16 червня 2025 року Справа № 480/2993/25
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шаповала М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/2993/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 просить суд:
- визнати протиправними і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 23.10.2024 № 183450023376 та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 14.03.2025 № 183450023376 від 14.03.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити з 15.10.2024 пенсію за віком відповідно до п.1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до пільгового стажу усі періоди його роботи, які зазначені у трудовій книжці НОМЕР_1 та у трудовій книжці НОМЕР_2 .
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що рішеннями відповідачів йому відмовлено у призначенні пенсії за віком оскільки відсутній необхідний страховий стаж не менше 31 років. До страхового стажу не зараховано спірні періоди роботи у зв'язку з недоліками записів трудової книжки. На думку позивача, оскаржувані рішення є протиправними, оскільки відповідачам були надані всі необхідні документи для зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу та призначення йому пенсії за віком.
Ухвалою суду від 18.04.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу 10-денний строк для усунення недоліків позову.
Після усунення зазначених недоліків, ухвалою суду від 05.05.2025 відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області у відзиві на позов зазначає, що рішенням від 14.03.2025 відмовлено у призначенні пенсії за віком з тих підстав, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви до загального страхового стажу не зараховано період роботи з 17.01.1992 по 05.08.1995, оскільки запис про звільнення з роботи здійснено з порушенням Інструкції про порядок введення трудових книжок працівників, а саме назва організації, що здійснила запис про звільнення не відповідає назві організації куди був прийнятий заявник та відсутня довідка про реорганізацію, та з 10.08.1995 по 15.04.1998, оскільки запис про прийняття на роботу здійснено із порушенням Інструкції про порядок введення трудових книжок працівників, а саме в розділі "Відомості про роботу" в заголовку не зазначено повне найменування підприємства. Страховий стаж позивача на момент звернення за призначенням пенсії за віком - 27 років 11 місяців 02 дні. Необхідний страховий стаж - не менше 31 років.
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області у відзиві на позов зазначає, що рішенням від 23.10.2024 відмовлено у призначенні пенсії за віком з тих підстав, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви до загального страхового стажу не зараховано період роботи з 27.01.1986 по 27.06.1988, з 10.08.1995 по 15.04.1998, оскільки відсутні назва підприємства при прийнятті, чим порушено п.2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 № 58, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 № 110, та з 17.09.1987 по 01.02.1988 та з 24.05.1988 по 18.06.1988, так як запис скріплено не чітким відтиском печатки (неможливо ідентифікувати назву підприємства). Страховий стаж позивача на момент звернення за призначенням пенсії за віком - 30 років 20 днів, що недостатньо для призначення пенсії.
Звертає увагу суду, що архівну довідку № 372 від 04.03.2025 та архівну довідку № 373 від 04.03.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не розглядало, оскільки останні було додано позивачем до заяви про призначення пенсії поданій в березні 2025, яка розглядалася Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області. Згідно розрахунку стажу роботи, доданим позивачем до позовної заяви, до стажу роботи зараховано спірний період з 27.01.1986 по 08.06.1988.
Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області не надало суду пояснень щодо позовних вимог.
Суд, дослідивши надані сторонами докази встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 15.10.2025 після досягнення 60-річного звернувся через вебпортал електронних послуг до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 23.10.2024 № 183450023376 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону № 1058. При цьому було повідомлено, що згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_3 від 23.08.1982 до страхового стажу не враховано періоди роботи:
- з 27.01.1986 по 27.06.1988, з 10.08.1995 по 15.04.1998, оскільки відсутні назва підприємства при прийнятті, чим порушено п.2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 № 58, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 № 110;
- з 17.09.1987 по 01.02.1988 та з 24.05.1988 по 18.06.1988, так як запис скріплено не чітким відтиском печатки (неможливо ідентифікувати назву підприємства).
На підтвердження вищевказаного страхового стажу позивач отримав архівні довідки, а саме:
- за даними архівної довідки № 372 від 04.03.2025 Виконавчого комітету Сумської міської ради ОСОБА_1 прийнято вантажником складу № 1 з 08.07.1986 (наказ № 103-к від 08.07.1986, звільнено за власним бажанням (ст. 38 КЗпП УРСР), у зв'язку з виїздом на навчання з 30.01.1987 (наказ № 11-к від 30.01.1987);
- за даними архівної довідки № 373 від 04.03.2025 Виконавчого комітету Сумської міської ради ОСОБА_1 прийнято слюсарем - ремонтником 4 розряду до цеху формової техніки № 2 з 27.01.1986 наказ (розпорядження) № 36 про прийом на роботу від 27.01.1986) звільнений з посади слюсара-ремонтника 4 розряду цеху "ФТ-2" (так як у документі) за власним бажанням з 27.01.1986 (наказ (розпорядження) № 318 про припинення трудового договору від 30.06.1986).
Повторне звернення позивача про призначення пенсії за віком було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області, рішенням якого від 14.03.2025 № 3183450023376 заявнику було відмолено у призначенні пенсії, оскільки відсутній необхідний стаж роботи. Як вказано у рішенні страховий стаж особи становить 27 років 11 місяців 02 дні, за даними документами до страхового стажу не враховано періоди роботи:
- з 17.01.1992 по 05.08.1995, оскільки запис про звільнення з роботи здійснено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме назва організації, що здійснила запис про звільнення не відповідає назві організації куди був прийнятий заявник та відсутні довідка про реорганізацію;
- з 10.08.1995 по 15.04.1998, оскільки запис про прийняття на роботу здійснено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме "Відомості про роботу" в заголовку не зазначено повне найменування підприємства.
