Справа № 560/8804/25
іменем України
16 червня 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К.
розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Хмельницькому Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,
Позивач звернулася в суд з позовом до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Хмельницькому Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Анни Шумілової Другого відділу державної виконавчої служби у місті Хмельницькому Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) ВП №77844807 від 16.05.2025 року про накладення штрафу в розмірі 1700 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що будь-яких перешкод у виконанні рішення суду не створювала, а конкретизація такого створення перешкод не вказана у постанові державного виконавця. Ніяким чином подолати бажання дитини залишитися дома й відпочити позивач не мала можливості. Тому вважає спірну постанову протиправною, просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою від 23.05.2025 суд залишив позовну заяву без руху.
Ухвалою від 02.06.2025 суд відкрив провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначив за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням статті 287 КАС України.
Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, правом на подання відзиву на адміністративний позов у наданий йому строк згідно ухвали не скористався, однак подав до суду витребувані матеріали виконавчого провадження ВП №77844807 .
Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 січня 2025 року у справі №686/3121/24 позов ОСОБА_2 задоволено частково та зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди Гайдуку Денису Олеговичу у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визначити ОСОБА_2 спосіб участі у вихованні та спілкуванні з неповнолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 шляхом побачення без присутності матері:
- щотижня кожний вівторок та четвер з 17.00 години до 20 години, п'ятницю з 18.00 години до 18.00 години суботи;
- щороку з 10.00 години 20.00 годину 11 жовтня (день народження ОСОБА_2 батька); 15 днів улітку та 15 днів узимку під час відпустки ОСОБА_2 (за попередженням за місяць до того ОСОБА_1 );
- кожен непарний рік: ІНФОРМАЦІЯ_2 (день народження дитини), у світкові дні: з 31 грудня по 01 січня, Великдень;
- кожен парний рік у святкові дні Різдво.
Рішення набрало законної сили 19.03.2025.
16.04.2025 за заявою ОСОБА_2 Хмельницький міськрайонний суд видав виконавчий лист.
17.04.2025 за постановою державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Хмельницькому Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) відкрито виконавче провадження ВП №77844807 щодо виконання вищезазначеного виконавчого документа.
29.04.2025 державним виконавцем складено акт про те, що згідно з довідкою КП "Хмельницька міська дитяча лікарня" у дитини забій м'яких тканин лівого передпліччя. Зустріч не відбулася.
06.05.2025 державним виконавцем складено акт про те, що ОСОБА_1 перешкод у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною ОСОБА_2 не чинила, зустріч відбулася 60.05.2025 о 17.00 год.
15.05.2025 державним виконавцем складено акт про те, що ОСОБА_1 чинить перешкоду ОСОБА_2 у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
16.05.2025 державним виконавцем прийнято постанову ВП №77844807 про накладення на ОСОБА_1 штрафу в розмірі 1700 грн за невиконання рішення суду без поважних причин.
Позивач не погоджується з цією постановою, зазначає, що дитина сама відмовилася у той день іти з батьком, хотіла залишитися вдома та відпочити, тому накладення на неї штрафу за невиконання рішення суду є неправомірним.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень вказаним критеріям для оцінювання рішення, (дій) є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову, за умови, що встановлено порушення прав та інтересів позивача.
Законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі Закон №1404-VIII).
Статтею 1 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до частини першої статті 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний, зокрема:
здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;
надавати сторонам виконавчого провадження. їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;
розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання;
заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;
роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Згідно з частиною третьою статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини четвертої статті 18 Закону №1404-VIII вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Згідно з статті 19 Закону №1404-VIII сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.
Боржник зобов'язаний:
утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення;
допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п'яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України;
повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини;
своєчасно з'являтися на вимогу виконавця;
надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувана про примусове виконання рішення.
Таким чином, примусове виконання рішення суду за приписами вказаного Закону розпочинається прийняттям державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження.
Згідно до частини шостої статті 26 Закону №1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Згідно з частинами першої-третьої статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Таким чином, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, тобто встановленого 10-деного строку на виконання рішення суду, повинен особисто перевірити виконання рішення боржником.
Статтею 75 Закону №1404-VIII встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Отже, підставою для застосування до боржника відповідальності, передбаченої статтею 75 Закону №1404-VIII, є невиконання ним рішення суду без поважних причин, встановлене державним виконавцем.
Поважними, у розумінні наведених норм Закону №1404-VIII, можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Аналогічні праві висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №360/3573/20, від 13.10.2021 у справі №360/4705/20 та у справі №360/4708/20.
Згідно пункту 5 розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 державний виконавець визначає час та (або) місце побачення стягувача з дитиною, враховуючи позицію сторін виконавчого провадження та інтереси дитини, шляхом винесення постанови про визначення часу та (або) місця побачення стягувача з дитиною.
Відповідно до пункту 9 розділу 9 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5) зазначено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону.
Тобто, така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення потрібно з'ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим документом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв'язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з'ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону №1404-VIII.
При цьому, поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.07.2023 у справі № 380/16763/22 (провадження К/990/18368/23).
