16 червня 2025 рокуСправа №160/9177/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лозицька І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, третя особа на стороні позивача: ОСОБА_2 , треті особи на стороні відповідача: Комунальне підприємство «Міська ритуальна служба» Дніпровської міської ради, ОСОБА_3 про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, третя особа на стороні позивача: ОСОБА_2 , треті особи на стороні відповідача: Комунальне підприємство «Міська ритуальна служба» Дніпровської міської ради, ОСОБА_3 , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 04052092) щодо неприйняття рішення з приводу надання дозволу на перепоховання ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , який похований на місці родинного поховання на території кладовища ж/м Чаплі по вулиці Чаплинській, Самарський район в м. Дніпро, користувачем якого є ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 );
- зобов'язати Виконавчий комітет Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 04052092) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 03.01.2025 року щодо надання дозволу на перепоховання ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , який похований на місці родинного поховання на території кладовища ж/м Чаплі по вулиці Чаплинській, Самарський район в м. Дніпро, користувачем якого є ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 );
- визнати протиправними дії Виконавчого комітету Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 04052092) щодо надання дозволу на поховання/підпоховання ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на місці родинного поховання на території кладовища ж/м Чаплі по вулиці Чаплинській, Самарський район в м. Дніпро, користувачем якого є ОСОБА_1 ;
- визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 04052092) щодо невидачі ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) свідоцтва про поховання, як користувачу місця родинного поховання, де поховані його дружина ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та його зять ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , та які поховані на території кладовища АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати Виконавчий комітет Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 04052092) видати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) свідоцтво про поховання його дружини ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та визнати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) користувачем місця родинного поховання в межах земельної ділянки де похована його дружина ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та його зять ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , та які поховані на території кладовища ж/м Чаплі по вулиці Чаплинській, Самарський район в м. Дніпро;
- стягнути з Виконавчого комітету Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 04052092) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) завдану моральну шкоду у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є чоловіком ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та яку було поховано 11.10.1997 року на кладовищі ж/м Чаплі по вулиці Чаплинській. Весь час з моменту поховання ОСОБА_5 (упродовж 28 років) позивачем здійснюється опіка та утримання в належному стані могили дружини та виявлено бажання в подальшому бути похованим поруч з дружиною, що підтверджується встановленим завчасно надгробком для позивача. ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_6 , який є чоловіком доньки позивача - ОСОБА_2 , та який був підпохований за згодою позивача на місці родинного поховання на кладовищі ж/м Чаплі (по вулиці Чаплинській). Здійснення опіки та утримання місця родинного поховання підтверджується Договором на виконання робіт (додаткових) до облаштування та благоустрою місця поховання після 2015 року, а саме - викладено додатково плитку та встановлено пам'ятник. У серпні 2024 року було виявлено, що між місцями поховання ОСОБА_5 та ОСОБА_6 здійснено незаконне поховання ОСОБА_4 , який не є членом родини позивача. У зв'язку з цим, позивач звернувся до відповідача з заявою про видачу свідоцтва про поховання ОСОБА_7 та про надання дозволу на перепоховання ОСОБА_4 з місця родинного поховання. Проте, у задоволенні заяви позивачу було відмовлено у підстав відсутності у позивача документів, які б підтверджували право користування місцем родинного поховання. Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з цією позовною заявою.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду 02.04.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі № 160/9177/25 та призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
На адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначає, що позивачем визначено неналежного відповідача у справі. Зазначає, що відповідно до п. 2.2 Розділу 2 Статуту Комунального підприємства «Ритуальна служба» Дніпровської міської ради, затвердженого рішенням Дніпровської міської ради від 08.06.2022 року №30/22, який діяв на день поховання ОСОБА_4 (далі - Статут), предметом господарської діяльності підприємства для реалізації зазначеної мети зокрема є: вирішення відповідно до закону питання про відведення земельних ділянок для організації місць поховань (кладовище, крематорій, колумбарій або інша будівля чи споруда, призначена для організації поховання померлих); будівництво, утримання, охорона кладовищ та інших місць поховань, забезпечення їх експлуатації у відповідності до законодавства України; організація на території м. Дніпро поховання померлих громадян, створення механізму системного контролю за здійсненням поховань померлих та наданням ритуальних послуг, вжиття передбачених законодавством заходів для недопущення самовільного поховання померлих і надання ритуальних послуг з порушенням порядку, встановленого законодавством; відповідно до законодавства України ведення обліку та реєстрації поховань померлих і намогильних споруд на території міста; вирішення питань перепоховання останків померлих у випадках, передбачених законом. Відтак, відповідач не має повноважень на прийняття рішень щодо надання дозволу на встановлення надгробку та позивач повинен був звертатись саме до КП «Ритуальна служба» Дніпровської міської ради з питань видачі відповідного свідоцтва. Крім того, відповідач наголошує, що позивач не є особою, на підставі письмового звернення якої, в порядку ст. 21 Закону України «Про поховання та похоронну справу» можливо було б здійснити перепоховання. Водночас, позивачем до звернення від 03.01.2025 року надано перелік документів, які не відповідають п. 2.12 Порядку. Також, відповідач зазначає, що листом Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради фактично не було відмовлено у перепохованні ОСОБА_4 та у видачі свідоцтва про поховання, оскільки за наслідками розгляду звернення позивачу було рекомендовано звернутись до КП «Міська ритуальна служба». З огляду на викладене, просить суд у задоволенні позовної заяви відмовити.