Вважаючи рішення відповідачів про відмову в призначенні пенсії протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі по тексту - Закон № 1058).
Згідно із ст. 1 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Частиною другою ст. 24 Закону № 1058 передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону № 1058.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Частиною другою ст. 26 Закону № 1058 визначено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, страховий стаж позивача на момент звернення за призначенням пенсії за віком складає 27 років 11 місяців 02 дні, при необхідному страховому стажі - не менше 31 року.
Відповідачем не зараховано до загального страхового стажу позивача період роботи з 17.01.1992 по 05.08.1995, оскільки запис про звільнення з роботи здійснено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме назва організації, що здійснила запис про звільнення не відповідає назві організації куди був прийнятий заявник та відсутні довідка про реорганізацію; з 10.08.1995 по 15.04.1998, оскільки запис про прийняття на роботу здійснено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме "Відомості про роботу" в заголовку не зазначено повне найменування підприємства.
За приписами ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту першого "Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Орган пенсійного фонду, не зараховуючи до страхового стажу позивача спірні періоди, посилається на недоліки у записах трудової книжки позивача.
Разом з тим, пунктами 2.27, 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення № 58 від 29 липня 1993 року, передбачено, що запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком, на загальних підставах.
Таким чином, те, що назва організації, що здійснила запис про звільнення не відповідає назві організації куди був прийнятий заявник та відсутні довідки про реорганізацію та те, що запис про прийняття на роботу здійснено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме "Відомості про роботу" в заголовку не зазначено повне найменування підприємства в трудовій книжці куди прийнятий працівник не може слугувати підставою для незарахування до страхового стажу позивача зазначених періодів роботи.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити з 15.10.2024 ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до п.1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до пільгового стажу усі періоди його роботи, які зазначені у трудовій книжці НОМЕР_1 та у трудовій книжці НОМЕР_2 , суд вважає, що вказані вимоги є передчасними, оскільки орган Пенсійного фонду після зарахування спірних періодів до страхового стажу зобов'язаний визначити страховий стаж позивача з урахуванням спірних періодів.
Таким чином, суд вважає за необхідне визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 23.10.2024 № 183450023376 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 14.03.2025 № 183450023376 від 14.03.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, зобов'язати ГУ ПФУ в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди його роботи з 17.01.1992 по 05.08.1995, 10.08.1995 по 15.04.1998, а також зобов'язати ГУ ПФУ в Тернопільській області повторно розглянути заяву позивача від 15.10.2024 про призначення пенсії за віком.
Щодо стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн, суд зазначає наступне.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, суд зауважує, що при розгляді судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
З матеріалів справи суд вбачає, що з метою отримання правничої допомоги позивачем було укладено Договір про надання правничої допомоги в адміністративній справі від 08.04.2025 з адвокатом Качан Наталією Федорівною. Відповідно до п. 1.1 Договору, адвокат приймає на себе обов'язки представляти права і законні інтереси клієнта в Сумському окружному адміністративному суді у справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, ГУ ПФУ в Тернопільській області про зобов'язання вчинити дії.
Згідно з п. 4.2 Оплата за надання правової допомоги складає 4000 грн.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано акт від 06.04.2025 приймання наданих послуг за Договором, відповідно до п. 1 якого, адвокатом було надано наступні послуги: вивчення документів, консультування клієнта з приводу спірних правовідносин; збір доказів, підготування позовної заяви, копіювання та завірення документів, доданих до позовної заяви, направлення до суду позовної заяви та доданих документів. Згідно з п. 2 акта вартість послуг, вказаних в п. 1 акта становить 4000 грн..
Також на підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником позивача надано ордер на надання правничої допомоги серії ВМ № 1065116 та квитанцію від 08.04.2025, відповідно до якої від ОСОБА_1 прийнято 4000 грн за послуги, згідно Договору.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Cуд також має враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Аналогічна позиція суду викладена у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року по справі № 580/3324/19.
Крім того, Верховним Судом у додатковій постанові від 08 березня 2023 року у справі № 873/52/22 зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Разом з тим ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
При цьому суд зазначає, що адміністративна справа № 480/2993/25 в силу пункту 2 частини 6 статті 12 КАС України є справою незначної складності, дана справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та судом було задоволено частково позовні вимоги позивача.
А відтак, враховуючи складність справи та наявність усталеної судової практики в аналогічних справах, обсяг наданих адвокатом послуг, а також враховуючи, що дана справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних витрат часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правничу допомогу, суд, виходячи з критерію пропорційності, співмірності та реальності, вважає, що витрати на правничу допомогу в розмірі 4 000 грн є завищеними та підлягають стягненню з відповідача частково, в сумі 1000 грн.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи положення ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачив суму судового збору.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 23.10.2024 № 183450023376 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 14.03.2025 № 183450023376 від 14.03.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 17.01.1992 по 05.08.1995, 10.08.1995 по 15.04.1998, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.10.2024 про призначення пенсії за віком.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області суму судового збору в розмірі 968,96 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 1 000 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області суму судового збору в розмірі 968,96 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 1000 грн.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М. Шаповал