16 червня 2025 рокум. ПолтаваСправа № 440/7921/25
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Ясиновський І.Г., ознайомившись з матеріалами справи №440/7921/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Полтавського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, в якому просила суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Полтавській області про податкову заставу нерухомого майна, яка включена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі Акту опису майна № 16/16-31-13-05-18 від 29.10.2024, виданого Головним управлінням ДПС у Полтавській області, зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, запис про обтяження № 59476987 від 01.11.2024, а саме на житлове приміщення (квартиру), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 826650153101);
зобов'язати Головне управління ДПС у Полтавській області виключити з Державного реєстру обтяжень нерухомого майна реєстраційний запис щодо встановлення обтяження від 01.11.2024, індексний номер запису 59476987, вчинений на підставі Акту опису майна № 16/16-31-13-05-18 від 29.10.2024, виданий Головним управлінням ДПС у Полтавській області, а саме на житлове приміщення (квартиру), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 826650153101).
Відповідно до частини першої статті 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
За приписами частини другої статті 171 КАС України, суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Дослідивши позовну заяву, суд встановив з наведених самим позивачем відомостей, що з огляду на положення п. 89.3 ст. 89 ПКУ, податковим керуючим на підставі даних державних реєстрів реєстрації права власності на майно було складено акт опису майна у податкову заставу від 29.10.2024 р. № 16/16-31-13-05-18. Поміж іншого, до переліку майна, яке включено до акта опису майна в податкову заставу від 29.10.2024 р., віднесено також квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 826650153101), власником якої, за даними ДРРПНМ та РПВНМ є АТ «ПТМЗ».
Наполягаючи на порушенні права ОСОБА_1 як власника квартири АДРЕСА_2 заявлено даний позов із вимогами до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Полтавській області про податкову заставу нерухомого майна.
За ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі така участь не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Згідно підпункту 14.1.155 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом.
Пунктами 88.1, 88.2 статті 88 ПК України передбачено, що з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.
Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.
За приписами пункту 89.1 статті 89 ПК України право податкової застави виникає: у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.
Згідно з пунктом 89.2 вказаної статті, з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.
У разі збільшення суми податкового боргу складається акт опису до суми, відповідної сумі податкового боргу платника податків, у порядку, передбаченому цією статтею.
Пунктом 89.3 статті 89 ПК України передбачено, що майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.
До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу.
Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг.
Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Відмова платника податків від підписання акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави, не звільняє такого платника податків від поширення права податкової застави на описане майно. У такому випадку опис здійснюється у присутності не менш як двох понятих.
Відповідно до пункту 89.8 статті 89 ПК України контролюючий орган зобов'язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі.
Згідно приписів пункту 91.3 статті 91 вказаного Кодексу податковий керуючий описує майно платника податків, що має податковий борг, в податкову заставу, проводить опис майна, на яке поширюється право податкової застави, для його продажу у випадках, передбачених цим Кодексом.
Умови припинення податкової застави визначені статтею 93 ПК України.
Так, відповідно до пункту 93.1 вказаної статті майно платника податків звільняється з податкової застави з дня: отримання контролюючим органом підтвердження повного погашення суми податкового боргу в установленому законодавством порядку; визнання податкового боргу безнадійним; набрання законної сили відповідним рішенням суду про припинення податкової застави у межах процедур, визначених законодавством з питань банкрутства; отримання платником податків рішення відповідного органу про визнання протиправними та/або скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов'язання або його частини (пені та штрафних санкцій) внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження.
За приписами пункту 93.2 ПК України, підставою для звільнення майна платника податків з-під податкової застави та її виключення з відповідних державних реєстрів є відповідний документ, що засвідчує закінчення будь-якої з подій, визначених підпунктами 93.1.1 - 93.1.5 пункту 93.1 цієї статті.
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна із сторін здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна із сторін є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Згідно приписів частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України).
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин.
Спір у цій справі виник через наявність перепон у позивача щодо реєстрації предмета купівлі-продажу з розстрочкою платежу шляхом відчуження нерухомого майна, так як позивач визначає себе власником майна, на яке накладено обтяження відповідачем у вигляді податкової застави.
Водночас, жодних владних управлінських функцій по відношенню до позивача відповідачем при прийняття оскарженого рішення не здійснювалося.
За таких обставин предметом судового розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення податкового органу як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки усунення перешкод у реалізації права позивача на спірне майно та засвідчення державою набуття особою права володіння, користування та розпорядження, що вказує на приватно-правовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
Вищенаведене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 14.01.2021 у справі №809/1035/17.