Треті особи своїм правом на надання пояснень не скористались.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що дружина ОСОБА_1 ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла, згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 10.10.1007 року.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_6 , який є чоловіком доньки позивача - ОСОБА_2 .
У позовній заяві позивач зазначає та підтверджує фотофіксацією про поховання ОСОБА_6 на місці родинного поховання на кладовищі ж/м Чаплі (по вулиці Чаплинській) за його згодою та ОСОБА_4 - між місцями поховання ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , без його згоди.
08.04.2024 року донька позивача ОСОБА_2 звернулась до КП «Міська ритуальна служба» Дніпровської міської ради з заявою про надання свідоцтва про поховання на її ім'я як особі, що поховала на Чаплинському кладовищі Самарського району (м. Дніпро, вул. Чаплинська) свого чоловіка ОСОБА_6 .
Листом від 21.08.2024 №440 КП «Міська ритуальна служба» Дніпровської міської ради повідомлено ОСОБА_2 про те, що в період 2015 року на кладовищі по вул. Чаплинській поховання КП «Міська ритуальна служба» не проводилося, інформація щодо виконавця волевиявлення померлого або особи, яка взяла на себе зобов'язання поховати померлого ОСОБА_6 відсутня.
03.01.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради з заявою про надання дозволу на перепоховання ОСОБА_4 .
Листом від 23.01.2025 року №Д-1/0-1/09-25 «Про розгляд звернення» Департамент благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради повідомив позивачу про те, що з метою детального з'ясування викладених у зверненні обставин, позивачу необхідно надати до КП «Міська ритуальна служба відповідні підтверджуючі документи.
Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення з надання дозволу на перепоховання ОСОБА_4 протиправною, що стало підставою для звернення до су з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Загальні правові засади здійснення в Україні діяльності з поховання померлих, регулює відносини, що виникають після смерті (загибелі) особи, щодо проведення процедури поховання, а також встановлює гарантії належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого та збереження місця поховання визначає Закон України «Про поховання та похоронну справу» від 10.07.2003 року № 1102-IV (далі - Закон № 1102-IV).
Відповідно до статті 2 Закону № 1102-IV місце поховання - кладовище, крематорій, колумбарій або інша будівля чи споруда, призначена для організації поховання померлих; поховання померлого - комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству; користувач місця поховання (місця родинного поховання) - особа, яка здійснила перше поховання на відведеному місці поховання (родинного поховання) та/або має відповідне свідоцтво про смерть похованого і свідоцтво про поховання, передбачене статтею 25 цього Закону.
Статтею 4 Закону № 1102-IV регламентовано, що діяльність у галузі поховання базується на таких основних принципах: гарантування державою належного поховання померлих; достойного ставлення до тіла померлого; поховання в установленому законодавством порядку з урахуванням волевиявлення померлого, вираженого особою при житті, а за його відсутності - з урахуванням побажань родичів; створення рівних умов для поховання померлих незалежно від їх раси, кольору шкіри, політичних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; запобігання випадкам непоховання померлих; компенсації державою витрат, пов'язаних з похованням померлих, відповідно до закону; безоплатного виділення місця для поховання померлих (їхніх останків) чи урн із прахом померлих на кладовищі (у колумбарії); конфіденційності інформації про померлого; забезпечення збереження місць поховань.
За змістом статті 6 Закону №1102-IV усі громадяни мають право на поховання їхнього тіла та волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті. Волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті може бути виражене, серед іншого у: побажанні бути похованим у певному місці, за певними звичаями, поруч з певними раніше померлими чи бути підданим кремації; дорученні виконати своє волевиявлення певній особі; іншому дорученні, що не суперечить законодавству.
