16 червня 2025 рокуСправа №160/12133/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Голобутовського Р.З.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Самарівської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
28.04.2025 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Самарівської міської ради (далі - відповідач), у якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Самарівської міської ради щодо ненадання роз'яснення МОЗ від 09.02.2024;
- зобов'язати відповідача надати вказаний документ у повному обсязі електронною поштою;
- стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 21.04.2025, як громадянин України, пенсіонер та особа з інвалідністю І групи внаслідок війни, подав запит на публічну інформацію до Управління соціального захисту населення Самарівської міської ради. У запиті позивач просив надати роз'яснення Міністерства охорони здоров'я України від 09.02.2024, на яке саме Управління послалося у своєму офіційному листі №175/0/22-25 від 21.04.2025. У відповідь позивачу не було надано запитуваної інформації, натомість Управління надіслало посилання на зовнішній інтернет-ресурс, яке виявилось недійсним, не працює та не веде до запитуваної інформації. Наведені обставини стали підставою для звернення до суду з позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.05.2025 відкрито провадження у адміністративній справі; призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
29.05.2025 представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначено, що позивач 21.04.2025 звернувся до управління соціального захисту населення населення Самарівської міської ради з клопотанням (вих. №ГОРГМ-094 від 21.04.2025) зареєстроване за №34/0/23-25 від 22.04.2025, з проханням надати роз'яснення МОЗ від 09.02.2024, на яке є посилання у листі вих. №175/0/22-25 від 21.04.2025. У відповідь на зазначене клопотання Управлінням на електронну адресу гр. ОСОБА_1 було направлено листа вих. №180/0/22-25 від 25.04.2025, яким запит було задоволено в порядку встановленому Законом України «Про доступ до публічної інформації». У листі Управління зазначено, що в попередній відповіді від 21.04.2025 №175/0/22-25 було посилання на роз'яснення, яке має інформаційний характер та розміщене у відкритому доступі, на офіційні сторінці Міністерства охорони здоров'я України в мережі Інтернет, яке є релевантним для використання у відповіді на поставлене гр. ОСОБА_1 питання, та надано активне посилання на відповідну інформацію. Відповідачем вказано, що не зрозумілим для Управління залишається твердження позивача щодо системного характеру порушень, серед іншого: відмова надати інформацію про строки усунення порушень благоустрою; ненадання відомостей про оренду земельної ділянки; відсутність цифрової доступності для осіб з інвалідністю. Що має на увазі позивач відповідачу не зрозуміло, оскільки вищезазначені питання не відносяться до компетенції управління соціального захисту населення Самарівської міської ради, разом з тим, запити щодо наведених питань Управління не отримувало. Таким чином вбачається, що позивач лише вводить суд в оману, а також зловживає своїми процесуальними правами, тобто у гр. ОСОБА_1 відсутній намір вирішити реально існуючий адміністративний спір, або забезпечити захист свого реально порушеного права або намір перешкодити законним діям інших осіб шляхом звернення до суду, а лише створює штучний судовий спір, з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи встановлення явної неповаги до суду чи учасників справи. Як вбачається з матеріалів, наданих позивачем до позовної заяви, вони не містять належних і допустимих доказів про те, Управління соціального захист унаселення Самарівської міської ради вчинила відносно ОСОБА_1 неправомірні дії, які знаходяться у прямому причинному зв'язку із спричиненням йому негативного впливу та завдання моральної шкоди.