Приписами частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Разом з цим, вимога щодо зобов'язання Головного управління ДПС у Полтавській області виключити з Державного реєстру обтяжень нерухомого майна реєстраційний запис щодо встановлення обтяження від 01.11.2024, індексний номер запису 59476987, вчинений на підставі Акту опису майна № 16/16-31-13-05-18 від 29.10.2024, виданий Головним управлінням ДПС у Полтавській області, а саме на житлове приміщення (квартиру), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 826650153101), потребує, окрім іншого, встановлення обставин щодо повного та своєчасного виконання умов договору купівлі-продажу з розстрочкою платежу від 31.03.2016, а також встановлення обставин права власності на вказану квартиру станом на час прийняття рішення ГУ ДПС у Полтавській області про опис майна у податкову заставу №681/16-31-13-05-16 від 31.05.2024 саме за позивачем чи за АТ "ПТМЗ", платником податків, який має податковий борг. Участь Головного управління ДПС у Полтавській області як відповідача у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.
Окрім того, позивач посилається в позові на вимоги статей Цивільного Кодексу України щодо прав, яким наділені власники майна та ототожнює себе власником вказаної квартири за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 826650153101) лише з посиланням на договір купівлі-продажу з розстрочкою платежу від 31.03.2016 і твердженням про здійсненні всі оплати, інформації та доказів щодо яких не надано разом із позовом, в той час, як до матеріалів позову долучено довідку в.о. директора ПАТ "ПТМЗ" від 31.05.2025 про оплату позивачем по договору від 31.03.2016, а також документи, які містять інформацію про те, що власником вказаної квартири є ПАТ "ПТМЗ" і те, що рішення про опис майна у податкову заставу №681/16-31-13-05-16 було прийнято ГУ ДПС у Полтавській області ще 31.05.2024, тобто за рік до дати довідки в.о. директора ПАТ "ПТМЗ" від 31.05.2025 про оплату позивачем по договору від 31.03.2016. Вказані обставини свідчать про наявність спору про право, зокрема в частині підтвердження та визнання права власності на об'єкт нерухомого майна - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 826650153101), оскільки до моменту реєстрації права власності на нерухоме майно за позивачем з огляду на здійсненні нею можливі платі по договору купівлі-продажу з розстрочкою платежу, то позивач має майнові права і відповідні права вимоги до продавця, а не права власника такого майна, які виникають, як вказано в законодавстві і в укладеному самим позивачем договорі - із моменту реєстрації права власності, якої станом на момент прийняття рішення ГУ ДПС у Полтавській області про опис майна у податкову заставу №681/16-31-13-05-16 від 31.05.2024, за позивачем зареєстровано не було.
Окрім того, суд звертає увагу позивача, що вона стверджуючи те, що приписи статті 93 ПК України не можна застосовувати у контексті спірних правовідносин до неї, бо вона не є боржником, позивач помилково не звертає увагу на весь зміст тієї постанови Верховного Суду по справі №907/568/22 від 27.06.2023 року на яку вона ж сама посилається, зокрема в частині дослідження питання підсудності спору та висновків суду в цій частині.
Зокрема, Касаційний господарський суд у складі ВС у вказаній справі, досліджуючи питання юрисдикції спору, дійшов наступного висновку: "Як слідує із матеріалів справи, спірне майно реалізовано і право власності набуто позивачем на підставі правочину (придбане на електронних торгах) і саме за захистом відповідного речового права звернулося ТОВ "УЖБУД". У свою чергу, позивач не є боржником за податковим боргом і не перебуває у безпосередніх відносинах із відповідачем у контексті наявності податкового боргу. Таким чином, має місце спір про право, адже наслідки вирішення такого спору судом безпосередньо впливають на зміст та стан речового права саме цієї особи, а характер спірних матеріальних правовідносин, як і предмет оскарження, вказують на юрисдикцію господарських судів у спорі.".
Таким чином, предметом спору у даній справі є захист права власності, а доведення позивачем неправомірності дій та рішень відповідача є спором про доведення права позивача на таке майно. Зважаючи на те, що позивач у позовній заяві заявляє своє право на майно, то фактично існує спір про право на це майно.
Вищенаведене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 23.01.2019 у справі №817/108/16.
За приписами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
За змістом статті 319 цього Кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 ЦК України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що спір у цій справі не має публічно-правового характеру та не відповідає нормативному визначенню адміністративної справи, а тому не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів та має вирішуватися в порядку цивільного судочинства як спір, що пов'язаний з можливим порушенням цивільних прав позивача на майно іншими особами.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до ч. 6 ст. 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Керуючись статтями 19, 170, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №440/7921/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Роз'яснити позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Копію позовної заяви залишити в суді.
Копію ухвали направити особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення судового рішення шляхом подання апеляційної скарги в порядку, визначеному ч.8 ст. 18, ч.ч. 7-8 ст. 44 та ст. 297 КАС України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підп. 15.5 підп. 15 п. 1 р. VII "Перехідні положення" КАС України.
Суддя І.Г. Ясиновський