Справа № 120/19585/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Крапівницька Н. Л.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
16 червня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі-відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22.03.2024, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії, починаючи з 01.12.2019, з урахуванням довідки Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Вінницькій області" №5683 від 03.11.2023, а також здійснити виплату перерахованої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.
10.03.2025 позивачем подано до суду першої інстанції заяву про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. Вказано, що звернення з цією заявою обумовлене незрозумілим виконанням (чи не виконанням) рішення суду. Позивач наголосила, що за рішенням суду перерахунок її пенсії мав бути здійснений починаючи з 01.12.2019 року, однак перерахунок з визначеної судом дати зроблено не було. Натомість змінений розмір пенсії їй почали виплачувати через три місяці після набрання рішенням законної сили. Чому саме з цього часу розпочато виплату зміненого розміру пенсії ОСОБА_1 не зрозуміло. Крім того вказала, що присуджений до стягнення судовий збір в розмірі 1073,60 грн. на теперішній час не сплачений.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю відмовлено.
Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити заяву.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення процесуального питання.
29 травня 2025 року до суду надійшли додаткові пояснення у справі від позивача.
Відповідач своїм правом, передбаченим ст.ст.300, 304 КАС України не скористалась та не подала відзив на апеляційну скаргу.
Сьомий апеляційний адміністративний суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем не наведено аргументів щодо необхідності вжиття таких процесуальних заходів у вигляді встановлення судового контролю і ненадання доказів в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, то відсутні підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Згідно з частиною 1 статті 372 КАС України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб'єктів владних повноважень можуть бути покладені обов'язки щодо забезпечення виконання рішення.
Одним із способів судового контролю за виконанням судового рішення є зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення
Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Так, рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".
В даному ж випадку, у заяві про встановлення судового контролю представником позивача зазначено, що звернення з цією заявою обумовлене незрозумілим виконанням (чи не виконанням) рішення суду. Так, позивач вказала, що за рішенням суду перерахунок її пенсії мав бути здійснений починаючи з 01.12.2019 року, однак перерахунок з визначеної судом дати зроблено не було. Натомість змінений розмір пенсії їй почали виплачувати через три місяці після набрання рішенням законної сили. Чому саме з цього часу розпочато виплату зміненого розміру пенсії ОСОБА_1 не зрозуміло. Крім того вказала, що присуджений до стягнення судовий збір в розмірі 1073,60 грн. на теперішній час не сплачений.
При цьому, судом першої інстанції доречно зауважено, що в поданій заяві лише відображено твердження позивача про те, що є незрозумілим виконанням (чи не виконанням) рішення суду. Водночас у заяві не наведено жодних вмотивованих пояснень на підтвердження доводів позивача, зокрема, щодо дій, які вчинялися нею та відповідачем у зв'язку з виконанням судового рішення після набранням ним законної сили.
Крім того, до заяви не додано жодних доказів на підтвердження бездіяльності відповідача щодо виконання судового рішення, про що стверджує заявник, у тому числі тих, на які міститься посилання в самій заяві.
Щодо посилання позивача на невиконання рішення суду в частині стягнення на його користь сплаченого судового збору, суд зауважує, що відповідно до п.2 ч.2 ст.6 Закону України "Про виконавче провадження" рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Виконання рішення суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган, проводиться відповідно до спеціального Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI) та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок № 845).
Згідно із ч.1 ст.3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Отже, рішення суду щодо стягнення коштів із суб'єкта владних повноважень може бути виконане виключно органами Казначейства та не входить в межі судового контролю відповідно до положень ст.382 КАС України.
Відтак, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що оскільки позивачем не наведено аргументів щодо необхідності вжиття таких процесуальних заходів у вигляді встановлення судового контролю і ненадання доказів в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, той факт, що під час прийняття судом рішення від 22.03.2024 не встановлено обов'язку відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд приходить до висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивачем не наведено аргументів щодо необхідності вжиття таких процесуальних заходів у вигляді встановлення судового контролю і ненадання доказів в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, то відсутні обставин які б свідчили про необхідність встановлення Пенсійному фонду судом строку для подання звіту про виконання судового рішення.
З огляду на викладене, правові підстави для застосування заходів судового контролю у порядку статті 382 КАС України відсутні.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.