29.05.2025 позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій вказано, що відповідач стверджує, що не є власником запитуваної інформації (роз'яснення Міністерства охорони здоров'я України від 09.02.2024, на яке він посилався у листі №175/0/22-25 від 21.04.2025), оскільки документ не створювався в процесі виконання його обов'язків. Це твердження позивач вважає необґрунтованим і суперечить нормам Закону №2939-VI. Згідно зі статтею 1 Закону №2939-VI, публічною інформацією є інформація, що перебуває у володінні суб'єкта владних повноважень, незалежно від того, створювалася вона самим розпорядником чи отримана з інших джерел. У листі №175/0/22-25 відповідач прямо послався на роз'яснення МОЗ, що свідчить про його володіння цією інформацією або доступ до неї. Отже, відповідач мав надати документ у повному обсязі, а не обмежуватися недійсним посиланням. Надання недійсного посилання (https://moz.gov.ua/uk/hto-potrebuestoronnogo-dogljadu-za-najavnosti-invalidnosti), яке не веде до запитуваної інформації, підтверджується відео-доказами, наданими суду. Це є порушенням статті 22 Закону №2939-VI, яка забороняє надавати неповні або перекручені відповіді. Відповідач заперечує системний характер порушень, стверджуючи, що скарги позивача не відносяться до його компетенції. Проте позивач вважає, що вказав конкретні приклади: відмова у наданні інформації про строки усунення порушень благоустрою, ненадання відомостей про оренду земельної ділянки, відсутність цифрової доступності для осіб з інвалідністю. Ці питання стосуються соціального захисту, що входить до компетенції відповідача відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (стаття 32) та Положення про управління соціального захисту населення. Крім того, відповідач визнав отримання 26 запитів на публічну інформацію та 17 звернень за чотири місяці 2025 року, що свідчить про систематичне ігнорування моїх прав. Таке ставлення є порушенням статті 19 Конституції України, яка зобов'язує органи влади діяти в межах закону. Відповідач стверджує, що численні позови є зловживанням процесуальними правами та маніпуляцією розподілом справ. Однак право на судовий захист гарантовано статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Позови обґрунтовані реальними порушеннями, а не штучним спором, як намагається представити відповідач. Відсутність плати за судовий збір для осіб з інвалідністю (Закон України «Про судовий збір», стаття 5) не може бути підставою для звинувачень у зловживанні, оскільки це соціальна гарантія, передбачена державою. Навпаки, відповідач перевантажує судову систему, ухиляючись від виконання своїх обов'язків і змушуючи позивача звертатися до суду повторно. Відповідач заперечує факт заподіяння моральної шкоди, стверджуючи, що я не надав доказів страждань. Проте моральна шкода, завдана протиправною бездіяльністю органу влади, відшкодовується незалежно від вини за статтею 1173 Цивільного кодексу України. Позивач вказує, що зазнав душевних страждань через приниження гідності, психологічний стрес і вимушені зусилля, що підтверджується статусом особи з інвалідністю I групи та ветерана. Розмір моральної шкоди у 10 000 грн є обґрунтованим і відповідає принципам розумності та справедливості (стаття 23 ЦК України), враховуючи систематичність порушень і вразливий соціальний стан позивача.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю першої групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , дата видачі 20.12.2024.
Позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Самарівської міської ради зі зверненням від 15.04.2025 вих. №ГОРГМ-093, яке було зареєстроване за №33/0/23-25 від 16.04.2025 про надання інформації, яка згадується в апеляційній скарзі на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 у справі №160/31034/24 щодо пересування ОСОБА_1 на велосипеді, участь у онлайн-конференціях, використання оргтехніки та мобільних пристроїв.
Листом від 21.04.2025 вих. №175/0/22-25 Управління соціального захисту населення Самарівської міської ради повідомило, що 13.05.2024 позивач звернувся до управління з заявою про потребу в наданні соціальних послуг з догляду на професійній основі, також в цій заяві особистим підписом дав згоду на те, що усвідомлює, що наведені відомості, які можуть вплинути на прийняте рішення щодо призначення компенсації за надання соціальних послуг на професійній основі, будуть перевірені згідно із законодавством.
