Справа № 490/4456/25
нп 2-з/490/91/2025
Центральний районний суд м. Миколаєва
10 червня 2025 рокусуддя Центрального районного суду м. Миколаєва Черенкова Н.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» про забезпечення позову у справі за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним, скасування рішення, третя особа - приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Химич Олександр Миколайович, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс», в особі свого представника Коваленка С.О., звернулось до Центрального районного суду м. Миколаєва з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Химич Олександр Миколайович, у якій просило: визнати недійсним Договір дарування від 22 березня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Захаренко І.В. та зареєстрований в реєстрі за № 141; скасувати рішення приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської Захаренко Ірини Валентинівни про державну реєстрацію права власності на 1/3 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та припинити право власності ОСОБА_2 на 1/3 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Одночасно з позовною заявою представником ТОВ «Консалт Солюшенс» Коваленко С.О. подано заяву про забезпечення позову, в якій просив встановити заборону на відчуження нерухомого майна, а саме: 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі Договору дарування від 22 березня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Захаренко І.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 141.
В обгрунтування заяви представник вказав, що рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 27.02.2014 року справі № 490/6498/13-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Фідокомбанк» 535 257 грн. 56 коп. заборгованості по кредитному договору, укладеному 09 серпня 2007 року між ВАТ «Ерсте Банк», правонаступником якого є Фідокомбанк, а в подальшому - ТОВ «Консалт Солюшенс», і ОСОБА_1 , станом на 20 березня 2013 року, складовими частинами якої є: 512 156 грн. 30 коп. (еквівалент 64 075,57 дол. США) - заборгованості за кредитом, 21405 грн. 82 коп. (еквівалент 2677,82 дол. США) - заборгованості по відсотках і 1687 грн. 72 коп. пені.
В подальшому, 22 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено Договір дарування, за змістом якого, ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_2 прийняла у дар 1/3 частку у праві спільної часткової власності на квартиру за номером АДРЕСА_1 . Вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Захаренко І.В. та зареєстровано за реєстровим № 141. На переконання позивача, ОСОБА_1 22.03.2018 року, відчужуючи нерухоме майно на користь своєї матері, вчинив фраудаторний правочин на шкоду кредитору, спрямований на унеможливлення звернення стягнення на частку належного боржнику майна в рахунок погашення наявної кредитної заборгованості.
На думку ТОВ «Консалт Солюшенс», такі дії відповідача - ОСОБА_1 та його родини можуть свідчити про їх намір ухилятися від виконання позичальником свого зобов'язання з погашення заборгованості і демонструють спосіб такого ухилення: відчуження оспорюваного майна на користь близької особи, при цьому, необхідно враховувати, що сторонами таких правочинів є матір позичальника - ОСОБА_2 . Вказане про свідчить про наявність загрози на подальше відчуження оспорюваного майна після пред'явлення позову з метою наступного ускладнення виконання рішення суду у справі, з огляду на що, позивач вимушений звернутися до суду з даною заявою.
Відповідно до ч. 1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на судовий захист.
Право на ефективний судовий захист закріплено у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Першому протоколі та протоколах № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».
Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом у справі "Горнсбі проти Греції" зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
У рішенні Європейського суду від 18.05.2004 у справі "Продан проти Молдови" суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.
Таким чином, суд, будучи органом правосуддя, повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Тобто забезпечення позову - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову, є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Отже, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення, що повністю відповідає зазначеним вище вимогам Європейського суду.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 149 Цивільного процесуального кодексу України.
Згідно ст. 149 Цивільного процесуального кодексу України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
З аналізу положень статті 149 Цивільного процесуального кодексу України вбачається, що нею передбачено можливість забезпечення позову не лише у разі, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити виконання рішення суду, а також у разі, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду і ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Тобто, за замістом частини 2 статті 149 Цивільного процесуального кодексу України у вирішенні питання щодо забезпечення позову слід також враховувати за захистом якого порушеного чи оспорюваного права або інтересу звернувся позивач, не обмежуючись лише неможливістю виконання рішення суду та позовними вимогами.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути ухвалено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Системний аналіз положень статей 149 та 150 Цивільного процесуального кодексу України дає підстави дійти висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду.
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Цивільним процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Виконання рішення у даному випадку слід розуміти не лише як стадію, яка має місце у судових рішеннях про присудження (та яка передбачає можливість застосування заходів державного примусу), але і більш широкому значенні, як таке правове положення сторін, за яких судом вирішено спір шляхом усунення невизначеності у правовідносинах між сторонами, зокрема, шляхом визнання права або його відсутності, та судом здійснено ефективний захист порушених прав, який в тому числі полягає у запобіганні подальшому порушенню прав та необхідності застосовувати додаткові заходи захисту.
Таким чином, при розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Поняття «законність» у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).
Про необхідність досягнення справедливого балансу йдеться в ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При цьому, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6 -605 цс 16 від 25.05.2016 року, винесеної за результатами перегляду рішення Апеляційного суду м. Києва та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації її майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Як вбачається зі змісту заяви, забезпечення позову необхідне ТОВ «Консалт Солюшенс» для можливості в подальшому звернення стягнення на частку належного ОСОБА_1 , який є боржником за кредитним договором, майна в рахунок погашення кредитної заборгованості.
Разом з тим, заявник просить застосувати заходи забезпечення позову до майна, яке належить ОСОБА_2 , яка не є ні стороною кредитного договору, ні учасником справи № 490/6498/13-ц, ні боржником за кредитним договором, укладеним між ОСОБА_1 та АТ КБ «Фідокомбанк».
Також, співвласники спірного майна позивачем не вказані та не залучені до справи, дані про наявність або відсутність іншого майна у ОСОБА_1 теж суду не надано.
Крім того, суд зауважує, що заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову.
Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову, представник позивача посилається на те, що незабезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, у зв'язку з чим необхідним є запровадження заборони щодо вчинення дій, спрямованих на реалізацію предмету спору.
Водночас, слід зазначити, що представником позивача не наведено фактичних обставин, які б свідчили про реальну ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, у разі задоволення позову та обставин, які б підтверджували, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову ускладнить чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, а також не доведено, що відчуження 1/3 частки квартири, яка належить ОСОБА_2 , унеможливить виконати рішення суду щодо визнання недійсним договору дарування.
Крім того, судом не встановлено реальної загрози, за якої невжиття такого заходу забезпечення позову як заборона на відчуження нерухомого майна, може призвести до утруднення або неможливості в майбутньому виконати рішення суду у разі задоволення позову.
Таким чином, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, з урахуванням принципів розумності та співмірності вимог про забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, в тому числі, спроможності заходів, які заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ураховуючи інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення даної заяви.
Керуючись ст.ст. 149-153 ЦПК України, суддя, -
Відмовити у задоволенні заяви Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» про забезпечення позову у справі за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс'до Сергія Володимировича, ОСОБА_2 про про визнання правочину недійсним, скасування рішення третя особа: Приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Химич Олександр Миколайович.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня проголошення ухвали.
Суддя Н.П. Черенкова