Справа № 583/1524/25
2/583/766/25
16 червня 2025 рокуОхтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:
головуючого судді Яценко Н.Г.,
з участю секретаря судового засідання Артеменко О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Охтирка справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
15.04.2025 до суду надійшов зазначений позов, згідно з яким позивач просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» три проценти річних та інфляційні втрати за невиконання простроченого грошового зобов'язання за кредитним договором №1542-мк від 12.11.2007 у розмірі 198903,06 грн, а також понесені судові витрати.
Вимоги за позовом вмотивовані тим, що відповідно до укладеного договору від 12.11.2007 №1542-мк ОСОБА_1 12.11.2007 отримав кредит у розмірі 200000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 11.11.2012. В рахунок забезпечення зобов'язань по кредитному договору №1542-мк від 12.11.2007 з ОСОБА_2 було укладено договір поруки. Однак ОСОБА_1 не виконував зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість. Заочним рішенням суду від 19.03.2012 по справі №2/0417/2986/2012 з відповідачів солідарно стягнуто на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість у сумі 705882,36 грн за кредитним договором, а також, стягнуто солідарно з суму 10000,00 грн. На даний час судове рішення у повному обсязі не виконано, заборгованість не погашена. З 19.03.2012 по даний час по кредитному на рахунок погашення кредиту були внесені кошти в сумі 6739,42 доларів США, що в перерахунку на гривню по курсу НБУ станом на день внесення коштів становить 71544,87 грн. 26.10.2023 приватним виконавцем виконавчого округу Сумської області Боруцею Т.М. стосовно ОСОБА_1 відкрито виконавче провадження. Оскільки відповідачами до цього часу грошове зобов'язання не виконано, позивач вважає, що має право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
05.05.2025 за ухвалою судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання з повідомленням учасників справи.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлена у встановленому законом порядку, про причини неявки суд не повідомила.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином, заяв про відкладення розгляду справи не надавали, правом на подання відзиву не скористалися, тому відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У даному випадку суд вжив усіх необхідних заходів, передбачених ст.128, ст.130 ЦПК України для повідомлення відповідачів про розгляд їх справи, у зв'язку з чим вважає, що про розгляд даної цивільної справи відповідачі повідомлені в установленому законом порядку.
Приймаючи до уваги викладене, суд проводить заочний розгляд справи на підставі наявних доказів, відповідно до положень ст. 280 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає положенням ст. 247 ЦПК України.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Установлено, що 12.11.2007 між ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1542-мк, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в сумі 200000,00 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 16% річних на строк до 11.11.2012 (а.с. 26-27).
Того ж дня, з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №1542-мк (а.с. 12).
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровськ від 19.03.2012 у справі №2/0417/2986/2012 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість у сумі 705882,36 грн. за кредитним договором №1542-мк від 12.11.2007. Також стягнуто солідарно з ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» суму 10000,00 грн (а.с. 18).
30.03.2012 Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська на виконання заочного рішення від 19.03.2012 видано три виконавчі листи (а.с. 23-25).
На даний час виконавчий лист щодо боржника ОСОБА_1 перебуває на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Сумської області Боруци Т.М., що підтверджується поставною про відкриття виконавчого провадження від 26.10.2023 ВП №73142718 (а.с. 13).
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Відповідно до ч..ч 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 8.35 постанови від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19), Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18).
У пункті 8.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та пункті 6.19. постанови від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19).
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідачі мають перед позивачем грошове зобов'язання, яке виникло з кредитного договору від 12.11.2007, що підтверджується заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровськ від 19.03.2012 у справі №2/0417/2986/2012 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 на користь кредитора заборгованість за кредитним договором у розмірі 705822,36 грн та 10000,00 грн.
Отже, судовим рішенням від 19.03.2012 у справі №2/0417/2986/2012 підтверджено наявність грошового зобов'язання позичальника перед банком у розмірі 710822,36 грн та його порушення, яке виникло на підставі кредитного договору.
Представник позивача у позовній заяві зазначає, що на виконання вказаного рішення суду боржниками було сплачено 6739,42 долари США, що в перерахунку на гривню по курсу НБУ станом на день внесення коштів становить 71544,87 грн.
Даних про добровільне або примусове виконання цього судового рішення в повному обсязі матеріали справи не містять.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16 (провадження №14-254цс19).
Таким чином, у розумінні наведених положень закону позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання, підтвердженого заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровськ від 19.03.2012 у справі №2/0417/2986/2012.
Згідно з наданим позивачем розрахунком за період з 23.02.2019 по 23.02.2022 3% річних від суми заборгованості 644227,49 грн складає 58033,42 грн, а інфляційні втрати - 140869,64 грн, а всього 198903,06 грн (а.с. 14-15).
Суд приймає до уваги розрахунки надані позивачем та вважає їх обґрунтованими.
В п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі ст.ст. 76, 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
За приписами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц.
Таким чином, аналізуючи приведені докази, даючи їм оцінку в їх сукупності, з урахуванням вищевказаних обставин, вирішуючи справу в межах заявлених вимог, за наявності доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи наявність підстав для задоволення позову, на користь позивача з відповідачів підлягають стягненню судові витрати, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, в розмірі 3028,00 грн по 1514,00 грн з кожного.
Керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 76, 81, 141, 264, 265, 273, 274, 279 354 ЦПК України, суд
Позовні вимоги АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» три відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в розмірі 58033,42 грн та інфляційні втрати в розмірі 140869,64 грн, а всього стягнути 198903 (сто дев'яносто вісім тисяч дев'ятсот три) гривні 06 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» в рахунок відшкодування судових витрат 1514 (одну тисячу п'ятсот чотирнадцять) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» в рахунок відшкодування судових витрат 1514 (одну тисячу п'ятсот чотирнадцять) гривень 00 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач: АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», місцезнаходження: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя Охтирського міськрайонного суду
Сумської області Н.Г. Яценко