В заяві позивачем було зазначено, що він не може самостійно пересуватись, самообслуговуватись та потребує стороннього догляду та додав висновок про стан здоров'я особи, яка через порушення функцій організму не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребує надання соціальних послуг з догляду на професійній основі. Проте, до управління позивач приїхав велосипедом, а також постійно звертається до управління особисто з будь-яких питань соціального захисту без супроводу. Наданий позивачем висновок не є дійсним, так як відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 №407 форма первинної облікової документації №080-4/0 має назву «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» і застосовується при призначенні іншого виду компенсації. Крім копії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією надається висновок про стан здоров'я особи, яка через порушення функцій організму не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребує надання соціальних послуг з догляду, за формою, затвердженою МОЗ. У зв'язку з тим, що не всі особи з інвалідністю потребують в Україні стороннього догляду (про що зазначено і в роз'ясненнях МОЗ від 09.02.2024 «Через порушення функцій організму внаслідок хвороби чи травми деякі люди з інвалідністю не можуть пересуватися і обслуговувати себе, тож вони потребують стороннього догляду») Висновок необхідний для підтвердження, що особа яка потребує надання соціальних послуг з догляду через порушення функцій організму не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися. Відповідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією не зазначено, що через порушення функцій організму внаслідок хвороби чи травми позивач не може пересуватися і обслуговувати себе самостійно та потребує постійного стороннього догляду. Саме про це управлінням надано роз'яснення до поданої апеляційної скарги на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 у справі №160/31034/24. Починаючи з травня 2024 року, відповідно до листа громадської організації «Ерлайт» від 06.05.2024 №6/05, зареєстрованого в обласній військовій адміністрації 08.05.2024 №5821/0/535-24, зазначена громадська організація розпочала проєкт «Захист та реабілітація - у Чернігівській, Сумській та Дніпропетровській областях, стале відновлення постраждалого внаслідок війни мирного населення України», який тривав шість місяців. В ході реалізації проєкту позивач був активним учасником, як регіональний координатор проекту ГО «Ерлайт». Крім того позивачем особисто неодноразово проводилися інформаційні семінари в рамках діючого проєкту, слухачами яких були і спеціалісти Управління соціального захисту населення Самарівської міської ради. 26.09.2024 в приміщенні Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської облдержадміністрації був проведений інформаційний семінар, організований Громадською організацією людей з інвалідністю «Ерлайт», в рамках проєкту «Захист та реабілітація - у Чернігівській. Сумській та Дніпропетровській областях, стале відновлення постраждалого внаслідок війни мирного населення України», на якому позивач, як регіональний координатор проекту ГО «Ерлайт» приймав активну участь.
21.04.2025 позивач звернувся до управління соціального захисту населення Самарівської міської ради з клопотанням (вих. № ГОРГМ-094 від 21.04.2025) зареєстроване за №34/0/23-25 від 22.04.2025, з проханням надати роз'яснення МОЗ від 09.02.2024, на яке є посилання у листі вих. №175/0/22-25 від 21.04.2025.
У відповідь на зазначене вище клопотання Управлінням на електронну адресу ОСОБА_1 було направлено листа вих. №180/0/22-25 від 25.04.2025, яким запит було задоволено в порядку встановленому Законом України «Про доступ до публічної інформації».
У листі Управління зазначило, що в попередній відповіді від 21.04.2025 №175/0/22-25 було надано посилання на офіційне роз'яснення, яке має інформаційний характер та розміщене у відкритому доступі в мережі Інтернет (https://moz.gov.ua/uk/hto-potrebue-storonnogo-dogljadu-za-najavnosti-invalidnosti), яке відповідач вважає релевантним для використання у відповіді на поставлене гр. ОСОБА_1 питання.
Позивач вважає, що Управління надіслало посилання на зовнішній інтернет-ресурс, яке виявилось недійсним, не працює та не веде до запитуваної інформації, що стало підставою для звернення до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Приписами ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом та інформації, що становить суспільний інтерес.
Стаття 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» гарантує, що доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єкта владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Отже, визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовим зафіксованим на певному носії продуктом, отриманим або створеним виключно суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків та володіти яким у подальшому може будь-який розпорядник публічної інформації, навіть якщо він не є суб'єктом владних повноважень.
Згідно ст. 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію (п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації").
Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону України "Про доступ до публічної інформації", розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов'язані надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом.
Пунктом 6 ч. 1 ст. 14 Закону України "Про доступ до публічної інформації", встановлено, що розпорядники інформації зобов'язані, зокрема, надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Положеннями ст. 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним.
Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.