Суд зазначає, що пунктом 8 Розділу І Інструкції №512/5, визначено, що акт - документ, що підтверджує певні встановлені факти або події.
Текст акта складається з реквізитів виконавчого документа із зазначенням суті проведених дій; за зведеним виконавчим провадженням - повного найменування (прізвища, імені та по батькові) боржника та дати об'єднання виконавчих проваджень у зведене, а також вступної і констатуючої частин.
У вступній частині зазначаються назва акта, дата і місце його складання, посада, прізвище, ім'я, по батькові виконавця, підстава для складання акта, особи, які були присутні під час його складання, із зазначенням їхнього статусу у виконавчому провадженні, місця проживання (місцезнаходження), посад, інших наявних даних, зазначається кількість аркушів, на яких складено акт.
У констатуючій частині викладаються мета і завдання складання акта, суть і характер проведених виконавчих дій, встановлені факти, події, а також у разі потреби висновки і пропозиції.
У кінці акта (перед підписами) зазначаються відомості про кількість примірників акта та кому вони надаються (надсилаються).
Акт підписується всіма особами, які брали участь у його складанні. У разі відмови від підписання осіб, що були присутні при складанні акта, про це робиться відмітка в акті. Відмітка "від підпису відмовився" проставляється напроти прізвища особи, яка відмовилася від підпису, та засвідчується підписами інших осіб, які були присутніми під час складання акта.
До акта можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами.
Отже, із аналізу зазначеної норми, вбачається, що в акті державний виконавець зазначає, серед іншого, мету і завдання складання акта, суть і характер проведених виконавчих дій, встановлені факти, події, а також у разі потреби висновки і пропозиції.
Натомість, суд звертає увагу на те, що в акті державного виконавця від 15.05.2025 не висвітлено, яким чином від ОСОБА_1 чинила перешкоду Гайдуку Денису Олеговичу у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , саме в той день, в яких діях проявлялася перешкода, які причини зумовили відсутність побачення ОСОБА_2 з дитиною.
В акті лише констатовано, що ОСОБА_1 чинила перешкоду.
При цьому, обов'язок щодо перевірки факту виконання рішення суду покладено законом саме на державного виконавця.
Відповідно до частини 3 статті 18 Закону № 1404-VIII державному виконавцю надано широке коло прав для перевірки виконання рішення суду. Разом з тим, суд зазначає, що відповідачем не надано до суду жодних доказів на підтвердження обставин, зазначених в акті державного виконавця від 15.05.2025 щодо не виконання рішення суду на підставі якого винесено спірну постанову про накладення штрафу.
Окрім цього, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що не чинила батькові жодних перешкод у спілкуванні та вихованні дитини. У той день дитина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , втомився і не захотів іти на прогулянку з батьком, хотів залишитися вдома та відпочити.
Суд зауважує, що Конституцією України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою (частина 3 статті 51).
Стаття 12 Закону України "Про охорону дитинства" передбачає, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюють вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Ухвалюючи рішення у справі М. С. проти України від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.
Отже, небажання дитини спілкуватися зі стягувачем (у силу свого віку, психічного стану, стану здоров'я), фактично є примушуванням дитини, що може призвести до психологічного тиску на дитину та явно не відповідатиме якнайкращим інтересам дитини в аспекті забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, сформульованій у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі №824/308/20-а, від 08 липня 2021 року у справі № 640/11833/19, від 18 липня 2023 року у справі № 380/16763/22, від 05.06.2024 у справі №480/6452/23.
Таким чином, акт державного виконавця від 15.05.2025 на переконання суду, не може бути належним доказом невиконання рішення суду позивачем та саме без поважних причин.
Крім того, варто зауважити, що приймаючи оскаржувану постанову, як вбачається з її змісту, відповідачем взагалі не досліджувались причини невиконання рішення суду, в той час, як підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIII може бути невиконання рішення саме без поважних причин, та такий факт має бути встановлений на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу. В оскаржуваній постанові вказано лише невиконання рішення суду, однак без зазначення та встановлення факту невиконання рішення саме без поважних причин, а, отже, оскаржувана постанова не є обґрунтованою.
Отже, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості адміністративного позову, наявності законодавчо передбачених підстав для задоволення позовних вимог та визнання протиправною та скасування постанови Другого відділу державної виконавчої служби у місті Хмельницькому Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) ВП №77844807 від 16.05.2025 року про накладення штрафу на ОСОБА_1 в розмірі 1700 грн.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити.
Відповідно до вимог статті 139 КАС України суд стягує з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 242-246, 250, 255, 268-272, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Другого відділу державної виконавчої служби у місті Хмельницькому Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) ВП №77844807 від 16.05.2025 року про накладення штрафу на ОСОБА_1 в розмірі 1700 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Другого відділу державної виконавчої служби у місті Хмельницькому Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 16 червня 2025 року
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:Другий відділ державної виконавчої служби у місті Хмельницькому Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) (вул. Тернопільська, 13/2,м. Хмельницький,Хмельницький р-н, Хмельницька обл.,29018 , код ЄДРПОУ - 37225071)
Головуючий суддя В.К. Блонський