13 січня 2025 рокуСправа №160/29682/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Царікової О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в місті Дніпрі адміністративну справу № 160/29682/24 за позовною заявою Комунального підприємства "Затишне місто" Павлоградської міської ради (51400, Дніпропетровська обл., місто Павлоград, вул. Шевченка, буд. 63; ЄДРПОУ 37085410) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а; РНОКПП 44118658) про визнання протиправним та скасування рішення,-
07.11.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Комунального підприємства "Затишне місто" Павлоградської міської ради до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення №74713/6/04-36-13-08-11 від 30.10.2024 про стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців платника податків у банках, небанківських надавачів платіжних послуг/емітентів електронних грошей у рахунок погашення податкового боргу з Комунального підприємства «Затишне місто» Павлоградської міської ради, код згідно ЄДРПОУ 37085410.
В обґрунтування своїх вимог позивач, зазначив, що при винесенні оскарженого рішення контролюючим органом не зазначено саме з якого виду оподаткування борг (ПДВ, екологічний та ін.), не конкретизовано суму податкового боргу та підстав виникнення податкового боргу. Також позивач зазначає, що при винесенні рішення № 74713/6/04-36-13-08-11 від 30.10.2024 року про стягнення податкового боргу Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області не доведено право на стягнення коштів, оскільки податкова вимога в порядку, передбаченому статтею 59 Податкового кодексу України не направлялась. В свою чергу позивач вказує на те, що пункт 95.5 статті 95 Податкового кодексу України надає керівнику податкового органу, або уповноваженій особі, право на стягнення коштів з рахунків у банках. Водночас, нормами статті 95.5 статті 95 Податкового кодексу України, що стали підставою для прийняття рішення № 74713/6/04-36-13-08-11 від 30.10.2024, не передбачено погашення податкового боргу платника податків за рішенням керівника контролюючого органу шляхом стягнення коштів з рахунків такого платника у органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів та інших фінансових установ.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.11.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
27.11.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 47657/24), у якому просить суд відмовити у задоволенні позову, оскільки позивач має податковий борг з ПДВ у розмірі 8 088,70 грн., який виник на підставі податкових декларацій позивача з ПДВ від 20.05.2024 року, від 20.06.2024 року, від 19.07.2024 року, від 26.06.2024 року та від 19.11.2024 року. У рішенні не зазначено суму податкового боргу та підстави його виникнення, оскільки форма такого рішення, яка затверджена, не дозволяє вказувати дану інформацію. Відповідач направив позивачу податкову вимогу 01.10.2012 року № 480.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, встановив наступне.
Відповідач прийняв рішення №74713/6/04-36-13-08-11 від 30.10.2024 про стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців такого платника податків у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей у рахунок погашення податкового боргу, яким вирішено здійснити погашення усієї суми податкового боргу позивача.
Вказане рішення не містить ані суми податкового боргу, ані підстави його виникнення, ані інформацію про дату закінчення 90 днів наступних за останнім днем граничного строку його сплати, ані інформацію про відсутність/наявність у меншій сумі непогашеного зобов'язання держави щодо повернення платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов'язань, та/або бюджетного відшкодування податку на додану вартість.
Так, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податкового кодексу України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з положеннями підпунктів 16.1.1-16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (тут і далі - у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов'язаний: 16.1.1. стати на облік у контролюючих органах в порядку, встановленому законодавством України; 16.1.2. вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; 16.1.3. подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; 16.1.4. сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (пункт 57.1 статті 57 Податкового кодексу України).
Згідно з положеннями пунктів 87.1 та 87.2 статті 87 Податкового кодексу України джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів
Джерелом самостійної сплати грошових зобов'язань з податку на додану вартість є суми коштів, джерела яких зазначені в абзаці першому цього пункту та обліковуються в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. У разі сплати податкових зобов'язань, що виникли до 1 липня 2015 року, та/або погашення податкового боргу за податковими зобов'язаннями, що виникли до 1 липня 2015 року, перерахування коштів до бюджету здійснюється безпосередньо з рахунків платника податків, відкритих у банках, небанківських надавачах платіжних послуг.
Сплату грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснено також: а) за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника); б) за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів з урахуванням особливостей, визначених у пункті 43.4-1 статті 43 цього Кодексу; в) за рахунок суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (на підставі відповідної заяви платника) до Державного бюджету України".
Не можуть бути джерелом погашення податкового боргу, крім погашення податкового боргу з податку на додану вартість (крім податкового боргу, що виник до 1 липня 2015 року), кошти на рахунку платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. Для погашення такого податкового боргу за рахунок коштів на рахунку платника податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість центральний орган виконавчої влади, що реалізує податкову політику, за умови наявності підстав, передбачених статтею 95 цього Кодексу, надсилає центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр, у якому зазначаються найменування платника податків, податковий та індивідуальний податковий номер платника податків та сума податкового боргу, що підлягає перерахуванню до бюджету (крім сум податкового боргу за податковими зобов'язаннями з податку на додану вартість, що підлягали сплаті до державного бюджету та за якими сформовано реєстр для перерахування коштів до державного бюджету з рахунка у системі електронного адміністрування відповідно до пункту 200.2 статті 200 цього Кодексу). Порядок формування та надсилання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, такого реєстру визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.