Виконання волевиявлення громадян про належне ставлення до їхнього тіла після смерті в частині щодо кремації тіла, поховання в іншому населеному пункті здійснюється відповідно до закону. Дії щодо тіла померлого повинні здійснюватися в повній відповідності з волевиявленням померлого, якщо не виникли обставини, за яких виконання волевиявлення померлого неможливе (частина 3 статті 6 Закону №1102-IV).
Відповідно до статті 11 Закону №1102-IV поховання померлого покладається на виконавця волевиявлення померлого. Якщо у волевиявленні померлого немає вказівки на виконання волевиявлення чи в разі відмови виконавця від виконання волевиявлення померлого поховання померлого здійснюється чоловіком (дружиною), батьками (усиновителями), дітьми, сестрою, братом, дідом або бабою, онуком (правнуком), іншою особою, яка зобов'язалася поховати померлого.
В свою чергу, згідно зі статтею 2 Закону №1102-IV під волевиявленням громадянина щодо ставлення до його тіла після смерті слід розуміти бажання, виражене в усній (у присутності свідків) або в письмовій формі, завіреній в установленому законодавством порядку.
Процедура перепоховання останків померлих визначена статтею 21 Закону №1102-IV. Зокрема, відповідно до статті 21 Закону № 1102-IV перепоховання останків померлих допускається у виняткових випадках за рішенням виконавчого органу сільської, селищної, міської ради на підставі письмового звернення особи, яка здійснила поховання, висновку органу санітарно-епідеміологічної служби, лікарського свідоцтва про смерть, дозволу виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської ради на поховання останків на іншому кладовищі. Перепоховання останків померлих може здійснюватися в інших випадках згідно із законодавством України.
Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 19.11.2003 року №193, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 08.09.2014 року за № 1113/9712, затверджено Порядок утримання кладовищ та інших місць поховань (далі - Порядок №193), який розроблено з метою реалізації положень Закону України «Про поховання та похоронну справу».
Згідно із пунктом 2.12 глави 2 Порядку №193 перепоховання останків померлих допускається у виняткових випадках при наявності обґрунтованої причини.
Для прийняття рішення щодо здійснення перепоховання останків померлого користувач місця поховання подає такі документи: заяву користувача з обґрунтуванням причин перепоховання; висновок місцевого закладу санепідемслужби про можливість ексгумації; лікарське свідоцтво про смерть; дозвіл виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської ради на поховання останків на іншому кладовищі.
За результатами розгляду поданих документів виноситься рішення про перепоховання останків померлого на інше місце поховання чи, у разі відсутності підстав, видається користувачу обґрунтована письмова відмова.
Ритуальна служба забезпечує оформлення договору-замовлення на перепоховання та призначає термін його проведення. Ексгумація здійснюється, як правило, у зимовий період, через рік після поховання в піщаних ґрунтах і через три роки - при похованні у зволожених ґрунтах важкого механічного складу та глиняних ґрунтах. Ексгумація проводиться в присутності медичного працівника, участь якого при проведенні перепоховання забезпечує користувач.
У справі, що розглядається, спірними є питання наявності підстав для видачі позивачу свідоцтва про поховання його дружини ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнання позивача користувачем місця родинного поховання в межах земельної ділянки, де похована його дружина, та належність відповідача у справі, до якого звернуто позовні вимоги позивача.
Суд зазначає, що згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви в останній, зокрема, зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв'язку, адреса електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету (п. 2 ч. 5 ст. 160 КАС України).
Позивачем та відповідачем можуть бути, зокрема, громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень (ст. 46 КАС України).
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18)).
У постанові від 31.01.2024 року у справі № 760/30720/21 (провадження № 61-10885св 23) Верховний Суд зазначив, що «вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню до правовідносин, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи. У разі пред'явлення позову не до всіх відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи та без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів. Суд зобов'язаний вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому. За клопотанням позивача у разі неможливості розгляду справи без участі співвідповідача чи співвідповідачів у зв'язку з характером спірних правовідносин суд залучає його чи їх до участі у справі.».
Згідно з преамбулою Закону України «Про поховання та похоронну справу» цей Закон визначає загальні правові засади здійснення в Україні діяльності з поховання померлих, регулює відносини, що виникають після смерті (загибелі) особи, щодо проведення процедури поховання, а також встановлює гарантії належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого та збереження місця поховання.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу»: місце поховання - кладовище, крематорій, колумбарій або інша будівля чи споруда, призначена для організації поховання померлих; користувач місця поховання (місця родинного поховання) - особа, яка здійснила перше поховання на відведеному місці поховання (родинного поховання) та/або має відповідне свідоцтво про смерть похованого і свідоцтво про поховання, передбачене статтею 25 цього Закону.
