з огляду на рівність часток всіх членів двору, включаючи неповнолітніх та непрацездатних (ч.2 ст.123 ЦК УРСР).
Згідно із вимог чинного законодавства на час розгляду справи, порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (ч. 4 ст. 182 ЦК України).
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості, регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 1 липня 2004 року N 1952-IV, із змінами і доповненнями.
Відповідно до абзацу другого частини другої статті 15 названого Закону, перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 року № 703.
За п. 26 Порядку для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, необхідними документами є ті, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є укладений в установленому законом порядку договір, свідоцтво про право власності на спадщину, свідоцтво про право власності на нерухоме майно, державний акт на право власності на земельну ділянку, рішення суду, що набрало законної сили щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а також інші документи, визначені пунктом 27 Порядку.
Статтею 41 Конституції Українивизначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної та творчої діяльності.
Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Правовідносини щодо права власності на будинок регулюються нормативно-правовими актами, які були чинними на час їх виникнення, а саме, Технічними вказівками по веденню книжок погосподарського обліку в сільських радах, затверджених Центральним статистичним управлінням при Раді Міністрів СРСР 27 червня 1972 року, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затверджених Центральним статистичним управлінням при Раді Міністрів СРСР 13 квітня 1979 року №112/5 , Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затверджених Центральним статистичним управлінням при Раді Міністрів СРСР 12 травня 1985 року №5- 24/26, згідно з положеннями яких суспільна група господарства переважно встановлюється залежно від роду занять глави сім'ї. Глава сім'ї визначається в кожному конкретному випадку повнолітніми членами сім'ї за їхньою взаємною згодою. Залежно від роду занять глави сім'ї господарство відноситься до суспільної групи колгоспників, робочих, службовців, кустарів чи селян-одноосібників. Виняток із загального правила складають господарства, в яких проживають працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять глави сім'ї, відносяться до господарства колгоспників. Господарства пенсіонерів, які не мають працюючих членів сім'ї відносяться до тієї суспільної групи, до якої ці особи відносилися до переходу на пенсію.
Відповідно до роз'яснень, що викладені в пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається, виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається, виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.
Відповідно до п. 20 Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів (затверджених ЦСУ СРСР 12 травня 1985 року №5-24/26) суспільна група господарства визначається у залежності від роду занять голови господарства (сім'ї). Такі ж вказівки по визначенню суспільної групи двору дані у Постанові Держкомстату СРСР від 12 травня 1990 року.
У частині 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-IVвказано, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У ч. 1 ст. 3 вказаного Законупередбачено обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав. Частинами 2, 3 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регламентовано, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації, а речові права на нерухоме майно та їх обтяження, які виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
З урахуванням положень ч. 1 ст. 15, ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. За змістом наведених норм права потреба в такому способі захисту виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами (документами), підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.
Право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його спорудження, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення, (постанова Верховного Суду України від 13 червня 2012 р. № 6-54 цс 12).
Суд вважає, що в даному випадку мають місце обставини, передбачені ст. 392 ЦК України, оскільки позивачі, будучи спадкоємцями майна померлих, дійсно набули право власності на частки нерухомого майна вищевказаного домоволодіння, що належало померлим спадкодавцям в порядку спадкування за заповітом, але яке не можуть оформити у позасудовому порядку, у зв'язку із відсутністю правовстановлюючого документа, а також, що вказаний житловий будинок належав колгоспному двору, оскільки право власності на спірне домоволодіння проходило формування згідно законодавства, чинного на момент утворення цього домоволодіння та до теперішнього часу, постійно змінювалося, та як вбачається з наданих суду доказів має статус колгоспного двору, право власності на який належало особам, які станом на 15.04.1991 проживали і були зареєстровані в цьому житловому будинку з погосподарськими спорудами і будівлями.
За вказаних обставин, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, приймаючи до уваги те, що зазначені позивачами обставини унеможливлюють іншим способом захистити свої права та інтереси, оскільки померлі спадкодавці не отримали за життя правовстановлюючих документів на належне їм майно та не здійснили державної реєстрації свого права власності, зважаючи на відмову нотаріальної контори у видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом та враховуючи визнання відповідачем позову, яке не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення, шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/6 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/6 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 258-268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 328, 392, 1216, 1217, 1264, 1268 Цивільного кодексу України, суд,
Задовольнити позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області про визнання права власності на спадкове майно.
Визнати за ОСОБА_1 права власності на 1/6 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнати за ОСОБА_2 права власності на 1/6 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного рішення суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Учасники справи:
позивачі:
1. ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце проживання с. Мишковичі Тернопільський район Тернопільська область;
2. ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , місце проживання АДРЕСА_1 ;
відповідач Великоберезовицька селищна рада Тернопільського району Тернопільської області, унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 04393462, місцезнаходження вул. Степана Бандери 26, селище Велика Березовиця Тернопільський район Тернопільська область.
Повний текст рішення суду складено та підписано 02 червня 2025 року.
Головуючий суддяО. М. Вийванко