16 червня 2025 року справа № 580/4481/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Янківської В.П.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
24 квітня 2025 року до Черкаського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якому просить:
1) визнати протиправними дії ГУ ПФ України у Вінницькій області та ГУ ПФ України в Черкаській області, викладені в рішенні № 909150144932 від 01.04.2025 8234/03-16 та листі ГУ ПФ України в Черкаській області від 9.04.2025 № 2300-0204-8/29531 про відмову в перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 на підставі довідок № 154/25-вих від 03.03.2025 (за 2023 рік) та № 153/25-вих від 03.03.2025 (за 2024 рік) виданих ТУ ДСА в Луганській області.
2) зобов'язати відповідачів провести з 01.01.2023 та 01.01.2024 перерахунок та виплату щомісячного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 на підставі довідок № 154/25-вих від 03.03.2025 (за 2023 рік) та № 153/25-вих від 03.03.2025 (за 2024 рік) виданих ТУ ДСА в Луганській області, з урахуванням раніше проведених виплат.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що вона перебуває на обліку в Пенсійному фонді України та отримує щомісячне грошове утримання судді у відставці відповідно до Закону України “Про судоустрій і статус суддів». Позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про перерахунок довічного грошового утримання судді, на підставі довідок № 154/25-вих від 03.03.2025 (за 2023 рік) та № 153/25-вих від 03.03.2025 (за 2024 рік) виданих ТУ ДСА в Луганській області, проте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Вінницькій області протиправно відмовлено у здійсненні такого перерахунку. Крім того позивач зазначила, що до заяви про перерахунок довічного грошового утримання вона додала дві довідки, а саме № 154/25-вих від 03.03.2025 (за 2023 рік) та № 153/25-вих від 03.03.2025 (за 2024 рік), які видані ТУ ДСА в Луганській області, проте оскаржуваним рішенням відмовлено в перерахунку лише на підставі довідки № 154/25-вих від 03.03.2025 (за 2023 рік).
Ухвалою суду від 29.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області надало відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити. Зокрема зазначило, що статтею 7 Закону України “Про державний бюджет України на 2021 рік», статтею 7 Закону України “Про державний бюджет України на 2022 рік», статтею 7 Закону України Про державний бюджет України на 2023 рік» в Україні установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2021 року - 2270 гривень, на 01 січня 2022 року - 2481 гривня, на 01 січня 2023 року - 2684 гривні; а працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 гривні. Відповідно до статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні. Тобто, змін у законодавстві щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового окладу судді, протягом останніх чотирьох років не відбулося. Окрім того, після 18.02.2020 року розмір складових суддівської винагороди у встановленому законом порядку не змінювався. Таким чином, правові підстави для проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивача відсутні.
Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області подало суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у її задоволенні. Зокрема зазначило, що ними не приймалось жодного розпорядчого акту за результатом розгляду заяви позивача про перехід на інший вид пенсії, а тому в даному випадку Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області є не належним відповідачем у даній справі.
Позивач подала відповіді на відзив на позовну заяву, в яких просить позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 09.06.2025 витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області належним чином завірену копію заяви про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці та доданих до неї документів, яка подана ОСОБА_1 25.03.2025.
На виконання вимог ухвали суду від 09.06.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області надано витребовувані документи.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.
Із наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 06.02.2025 у справі №580/1413/24 зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області видати судді у відставці ОСОБА_1 довідку за формою, встановленою додатком 2 до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами ПФУ, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №3-1 від 25.01.2008 про суддівську винагороду для перерахунку і виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023 відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у розмірі 2684,00 грн, а також на 01.01.2024 відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у розмірі 3028,00 грн, з урахуванням складових суддівської винагороди.