Відповідно до пунктів 88.1-88.2 статті 88 Податкового кодексу України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.
Положеннями пунктів 89.1, 89.2, 89.8 статті 89 Податкового кодексу України передбачено, що право податкової застави виникає: 89.1.1. у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; 89.1.2. у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу; 89.1.3. у випадку, визначеному в пункті 100.11 статті 100 цього Кодексу, - з дня укладання договору про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань.
З урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.
У разі якщо балансова вартість майна, на яке поширюється податкова застава, є меншою ніж сума податкового боргу платника податків, право податкової застави поширюється на таке майно.
У разі якщо балансова вартість такого майна не визначена, його опис здійснюється за результатами оцінки, яка проводиться відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
У разі збільшення суми податкового боргу складається акт опису до суми, відповідної сумі податкового боргу платника податків, у порядку, передбаченому цією статтею.
Право податкової застави не поширюється на майно, визначене підпунктом 87.3.7 пункту 87.3 статті 87 цього Кодексу, на іпотечні активи, що належать емітенту та є забезпеченням відповідного випуску іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, на грошові доходи від цих іпотечних активів до повного виконання емітентом зобов'язань за цим випуском іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, а також на склад іпотечного покриття та грошові доходи від нього до повного виконання емітентом зобов'язань за відповідним випуском звичайних іпотечних облігацій.
Право податкової застави не застосовується, якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує ста вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Контролюючий орган зобов'язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі.
Відповідно до пункту 95.1 статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Так, згідно з положеннями пункту 95.5 статті 95 Податкового кодексу України у разі якщо податковий борг виник у результаті несплати грошових зобов'язань та/або пені, визначених платником податків у податкових деклараціях або уточнюючих розрахунках, що подаються контролюючому органу в установлені цим Кодексом строки, стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, та/або коштів з рахунків/електронних гаманців такого платника у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей здійснюється за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу без звернення до суду, за умови якщо такий податковий борг не сплачується протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати, та відсутності/наявності у меншій сумі непогашеного зобов'язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов'язань, та/або бюджетного відшкодування податку на додану вартість. У разі наявності непогашеного зобов'язання держави перед платником податків у сумі, що є меншою за суму податкового боргу, ця норма застосовується в межах різниці між сумою податкового боргу та сумою зобов'язання держави.
У таких випадках: рішення про стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців такого платника податків у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей є вимогою стягувача до боржника, що підлягає негайному та обов'язковому виконанню шляхом ініціювання переказу у платіжній системі за правилами відповідної платіжної системи; рішення про стягнення готівкових коштів вручається такому платнику податків і є підставою для стягнення.
Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Тобто, з аналізу вказаних положень чинного на момент виникнення спірних правовідносин податкового законодавства вбачається, що за наявності відповідних обставин, а саме: якщо податковий борг виник у результаті несплати грошових зобов'язань та/або пені, визначених платником податків у податкових деклараціях або уточнюючих розрахунках, що подаються контролюючому органу в установлені Податковим кодексом України строки, за умови якщо такий податковий борг не сплачується протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати, та відсутності/наявності у меншій сумі непогашеного зобов'язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов'язань, та/або бюджетного відшкодування податку на додану вартість, контролюючий орган за рішенням його керівника (його заступника або уповноваженої особи) наділений правом для здійснення стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, та/або коштів з рахунків/електронних гаманців такого платника у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей, без звернення до суду.
Сукупність вказаних обставин наділяє правом керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу прийняти рішення про стягнення коштів платника податків з рахунків такого платника у банках у рахунок погашення податкового боргу. При цьому, Суд наголошує, що можливість застосування контролюючим органом до платника податків вказаних положень пункту 95.5. статті 95 Податкового кодексу України стосується конкретно визначеного податкового боргу (з урахуванням конкретної суми такого боргу).
В оскаржуваному рішенні міститься лише посилання на пункт 95.5. статті 95 Податкового кодексу України, при цьому рішення не містить конкретно визначеної суми податкового боргу, що стягується, у рішенні не зазначено якого саме боргу (самостійно визначений платником податків у податкових деклараціях або уточнюючих розрахунках, що подаються контролюючому органу в установлені Податковим кодексом України строки; який не сплачується протягом 90 календарних днів), що суперечить вказаним положенням пункту 95.5. статті 95 Податкового кодексу України.
Доводи відповідача, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до пункту 95.5 статті 95 Податкового кодексу України щодо грошових зобов'язань визначених платником податків у податкових деклараціях та стосовно сплати яких минув термін 90 календарних дні не підтверджуються змістом вказаного рішення, оскільки таке містить лише посилання на вказану норму Податкового кодексу України та зазначене відповідачем з його змісту не вбачається.
Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 95.5 статті 95 Податкового кодексу України таке рішення контролюючого органу є вимогою стягувача до боржника, що підлягає негайному та обов'язковому виконанню шляхом ініціювання переказу у платіжній системі за правилами відповідної платіжної системи. При цьому, посилання відповідача на наказ Державної податкової служби України від 06.12.2019 № 199 «Про затвердження примірних форм Рішення про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу; Журналу реєстрації рішень, прийнятих відповідно до статті 95 Податкового кодексу України» є безпідставним, оскільки зазначений наказ не є нормативно-правовим актом, а затвердження ним примірної форми не спростовує необхідність чіткого і зрозумілого формулювання такого рішення в частині визначення джерела, за рахунок коштів якого буде здійснено погашення податкового боргу, а також конкретної суми, яка підлягає стягненню та підстави виникнення цього податкового боргу.
Суд наголошує, що необхідність зазначення суми податкового боргу, а також підстав його виникнення пов'язана із тим, що у такий спосіб (шляхом самостійного прийняття рішення керівником контролюючого органу, його заступником або уповноваженої особи) можливе погашення лише податкового боргу, який виник внаслідок несплати грошового зобов'язання та/або пені, визначеного платником податків у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу в установлені цим Кодексом строки.
Відповідно, у спорах щодо правомірності прийнятих відповідно до пункту 95.5 статті 95 Податкового кодексу України рішень предметом доказування є дотримання контролюючим органом обов'язкових умов, про які вже зазначалося, в тому числі й щодо розміру податкового боргу, підстав його виникнення, спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати самостійно задекларованих грошових зобов'язань та/або пені.
Аналогічні підходи до правозастосування пункту 95.5 статті 95 Податкового кодексу України знайшли відображення у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 805/1427/17, від 17 червня 2021 року у справі № 440/4736/19, від 16 січня 2025 року у справі № 280/27/22, від 18 лютого 2025 року у справі № 440/8447/23, від 27 лютого 2025 року у справі № 380/26982/23.
Також, у цих постановах Верховний Суд також зазначив, що принцип правової визначеності як загальний правовий принцип поширюється, в тому числі на етап правозастосування. Органи державної влади повинні дотримуватися цього принципу та забезпечувати правову передбачуваність прийнятих ними рішень, що досягається, зокрема чіткістю визначення правового стану особи, якої стосується індивідуальний акт.
Вирішуючи спір про правомірність рішення суб'єкта владних повноважень, адміністративний суд перевіряє це рішення на відповідність критеріям правомірності, встановленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. У разі якщо рішенням порушені права, свободи або законні інтереси особи, яка оскаржила до суду це рішення, суд визнає протиправним та скасовує індивідуальний акт чи окремі його положення, як це передбачено пунктом 2 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд не наділений повноваженнями вносити зміни до рішення суб'єкта владних повноважень, зокрема визначити, яка сума податкового боргу підлягає стягненню, якщо сума податкового боргу в рішенні не вказана.
Оскаржуване у цій справі рішення, в якому зазначено про погашення усієї суми податкового боргу, не дає можливості встановити суму податкового боргу, щодо погашення якого його прийнято.
Відсутність у рішенні контролюючого органу вичерпних відомостей, які б давали змогу перевірити його законність і обґрунтованість, позбавляє можливості встановити дійсний предмет доказування у справі. Такий суттєвий недолік свідчить про недотримання відповідачем вимог, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень і закріплені у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» визначено, що у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року становить 3028,00 грн.
Розміри ставок судового збору визначені у ст.4 Закону України «Про судовий збір».
Згідно із приписами ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору позовної заяви немайнового характеру, яка подана юридичною особою становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Таким чином, при зверненні до суду через систему «Електронний суд» судовий збір підлягав сплаті у розмірі 2422,40 грн. при цьому позивачем до позовної заяви додано квитанцію про сплату судового збору у розмірі 3028,00 грн.
Таким чином, суд дійшов висновку, що судовий збір у розмірі 2422,40 грн. підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.
Керуючись ст. 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Комунального підприємства «Затишне місто» Павлоградської міської ради (51400, м. Павлоград, вул. Шевченка, 63, код ЄДРПОУ 37085410) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а, код ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправним та скасування рішення, задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення №74713/6/04-36-13-08-11 від 30.10.2024 року про стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців такого платника податків у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей у рахунок погашення податкового боргу з Комунального підприємства «Затишне місто» Павлоградської міської ради (код ЄДРПОУ 37085410).
Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області ((49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а, код ЄДРПОУ 44118658)) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Комунального підприємства «Затишне місто» Павлоградської міської ради (51400, м. Павлоград, вул. Шевченка, 63, код ЄДРПОУ 37085410) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.
Повернути з Державного бюджету України на користь Комунального підприємства «Затишне місто» Павлоградської міської ради (51400, м. Павлоград, вул. Шевченка, 63, код ЄДРПОУ 37085410) зайво сплачену суму судового збору у розмірі 605 ( шістсот п 'ять) грн. 0 коп., сплачену згідно платіжної інструкції від 06.11.2024 № 1099, яка міститься в матеріалах справи.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складений 13.01.2025.
Суддя О.В. Царікова