Статтею 25 Закону України «Про поховання та похоронну справу» визначено, що після здійснення поховання померлого виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка взяла на себе зобов'язання поховати померлого, як користувачу місця поховання (користувачу місця родинного поховання) спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності - виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) видається відповідне свідоцтво, зразок якого затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
Це свідоцтво дає право його пред'явнику на встановлення намогильних споруд у межах могили (родинного поховання), вирішення питання про проведення підпоховання, здійснювати інші дії, пов'язані з використанням місця поховання, якщо це не суперечить законодавству.
Забороняється здійснювати поховання інших померлих (підпоховання), встановлення намогильної споруди, склепу без згоди користувача місця поховання (користувача місця родинного поховання).
Таким чином, свідоцтво про поховання видається особі, яка є користувачем відповідного місця поховання, тобто здійснила перше поховання на відведеному місці поховання.
Відтак, відповідно до статті 25 Закону України «Про поховання та похоронну справу» право позивача вважатися користувачем спірного місця поховання (місця родинного поховання) має бути підтверджене свідоцтвом про поховання.
Разом з тим, відповідно до п. 11 ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать забезпечення утримання в належному стані кладовищ, інших місць поховання та їх охорони, крім випадків, передбачених статтею 23-1 Закону України «Про поховання та похоронну справу».
Так, пунктом 2.2 Розділу 2 Статуту Комунального підприємства «Ритуальна служба» Дніпровської міської ради, затвердженого рішенням Дніпровської міської ради від 08.06.2022 року №30/22 (далі - Статут), який діяв на день поховання ОСОБА_4 , предметом господарської діяльності підприємства для реалізації зазначеної мети зокрема є: вирішення відповідно до закону питання про відведення земельних ділянок для організації місць поховань (кладовище, крематорій, колумбарій або інша будівля чи споруда, призначена для організації поховання померлих); будівництво, утримання, охорона кладовищ та інших місць поховань, забезпечення їх експлуатації у відповідності до законодавства України; організація на території м. Дніпро поховання померлих громадян, створення механізму системного контролю за здійсненням поховань померлих та наданням ритуальних послуг, вжиття передбачених законодавством заходів для недопущення самовільного поховання померлих і надання ритуальних послуг з порушенням порядку, встановленого законодавством; відповідно до законодавства України ведення обліку та реєстрації поховань померлих і намогильних споруд на території міста; вирішення питань перепоховання останків померлих у випадках, передбачених законом.
Статтею 25 Закону України «Про поховання та похоронну справу» визначено, що після здійснення поховання померлого виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка взяла на себе зобов'язання поховати померлого, як користувачу місця поховання (користувачу місця родинного поховання) спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності - виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) видається відповідне свідоцтво, зразок якого затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
Це свідоцтво дає право його пред'явнику на встановлення намогильних споруд у межах могили (родинного поховання), вирішення питання про проведення підпоховання, здійснювати інші дії, пов'язані з використанням місця поховання, якщо це не суперечить законодавству.
З викладеного вище судом встановлено, що спеціальним комунальним підприємством в даному випадку є КП «Ритуальна служба» Дніпровської міської ради.
Відтак, в розуміння статті 25 Закону України «Про поховання та похоронну справу» позивач повинен був звертатись саме до КП «Ритуальна служба» Дніпровської міської ради з питання видачі свідоцтва про поховання його дружини та після отримання обґрунтованої відмови, звертатись до суду з відповідним позовом.
Разом з тим, відповідно до ст. 21 Закону України «Про поховання та похоронну справу» перепоховання останків померлих допускається у виняткових випадках за рішенням виконавчого органу сільської, селищної, міської ради на підставі письмового звернення особи, яка здійснила поховання, лікарського свідоцтва про смерть, дозволу виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської ради на поховання останків на іншому кладовищі.
Згідно п. 2.12 Порядку утримання кладовищ та інших місць поховань, затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України від 19.11.2003 року № 193 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.09.2004 року за № 1113/9712, перепоховання останків померлих допускається у виняткових випадках при наявності обґрунтованої причини.