На виконання вказаного судового рішення Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Луганській області, відповідно до додатку 2 до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України, видало довідоку № 154/25-вих від 03.03.2025 (за 2023 рік) та довідку № 153/25-вих від 03.03.2025, за підписом начальника управління та т.в.о. головного бухгалтера про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
25.03.2025 позивач звернулася до ГУ ПФУ в Черкаській області із заявою про перерахунок довічного грошового утримання судді, на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Луганській області № 154/25-вих від 03.03.2025 (за 2023 рік) та довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Луганській області № 153/25-вих від 03.03.2025.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області № 909150144932 від 01.04.2025, за результатами розгляду заяви позивача, у порядку екстериторіальності, відмовлено позивачу у здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Підставою прийняття оскаржуваного рішення пенсійним органом стало те, що у суддів, які працюють на відповідних посадах, базовий розмір, з якого визначаються посадові оклади не змінювався і залишився на рівні 2102 грн., а тому підстави для перерахунку пенсії, згідно довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Луганській області № 154/25-вих від 03.03.2025 (за 2023 рік) відсутні.
Зазначені обставини стали підставою звернення позивача до суду з даним позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.
Вирішуючи спір по суті суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України “Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).
Частиною 1 статті 4 Закон № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Згідно з частиною 2 статті 4 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів».
Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до частини 1 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
Відповідно до ч. 1 ст. 142 Закону № 1402-VI судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.
Згідно з ч.3 ст. 142 Закону № 1402-VI щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на 2 % грошового утримання судді.
Відповідно до ч.ч. 4-5 ст.142 Закону № 1402-VI у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
У рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.
У рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі № 1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
Так, у рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998, у підп. 6.1 п. 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
У свою чергу, визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації, як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 04.12.2018 № 11-р/2018.
Як вже вище зазначено судом, виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Зазначений висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 №1401-VIII (далі - Закон № 1401-VIII), що набрали чинності з 30.09.2016.
Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України “Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум є вартісною величиною достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Отже, наведеною правовою нормою закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону № 966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Слід зазначити, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
При цьому, судді вказаним Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Окрім того, до 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.
У свою чергу, зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди за спірний період, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, відсутні.
Отже, суд зазначає, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас, Закони № 1082-ІХ, № 1928-ІХ та №2710-IX фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 10.11.2021 по справі № 400/2031/21 вказав, що Законом України “Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як “прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру судді». При цьому судді також цим Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватись окремо.
Окрім того, Верховний Суд України, зауважував що Закон України “Про державний бюджет» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень трьох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права “спеціальний закон скасовує дію загального закону». Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм, коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами.
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій.
З огляду на вказане, відповідач протиправно відмовив позивачу в перерахунку грошового забезпечення судді, на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Луганській області № 154/25-вих від 03.03.2025 (за 2023 рік).
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позивач має право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, а тому оскаржене рішення ГУ ПФУ в Вінницькій області є протиправним та підлягає скасуванню.
Разом з цим, не підлягає до задоволення позовна вимога позивача про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, щодо надсилання позивачу листа №2300-0204-8/29531 від 09.04.2025 про відмову у перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці, оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області за наслідками розгляду заяви позивача не приймав саме рішення, а вищезазначеним листом відповідач повідомив його про відсутність підстав для перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці, який не є рішенням суб'єкта владних повноважень та яке може бути скасоване в судовому порядку.
Щодо позовної вимоги зобов'язального характеру суд зазначає таке.
Пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено - ГУ ПФУ в Вінницькій області.
Таким чином, суд доходить висновку, що дії зобов'язального характеру щодо здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у даному випадку є - ГУ ПФУ в Вінницькій області.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2024 року у справі № 500/1216/23.
Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що позивачка звернулася із заявою про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці до якої додала довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Луганській області № 154/25-вих від 03.03.2025 (за 2023 рік) та № 153/25-вих від 03.03.2025 (за 2024 рік).
У зв'язку із зазначеним, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню, із зобов'язанням Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області здійснити з 01.01.2023 та з 01.01.2024 перерахунок та виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Луганській області № 154/25-вих від 03.03.2025 (за 2023 рік) та довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Луганській області № 153/25-вих від 03.03.2025 (за 2024 рік), з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин суд, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись ст. ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області № 909150144932 від 01.04.2025 про відмову ОСОБА_1 , у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області здійснити з 01.01.2023 та з 01.01.2024 перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Луганській області № 154/25-вих від 03.03.2025 (за 2023 рік) та довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Луганській області № 153/25-вих від 03.03.2025 (за 2024 рік), з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн 20 коп.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання рішення.
Суддя Валентина ЯНКІВСЬКА