Письмовий запит подається в довільній формі.
Запит на інформацію має містити: ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Частина 1 ст. 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації" зобов'язує розпорядника інформації надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача.
У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
З аналізу зазначених норм видно, що закон зобов'язує розпорядника інформації надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
В силу ч. 1 ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.
Частиною 6 ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що відстрочка в задоволенні запиту на інформацію допускається в разі, якщо запитувана інформація не може бути надана для ознайомлення в передбачені цим Законом строки у разі настання обставин непереборної сили.
Рішення про відстрочку доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Згідно із ч. 7 ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" у рішенні про відстрочку в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату надсилання або вручення повідомлення про відстрочку; 3) причини, у зв'язку з якими запит на інформацію не може бути задоволений у встановлений цим Законом строк; 4) строк, у який буде задоволено запит; 5) підпис.
Як видно з позовної заяви, позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Самарівської міської ради щодо ненадання роз'яснення МОЗ від 09.02.2024.
У відповідь на зазначене клопотання Управлінням на електронну адресу ОСОБА_1 було направлено листа вих. №180/0/22-25 від 25.04.2025, яким запит було задоволено в порядку встановленому Законом України «Про доступ до публічної інформації».
У листі Управління зазначило, що в попередній відповіді від 21.04.2025 №175/0/22-25 було надано посилання на офіційне роз'яснення, яке має інформаційний характер та розміщене у відкритому доступі в мережі Інтернет (https://moz.gov.ua/uk/hto-potrebue-storonnogo-dogljadu-za-najavnosti-invalidnosti), яке відповідач вважає релевантним для використання у відповіді на поставлене гр. ОСОБА_1 питання.
Позивач стверджує, що посилання є недійсним, не працює та не веде до запитуваної інформації.
Судом здійснено перевірку посилання, наведеного відповідачем в листі вих. №180/0/22-25 від 25.04.2025 (https://moz.gov.ua/uk/hto-potrebue-storonnogo-dogljadu-za-najavnosti-invalidnosti) та встановлено, що воно є активним, тобто позивач вводить суд в оману, зазначаючи на неактивність посилання.
За вказаним посиланням в мережі Інтернет відкривається сторінка Міністерства охорони здоров'я з наступним заголовком «Хто потребує стороннього догляду за наявності інвалідності», опублікована 08.02.2024.
У вказаній публікації зазначено наступне:
«Через порушення функцій організму внаслідок хвороби чи травми деякі люди з інвалідністю не можуть пересуватися і обслуговувати себе, тож вони потребують стороннього догляду.
Людям з інвалідністю I групи такий догляд призначають медико-соціальні експертні комісії в обов'язковому порядку через виключно високий ступінь втрати здоров'я, який спричиняє виникнення такої потреби (форма 157-1/0, затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України 30.07.2012 № 577). Ця норма стосується як людей I групи інвалідності категорії А, що фактично не здатні до самообслуговування, так і людей I групи інвалідності категорії Б, які частково можуть обслуговувати себе.
У всіх інших випадках потребу у постійному сторонньому догляді визначають лікуючі лікарі та лікарсько-консультативні комісії. Їхні рішення повинні бути підтверджені відповідними висновками.
Отже, сторонній догляд призначають у таких випадках:
· людям з порушенням функцій організму внаслідок невиліковної хвороби, через які вона не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися (форма 080-4/о);
· громадянам похилого віку з когнітивними порушеннями, внаслідок яких вони потребують постійного догляду (форма 080-2/о);
· людям з інвалідністю I чи II групи, що виникла внаслідок психічного розладу (за формою, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667)».
Також у вказаній публікації міститься посилання на критерії встановлення інвалідності.
Суд звертає увагу, що позивачем у відповіді на відзив викладено невірне посилання, не те, яке міститься в листі відповідача вих. №180/0/22-25 від 25.04.2025, а саме відсутні позначки «тире» між словами в адресі посилання.
Стосовно ненадання відповідачем роз'яснення МОЗ від 09.02.2024, суд зазначає, що відповідачем не є розпорядником роз'яснень, які надає Міністерство охорони здоров'я України, та не зобов'язаний надавати роз'яснення, які надані іншим органом державної влади.