Для прийняття рішення щодо здійснення перепоховання останків померлого користувач місця поховання подає такі документи:
заяву користувача з обґрунтуванням причин перепоховання;
лікарське свідоцтво про смерть;
дозвіл виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської ради на поховання останків на іншому кладовищі.
З матеріалів справи судом встановлено, що поховання ОСОБА_4 було здійснено без згоди позивача. Відтак, позивач не є особою, на підставі письмового звернення якої, в порядку ст. 21 Закону України «Про поховання та похоронну справу» можливо було б здійснити перепоховання.
Разом з тим, зі змісту листа Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради від 23.01.2025 року №Д-1/0-1/09-25 «Про розгляд звернення» судом встановлено надання позивачу рекомендацій для звернення до КП «Ритуальна служба» Дніпровської міської ради та надання останньому відповідних підтверджуючих документів. Водночас, позивачу не було відмовлено у задоволенні його заяви про надання відповідного свідоцтва та дозволу на перепоховання.
Водночас, матеріали справи не містять доказів відмови відповідача у наданні відповідних документів та звернення позивача до КП «Ритуальна служба» Дніпровської міської ради зі спірного питання.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України у рішенні №6-зп від 25.11.1997 року зазначив, що стаття 55 Конституції України не визначає, які саме рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади і місцевого самоврядування чи посадових і службових осіб можуть бути оскаржені, і встановлює принцип, відповідно до якого, в суді можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії та бездіяльність.
Разом з тим, Конституційний Суд України у зазначеному вище рішенні вказав, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто, громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що рішення, дія чи бездіяльність порушують або обмежують права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому, потребують правового захисту в суді.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За вимогами пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України, компетенція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, а також рішень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер.
Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі, на виконання делегованих повноважень.
Враховуючи положення законодавства, під актом державного чи іншого органу слід розуміти юридичну форму рішень цих органів - офіційний письмовий документ, який породжує певні наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
В розумінні КАС України, відповідно до приписів пункту 8 частини 1 статті 4 КАС України, позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду. Отже, адміністративний позов подається собою для відновлення її прав, свобод та інтересів.
Враховуючи наведене, обов'язковою умовою захисту в адміністративному суді прав, свобод, інтересів позивача є одночасна наявність двох факторів: існування публічно-правових відносин між позивачем та відповідачем - суб'єктом владних повноважень, а також, наявність факту порушень прав, свобод, інтересів позивача, вчинених або допущених відповідачем у таких правовідносинах.
Таким чином, в розумінні КАС України, захист прав, свобод та інтересів осіб, завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів, з чого вбачається, що право на судовий захист не є абсолютним. Для того, щоб особі було надано судовий захист, суд має встановити, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 року у справі №338/180/17), тому, суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (пункти 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі №488/5027/14-ц).
Вирішуючи спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.06.2019 року у справі №910/6642/18, від 21.01.2020 року у справі №910/7815/18, від 11.02.2020 року у справі №922/1159/19, від 16.07.2020 року у справі №924/369/19.
Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
З огляду на наведене, суд зазначає, що на час розгляду справи відсутнє порушене право позивача у вигляді протиправних дій/бездіяльності відповідача, які полягають у неприйнятті рішення з надання дозволу на перепоховання ОСОБА_4 , наданні дозволу на поховання/підпоховання ОСОБА_4 , та невидачі позивачу свідоцтва про поховання як користувачу місця родинного поховання.
Окрім того, на момент судового розгляду означеної справи фактичні обставини справи свідчать про те, що право позивача може бути порушене лише за умови звернення до КП «Ритуальна служба» Дніпровської міської ради та отримання від останнього обґрунтованої відмови.
Вищенаведене свідчить про відсутність предмету спору в частині позовних вимог щодо визнання протиправними дій/бездіяльності відповідача, та, як наслідок, відсутність підстав для задоволення заявлених до суду позовних вимог зобов'язального характеру.
Частиною 1 статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тобто, в межах адміністративного судочинства захисту підлягають, серед іншого, порушенні права фізичної або юридичної особи суб'єктом владних повноважень.
При цьому, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Суд звертає увагу позивача на те, що він не позбавлений можливості реалізувати своє право на судовий захист у вигляді оскарження відмови КП «Ритуальна служба» Дніпровської міської ради та, як наслідок, вчинення певних дій.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із приписами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
Відповідно до статті 139 КАС України, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 72-77, 139, 241, 243-246, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, третя особа на стороні позивача: ОСОБА_2 , треті особи на стороні відповідача: Комунальне підприємство «Міська ритуальна служба» Дніпровської міської ради, ОСОБА_3 , про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.О. Лозицька