Відтак позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Управління соціального захисту населення Самарівської міської ради щодо ненадання роз'яснення МОЗ від 09.02.2024 та зобов'язання відповідача надати вказаний документ у повному обсязі електронною поштою, не підлягають задоволенню.
Проте суд звертає увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Судом не встановлено дотримання відповідачем вказаної норми та не встановлено направлення до Міністерство охорони здоров'я України запиту позивача.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою повного відновлення порушених прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Самарівської міської ради щодо ненаправлення звернення ОСОБА_1 (вих. №ГОРГМ-094 від 21.04.2025), зареєстрованого за №34/0/23-25 від 22.04.2025, з проханням надати роз'яснення МОЗ від 09.02.2024, на яке є посилання у листі вих. №175/0/22-25 від 21.04.2025, на розгляд до Міністерство охорони здоров'я України.
Та, як наслідок, суд зобов'язує Управління соціального захисту населення Самарівської міської ради повторно розглянути звернення ОСОБА_1 (вих. № ГОРГМ-094 від 21.04.2025), зареєстрованого за №34/0/23-25 від 22.04.2025, з проханням надати роз'яснення МОЗ від 09.02.2024, на яке є посилання у листі вих. №175/0/22-25 від 21.04.2025, з урахуванням правової позиції, наведеної у цьому рішенні суду.
Щодо вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн, суд має зазначити наступне.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною 3 ст. 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно із загальними підставами цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Фактичною підставою для застосування відповідальності на підставі статті 1167 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком.
Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4, 5 зазначеної постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Іншими словами, моральна шкода фізичної особи визначається через страждання. Страждання - це негативна для людини емоція, змістом якої є біль, мука, тривога, переживання. Страждання є наслідком певних дій, які викликають такі емоції. Які саме дії викликають страждання - чинне законодавство не зазначає, обмежуючись лише загальною вказівкою на їхню протиправність. Поміж тим, за практикою Європейського Суду з прав людини обставинами, які беруться до уваги як такі, що заподіюють моральну шкоду, зокрема є: невизначеність ситуації з результатом кримінального провадження та його фінансових наслідків; незручності, викликані негативним впливом на здоров'я; стурбованість і тривога через те, що ситуація триває довго; негативний вплив на членів сім'ї; психічне напруження; глибоке відчуття несправедливості, викликане тривалим невиконанням судового рішення; розчарування тощо.
Поряд з цим, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У контексті спірних правовідносин саме на позивача законодавець покладає обов'язок доведення факту завдання йому моральної шкоди, а також надання доказів на підтвердження того, що саме рішення, дії чи бездіяльність відповідача призвело до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.
Однак, позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому моральних страждань внаслідок дій чи бездіяльності відповідача, не обґрунтовано розмір моральної шкоди в сумі 10000,00 грн, що не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд робить висновок про часткове задоволення позову.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач у відповідності до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору на підставі посвідчення особи з інвалідністю першої групи серії НОМЕР_1 , дата видачі 20.12.2024.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Управління соціального захисту населення Самарівської міської ради (вул. Волонтерська, буд. 2А, м. Самар, 51200, код ЄДРПОУ 03192394) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Самарівської міської ради щодо ненаправлення звернення ОСОБА_1 (вих. №ГОРГМ-094 від 21.04.2025), зареєстрованого за №34/0/23-25 від 22.04.2025, з проханням надати роз'яснення МОЗ від 09.02.2024, на яке є посилання у листі вих. №175/0/22-25 від 21.04.2025, на розгляд до Міністерства охорони здоров'я України.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Самарівської міської ради повторно розглянути звернення ОСОБА_1 (вих. №ГОРГМ-094 від 21.04.2025), зареєстрованого за №34/0/23-25 від 22.04.2025, з проханням надати роз'яснення МОЗ від 09.02.2024, на яке є посилання у листі вих. №175/0/22-25 від 21.04.2025, з урахуванням правової позиції, наведеної судом у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський